Таємниці княгині де-Кадіньян - Сторінка 4

Мішель Кретьєн визнавав за геніальними людьми здатність перетворювати найгрубіші створіння в сильфід, дуреп — в жінок високого розуму, селянок — в маркіз; чим, більш довершена була жінка, тим більше втрачала вона в їх очах, бо в такому разі, гадав він, уяві нічого було з нею робити. На його думку, любов,— проста чуттєва потреба для нижчих істот,— для вищих була моральною творчістю, величезною і найбільш привабливою. Щоб виправдати д'Артеза, він посилався на приклад Рафаеля і Форнаріни16. Він міг би й сам правити собі за приклад такого роду,— він, який узрів ангела в особі герцогині де-Мофріньєз. А втім, чудернацьку фантазію д'Артеза можна було виправдати з різних точок зору. Насамперед, можливо, він зневірився в надії зустріти в наших умовах жінку, яка відповідала б тій солодкій мрії, що її кожний чоловік високого розуму носить і пестить в своїй уяві. Можливо, серце його було надто чутливе, надто ніжне, щоб віддати його світській жінці; можливо, він вважав за краще відступати природі те, що їй належало, і оберігати свої ілюзії, не порушуючи свого ідеалу; можливо, він відстороняв любов, як несумісну з його працею, з регулярністю його чернечого життя, в якому пристрасть розладнала б геть усе. Кілька місяців д'Артез був об'єктом насмішок Блонде і Растіньяка, які докоряли йому за незнання світу і жінок. Коли їх послухати, твори його були досить численні і досить видатні, щоб він міг дозволити собі розваги; вій мав великі достатки, а жив, як студент, не тішився нічим, ні своїм золотом, ні славою, не знав витончених насолод тієї благородної і ніжної пристрасті, яку навіюють або відчувають жінки доброго походження і добре виховані. Хіба це було гідне його — знати тільки грубий бік кохання? Кохання, зведене до того, яким його створила природа, було, на їх думку, найбезглуздішим явищем життя. Одним з досягнень суспільства було створення жінки там, де природа зробила самку, створення безперервності бажання там, де природа думала тільки про безперервність роду, нарешті, винахід кохання, цієї найпрекраснішої людської релігії. Д'Артез не знав нічого з чарівних тонкощів мови, нічого з виявів палкої ніжності, безустанно породжуваних душею і розумом, нічого з тих бажань, облагороджених манерами, жодної з тих ангельських форм, яких надають найгрубішим речам жінки цілком довершені. Він знав, можливо, жінку, але він не знав божества Потрібні чудеса мистецтва, багато прекрасних туалетів для жіночої душі і тіла, щоб сильно кохати. В решті решт, вихваляючи солодку розбещеність думки, яка становить суть паризького кокетства, ці два спокусники жаліли д'Артеза, який живився здоровою, нічим не приправленою їжею, не вкусивши вишуканих страв кращої паризької кухні, і гаряче підохочували його цікавість. Доктор Б'яншон, з яким д'Артез розмовляв одверто, знав, що ця цікавість нарешті пробудилася. Тривалий зв'язок великого письменника з вульгарною жінкою, далекий від того, щоб принаджувати його своєю звиклістю, став йому нестерпним, але його утримувала надзвичайна боязкість, яка опановує всіх самітних людей.

— Як можна,— говорив Растіньяк,— мати герб з щитом, поділеним навскіс, з золотою монетою на червоному полі і з синьою мішенню на золотому, і не давати блищати цьому старовинному пікардійському гербовому щитку на кареті? Ви маєте тридцять тисяч ліврів річного доходу і заробляєте пером, ви справджуєте ваш девіз, так уподобаний нашими предками: ARS THESaurusque, virtus*, і ви не виїжджаєте на прогулянки в Булонський ліс! Ми живемо в такий час, коли доброчесність мусить показуватися всім.

* Мистецтво, багатство, доброчесність (лат.) Каламбур утворюється тим, що перша половина цього девізу (перше слово і половина другого), прочитана з французькою вимовою, дає ім'я "Артез". (Прим. перекл.)

— Якби ви читали ваші твори цьому різновидові товстої Лафоре17, що усолоджує ваше дозвілля, я ще простив би вам те, що ви не розлучаєтесь з нею,— сказав Блонде.— Але, мій любий, коли ви, по суті кажучи, сидите на черствому хлібі, то в духовному розумінні у вас нема навіть хліба...

Ця маленька дружня війна між Даніелем і його приятелями тривала вже кілька місяців, коли пані д'Еспар попросила Растіньяка і Блонде умовити д'Артеза прийти до неї обідати, сказавши їм при цьому, що княгиня де-Кадіньян жадає познайомитися з цією знаменитою людиною. Такого роду цікавість для деяких жінок — те саме, що чародійний ліхтар для дітей: приємне видовище, проте досить бідне і повне розчарувань. Чим більше почуттів збуджує талановита людина на відстані, тим менше вона відповідає їм поблизу; чим більш блискучою уявляли її собі, тим більш мізерною здасться вона. І тут обманута цікавість доходить часто до несправедливості. Ні Блонде, ні Растіньяк не могли обманути д'Артеза, проте, зауважили, сміючись, що йому випадає більш, ніж спокуслива нагода розбити собі серце і пізнати найвищі насолоди, які дає любов світської парижанки. Княгиня, за їх словами, була справді захоплена ним, йому нічого було боятися, це побачення мало принести йому все; неможливо, щоб він впав з того п'єдесталу, на який піднесла його пані де-Кадіньян. Ні Блонде, ні Растіньяк не вбачали нічого неприпустимого в тому, щоб приписати княгині цю любов: вона, чиє минуле давало привід до стількох анекдотів, могла знести цей наговір. Обидва пустились розповідати д'Артезу про пригоди герцогині де-Мофріньєз: про її перші грішки з де-Марсе, про її другі безрозсудства з д'Ахуда, якого вона відвернула від його дружини, відомстивши таким способом пані де-Босеан, про її третій зв'язок з молодим д'Егріньйоном, який супроводжував її в Італію і страшенно скомпрометував себе заради неї. Далі розповіли, як вона була нещаслива з одним знаменитим посланником і щаслива з російським генералом, як вона була Егерією18 двох міністрів закордонних справ і т.д. Д'Артез сказав їм, що він знає про неї більше, ніж вони можуть розповісти, від свого бідного друга, Мішеля Кретьєна, який чотири роки таємно любив її і мало не збожеволів від неї.

