Старосвітський хлопчина - Сторінка 8

Так, із тим, що пан мер називає "гріхом проти натури", тобто з вимушеною безшлюбністю...1 Ви не розумієте,— сказав він несподівано ніжно,— ви ангел. А втім, напівангел, напівдиявол,— додав він зі сміхом.

— Послухайте, Сімоне, я знаю, про що йдеться, повірте мені. Звичайно, перш ніж пристати на ці умови, людина має випробувати себе. Але якщо стане в неї сили й відваги, як же допоможе їй це в дальшому просуванні! Вас чекає крутий підйом, подумайте, яка перевага — не тягти за собою дітей. Безшлюбність? Але вона полегшить вашу перемогу.

1 Вимушена безшлюбність — католицька церква Забороняє церковнослужителям брати шлюб. Целібат був формально визнаний всім католицьким духовенством в XII віці; протестантські церкви целібат відкидають.

— Так, але йдеться про чистоту. А послухали б ви, що мовить про це пан Дюпор...

— Пан Дюпор сам не кращий за інших, у нього дві постійні коханки, та ще він робітниць до себе закликає...

— Можливо, але й не гірший?

— У кожному разі, не шлюб здатний розв'язати завдання, поставлене перед нами плоттю і цим незбагненним поєднанням душі, що шукає Бога, з найзвірячішим інстинктом.

Сімон пролепетав:

— Але ж є такі, що люблять одне одного.

— Так, Сімоне, є такі, що люблять. Проте, можливо, це також покликання.

— Пан Дюпор каже, що його в мені знищено та й у вас також. Словом, так він гадає.

— Я сам часто винуватив у цьому виховання, що його ми дістали обидва, мій брат і я. Але якраз Лоран схожий на всіх інших. Він навіть передчасно почав залицятися до дівчат. Я ж народився іншим... Я народився з почуттям відрази... А зовсім не янголям, як ви думаєте... Зараз я вас і здивую: я ще й боягуз аж до легкодухості. А все через один дріб'язковий випадок. Ви бували на ярмарку в Бордо, на майдані Кенконс, у жовтні і в березні?

— Го! Ви думаєте, нас, семінаристів, водять гуляти на ярмарок?

— Це уроче місце, поетичне надзвичайно.

— Що? Бордоський ярмарок?

Селюк передусім думає, що з нього жартують.

— Так, там у кожному балагані своя надзвичайна вистава. В кожному грають свою музику, не турбуючись про інших. Словом, виходить несусвітна какофонія, просякла запахом карамелі й смаженої картоплі, а поодаль — підозріла хатка з жіночим ім'ям на вивісці, і крізь дірку в завісі раптом майне рука або литка велетки. І розмальовані картини, де пани й пані хилять шампанське, а в метрдотеля у фраці замість голови череп — це смерть! А за майданом ніби театральний задник — річка, і пливуть по небу кораблі...

— Нащо ви мені все це розповідаєте?

Сімон поглянув на мене з підозрою. Я необережно сполохав його замість підманути. Я знову відчув, як затремтіли надкрилки в хруща. Я поквапливо заговорив:

— Щоб ви дізналися про одну пригоду, що допомогла мені стати, за вашими словами, ангелом. Якось на цьому ярмарку я зайшов до музею Дюпюїтрена *. Там були виставлені муляжі органів людського тіла. Наміри, очевидно, були найморалістичніші, але серед усього іншого там зображалися й пологи.

— Пані дозволила вам?

— Ні, сталося так, що я вийшов з дому сам, із товаришем. І раптом я побачив... Я бачитиму це поки віку, так, до останнього подиху... На етикетці було написано: "Статевий орган негра, з'їдений сифілісом".

Якийсь час ми обидва мовчали. Нараз Сімон запитав:

— Що означає для вас чистота? Що сказали б ви семінаристові, якби він запитав у вас, навіщо потрібна чистота?

