Таємниця покинутого замку - Сторінка 2

- Олександр Волков -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

А чари найлегше застосувати, коли дивляться просто у вічі.

— Що ж, голуб'ята, ваша вихованість вилізе вам боком, — аж промуркотів од задоволення Гван-Ло, — всі ви вже раби, і, гадаю, вірно нам служитимете.

Менвітів він почав переконувати, що вони — вибрана раса Всесвіту, що їм усе можна. Інші розумні істоти створені лише для того, аби підкорятися менвітам.

І перекопав. Менвіти проголосили себе вибраним народом, панами, а арзаків — рабами.

Це дуже сумна сторінка історії арзаків.

Насамперед менвіти відібрали в арзаків їхню співучу барвисту мову.

Відбулося це так. Спочатку вони навчили арзаків менвітської мови; не так, щоб спілкуватися п'яте через десяте, спілкуватися з менвітами арзаки давно вміли. Менвіти домагалися, щоб арзаки володіли їхньою мовою досконало, як своєю рідною. Головне, що і зусиль не треба було докладати. Допитливі від природи, арзаки самі виявляли великий інтерес до мови сусідів. Не відчуваючи небезпеки, вони все добре запам'ятовували і незабаром говорили менвітською мовою так само вільно, як і своєю.

Тоді менвіти заборонили їм розмовляти арзацькою мовою, закрили арзацькі школи.

І зробили ще таке.

Прикинулися, ніби запрошують арзаків у гості, влаштували бенкет у парку правителя, а там, на цьому бенкеті, застосували до арзаків свої чаклунські команди.

Ільсор добре пам'ятає першу команду менвітів, вона завжди та сама:

— Дивись мені у вічі, дивись мені у вічі, підкоряйся мені, чужинцю!

З цієї команди почався уявний бенкет.

Арзаки, як люди виховані, дивилися у вічі і були наче зачаровані. Їм наказали навіки забути рідну мову, і арзаки забули.

Трапилося ще страшніше лихо. Менвіти наказали забути, що арзаки — вільні люди, і ті забули.

Вони, як і раніше, залишалися винахідниками, вченими або художниками. Свої задуми вони самі і здійснювали, оскільки звикли працювати не тільки головою, а й руками.

Ось так і вийшло, що не лише чудові польові машини, верстати, прекрасні твори мистецтва, а й техніка зореплавання, космічні кораблі менвітів — усе було створено руками арзаків. Однак дивна річ! Їхніми відкриттями і знаннями користувалися віднині менвіти. Вони зайняли значні посади в промисловості й сільському господарстві всієї Рамерії. Вони називалися інженерами, лікарями, педагогами, агрономами, хоча виконували скрізь, — на полях, фабриках, в установах, — одну роль — наглядачів.

Насправді ж усім, чим вважали себе менвіти, були, звичайно, арзаки. Але щось відкривши, винайшовши, вони одразу ж забували про це. Вони ніби самі визнали, що ні на що не здатні і можуть лише виконувати роль робочої сили: вони мили, шкребли, ткали, пасли худобу, вирощували хліб, працювали на верстатах, були ще слугами або кухарями. Вони справді вірили, що, крім праці, яку обранці називають чорною, в них жодних інших справ нема. Так уже подбав чаклун Гван-Ло.

Командир Баан-Ну — з менвітів. Він має те, що характерне для раси обранців. Він дуже високий, силач, гордо тримає на широких плечах велику круглу голову.

Менвіти — сильні, красиві люди. Крім пристрасті до фізкультури, в них особливе ставлення до вбрання. Воно має бути обов'язково ошатним і ладним, інакше менвіта охопить такий кепський настрій, що п тисяча веселунів його не розважить.

Обличчя Баан-Ну могло бути навіть приємніш, якби не крижаний вираз, що скував очі, зробив їх наче нерухомими.

