Тарзан - Сторінка 21

Наступної миті вона повернулася до ґрат і з подвоєною люттю почала протискуватися в отвір, щоправда, з меншим успіхом, бо одна лапа майже не діяла. Вона побачила, що її здобич — обидві жінки — нерухомо лежить на підлозі. Жодного опору не передбачалось. М'ясо лежало перед нею, а Сабор лишилося тільки продертися крізь ґрати, щоб схопити його.

Вона повільно просувала своє величезне тіло, сантиметр за сантиметром, крізь вікно. Ось просунулась голова, ось одна лапа, ось рам'я. Вона повільно підняла поранену лапу, щоб обережно просунути її між вузькими брусами.

Ще мить — і просунуться обидві лопатки, а за ними легко проковзне й довге гнучке тіло та вузькі стегна.

У цю мить Джейн Портер знову розплющила очі

15. ЛІСОВИЙ БОГ

Страх і болісне передчуття охопили Клейтона, коли він почув постріл. Він знав, що вистрілити міг якийсь матрос, але думка, що він озброїв Джейн Портер револьвером, і розхитані нерви викликали в ньому болісну переконаність у тому, що їй загрожує якась велика небезпека: може, в цю хвилину вона захищається від нападу диких людей та звірів.

Клейтон міг лише приблизно здогадуватись про хід думок свого дивного викрадача або провідника, але те, що він, почувши постріл, якоюсь мірою схвилювався, було цілком очевидно; Тарзан так пришвидшив ходу, що Клейтон, спотикаючись у темряві слідом за ним, щохвилини падав, марно силкуючись не відставати, і нарешті залишився позаду.

Боячись заблудитись, він голосно окликнув дикуна і через мить задоволено побачив, як той зістрибнув з дерева. Хвилину Тарзан пильно дивився на молодого чоловіка, наче не знаючи, що з ним робити; потім, зігнувшись перед Клейтоном, він знаком запросив його обхопити руками шию і з білою людиною на спині вистрибнув на дерево.

Наступні кілька хвилин стали для молодого англійця незабутніми. Високо серед гілок, які вгиналися і розгойдувалися, він, тримаючись за дикуна, мчав зі швидкістю, яка йому здавалася надзвичайною, тоді як Тарзан дратувався тим, що рухається надто повільно.

З однієї високої гілки Тарзан з Клейтоном на спині перелітав по карколомній дузі на сусіднє дерево, потім траплялося, що він упродовж кількадесят метрів твердо йшов на масі переплетених гілок, балансуючи, мов канатоходець, високо над чорними прірвами низьколісся.

Від першого відчуття крижаного страху Клейтон перейшов до захоплення та заздрощів перед цими велетенськими м'язами та дивовижним інстинктом або знанням, яке вело лісового бога крізь чорнильну імлу з такою самою впевненістю та безпекою, з якою Клейтон міг би гуляти лондонськими вулицями сонячного дня.

Іноді вони виходили на місця, де нависле листя було не таким густим, і яскраве місячне проміння освітлювало перед зачудованим поглядом Клейтона дивний шлях, яким вони рухались.

У Клейтона перехоплювало подих, коли він бачив жахливі прірви, що відкривалися внизу, бо Тарзан обирав найлегший шлях, який часто пролягав на висоті понад тридцять метрів над землею.

Й, одначе, з усією очевидною швидкістю Тарзан відчував, що рухається надто повільно, бо доводилося вибирати гілки, достатньо міцні для того, щоб витримати їхню подвійну вагу.

Нарешті вони досягли галявини біля берега. Сторожкі вуха Тарзана вловили дивний шум, що його спричинила Сабор, продираючись крізь ґрати, і Клейтонові здалося, ніби вони каменем упали додолу, — так стрімко спустився Тарзан. Одначе, коли вони торкнулися землі, він ледве відчув поштовх, а коли зістрибнув зі спини Тарзана, той зник за рогом хатини зі швидкістю білки.