— Щоб можна було віддати себе. Так відповів мені молодий священик, котрому якось я сповідався. Віддати себе всім, казав він, у цьому наше покликання, і воно вимагає абсолютної чистоти. Тоді можна віддати себе до краю, ні про що не думаючи.

— Е, ні, пане Алене! Ви що, знущаєтеся з мене? Тільки що ви провіщали і обіцяли мені тріумфи в миру, а тепер, виходить, треба віддати себе і прагнути чистоти, щоб можна було віддавати...

Він хихотів, зловтішаючись, що ткнув мене носом у мої ж таки суперечності. Я взяв його за руку. Вона була вогка. Я відчував його позбавлений суглобів шостий палець, схожий на хробака, якого можна роздушити й "випустити сік", як казав Л оран, коли був маленький. Подолавши огиду, я сказав:

— Ви не розумієте мене. Звичайно, в тому плані, в якому точиться суперечка з паном Дюпором, я не можу обіцяти вам нічого іншого, крім успіху в миру, який, найбільше, може зробити з вас князя церкви... князя церкви і перед людьми, і перед Богом. Бо якщо ви доб'єтеся успіху, то в сані єпископа або кардинала будете виконувати обов'язок милосердя і щодо вірних, і до всієї церкви в цілому. Але знайте: будь-якої миті стрімкого гону до почестей, на будь-якому повороті цього тріумфального шляху ви можете його покинути, зректися всього, стати святим, про що ви також мрієте, я знаю.

Звідки я це знав? Чи не тому, що приписував собі дар провіщення?

1 Славетний анатомічний музей у Парижі, що носить ім'я відомого французького хірурга Гійома Дюпюїтрена (1777—1835). Тут мається на увазі невелика, очевидно, пересувна виставка.

— Я — святим? Ах, курва!

— Так, святим. Можливо, ви не витримаєте цієї скаженої гонитви за почестями і сховаєтесь у якійсь глухій парафії, а може, станете послушником К Але скорше я уявляю вас у вбогій парафії, кинутим туди, наче шматок хліба в рибну сажалку.

— А чому ж я не матиму такої можливості в Парижі, у світському середовищі, де я відбуватиму випробування?

Я не випускав його руки, хоча тепер вона стала зовсім мокра і слизька.

— Ні, Сімоне, якщо ви тільки ввійдете в цей світ, облиште всяку надію, вода зійдеться над вами. Я не хочу сказати, що вас не чекають там певні вигоди, але путі до Бога буде відрізано.

Він оскірився:

— А що ви про це знаєте? Бог дозволу у вас не питатиме. Ми ж уже на своїй шкурі відчули, що його путі — не наші путі. Нам уже вуха про це натуркано.

— Знаю, та й годі,— мовив я.— Ви зовсім не зобов'язані мені вірити, але якщо ви оберете Париж, то пропадете.

Я знав, що він уже зробив вибір. Я знав, що йому все вилізе боком. Він випручав руку. Я витер свою хусточкою. Він мовив стиха:

— Завтра на світанку я виїжджаю.

Прюдан відвезе його бідкою до Вілландро, а там він сяде на поїзд, ніхто тут і не помітить його від'їзду.

— Якщо тільки ви не розплещете.

— Ні, Сімоне, я не розплещу.

Дорогою сунула череда, я почув крик пастуха. Сімон розкахикався. Я вимовив мамину незмінну фразу:

— Від річки тягне холодом.

Сімон запитав ще раз, чи я нікому не розповім. Він погодився, що буде ліпше, коли я підготую настоятеля й маму, щоб пом'якшити удар, але не передам, що це станеться так скоро. Він пішов собі стежкою. Я рушив додому і на порозі зіткнувся з Лораном, він сказав, що "вшивається": у нас сидить священик та ще й матінка Дюпор!.. Матінка Дюпор? Лорана це не здивувало, його ніщо не дивує.

У передпокої горіла висяча лампа, хоча було ще зовсім

1 Послушництво — період, що передує прийняттю чернечих обітниць.

