Таємниця Іспанської Шалі - Сторінка 3

Дивовижно порожня! Вона виглядала голою і занедбаною. Господи! Його емаль, срібло!

Він вихорем помчав по квартирі. Скрізь було одне й те ж. Навкруги цілковите спустошення. Усе цінне — а Ентоні з смаком підібрав колекцію гарних дрібничок — було забрано.

Ентоні з стогоном повалився на стілець і закрив обличчя руками. Дзвінок у двері підняв його. Він прочинив двері й побачив Роджерса.

— Пробачте, сер, — сказав Роджерс. — Джентльмена вирішили, що я можу вам знадобитись.

— Джентльмени?

— Ці двоє ваших друзів, сер. Я допоміг їм спакувати речі.

— Ви запаковували речі тут? — простогнав Ентоні.

— Так, сер. Хіба це було не з вашого дозволу, сер? Високий джентльмен так розпорядився, сер, і, бачачи, що ви розмовляєте з іншим джентльменом у дальній кімнаті, я не наважився турбувати вас.

— Я не розмовляв з ним, — сказав Ентоні. — Це він розмовляв зі мною, чорти б його забрали. Роджерс кахикнув.

— Мені дуже шкода, що виникла така необхідність, сер, — промурмотів він.

— Необхідність?

— Розлучитися з вашою колекцією, сер.

— Га? О, так. Ха-ха! — він гірко розсміявся. — Вони, я гадаю, вже поїхали? Я кажу про цих моїх Друзів.

— Так, сер, вже якийсь час як поїхали. Я вклав саквояжі у таксі, високий джентльмен піднявся, і потім вони обоє побігли униз і тут же від'їхали...

Пробачте, сер, хіба щось не так?

У Роджерса були всі підстави запитувати. Глухий стогін, що вирвався у Ентоні, примусив би здогадатися кого завгодно.

Через п'ять хвилин Ентоні вже розповідав усю історію інспектору Драйверу, який сидів навпроти нього з блокнотом у руці. Суха людина інспектор Драйвер і — вирішив Ентоні — зовсім не схожий на справжнього інспектора. Виглядав так, наче він зійшов зі сцени. Ще один живий приклад торжества мистецтва над життям.

Ентоні закінчив свою розповідь. Інспектор загорнув блокнот.

— Ну? — неспокійно запитав Ентоні.

— Ясно, як день, — сказав інспектор. — Це Петтерсонівська зграя. Провели багато вдалих операцій за останній час. Високий світлий чоловік, низенький темний чоловік і дівчина.

— Дівчина?

— Так, брюнетка, і дуже вродлива. Звичайно служить приманкою.

— Іспанка?

— Може, вона й видає себе за іспанку. Народилась вона у Хемпстеді... Так, тут все зрозуміло. Вона подзвонила вам, заговорила вас, здогадалась, що ви прийдете. Потім вона іде до старої матінки Гібсон, яка за винагороду надає свою верхню кімнату тим, хто не хоче зустрічатися на людях, — коханцям, ну, розумієте, в межах закону. Ви клюєте, вони привозять вас сюди, і поки один забиває вам баки, інший іде із здобиччю. Точно, Петтерсони, це їх метод.

— А мої речі? — неспокійно запитав Ентоні.

— Ми зробимо все, що зможемо, сер. Але Петтерсотти не простачки.

— Я бачу, — гірко сказав Ентоні.

Інспектор пішов, і тільки за ним зачинились двері, як пролунав дзвінок. Ентоні відчинив двері. За ними стояв маленький хлопчик із згортком.

— Вам посилка, сер.

Ентоні із здивуванням узяв її. Він не чекав ніяких посилок. Повернувшись з нею у вітальню, він розрізав мотузку.

Це був лікерний набір!

На денці одного з келихів він помітив маленьку штучну троянду. В його пам'яті виникла горішня кімната Керк-стріт.

"Ти мені подобаєшся, так, ти мені подобаєшся. Ти запам'ятаєш це, що б не трапилось, так?" Його погляд впав на машинку, і з рішучим обличчям він всівся за неї: "Таємниця другого огірка".

Його обличчя знову набуло мрійливого виразу. Шаль Тисячі Кольорів. Що ж було знайдено поряд з мертвим тілом? Страшний предмет, який пояснив усю таємницю?

Ентоні витягнув з машинки аркуш паперу і вклав інший. Він надрукував заголовок: "Таємниця іспанської шалі".

Хвилину чи дві він мовчки дивився на нього.

Потім почав швидко друкувати...