Стежками Півночі - Сторінка 3

Насамперед

Дзікаку-дайсі, він же Еннін (794-864) — чернець секти Тендайсю, відомий релігійний діяч. Місто на східному березі річки Моґаміґава, розташоване на північному сході префектури Ямаґата.

Цуруґаока-хатіманґу — храм у місті Камакура.

Місто на північному заході префектури Ямаґата. Розташоване на гирлі річки Моґаміґава.

попрямували на човні до острова Ноіна. Там відшукали залишки самотньої хижі, в якій він прожив три роки. Після цього, вже на протилежному березі, ми вийшли з човна й опинилися біля старої вишні, яка пам' ятає, мабуть, ще самого Сайґьо1. Адже саме тут написав він колись: "Човнирибальські квітами пливуть..."2 ...Віє від цієї затоки незрозумілим смутком і тугою, ніби вона засмучена чимось, ніби перебуває в поганому настрої.

Над Кісаґатою дощі! Красуню Сейсі3 Нагадує мені мімози квіт.

О Сіогосі4!

В прохолоді моря

Полощуть довгі ноги журавлі.

... Сьогодні ми пройшли через найбільш недоступні місця північного краю — Оясірадзу, Косірадзу5, Інумодорі, Комаґаесі6. Ми падали з ніг від утоми, тому, щойно потрапивши на постоялий двір, я відразу влаштувався спати й ліг. Однак заснути мені так і не судилося, бо в сусідній кімнаті, ближче до веранди, гомоніли дві молоді жінки.

... Зрештою під їхній гомін я поступово закуняв. Коли ж зранку благословилося на світ, і ми вже збиралися рушити далі, ці жінки раптом почали нас слізно благати: "Шлях дуже небезпечний, хтозна, яка небезпека чатує на нас далі. ми боїмося. дозвольте нам непомітно йти за вами.". Звісно, їх було шкода. Однак чи могли ми

Сайґьо (1118-1190) — поет-чернець, колишній самурай. Йдеться про відомий вірш-танка, авторство якого приписується Сайґьо: Човни рибальські квітами пливуть — На гребнях хвиль В затоці Кісаґата,

Як і повсюди, Вишні теж цвітуть. Сейсі (або ще Сейші, Сі Ші) — легендарна китайська красуня V ст. до н.е. Сіоґосі — назва місцевості на узбережжі Японського моря (преф. Акіта). Яп., відповідно: "Не знаючи батьків", "Не знаючи дітей". Яп., відповідно: "Повернення собаки", "Повернення коня".

погодитися? Тож ми відповіли: "На жаль, ми часто змушені зупинятися надовго в різних місцях, тож ви ліпше йдіть самі, як і решта людей, а приязні боги оберігатимуть вас від біди". Сказавши це, ми вийшли за ворота, однак смуток ще довго не покидав моє серце.

В одній хатині з нами ночували Повії молоді... Хаті1 і місяць!

Це те, що я сказав Сора, а він записав цей вірш.

... Сора турбував біль у шлунку, тож він вирішив покинути мене й вирушити до містечка Наґасіма2, що в провінції Ісе3, оскільки там жив хтось із його рідних. На прощання він написав мені:

Якщо впаду в дорозі І не встану, —

Залишиться зі мною цвіт хаті. (Сора)

Туга того, хто змушений піти, велика. Але великою є також печаль того, хто залишається. Неначе самотні качки губляться в хмарах. Я склав у відповідь:

Написане

Стираю від сьогодні... 4 Росинки на солом 'янім брилі!

...Підійшовши до кордону Етідзен5, я сів у човен у бухті Йосі-дзакі, відштовхнувся веслом від берега й поплив у напрямку Сіоґо-сі-но мацу6.

Хаґі — довголітня кущовидна рослина родини бобових з квітами рожево-білого кольору (лат.: Ьвврвіїгга).

Місто в північно-східній частині преф. Міе.

Давня назва провінції й місцевості, розташованої в північній частині сучасної преф. Міе. Назву "Ісе" має також місто на сході цієї префектури.

У ті часи мандрівники зазвичай писали своє ім'я та імена своїх супутників на крисах подорожнього бриля.

Давня назва місцевості (нині північна частина преф. Фукуі). Яп. "Сосни на перекаті"

В буремнім морі

Хвиля височиться,

А з сосен в Сіоґосі усю ніч

На землю сяйво місячне

Сочиться.

(Сайґьо) 1

Ці рядки вичерпно описують красу багатьох краєвидів. Додавати до них хоча б слово — марна річ, усе одно, що відрощувати собі на руці зайвий палець.

...У Фукуі2 живе Тосай — старий відлюдник. Колись давно, років з десять тому, він приїздив до Едо для того, щоби зустрітися зі мною. Тож я взявся розпитувати людей про нього: чи зовсім вже немічний, чи живий взагалі. Довідався, що він живий-здоровий, люди підказали, де живе. ...Врешті-решт я знайшов-таки цього старого й залишився в його оселі на дві ночі, після чого знову вирушив у дорогу в надії помилуватися повним місяцем у гавані Цуруґа. То-сай забажав супроводжувати мене.