світло. Спершу я побачив пані Дюпор, вона сиділа напроти пана настоятеля і мами, непорушна, ніби істукан, у жалобній вуалі з пожовклими очима, якась розтерзана й нехлюй на, дарма що, вибираючись до нас, вона, очевидно, причепурилася, але жінку, котра випиває, може зраджувати будь-яка дрібничка. Треба було бачити, яким поглядом пронизувала мама цю п'яничку, та ще, можливо, прихильну, прив'язану до Сімона! "Просто неймовірно, що тільки відбувається з цими людьми",— мабуть, думала вона. Просто неймовірно, що пані Дюпор сидить тут, у нас.

— Ви знаєте мого сина Алена?

Пані Дюпор повернула до мене обличчя, схоже на мертву машкару, яку не могли оживити чи то коров'ячі, чи то пташині очі, через ці очі вона здавалася породженням якогось міфологічного злягання К Вона відповіла, не спускаючи з мене погляду, що Сімон їй часто розповідав про мене. Тоді настоятель завважив, що вона може говорити вільно при мені — треба, щоб я про все знав. Але в пані Дюпор пропала охота балакати. Вона вп'ялася в мене круглими очима священної корови. Вона належала до тієї породи корів, що, як мені відомо, вважала мене за їстівного.

Довелося панові настоятелеві викласти те, з чим пані Дюпор прийшла: Сімон, якщо йому пощастить, через рік закінчить науку в Парижі й дістане там місце в канцелярії радикальної партії на вулиці Валуа; це тільки ширма: розроблено план, що став відомий пані Дюпор, він полягає в тому, щоб досконально використати спогади Сімона про католицьку школу й семінарію. За словами пана Дюпора, будь-який з цих спогадів дає багату поживу. Він узяв у Сімона всі його шкільні зошити, докладно вивчив підручники з історії і філософії.

— Але як же Сімон погодився?

— Його запевнено, що коли розглянуть його зошити — зошити першого учня у класі,— це сприятиме його призначенню.

Тут утрутилася пані Дюпор:

— Сімон надто розумний, щоб не збагнути, що це зрада. Я заперечив:

1 Антична міфологія зберігає багато оповідок про протиприродні зв'язки людей з тваринами чи з божествами, що прибрали подобу тварин — наприклад, давньогрецький міф про Пасіфаю, дружину крітського царя Мі носа, від спілки якої з биком, посланим на острів Кріт богом Посейдо-ном, народився Мінотавр, чудовисько з тілом людини і бичачою головою.

— Сімон не уявляв собі, ніби можна щось витягти з його шкільних зошитів.

А й справді, що можна було з них витягти? З підручників, мабуть, це можна. В нашому колежі підручники для католицьких навчальних закладів було начинено сміховинними нісенітницями, і ми з Донзаком склали собі з них цілий репертуар. У кожному разі, не назвеш же зрадником того, хто розказує щось доступне всім. Сімон хоче вкусити від заказаного плоду. Настоятель запитав, чи він сказав про це мені.

— Я й сам зрозумів. Кості кинуто. Настоятель заперечив:

— Ні! Він до нас вернеться!

Я похитав головою. І прошепотів:

— Він пропав!

— Для нас, може, й пропав,— палко вигукнув пан настоятель,— але не пропав, бідолашне моє дитя, ні! Ні! Не пропав!

Він мені подобався цієї миті, наш бідолаха священик. Я запевнив, що вірю в це так само, як і він. А мама, очевидно, поклала собі мовчати, поки пані Дюпор перебуває тут. Але пані Дюпор дивилася на мене, не криючись: я відчував на собі її погляд. Тоді мама, котра в усіх випадках життя знає, як пристойно і як непристойно чинити, підвелася, змусивши підвестися всіх нас, окрім пані Дюпор, хоча тій, мабуть, стало ясно, що мама пропонує їй піти, правда пом'якшивши це словами подяки за повідомлені новини.