Таємничий острів - Сторінка 75

Важко собі уявити гірше збіговисько лиходіїв. Іноді, — хоча такі випадки вельми рідкісні, — попри надзвичайно пильну охорону, декому з каторжан щастить утекти з острівця, захопити якийсь корабель, і тоді вони вирушають у плавання й стають піратами на полінезійських островах.

Саме так зробили і Боб Гарвей та його поплічники. Так свого часу хотів зробити й Айртон. Боб Гарвей захопив бриг "Швидкий", що стояв на якорі неподалік від острова Нор-фолк, перебив увесь корабельний екіпаж, і ось уже цілий рік, як бриг, що став піратським судном, плавав Тихим океаном під командою Гарвея, колишнього капітана далекого плавання, а тепер запеклого пірата, давнього Айртонового приятеля.

Більшість злочинців зібралося на юті, в кормовій частині корабля, а деякі розляглись на палубі й голосно перемовлялися.

Розмови уривалися п'яними вигуками і дзенькотом, склянок. Айртон довідався, що "Швидкий" зовсім випадково наштовхнувся на острів Лінкольна. Боб Гарвей жодного разу не ступав на його землю, але, як і передбачав Сайрес Сміт, помітивши не вказану на картах, а тому нікому не відому землю, вирішив відвідати її і, якщо виявиться добра бухта, зробити з неї стоянку для брига.

Що ж до піднятого на щоглі чорного прапора і пострілу з гармати, то це було не більше ніж піратське фанфаронство, — наслідуючи звичаї військових кораблів, злочинці захотіли привітати підйом прапора гарматним пострілом. Отже, постріл не служив сигналом, а між утікачами з острова Норфолк і островом Лінкольна не існувало жодного зв'язку.

Колонії загрожувала величезна небезпека. Звичайно, острів з невеликим зручним портом, прісною водою, безліччю дичини і сільськогосподарських рослин, що їх вирощували колоністи, з неприступною фортецею в глибині гір — Гранітним палацом — міг здатися піратам справжнім скарбом; злочинці перетворять тихий }шрний острів на бандитське кишло, а та обставина, що й?го навіть не нанесено на карту, мала для піратів надзвичайну перевагу: нікому не відомий острів забезпечував їм — і то не на один, можливо, рік! — безкарність і надійне сховище. Звичайно, за таких умов не можна було сподіватися, що Боб Гарвей і його поплічники збережуть колоністам життя, навпаки, злочинці [372] перш за все нещадно повбивають їх. Сайрес Сміт і його друзі не мали навіть змоги кудись утекти або сховатися на острові, бо якщо злочинці вирішать на ньому влаштуватися, закріпитись, то залишать на суші кількох людей з екіпажу навіть тоді, коли "Швидкий" піде в чергове піратське плавання. Таким чином вихід був лише один — прийняти бій і винищити всіх розбійників, усіх до останнього, бо жоден з них не заслуговував на співчуття і жаль — щодо них годилися будь-які засоби.

Ось що думав Айртон, знаючи, що Сайрес Сміт вирішив би так само.

Та чи мали колоністи хоч якусь надію на успішну боротьбу й перемогу? Це залежало від кількості й потужності озброєння на кораблі, а також від того, скільки людей налічує його команда.

Айртон вирішив будь-що про все довідатися, і коли десь за годину на палубі стали стихати п'яні крики й балачки, а більшість злочинців позасинали п'яним сном, Айртон, не вагаючись, переліз на палубу "Швидкого", де вже було погашено вогні й панувала цілковита темрява.

Він видерся по ватерштагах на бушприт і звідти прокрався на бак. Обережно прослизаючи поміж злочинців, що спали п'яні там і сям на палубі, Айртон обійшов увесь корабель і з'ясував, що він озброєний чотирма гарматами, які стріляють восьми-, десятифунтовими ядрами. Для певності він навіть визначив, що заряджаються вони з казенної частини. Отже, перед ним були гармати сучасного на той час зразка, зручні в користуванні й з величезною руйнівною силою.

На палубі заснуло чоловік десять, але, напевне, в кубрику спало значно більше. До речі, Айртон із розмов піратів між собою зрозумів, що їх на кораблі нібито душ п'ятдесят. П'ятдесят розбійників проти шістьох колоністів з острова Лінкольна! Та, зрештою, завдяки Айртоновому самовідданому вчинку його друзі не будуть заскочені зненацька і Сайрес Сміт, знаючи сили ворогів, вживе належних заходів і підготується до боротьби.

Більше Айртонові нічого було робити на борту брига, і він вирішив покинути піратський корабель, щоб сповістити друзям про наслідки своєї розвідки; він уже мав намір перейти на ніс судна й спуститись ланцюгом у море.

Аж тут йому сяйнула смілива думка — адже він хотів більше, ніж просто виконати свій обов'язок, — пожертвувати власним життям заради порятунку острова і колоністів! Сайрес Сміт із своїми друзями, звісно, не зможе подолати [373] п'ятдесят бандитів, озброєних гарматами; пірати візьмуть Гранітний палац приступом або ж улаштують облогу і голодом примусять здатися захисників. І Айртон уявив собі, як люди, що врятували його з біди, будуть безжально вбиті, плоди їхньої праці буде знищено, а острів, де він відчув себе людиною — і чесною людиною! — перетвориться на зловісне розбійницьке кубло. Він подумав, що, по суті, це він, Айртон, стане винуватцем усіх оцих нещасть, бо давній приятель, Боб Гарвей, лише здійснив його власний план. Айртона охопив жах. І тоді у нього виникло бажання висадити в повітря корабель, а разом з ним і всю команду. Звичайно, він загине під час вибуху, зате виконає свій обов'язок.

