Танцюй, танцюй, танцюй - Сторінка 57

Загалом, звідти. Вродлива. Мініатюрна, смаглява, з великими очима. У платті з лискучої гладенької рожевої тканини. І сумка, і босоніжки — також були рожеві. На лівому зап'ясті, як браслет, красувалася рожева стрічка з бантиком. Геть-чисто як на якомусь подарунку. "І чого це вона начепила бантик на зап'ясті?" — подумав я. Але ні до чого не додумався. Не відриваючи руки від дверей, гостя приязно всміхалася.

— Мене звати Джун[36], — вимовила вона англійською мовою з виразним акцентом.

— Привіт, Джун! — сказав я.

— Можна зайти? — спитала вона, вказуючи пальцем за мою спину.

— Хвилинку! — відповів я розгублено. — Ти, гадаю, помилилася дверима. До кого ти прийшла?

— Ну… почекайте… — відповіла вона, витягла із сумки записку й прочитала її. — До містера…

І назвала моє прізвище.

— Це я, — відповів я.

— От бачите, я не помилилася.

— Почекай-почекай, — не здавався я. — Прізвище збігається, це правда. Та я ніяк не доберу, в чому справа? Власне, хто ти така?

— Може, все-таки ви впустите мене всередину? Якщо стояти у дверях і балакати, то можна підмочити репутацію, хіба ні? Що про вас подумають сусіди? Але ви не журіться, все буде добре. Бо я не збираюся вас грабувати.

Справді, якщо ми сперечатимемося, то Юкі прокинеться й визирне зі свого номера — що ж тоді я їй скажу? І я впустив непрошену гостю. Хай буде, що буде. Добре, якщо все буде добре…

Зайшовши в номер, Джун відразу, без мого запрошення, вмостилася зручно на дивані.

— Чого-небудь вип'єш? — спитав я.

— Що ви, те і я, — відповіла вона.

Я зробив на кухні дві порції джину з тоніком, приніс у кімнату й, поставивши на столику між нами, сів навпроти неї. Вона потягувала напій, сміливо схрестивши на дивані ноги. Красиві ноги.

— Послухай, Джун. Навіщо ти прийшла до мене? — запитав я.

— Бо сказали прийти, — відповіла вона як щось само собою зрозуміле.

— Хто?

Вона здвигнула плечима.

— Прихильний до вас джентльмен, який не захотів назвати свого імені. Він заплатив. Із Японії. За вас. Мабуть, ви здогадуєтеся, про кого йдеться?

"Хіраку Макімура", — подумав я. Це його обіцяний "подарунок". От чому її зап'ястя перев'язане рожевою стрічкою з бантиком. Напевне, він вирішив, що, купивши мені жінку, вбереже Юкі від небезпеки. Практична людина! Справді практична. Я навіть не розсердився — навпаки подумки щиро похвалив його за винахідливість. Що за світ! Усі тільки те й роблять, що купують мені жінок.

— Заплачено до самого ранку. А тому досхочу розважмося! У мене прекрасне тіло.

Джун підняла ноги, скинула рожеві босоніжки і в спокусливій позі розляглася на підлозі.

— Послухай… Вибач, але я не можу… — сказав я.

— Чому? Ти що — гомик?

— Та ні… Річ не в тому. Просто ми з тим джентльменом, що за все заплатив, по-різному думаємо. Тому спати з тобою я не можу. Розумієш, у мене інша логіка…

— Але ж гроші вже заплачено. І повернути їх не вдасться. Крім того, пересплю я з вами чи ні — про це ваш благодійник не дізнається. Я ж не доповім йому по міжнародному телефону: "Так, сер! Я тричі з ним трахнулася!". Отож переспите ви зі мною чи ні — все одно нічого не зміниться. І логіка тут ні до чого.

Я зітхнув. І ковтнув джину з тоніком.

— Не вагайтесь! — просто сказала Джун. — Буде приємно, не сумнівайтесь.