Менвіти впевнені в собі, але це в них не лише від того, що вони ставляться до інших з погордою. Менвіти вчинили багато зла щодо арзаків, вони нав'язали їм свою волю, і чим більше недобрих вчинків в обранця, тим крижаніші його очі.

Ільсор знає про гіпнотичну дію погляду менвіта, коли людина, яка стоїть перед обранцем, цілком втрачає волю, стає покірним рабом, усе на світі забуває, крім одного, що він раб і перед ним його пан.

Серед сплячих зоренавтів на кораблі є арзаки: слюсарі, бурильники, електрики, будівельники та інші робітники, без яких менвіти не зможуть заснувати базу на Землі.

Керуватиме працею арзаків у ще неясних земних умовах Ільсор, який протягом цього часу, окрім обов'язків слуги генерала Баан-Ну, буде ще і головним техніком.

Менвіти довіряють Ільсору. Він безмежно добрий. Він — найслухняніший раб. Нема такої справи, з якою б він не впорався. І він ніколи нікуди не втече, бо, як гадають менвіти, просто не зможе цього зробити, не попросивши дозволу.

Ільсор остаточно прокидається, зістрибує з койки.

— Мій генерале, — низько вклоняється він Баан-Ну, який увійшов до каюти лікаря. — Радий вам прислужувати.

— Я знаю, — поблажливо киває генерал, хоча в душі радіє, бо Ільсор швидко приведе його в найкращий стан. — Я знаю, — повторює він, — ти відданий мені до останку.

Ільсор нахиляє голову на знак згоди, але, подумавши, що цього замало, ще раз поспішно вклоняється.

НА БОРТУ ЗОРЕЛЬОТА

Астрономи Рамерії, спостерігаючи в надпотужні телескопи різні планети, зацікавилися Землею, або Белліорою, як вони назвали Землю по-своєму. Вони стверджували, що Белліора не відрізняється своєю природою від Рамерії.

Посланці планети Рамерія повинні були перевірити, чи є життя на Землі. Але політ "Діавони" не планувався як наукова експедиція. Менвіти летіли на Землю з войовничою метою: підкорити нову планету.

Вже ввімкнули гальмівні двигуни, Ільсор здогадується про це по легкому дрижанню корабля. Лікар Лон-Гор приступив до загального пробудження екіпажу. І враз відсіки зорельота, які здавалися до цього порожніми, зробилися тісними й багатолюдними. Потягуючись і позіхаючи, з них виходили астрономи, геологи, інженери, пілоти, розбуджені після сімнадцятирічного сну. Тільки робітники-арзаки залишалися на своїх місцях, їм поки що не дозволили залишати відсіки. Корабель нагадував тепер розтривожений мурашник, люди сновигали туди-сюди у всіх напрямках.

Тільки-но розбуджені дещо призвичаїлися, Баан-Ну зібрав менвітів у демонстраційній залі космічного корабля.

— Імениті брати! — урочисто звернувся він до них. — Нам довірено велику справу — завоювання квітучої планети Белліори. Вона має бути квітучою за передбаченнями наших астрономів.

На Рамерії були такі іграшки — божки з головами, які хитаються; арзаки вирізали їх з каменю для дітей менвітів. Отож, наче слухняні божки, астрономи всі разом захитали головами, погоджуючись з Баан-Ну.

— Наша справа дуже проста, — вів далі генерал, — ми сядемо в будь-якому місці Белліори і побудуємо місто.

Баан-Ну не сказав би так просто, коли б не було штурмана. Командира завжди тягло до барвистих описів небезпек, колишніх і майбутніх. Але Кау-Рук не розумів небилиць.

Штурман зручно сидів у кріслі, похитуючи головою, але не як слухняний божок, а з сумнівом. Він уважно слухав командира.

— А якщо Белліора заселена? — запитав Кау-Рук.

— За попередніми даними, там нікого нема, — заперечив Баан-Ну.

