Срібні ковзани - Сторінка 45

Музика замовкла.

Людина, що ми її зватимемо "оповісник", стоїть між колонами й найближчою трибуною для суддів. Він голосно читає правила змагань:

— "Дівчатка й хлопчики бігають по черзі доти, доки одна дівчинка й один хлопчик не переможуть двічі. Вишикувавшися в одну лінію, вони стартують від колон, біжать до флагштоків і, повернувши назад, вертаються до місця старту, пробігаючи таким чином щоразу по одній милі".

Ось махають прапорцем на трибуні для суддів. Пані ван Глек підводиться в своєму павільйоні. Вона нахиляється вперед, тримаючи білу хусточку в руках. Коли вона кине її, сурмач дасть сигнал до старту.

Хусточка летить униз. Сигнал!

Дівчатка порвалися бігти!

Ні. Вертаються назад. Виявляється, вони зламали лінію, пробігаючи повз трибуну, де сидять судді.

Сигнал подається ще раз.

Знову побігли. Цим разом усе гаразд. Ой-ой-ой! Як же прудко вони летять!

Минуло кілька хвилин у мовчанні; юрба, затамувавши подих, схвильовано стежить очима за дівчатками.

Аж раптом — радісні поклики запалених захватом глядачів порушують напружену тишу. Ура! П'ять дівчаток ведуть перед… Одна з них уже добігла до флагштоків і повернула назад… Хто ж де? Важко сказати… Щось червоне та й уже, — більш нічого не можна розібрати. Щось блакитне майорить недалеко від того, а жовта пляма ще ближче. Глядачі біля старту напружують зір і жалкують, що не влаштувалися десь ближче до флагштоків.

Хвиля оплесків та привітальних покликів зростає. Тепер добре видко! Катрінка веде перед!

Вона пробігає повз павільйон ван Гольпів. Далі — павільйон пані ван Глек. Та нахилилася вперед — її постаті притягає дівчаток, як магніт. Гільда обганяє Катрінку й махає рукою своїй матері, пробігаючи повз неї. Двоє інших дівчаток наздоганяють Гільду, — мчать, аж іскрять ногами!..

А що де допіру майнуло… ген там… щось червоне й коричневе?.. Ура, це Гретель! Вона теж махає рукою, але не тим, що в красивих павільйонах. її вітає вся юрба, але Гретель чує тільки голос свого батька:

— Молодець, малятко Гретель!

Незабаром Катрінка, дзвінко й весело сміючися, обганяє Гільду. Дівчинка в жовтому наздоганяє їх. Вона обганяє всіх, усіх, за винятком Гретель. Судді нахиляються вперед, не відриваючи очей від своїх годинників. Привітальні поклики один за одним лунають у повітрі; навіть колони, та й ті немов хитнулись. Гретель промчала повз них. Вона перемогла.

— Гретель Брінкер — одна миля! — кричить оповісник.

Судді кивають. Вони записують щось на табличках, які тримають у руках.

У той час, як дівчатка відпочивають — причому, дехто з них схвильовано товпиться навколо нашої переляканої своїм успіхом маленької Гретель, а інші з величезною зневагою відходять набік — хлопчики шикуються в одну лінію.

Тепер мінгеер ван Глек кидає хусточку. Голосно лунають звуки сурми!

Хлопчики помчали.

Вони вже на півдорозі! Чи бачили ви коли таке блискуче видовище?

Триста ніг промайнули в одну мить. Але ж біжать лише двадцять хлопчиків!.. Однаково, — ніг було кілька сотень… я того певна!.. Де ж тепер бігуни? Почався такий гамір, що голова йде обертом!.. А чого це так голосно сміються? Що сталося?.. Ага, он воно що! Сміються з того гладкого хлопчика, що відстав від усіх. Гляньте, як він біжить! Гляньте-но! Він зараз гепнеться… Ні, не гепнувся. Цікаво, чи помітив він, що зостався сам? Інші хлопчики вже добігають до кінцевої лінії… Так, помітив. Він зупиняється! Витирає спітніле обличчя, скидає шапку й озирається навкруги. Краще вийти із змагань з доброї волі. І товстун відразу ж здобуває собі сотню друзів, — так-бо щиро, так здивовано він сміється… Добродушний Яків Поот!