Я розгубився. Щось обдумувати, щось собі пояснювати ставало дедалі важче. Сякий-такий день нарешті скінчився, я заліз у ліжко, загасив світло і вже збирався поринути в сон, та раптом у кімнату вторглася незнайомка й запропонувала зайнятися любощами. Який жахливий світ!

— Послухайте, може, ще джину вип'єте? — запитала вона. Я кивнув, вона сходила на кухню і принесла ще дві порції джину з тоніком. Увімкнула радіо. Поводилася вільно, як у себе дома. Зазвучав хард-рок.

— Сайко![37] — вигукнула вона по-японському. Сіла поряд, сперлася на мене і сьорбнула джину з тоніком.

— Не треба до всього так прискіпуватися, — сказала вона. — Я — профі у своїй справі. І про все це знаю більше за вас. Нема тут ніякої логіки. Тому покладіться на мене. А той японський джентльмен нам тепер ні до чого. Ми вже не в його руках. Самі — я і ви — вирішимо, що нам робити.

І Джун провела ніжно пальцями по моїх грудях. Я відчув, що багато в чому заплутався. Мені навіть здалося, що я не проти того, щоб переспати з повією, якщо це заспокоїть Макімуру. І що вже краще на це піти, а не вести пустопорожню балачку. Це ж просто секс. Ерекція, акт, еякуляція, от і все.

— О'кей, почнімо, — сказав я.

— От і молодець! — похвалила Джун. І допивши джин з тоніком, поставила склянку на стіл.

— Тільки застерігаю — я сьогодні страшно втомився. А тому на жодні надмірності не здатний.

— Я ж сказала: покладіться на мене. Сама все зроблю, від початку до кінця. А вам краще спокійно лежати й не ворушитися. Тільки спочатку я хочу, щоб ви зробили дві речі.

— Які?

— Загасили світло й розв'язали стрічку на зап'ясті.

Я загасив світло й розв'язав її стрічку. І пішов у спальню. У темряві за вікном видніла антена радіовежі. На самому її вершечку блимали червоні вогні. Я ліг на ліжко й бездумно поглядав на ті вогні. З радіоприймача все ще линув хард-рок. "Просто фантастика!" — подумав я. Однак усе це було реальністю. Безсумнівною реальністю, хоча й із дивним відтінком. Джун притьмом зняла плаття, потім роздягла мене. Може, не так, як Мей, але все-таки вона вміло справлялася зі своїми обов'язками повії й цим, видно, пишалася. Пальцями, язиком і ще хтозна-чим вона успішно розпалила мене й під ритми мелодії "Foreigner" довела до оргазму. Ніч тільки починалася. Над морем плив місяць.

— Ну, як? Добре?

— Добре, — відповів я. І це була чиста правда.

Ми випили ще по одній порції джину з тоніком.

— Послухай, Джун… — сказав я, ніби раптом щось згадавши. — А минулого місяця ти часом не називалася Мей[38]?

Бона радісно хихикнула.

— А ви забавна людина! Я люблю жарти. По-вашому виходить, що наступного місяця я буду Джулі, а в серпні — Оґі[39]?

Я хотів сказати, що не жартую. Що минулого місяця справді спав із дівчиною на ім'я Мей. Та, звісно, говорити про це не годилось. А тому я промовчав. І поки мовчав, вона ще раз збудила мене своїми професійними хитрощами. Вдруге. А я справді нічого не робив, просто лежав, не ворушачись. Вона з усім упоралась — як на бензоколонці з передовим автосервісом, коли досить там зупинитися та передати ключі, й тобі все зроблять: бензину заллють, авто помиють, тиск у колесах перевірять, мастило замінять, вікна протруть, попільницю вичистять. Та хіба це можна назвати сексом? В усякому разі, все це скінчилося десь по другій ночі, й ми задрімали. А коли я прокинувся, ще не було шостої. Все ще грало радіо, не вимкнене з вечора. За вікном уже розвиднілось, а серфери, ці вранішні пташки, вже розміщували вздовж морського узбережжя свої пікапи. Поряд зі мною, скрутившись калачиком, міцно спала Джун. На підлозі валялися рожеве плаття, рожеві босоніжки й рожева стрічка. Я вимкнув радіо й поторгав її за плече.