— А якщо є? — наполягав штурман. — Ось астрономи твердить: Белліора квітуча. Тоді можуть на пій бути й істоти, подібні до людей.

— Тим гірше для них! — жорстко, із самовпевненістю, характерною для завойовників, сказав генерал. — Ми знищимо більшу частину жителів, а решту перетворимо на рабів, як це вже вробили з арзаками. Нехай служать нам віддано, як арзаки, — додав він роздратовано.

Кау-Рук схилив голову на знак згоди, він не хотів гнівити командира.

— Мова не про це, — заспокоївшись, повідомив Баан-Ну, — Белліора перед нами. Наш корабель повинен облетіти її якомога більше разів. Белліору слід добре роздивитися через телекамери й сфотографувати. Фізики візьмуть проби повітря на різних висотах, визначать величину атмосферного тиску, математики обчислять силу тяжіння. Отже, до роботи.

Передусім, техніки, і з ними Ільсор, наділи скафандри і, вийшовши через шлюз, оглянули обшивку зорельота. Колись дзеркальна поверхня вкрилася заглибинами, вибоїнами — слідами зіткнень корабля з потоками космічного пилу і осколками метеоритів. Ніби невідомий карбувальник сантиметр за сантиметром сімнадцять довгих років обробляв її, покривши загадковими візерунками. Заглибини саме і знадобилися, їх використали, коли в допомогою розпилювачів почати покривати обшивку вогнетривким матеріалом. Без цього зореліт згорів би при вході в земну атмосферу. Покриття було передбачено Ільсором і не тільки захищало зореліт від вогню, а й робило його невловимим для радіохвиль на той випадок, коли на Землі були б локатори, які посилали б ці хвилі.

ДЕЯКІ ПОДІЇ, ПОВ'ЯЗАНІ З УРФІНОМ ДЖЮСОМ

Поки на небі тривав політ інопланетян, у Чарівній країні життя ішло своїм звичаєм. Там щодня траплялися свої події. Одна з них була пов'язана з Урфіном Джюсом. Урфін не тільки змінив місце проживання — раніше він жив у країні Жуванів у лісі, тепер мешкав у долині Кругосвітніх гір. Головна переміна відбулася із самим Джюсом, як людиною. Він став зовсім іншим, ніби народився заново. Вираз обличчя в цього нового жителя країни Гуррікапа більше не був лютим. Та позаяк характер людини виявляється в тому, що вона майструє, то з Урфіном трапилося диво. Замість похмурих іграшок, якими раніше лякали дітей, він зробив багато веселих ляльок, звірят і блазнів та подарував їх гномам.

Урфін і сам одержав подарунок від Залізного Дроворуба. В країні Мигунів, відомій майстрами, для Джюса зробили телескоп. Джюс прибудував до хати башту, прикріпив цвяхами до неї телескоп і став вечорами розглядати небо. Так і трапилося, що він помітив у телескоп "Діавону". Звичайно, він побачив не зореліт з такої далекої відстані, а крихітну мерехтливу зірочку. Він, мабуть, і не звернув би на неї уваги, коли б на його очах зірка не засяяла всіма кольорами веселки. Джюс спостерігав за нею кілька днів. З кожним днем в її світінні дедалі посилювався червоний колір і зірка збільшувалася. З нею відбулося щось нечуване. Урфіна це дуже збентежило, і він спостерігав далі. Про космічний корабель не думав. Йому таке й в голову не могло прийти. А, між іншим, світло посилювалося, бо на "Діавоні" штурман Кау-Рук один за одним вмикав гальмівні двигуни: два, п'ять, десять — поки не було ввімкнено всі. Інопланетяни наближалися до Землі і збавляли надшвидкість корабля. Це було потрібно, щоб рухатися довкола Белліори.

НЕВІДОМА ЗЕМЛЯ

"Діавона" оберталася довкола Землі, поступово наближаючись до неї. Навівши на Белліору автоматичні бортові телекамери, інопланетяни негайно вмикнули їх.