Милий хлопець приєднується до глядачів і стежить тепер за змаганнями з такою ж самою цікавістю, як і решта.

Ціла хмара крижаного пилу летить з-під лез, коли ковзанярі добігають до флагштоків і повертають назад.

Щось чорне веде перед, один з хлопчаків — оце все, що ми знаємо. Він торкнув регістр vox humana, і юрба вибухає гучним ревом.

Ковзанярі наближаються — ми вже бачимо червону шапку. Ось Бен… ось Пітер… ось Ганс!

Ганс веде перед! Молода пані ван Генд мало не пом'яла квіти, що тримає в руках; а вона ж була певна, що Пітер прийде перший!

Карл Сгуммель біжить за Гансом, потім — Бен і хлопчик у червоній шапці. А решта мчить слідком за ними.

Раптом від них відділяється якийсь високий юнак. Він обганяє червону шапку, обганяє Бена, а потім і Карла. Тепер він порівнявся з Гансом і біжить поруч з ним! Пані ван Генд затамувала віддих.

Це Пітер! Він веде перед!.. Де там!.. Ганс швидко його обганяє. У Гільди в очах повно сліз, — Пітер мусить перемогти. Очі Анні гордо блищать. Гретель, стиснувши руки, не зводить очей з свого брата… Ще чотири кроки, й він прийде перший!

Він тут! Так, але Сгуммель випередив його на одну секунду… В останню мить Карл, зібравши всі свої сили, промчав між колонами й досяг фінішу.

— Карл Сгуммель — одна миля! — кричить оповісник.

Незабаром пані ван Глек підводиться знову. Падаючи, хусточка подає знак сурмі; а сурма, що її голос зараз править за тятиву, пускає двадцять дівчаток — двадцять стріл у простір.

Чудове видовище! Але всього гаразд і не роздивишся; не встигли ми як слід захопити їх оком, а вони вже далеко. Цим разом вони біжать одна до одної занадто близько; важко сказати, дивлячись на них, коли вони мчать назад, повернувши від флагштоків, котра з них досягне колон перша. Попереду нові личка… схвильовані, зашарілі личка, шо ми їх не помітили раніше. Серед них — Катрінка й Гільда, а Гретель та Річі позаду. Гретель відстала, проте, коли Річі обганяє її, вона одним махом кидається вперед. Вони вже майже наздогнали Катрінку. Гільда все ще попереду, вона за мить буде біля фінішу. Вона й разу не сповільнила бігу від тієї хвилини, як звук сурми блискавично послав її вперед; мов стріла, мчить вона до мети. Один по одному розлягаються в повітрі поклики захоплених глядачів. Пітер мовчить, але очі йому сяють, мов зорі… "Ура! Ура!"

Голос оповісника лунає знову:

— Гільдаван Глек — одна миля!

Гучний ухвальний гомін перебігає по юрбі, ведучи музику за собою, й усі звуки зливаються в один радісний гамір. Але тільки-но підіймається прапорець — все замовкає.

Знову сурма видає різкий звук. Він жене хлопчиків, як вітер соломйнки — темні соломинки, сказати правду, й дуже великі.

Вони летять до флагштоків, і їх підганяють крики "ура" запаленої захватом юрби. Ми починаємо пізнавати тих, хто до нас наближається. Тепер уже троє хлопців попереду, й усі вони біжать в один ряд. Це — Ганс, Пітер та Ламберт.

Карл хутко розриває ряд і прожогом вихвачується вперед!

Лети, Гансе! Лети, Пітере! Не дайте Карлові перемогти вас іще раз! Карл такий в'їдливий, Карл такий зухвалий… Ван Моунен підупадає на силах, але ви дужі, як ніколи. Ганс і Пітер, Пітер і Ганс… Хто з них переможе? Ми любимо їх обох. Нам майже однаково, хто з них прудкіший.