Айртон не вагався. Пороховий погріб улаштовують завжди в кормовій частині корабля, й пробратися туди неважко. На судні, що веде піратський промисел, пороху не повинно бракувати, а досить однієї іскри, щоб за мить від нього залишилися самі тріски.

Айртон обережно спустився у міжпалубне приміщення, переповнене піратами, яких звалив із ніг не так сон, як хміль. Біля грот-щогли горів ліхтар; навколо неї було влаштовано стояк для револьверів, карабінів та рушниць.

Айртон узяв із стояка одного револьвера й переконався, що його заряджено і що він із капсулем. Цього було цілком достатньо, аби спричинити вибух. Скрадаючись, він пішов далі, на корму, де під ютом мав бути пороховий погріб.

Але просуватися в темряві серед лежачих тіл було дуже нелегко — кілька разів Айртон наштовхувався на злочинців, які спали не дуже міцно. Ті брутально лаялись і навіть били його ногами. Тоді він завмирав і ждав, поки всі затихнуть. Та врешті-решт Айртон добувся до перебірки, що відокремлює кормову частину корабля, і намацав двері, які мали вести до порохового погреба.

Двері треба було виламати, й Айртон узявся до роботи. Нелегка то була справа, бо довелося ламати великий висячий замок і робити це, не порушуючи тиші. Проте замок не довго опирався могутнім Айртоновим рукам; замок злетів, і двері в погріб відчинилися...

Але цієї миті на Айртонове %лече лягла чиясь важка рука.

— Ти що тут робиш? — владно запитав високий чоловік, який, несподівано з'явившись у темряві, підніс до Айртоно-вого обличчя потайного ліхтаря.

Айртон відскочив назад. Ліхтар блиснув на лице того, хто підійшов, і Айртон упізнав свого колишнього знайомого, [374] Боба Гарвея, але Боб Гарвей не пізнав Айртона, вважаючи його давно померлим.

— Ти що тут робиш ? — повторив Боб Гарвей і вхопив Айртона за пояс штанів.

Айртон, не відповідаючи, щосили відштовхнув піратського ватага і спробував ускочити в пороховий погріб. Один постріл у барильце з порохом — і все скінчилося б!..

— До мене, хлопці! —закричав Боб Гарвей.

Кілька розбуджених піратів кинулися на Айртона, намагаючись звалити його з ніг. Та силачеві Айртону пощастило скинути їх із своїх плечей. Пролунало два постріли, і двоє злочинців упало на підлогу, але третій пірат завдав Айрто-нові ножової рани в плече. Айртон зрозумів, що йому не здійснити свого плану. Боб Гарвей знову зачинив двері погреба, а на всьому кораблі почулися голоси піратів, які попрокидалися від пострілів. Айртон мусив рятуватися, щоб потім битися на боці колоністів. Лишалося одне — тікати!

Та чи можливою ще була втеча з корабля? Шансів зоставалося дуже мало, хоч Айртон вирішив будь-що дістатися до своїх товарищів.

У Айртоновому револьвері ще залишалося чотири кулі. Айртон вистрілив ще двічі, але в Боба Гарвея не вцілив або тільки легко його поранив; скориставшись хвилинним замішанням ворогів, Айртон кинувся до трапа люка, що вів на верхню палубу. Пробігагочи повз ліхтаря, він розбив його, й міжпалубне приміщення поринуло у цілковиту темряву, що полегшувало втечу.

Ще кілька розбуджених пострілами піратів спускалися у цю хвилину трапом. П'ятим пострілом Айртон убив одного з них, а решта кинулися вбік, не розуміючи, що відбувається на кораблі. Двома стрибками Айртон вискочив на палубу, а через три секунди, вистріливши в пику піратові, що схопив його за шию, перескочив через поручні й пірнув у море.

Не встиг він пропливти і шести сажнів, як навколо нього градом заплюскотіли кулі.

Як повинні були хвилюватися Пенкроф, що чекав на Айртона під скелею на острівці, й решта колоністів — Сайрес Сміт, журналіст, Герберт, Наб, які лишилися у Комині, почувши стрілянину на борту брига! Вони вибігли на берег і, зарядивши всі рушниці, приготувалися відбити будь-який напад.

Вони не сумнівалися, що пірати виявили Айртона, вбили його, а тепер, можливо, ті негідники захочуть скористатись темрявою, аби висадитися на острів. [375]

Минуло півгодини вкрай тривожного чекання. Постріли затихли, та ні Пенкроф, ні Айртон ще не повернулися. Невже пірати захопили острів Порятунку? Чи не побгані колоністи вирушити на острівець, аби допомогти Айртонові й Пенкрофу? Але як переправитись на острівець?

Зараз, під час повного припливу, перебратися уплав через затоку не було змоги, а пірога залишалася на острівці. Можна уявити, як страждали через своє безсилля Сайрес Сміт і його друзі!

Нарешті, десь о пів на першу ночі, до берега пристала пірога з двома чоловіками. Колоністи із розкритими обіймами зустріли легко пораненого в плече Айртона і цілого та неушкодженого Пенкрофа.

Усі гуртом не зволікаючи пішли до Комина. Там Айртон розповів про все, що сталося на кораблі, не приховавши і своєї спроби висадити в повітря бриг.

Колоністи тиснули Айртонові руку, хоча він не замовчував навислої над ними небезпеки. Тепер пірати попереджені, їм відомо, що на острові є люди. Вони висадять на берег численні й добре озброєні загони. Вони не спиняться ні перед чим.