Свята Йоанна - Сторінка 6

Розстріл чи повішення замість спалення після клопітливого судового розгляду з дотриманням закону можуть здатися нам милосерднішим покаранням. Однак щодо толерантності, то суд та страта в Руані 1413 року могли відбутися так само і в наш час, тож ми не можемо тішитись такою вже чистою совістю. Якби нам довелося судити Жанну сьогодні в Лондоні, її б терпіли не більше, ніж міс Сильвію Панкгерст,[15] чи секту "Обраний народ", чи батьків, які не відпускали дітей до початкової школи, чи будь-кого, хто, виправдано чи ні, переступив встановлену суспільством межу терпимого.

Жанну судили не за політичні злочини

Судова справа Жанни, на відміну від випадку з Кейсментом, не була національною політичною справою. Церковні суди та суди Інквізиції (Жанну судили обидва) були судами християнськими, тобто міжнародними, її судили не як зрадницю, а як єретичку, шахрайку, чаклунку та ідолопоклонницю. Її обвинуватили не за політичний злочин проти Англії чи Бургундський заколот у Франції, а за злочин проти Бога та проти моральності християнства в цілому. Хоч ідея, яку ми називаємо націоналізмом, була незнайома християнському суспільству середніх віків і могла послужити додатковим обвинуваченням Жанни у єресі, та, однак, не послужила; припущення, що такий французький державний орган як суд буде прихильнішим до англійців (навіть якби ті були напрочуд зговірливими з Францією, а не навпаки), ніж до француженки, котра їх перемогла, є абсолютно безпідставним.

Трагедія цієї судової справи в тому, що, як і більшість в'язнів, котрих у чому тільки не звинувачували, лиш не в порушенні десяти заповідей, Жанна так і не збагнула, за що її судили. Вона мала більше спільного з Марком Твеном, ніж із П'єром Кошоном. Її відданість церкві не могла бути такою, як у єпископа, тому й не може оцінюватися з його дзвіниці. Вона щиро раділа втіхам, що церква може дати чистим душам: сповідь і причастя були для неї найвищою насолодою, з якою вульгарного задоволення плоті навіть не зрівняти. Її молитви були прекрасними бесідами з трьома святими. Духовним особам, для яких релігія була робочим обов'язком, її побожність здавалась понадлюдською. Та коли замість втішати благодаттю, церква нав'язувала їй волю Божу, що надто відрізнялась від її власної, Жанна категорично заявила: визнає тільки ту католицьку церкву, на чолі якої стоятиме папа Йоанна. Як церква могла таке стерпіти? Церква, яка щойно знищила Гуса та зі зростаючим гнівом слідкувала за кар'єрою Вікліфа,[16] якого б точно спалили, якби він сам не загинув до того, як гнів обрушиться на нього! Ні Гус, ні Вікліф не були настільки категоричними, як Жанна: обоє були реформаторами, подібно до Лютера, тоді як Жанна, подібно до місіс Едді,[17] була практично готова замінити св. Петра — камінь, на якому закладено церкву, і подібно до Магомета, була просвічена одкровеннями від Бога, як владнати будь-яку справу.

Небезпечність зазіхань Жанни полягала в її несвідомості, яку ми називаємо наївністю і яку її друзі називали простодушністю. Її шляхи вирішення проблем здавались їй, і найчастіше насправді були, виявом здорового глузду, а те, що вона їх чула як пророцтва голосів, було для неї цілком природним явищем. Чи могла вона здоровий глузд і оце природне явище називати таким страшним словом, як єресь? Зустрічаючи інших провидців, вона одразу звинувачувала їх у брехні та шахрайстві, але ніколи не називала єретиками.

Через її категоричне відкидання точки зору церкви єдиним, що могла зробити католицька верхівка, було або відмовитися від своєї влади, або дати Жанні місце серед Святої Трійці, а це абсолютно немислимо. Таким чином нездоланна сила зіткнулась із незрушною перешкодою, і це зіткнення поглинуло нещасну Жанну.

Марк і Ендрю повелися б так само наївно, і на них би чекала така сама участь, якби їх судила Інквізиція, тому їхня оцінка цієї справи настільки ж абсурдна, як і самої Жанни. Вони твердили: Кошон був негідником і ставив Жанні підступні запитання, але це твердження є правдивим тільки до тої міри, що воно послужило аргументом на користь реабілітації Жанни через 25 років. Процес реабілітації був таким самим корумпованим, як і процес реакційних прихильників Реставрації над Кромвелем. Тіло Кошона викопали і скинули в каналізацію. Що могло бути легшим, ніж назвати Кошона брехуном і на цій підставі визнати всю справу недійсною? Саме цього хотіли всі: від Карла Звитяжного, який завдячував своєю славою Орлеанській діві, до патріотичного та націоналістичного простолюду, який обожнював Жанну. Англійці залишили країну, і вердикт на їхню користь був би страшною образою трону та патріотизму, який поставила на ноги Жанна.

Нами не керують такі мотиви, як політична вигода чи популярність, тож ми можемо вважати себе неупередженими. Для нас перший суд над Жанною залишається чинним; на реабілітацію можна було б не зважати, якби під час судового процесу не були озвучені численні свідчення про яскраву особистість героїні. Тоді постає питання: як же церкві вдалось обернути перший вирок суду так, щоб через п'ятсот років піднести Жанну до святих?