— Я часто бував з моїм другом,— сказав д'Артез,— у італійців і в Опері. Нещасний бігав зі мною по вулицях з такою ж швидкістю, як і її коні, милуючись княгинею крізь вікна її карети. Саме цьому коханню князь де-Кадіньян зобов'язаний життям: Мішель перешкодив одному хлопцеві вбити його.

— Чудово! От у вас і готова тема для бесіди,— сказав, усміхаючись, Блонде.— Княгиня — саме та жінка, яка вам потрібна; якщо вона й буде жорстока, то тільки з делікатності, і дуже мило посвятить вас у таємниці вишуканості; але стережіться: вона поглинула чимало багатств. Прекрасна Діана — одна з тих марнотратниць, які коштують не один сантим і на яких витрачають мільйони. Віддайте їй тіло і душу, але міцно тримайте в руках свої гроші, як той старий з "Потопу" Жіроде19.

Після цієї розмови княгиня була наділена глибиною безодні, чарівністю королеви, зіпсованістю дипломата, таємничістю посвяченої, небезпечністю сирени. Ці два розумники, нездатні передбачити розв'язку своєї витівки, кінчили тим, що зробили з Діани д'Юксель найдивовижнішу парижанку, найспритнішу кокетку, найп'янкішу куртизанку в світі. Хоч вони й мали для цього підстави, але жінка, про яку вони говорили так легковажно, була для д'Артеза ідеально чистою і священною. Збуджувати його цікавість не було потреби: він зразу погодився прийти, і обидва друзі не хотіли від нього нічого більшого.

Пані д'Еспар, діставши від них відповідь, відправилась до княгині.

— Моя мила,— спитала вона,— чи почуваєте ви себе у всеозброєнні краси, кокетства? Приходьте цими днями до мене обідати, я вам подам д'Артеза. Наш геній — страшенний дикун, він боїться жінок і ніколи не любив. Візьміться за нього. Він людина надзвичайного розуму і тієї простоти, яка вводить в оману, позбавляючи вас всякої недовіри. Його проникливість вся обернена на те, що відбулося, діє після факту і плутає всі розрахунки. Якщо ви захопите його зненацька сьогодні, то завтра він уже не буде простачком.

— Ах,— сказала княгиня,— якби мені було тільки тридцять років, я б славно побавилась! Чого мені бракувало досі, це — розважитися з людиною розумною. Я мала завжди партнерів і ніколи — супротивників. Любов була грою, замість бути битвою.

— Люба княгине, признайтесь, що я дуже великодушна. Адже, в решті решт... благодійність — добре впорядкована...

Жінки, сміючись, обмінялись поглядами і взялися за руки, дружньо потискуючи їх. Звичайно, кожна з них мала від другої свої важливі таємниці, не виключаючи ні ставлення до того чи іншого чоловіка, ні питання про послугу, яку малося зробити; бо для того, щоб між жінками встановилася щира й тривала дружба, треба, щоб вона була скріплена маленькими злочинами. Коли дві приятельки можуть одна одній взаємно завдати смертельного удару і знають, що у кожної в руках є напоготові отруєний кинджал, тоді вони являють зворушливу картину однодушності, яка порушується тільки в момент, коли одна з них через недогляд випустить з рук зброю.

Отже, через тиждень у маркізи відбувся ввечері один з так званих маленьких прийомів, тільки для близьких друзів, на які приходять лише за усним запрошенням, а для всіх інших двері зачинені. Ця вечірка була влаштована для п'ятьох осіб: Еміля Блонде і пані де-Монкорне, Даніеля д'Артеза, Растіньяка і княгині де-Кадіньян. Рахуючи господарку дому, було стільки чоловіків, скільки й жінок.

Ніколи випадок не дозволяв собі готувань більш хитромудрих, ніж для зустрічі д'Артеза і пані де-Кадіньян. Княгиня щ й сьогодні має славу однієї з дам, найсильніших у тонкощах туалету, який становить для жінок перше з мистецтв. На ній була синя оксамитова сукня з великими білими вільно спадаючими рукавами і відкритим корсажем з тюльовою шемізеткою, в легких зборках і облямованою синім, яка охоплювала шию на чотири пальці і вкривала плечі, як це можна бачити на деяких картинах Рафаеля. Покоївка зробила їй зачіску, майстерно вплівши кілька китичок білого вересу в хвилі її білявого волосся, що становило одну з тих її принад, яким вона зобов'язана була славою своєї краси. Звичайно, Діані не можна було дати й двадцяти п'яти років. Чотири роки самітності і спокою повернули їй квітучий колір обличчя.