... Ми пройшли через Солов' їну заставу3, далі — через перевал Юноо. Біля замку Хіуті, що в горах Каеруяма, почули перше ґелґотіння гусей. Під вечір чотирнадцятого дня дійшли нарешті до Цуру-ґа, де й заночували. Місяць тієї ночі був неймовірно яскравий. ...Ми вирушили вклонитися святилищу Кеі, в якому розташована усипальня імператора Тюая4. При спогляданні стародавніх стін храму душу охоплює трепетний щем. ...Місячне світло сочиться крізь гілки сосен, а білий пісок перед святилищем вилискує в цьому світлі, немов укритий памороззю. Хазяїн постоялого двору розповів мені таку бувальщину: "Колись у сиву давнину їх Преосвященство, другий патріарх Таа, давши святу обітницю, сам викосив траву, що височіла навколо святилища, сам наносив каміння та піску, осушив болото, щоб шлях богомольців до святилища став легшим. Відтоді всі прочани здійснюють обряд "принесення піску" — несуть білий

Вірш-танка, який Мацуо Басьо приписує Сайґьо, на думку японських фахівців, насправді належить поету-ченцю Ренньо (1415-1499). Назва тогочасної провінції (нині преф. Фукуі). Яп. "Уґуісу-но секі".

Тюай — 14-й імператор Японії (роки правл.: 192-200).

пісок до святилища".

Яскравий місяць Сяє над піском,

Принесеним святими праотцями.

Як і передбачав хазяїн, на п'ятнадцятий день задощило.

На небі повний місяць. І чому

Така мінлива Півночі погода?

На шістнадцятий день небо прояснилося, а тому, вирішивши назбирати рожевих скойок "тідорі-масухоґаі", ми сіли в човен і поп-лили в напрямку Іронохама — Кольорового узбережжя.

...Тут, на узбережжі, серед нечисленних рибальських куренів самотіє храм Хоккедера. Ми попили чаю, підігріли саке — це хоч якось допомогло подолати смуток, який навіювали близькі сутінки.

Яка печаль!

В Іронохама осінь

Сумнішою здається, в Сума .

Накотиться

І знов відрине хвиля,

Змішавши скойки й пелюстки хаґі.

Тосай на моє прохання записав усе, що трапилося з нами того дня. Ці записи ми залишили в храмі.

У Цуруґа мене зустрів Роцу2, і ми разом вирушили до Міно3. На позичених конях доїхали до Ооґакі4, куди з Ісе якраз прийшов Сора.

Назва місцевості на узбережжі Внутрішнього Японського моря поблизу сучасного м. Кобе.

Роцу (1649-1738) — поет.

Місто в південній частині преф. Ґіфу.

Місто в південно-західній частині преф. Ґіфу.

Незабаром під'їхав на коні й Ецудзін . Ми всі разом зібралися в оселі Дзьоко. До мене ледь не цілодобово приходили давні друзі: Дзенсен, Кейко — батько та син — і безліч інших. Було таке відчуття, ніби я зустрічаю людей, які, колись відійшли в інший світ і раптом відродилися в інших образах. Від таких думок на душі було водночас і радісно, і сумно. Втома від довгої дороги й досі давалася взнаки, але оскільки вже був шостий день Довгого місяця, я знову сів у човен, сподіваючись устигнути поклонитися святилищам Ісе2.

Немов молюск,

Відірваний від стулок,

Услід за осінню в Футамі попливу.

Насамкінець.

Багато чого побачив Учитель, мандруючи стежками Півночі — і прісно-сухе, й соковито-яскраве, і величне, і тлінне. Безтурботно рушаючи в дорогу, він захоплено плескав у долоні і, схиляючи голову на нічліг, закарбовував усе побачене в серці. Іноді, палаючи жагою мандрів, він одягав плащ і крокував уперед; іноді зупинявся обабіч шляху, щоб помилуватися красою довколишньої природи. Його душа тремтіла від сотні почуттів... Сльози-перлини русалок слугували чорнилом для його пензля. І все це — мандри! І все це — скарбниця коштовних дарунків! Шкода лише, що був він слабкий здоров'ям і що побільшало снігу на його скронях.

Записав Сорю4, початок літа сьомого року Ґенроку (1694)

Оті Ецудзін (1656—?) — поет.

Головний синтоїстський храм в Ісе, який має назву Ісе-дзінґу, реконструють кожні двадцять років, аби всі покоління японців мали змогу побачити цей храм у його первісному вигляді. На час відновлювальних робіт святині з храму переносять у спеціальну тимчасову споруду. 1689 р. якраз був роком чергової перебудови Ісе-дзінґу.

*Назва мальовничої затоки в Ісе та розташованих у ній двох скель, що символізують подружжя.

Касіваґі Сорю (?—1716) — поет, друг Мацуо Басьо.

Переклад І. Бондаренка, Т. Комарницької