Спокутування гріхів не компрометує церкву

Все досить просто. За католицьким церковним законом, на відміну від цивільного, будь-який гріх можна спокутувати. Цей закон не схиляється перед особистою позицією Жанни, оскільки важливість особистої позиції для людини — це основа протестантизму; однак і тут для особистої позиції знаходиться місце in excelsis,[18] оскільки допускається, що будь-яка людина може бути осяяна згори божественною мудрістю. За наявності вагомих доказів можна зробити святою навіть людину, колись засуджену за єресь. Оскільки осяяння може бути продиктоване мудрою особистою позицією, а не тільки словами божественної істоти у видінні, святою може стати особа героїчного характеру, чию особисту позицію визнають за правильну. Багато з недавно піднесених до святих, особливо Франциск та Клара, за життя конфліктували з церквою, тож постає питання: були вони єретиками чи святими? Франциска напевно б спалили, якби він сам не загинув до того. Виходить, бути відлученим від церкви за єресь, а потім піднесеним до святих — цілком можливо. На рішення про відлучення, винесене провінційним церковним судом, догма про непогрішимість церкви не розповсюджується. Мабуть, мені варто нагадати своїм протестантським читачам, що відома догма папської непогрішимості[19] — то ще досить скромна претензія у порівнянні з нашими безгрішними демократіями, нашими безгрішними медичними радами, нашими безгрішними астрономами, нашими безгрішними суддями і нашими безгрішними парламентами: папа стоїть на колінах, визнаючи власну неосвіченість, і молить, щоб стосовно деяких історичних подій його рішення вважалось остаточним, оскільки він мав більше доступу до інформаційних джерел, ніж будь-хто інший. Церква могла б канонізувати Галілея і одного дня, можливо, так і зробить, зовсім не підваживши засади непогрішимості папи, а може, й не зачепивши непогрішимості книги Ісуса Навина,[20] прихильники якої цілком раціонально вірять у загальновідомі істини — і в той самий час ірраціонально вважають хроніки Ісуса Навина трактатами з фізики. Проте церква швидше за все не канонізує Галілея найближчим часом (для неї це не дивина). Однак їй вдалося канонізувати Жанну, не підважуючи жодних своїх засад. Жанна-бо не сумнівалась, що сонце обертається навколо Землі, адже вона бачила це щодня.

Все ж таки спалення Жанни було великим злом стосовно неї та поставило велику пляму на совісті світу. "Tout comprendre, c'est tout pardonner" ("Зрозуміти означає пробачити") — це сентиментальне кредо диявола, яке не може слугувати виправданням. Тоді як ми визнали, що трибунал був не просто чесним і законним, а ще й надзвичайно милостивим, пощадивши її від мученицької смерті, незважаючи на її затяте богохульство, і що англійським суддям навіть не снились порядність та совісність, з якими Кошон, як адвокат і як священик, вів політичну справу, коли замішані інтереси його партії і його класу, чисто з людської точки зору спалення Жанни було жахливим, тож історик, котрий би виправдовував цей факт, здатен виправдати що завгодно. Останню крапку у справі спалення як фізичного вчинку поставили аборигени Маркізьких островів, відмовившись повірити в те, що англійці не з'їли Жанну. Для чого ж іще запікати людську істоту? Вони ніяк не збагнуть, яка ж тоді в цьому насолода. Оскільки без сорому відповісти на це питання ми не можемо, залишається тільки червоніти за нашу високорозвинену дикість, поки ми розплутуємо цю справу і шукаємо, що корисного можна з неї почерпнути.

Жорстокість, сучасна і середньовічна

Насамперед давайте домовимось, що, говорячи про жорстокість, ми не маємо на увазі саме спалення. Жанну спалили, як і десятки інших, менш визначних єретиків того часу. Ісус був не єдиним, а одним із тисяч тих, хто провинився і за це був розіп'ятий. Це не найжорстокіші катування, існують страшніші тілесні страждання, що вже й казати про природну передсмертну агонію у найгіршому її прояві.

Жанну спалили понад п'ятсот років тому. Триста років потому, це десь років за сто до моєї появи на світ, у моєму рідному Дубліні, на площі Стівена Гріна, спалили жінку за карбування фальшивих монет, що трактувалось як державна зрада. У своїй передмові до книги Сіднея і Беатриси Веббів "Англійські в'язниці місцевого самоврядування" я писав, що коли був уже молодим чоловіком, побував на двох концертах Рихарда Вагнера; а коли він сам був молодим чоловіком, то бачив юрбу, що поспішала на видовище колесування солдата, як одне з найбільш жахаючих смертних покарань. Я писав також, що страта шляхом повішення, втоплення і четвертування, деталі яких краще й не згадувати, стала забороненою так недавно, що й досі живуть люди, які були приречені до неї. У нас і досі лупцюють злочинців, і ми вимагаємо, щоб лупцювали більше. Навіть найстрашніші з цих покарань не наганяли на жертв стільки жалюгідності, відчаю та свідомого марнування життя, скільки наганяють сучасні в'язниці (особливо зразкові), хоча не викликають у нас такого жалю, як спалення єретиків у середні віки. Ми не можемо виправдатись навіть тим, що наші в'язниці служать розвагою, як спалення, колесування і шибениці служили у середньовіччі.