Англієць швидко кинувся за ним і помітив, як задні лапи якогось величезного звіра майже зникли у вікні хатини.

Коли Джейн Портер розплющила очі і знову побачила неминучу загибель, її хоробре молоде серце відмовилося від останньої краплини надії. Але раптом вона з подивом зауважила, що хтось повільно витягує величезну тварину з вікна, за яким вона роздивилася у місячному світлі голови й плечі двох чоловіків.

Коли, оббігши довкола хатини, Клейтон побачив звіра, що зникав у вікні, то водночас побачив, як Тарзан схопив обіруч довгого хвоста і, впершись ногами в стіну хатини, напружив усю свою міць, намагаючись витягнути звіра з вікна.

Клейтон швидко приєднався до нього, але Тарзан прокричав йому владним і беззаперечним тоном якийсь наказ, як зрозумів Клейтон, хоч і не втямив, до чого він.

Нарешті їхніми спільними зусиллями величезне тіло почало дедалі більше висовуватися з вікна, і тоді лише Клейтон усвідомив усю зухвалу сміливість вчинку свого супутника.

Голій людині тягнути за хвіст з вікна людожера, який верещить і дряпається, задля порятунку незнайомої білої дівчини — це, поза сумнівом, вищий вияв геройства!

Щодо Клейтона, то справа стояла інакше, бо ця дівчина була не лише однієї з ним раси та племені, але й єдиною в цілім світі жінкою, яку він кохав.

Хоча він і знав, що левиця швидко порішить їх обох, він зволікав, щоб одвернути її увагу від Джейн Портер. А потім пригадав нещодавній бій цієї людини з величезним чорним левом і відчув себе впевненіше.

Тарзан далі віддавав накази, які Клейтон не міг зрозуміти. Він намагався пояснити дурній білій людині, що слід встромити його отруєні стріли в боки і в спину Сабор, а потім дістати її люте серце довгим вузьким мисливським ножем, який висів на стегні Тарзана, але білий не розумів, а Тарзан не смів відпустити могутню Сабор, щоб усе це зробити самому, тому що хирлявий білий і хвилини не зміг би її втримати.

Левиця повільно висувалася з вікна. Нарешті її рамена опинилися назовні. І тоді Клейтон побачив те, чого ніколи не бачили навіть вічні небеса. Тарзан, який не знав, як самостійно дати собі раду з розлюченим звіром, несподівано згадав свою боротьбу з Таркозом, і в ту мить, коли величезні лопатки висунулися з вікна і левиця трималася за раму самими лише кігтями, він відпустив звіра.

Зі швидкістю кулі кинувся він на спину Сабор і з першої ж спроби захопив звіра подвійним "нельсоном", якого навчився під час кривавого й тяжкого, але переможного бою з Таркозом.

З риканням левиця перекинулася на спину, натиснувши усією своєю вагою на ворога, але чорноволосий велетень тільки міцніше стиснув її в дужих обіймах. Рвучи повітря й землю, Сабор качалася й кидалася навсебіч, намагаючись вивільнитися від живого ворога, але сталеві м'язи напружувались дедалі дужче, пригинаючи її голову все нижче до жовтих грудей.

Сталеві Тарзанові передпліччя ковзали дедалі вище до загривка Сабор. Зусилля левиці ставали все слабкіші.

Нарешті Клейтон побачив у сріблястому світлі місяця, як величезні м'язи на плечах Тарзана здулися горою. Дикун напружився в останньому довгому й вирішальному зусиллі, і шийні хребці Сабор зламалися з дзвінким хряскотом.

У ту саму мить Тарзан схопився на ноги, і втретє за цей день Клейтон почув ревіння мавпи-самця. І слідом за ним пролунав пронизливий крик Джейн Портер.

— Сесіль, містере Клейтоне! О, що це? Що це?