— Гей!.. Прокидайся! — сказав я. — У мене гостя буде. Молода дівчина прийде снідати. Вибач, але мені не хотілося б, аби вона тебе тут застала.

— О'кей, о'кей… — відповіла Джун і розплющила очі. Тоді встала, прихопила сумку й гола пішла у ванну, почистила зуби, розчесала волосся. І лише потім одяглась і взулася.

— Добре було зі мною, правда? — спитала вона, підфарбовуючи губи помадою.

— Добре, — погодився я.

Приязно всміхаючись, Джун сховала помаду й клацнула застібкою сумки.

— Ну, то коли наступний раз?

— Наступний раз?…

— Я отримала плату за три рази. Тому залишилося ще два. Коли вам зручно? А може, у вас настрій зміниться — і вам захочеться з іншою? Нехай буде й так. Мені зовсім байдуже. Адже хлопцям кортить переспати з різними дівчатами, правда?

— Та ні… Мені досить тебе, — відповів я. Інших слів я не знайшов. Три зустрічі! Невже Макімура надумав витиснути з мене до останньої краплі всю чоловічу силу?

— Дякую. Ви ніколи не пожалкуєте. Бо наступного разу я ще краще вам зроблю. Можете не сумніватися. You can rely on me[40]. Післязавтра підходить? Післязавтра ввечері я вільна й готова розважити вас як слід.

— Ага, підходить, — відповів я. І простягнув їй десятидоларову банкноту — мовляв, для оплати таксі.

— Дякую… До наступної зустрічі. Бай-бай! — попрощалася вона. І, відчинивши двері, вийшла з кімнати.

* * *

Поки Юкі не прокинулась і не прийшла на сніданок, я вимив усі склянки, прибрав у кімнаті, прополоскав попільничку, розгладив складки на простирадлі й викинув рожеву стрічку у відро для сміття. Після того вже не доводилося переживати. Однак Юкі ще не встигла зайти, як уже скривилася. Щось у кімнаті їй не сподобалося. У Юкі прекрасна інтуїція. Вона щось запідозрила. Я вдав, що нічого не помічаю, і, насвистуючи якусь мелодію, взявся готувати сніданок. Зварив каву, підсмажив тости, почистив фрукти. І все виставив на стіл. Усе це обмацуючи недовірливим поглядом, Юкі пила холодне молоко й закусувала підсмаженим хлібом. Я намагався заговорити з нею, але вона не проронила жодного слова. "Погані мої справи", — подумав я. Кімнату заполонила тривожна атмосфера.

Сніданок минув у постійному напруженні. Наприкінці Юкі поклала обидві долоні на стіл і пильно глянула мені в очі. Надзвичайно суворим поглядом.

— Послухайте… Сьогодні сюди приходила жінка, чи не так? — запитала вона.

— А ти здогадлива, — відповів я так легковажно, ніби нічого й не сталося.

— Хто вона? Ви десь тут її підхопили?

— Та ні! Я не маю такої звички. І на це не здатний. Вона сама прийшла.

— Не брешіть! Так не буває.

— Це не брехня. Я тобі ніколи не брешу. Вона справді сама прийшла, — наполягав я. І розповів їй докладно все. Що Хіраку Макімура купив для мене жінку. Що вона прийшла несподівано — звалилась як сніг на голову. Що, мабуть, Хіраку Макімура задумав угамувати мою статеву жагу й тим самим уберегти дочку від небезпеки.

— Усе. Досить, — сказала Юкі й, глибоко зітхнувши, заплющила очі. — Чому він завжди придумує такі недоречності? Чому так упереджено ставиться до людей? Нічого великого й важливого не розуміє, а напихає голову всяким непотребом. Ясна річ, мама з особливим норовом, а в батька не все гаразд із головою. На відміну від неї, де в чому іншому. Він завжди щось невлад зробить і все геть-чисто зіпсує.

— Ти правду кажеш.