Гільда, Анні та Гретель, що відпочивають на довгій червоній лаві, не можуть всидіти на місці. Вони зриваються на рівні ноги… такі різні дівчатка, вони страшенно хвилюються.

Гільда відразу ж сідає на місце; ніхто не довідається, яка вона зацікавлена, ніхто не довідається, яка вона стурбована, як переповнює її одна надія! Ну, то не дивися ж, заплющ очі, Гільдо… сховай своє обличчя, що сяє з радощів! Пітер переміг!

— Пітер ван Гольп — одна миля! — кричить оповісник.

Знову той самий збуджений гомін довкола, — судді-бо занотовують результат, — ті самі звуки музики, що зливаються із загальним гамором… Але щось трапилось!.. Що сталося? Невеличкий гурт людей товпиться, оточивши когось біля однієї з колон. Карл упав. Він не забився, він лише трохи приголомшений. Щоб він не був такий сердитий, то зустрів би більше співчуття в цих гарячих молодих серцях. А тепер за нього відразу забувають, тільки-но він спинається на власні ноги.

Дівчатка готуються бігти утретє.

Який завзятий вигляд мають вони, коли шикуються в одну лінію! В деяких урочистий вираз на обличчі від почуття відповідальності, деякі всміхаються напівсоромливо, напівзадирливо, але всі, як одна, повні рішучості здобути перемогу.

Ця третя миля може стати вирішальною для змагань. Та, якщо цим разом ні Гретель, ні Гільда не переможуть, для всіх інших ще лишається шанс здобути срібні ковзани.

Кожна дівчинка переконана, що цього разу вона побіжить удвоє швидше. Як вони тупають ногами, випробовуючи леза, як нервово обдивляються кожен ремінець… як випростуються під кінець на ввесь свій зріст, уп'явшися очима в пані ван Глек!

Звучить сурма, і звук той знову тривожно віддається в дівочих серцях. Тремтячи з хвилювання, кидаються вони вперед, нагнувшись, але чудово зберігаючи рівновагу. Кожен їхній стрімкий крок довший за попередній.

Он вони вже мчать у далині.

Знову напружується зір глядачів, знову лунають привітальні поклики "ура", знову збудження вкидає в дрож, коли за кілька хвилин чотири чи п'ять дівчаток мчать на чолі інших назад, все ближче, ближче до білих колон.

Хто ж перша? Не Річі, не Катрінка, не Анні й не Гільда, і не дівчинка в жовтому… а Гретель… Гретель — вітроногий ельф, найпрудкіше дівчатко, що будь-коли бігало на ковзанах, На початку змагань Гретель тільки бавилася, тепер вона біжить навсправжки, — певніше, вона в душі твердо вирішила здобути перемогу. її гнучкий стан, її маленькі сталеві ніжки немов не докладають ніяких зусиль; але вони не можуть зупинитися… доки не досягнуть мети!

Надаремно оповісник підносить голос — його не чути. Та він однаково нічого нового й не скаже — навколо вже всі гомонять:

— Гретель виграла срібні ковзани!

Мов пташка, летіла вона по кризі, мов пташка, розглядається вона тепер навкруги — так несміливо, так розгублено… їй страшенно хочеться втекти, втекти он у ту затишну місцинку, де стоять її батько та мати. Але ж до неї підійшов Ганс… її обступили дівчатка. Гільда стоїть поруч і добрим, радісним голосом шепоче їй щось на вухо. З цього часу ніхто вже її не зневажатиме. Чи пасе вона гуси, чи не пасе, а тепер Гретель визнано за королеву ковзанярів!

Ганс, сповнений гордощами, озирається, шукаючи очима Пітера ван Гольпа; Ганс хоче знати, чи бачить той тріумф його сестри. Але Пітер і не дивиться в їхній бік. Він стоїть на одному коліні, низько нахиливши стурбоване, розгублене обличчя, й хапливо порається коло ремінця свого ковзана.