Клейтон швидко підбіг до дверей хатини, гукнув, що все гаразд, і попросив упустити його. Швидко, як тільки могла, дівчина підняла важкий брус і майже втягнула Клейтона в хатину.

— Що це за страхітливий звук? — прошепотіла вона, тулячись до нього.

— Це був переможний крик людини, яка щойно врятувала вам життя, міс Портер! Постривайте, я покличу її, щоб ви могли їй подякувати.

Перелякана дівчина не хотіла залишатися сама і пішла з Клейтоном до зовнішньої стіни хатини, під якою лежало мертве тіло левиці.

Тарзан зник!

Клейтон кілька разів гукнув його, але відповіді не було, і вони поквапилися вернутися до хатини.

— Який жахливий звук! — вигукнула Джейн Портер. — Я тремчу на саму лише згадку про нього! Не кажіть мені, що людське горло видало це бридке, моторошне ревіння;

— Але це так, міс Портер, — сказав Клейтон. — Якщо це не людське горло, то горло лісового бога!

І він розповів їй про свої пригоди з дивною істотою: як дика людина двічі врятувала йому життя, про н дивовижну силу, про її брунатну шкіру та прекрасне обличчя.

— Я нічого не розумію! — закінчив він. — Спочатку я думав, що це Тарзан, але він не розмовляє і не розуміє англійської мови, отже, це припущення доводиться відкинути.

— Власне, хоч би хто він був, — вигукнула дівчина, — ми зобов'язані йому життям, і нехай благословить його Господь і береже у диких джунглях!

— Амінь! — палко закінчив Клейтон.

— Боже, чи я жива?

Вони озирнулися і побачили Есмеральду, яка сиділа на підлозі і дико лупала навсебіч очима, немов не довіряючи їхньому свідченню, де вона.

Ось тепер настала реакція для Джейн Портер, і вона з істеричним реготом упала на лаву.

16. "ДИВО З ДИВ!"

За кілька кілометрів на південь від хатини, на піщаній береговій смужці стояло і сперечалося двоє літніх людей.

Перед ними лежав безмежний Атлантичний океан, а позаду чорний континент; довкола зависла непроникна імла джунглів.

Хижі звірі вили й гарчали. Моторошні бридкі звуки полонили їхній слух. Вони проблукали кілька верст, шукаючи табір, але щоразу йшли в хибному напрямку. Вони заблукали так само безнадійно, як коли б потрапили на іншу планету.

На цей час вони повинні були б спільно зосередитися на вирішенні головного під цю пору питання — питання життя й смерті, питання — як повернутися до табору.

Самуель Т. Філандер просторікав:

— Але, мій любий професоре, я й далі наполягаю на тому, що якби не перемога Фердінанда й Ізабелли над маврами в п'ятнадцятому столітті в Іспанії, то сьогодні цивілізація значно просунулася б уперед порівняно з тим станом, у якому ми її бачимо! Маври були винятково приязним і вільнодумним, ліберальним народом землеробів, ремісників та купців — це саме той тип людей, який уможливив існування в Америці та Європі цивілізації, тоді як іспанці…

— Тихіше, тихіше, пане Філандере, — обірвав його професор Портер, — їхня релігія цілковито заперечувала існування тих можливостей, про які ви говорите. Іслам є і буде вуздечкою для технічного прогресу, який позначив…

— Стривайте! — вигукнув пан Філандер, звернувши увагу на джунглі. — До нас хтось наближається!

Професор Архімедес Кв. Портер озирнувся туди, куди показував короткозорий професор пан Філандер.

— Тихіше, тихіше, пане Філандере! — пробурчав він. — Скільки разів я радив вам домагатися повного зосередження своїх розумових здібностей, бо це єдине, що може допомогти вам спрямувати величезну силу інтелекту на ті поважні проблеми, які, природно, випадають на долю мудрих! А тепер я ловлю вас на вельми помітному злочині супроти ввічливості: ви урвали мою вчену промову, аби звернути мою увагу на звичайне чотириноге genus Felis.