Тарзан - Сторінка 29

Він мав час пригадати все вичитане у книжках у хатині про поведінку чоловіків та жінок. ї вирішив діяти так, як ті діяли б на його місці.

Він знову підвівся й рушив до дерев, попередньо спробувавши пояснити знаками, що невдовзі повернеться, і це йому вдалося настільки добре, що Джейн зрозуміла і не злякалася, коли її рятівник зник.

її огорнуло почуття самотності, і вона тужливо дивилася туди, де щез Тарзан, очікуючи його повернення. Як і першого разу, про його прихід сповістив легкий шурхіт у неї за спиною, і коли вона озирнулась, то побачила Тарзана, що переходив галявину з оберемком гілок у руках.

Ось він знову зник у джунглях і повернувся з оберемком м'якої трави й папороті. Велетень ходив ще двічі, доки у нього набралася величезна купа цих припасів.

Тоді він розтрусив папороть і траву так, що вийшла м'яка і рівна постіль, а над нею з гілок спорудив курінь. Цю споруду накрив шаром листя слоняче вухо і один з кінців куреня також затулив гілками та листям. Потім обоє знову всілися поруч на краєчок барабана й спробували порозумітися на мигах.

Дівчину дуже зацікавив чудовий діамантовий медальйон на його шиї. Вона показала на медальйон, і Тарзан зняв і передав їй гарну дрібничку.

Джейн відзначила роботу майстра-ювеліра — діаманти аж вигравали в прекрасній оправі; обробка свідчила, що ця річ — старовинної роботи.

Вона також помітила, що медальйон відкривається: натиснула на приховану пружинку й побачила на обох половинках мініатюри на слоновій кістці.

На одній була змальована жінка-красуня, а на іншій — майже точний портрет людини, що сиділа поруч неї; проглядала тільки ледь вловима різниця у виразі облич.

Джейн позирнула на Тарзана й завважила, що він нахилився й собі здивовано роздивляється мініатюри. Він узяв медальйон у дівчини з рук і почав розглядати схоже на себе зображення, виказуючи всі ознаки подиву і зацікавленості. Видно було: юний лісовик ніколи досі не бачив цих мініатюр.

Цей висновок спонукав Джейн будувати все нові й нові здогади: яким-то чином ця чудова прикраса потрапила в руки дикій та неосвіченій істоті з недосліджених нетрів Африки?

Але найбільшою загадкою був поміщений у медальйоні портрет людини, яка могла доводитися братом чи батьком лісовому напівбогові, хто навіть не підозрював, що медальйон вікривається!

Тарзан і далі пильно вдивлявся в обидва зображення. Потім скинув з плеча сагайдак, висипав з нього стріли на землю й дістав з дна того схожого на мішок сховку якусь пласку річ, загорнуту в кілька м'яких листків та перев'язану довгими стеблинами трав.

Він обережно розгорнув кілька шарів листя, і Джейн побачила в його руках фотографію.

Тарзан показав на мініатюрний портрет чоловіка в медальйоні й подав дівчині фотографію, тримаючи розкритий медальйон поруч.

Дівчина ще дужче спантеличилась, адже фотографія, безперечно, була ще одним зображенням людини, мініатюрний портрет якої знаходився в медальйоні поруч з мініатюрою гарної молодої жінки.

Джейн позирнула на Тарзана й побачила, що той дивиться на неї з виразом глибокого зачудування, от ніби питає її про щось самим поглядом.

Дівчина показала на фото, потім на мініатюру, потім на нього самого, намагаючись пояснити, що вона думає, але Тарзан лише похитав головою, знизав плечима і, забравши у неї фотографію, обережно загорнув її і знову сховав на дно сагайдака.

Хвилину він сидів мовчки, втупившись у землю, а Джейн роздивлялась медальйон з усіх боків, намагаючись знайти хоч якийсь ключ до розгадки: хто ж був першим власником цієї речі?

Несподівано їй спало на думку зовсім просте пояснення.

Медальйон належав лордові Грейстоку, а мініатюри були портретами його та леді Аліси!

Ця дика істота просто знайшла цю блискучу річ у хатині на узбережжі! І як це вона зразу не додумалася до такого?

І все ж — чим пояснити дивну схожість Грейстока й цього лісового бога?

Нарешті Тарзан підвів погляд на дівчину, що роздивлялася медальйон. Він не міг зрозуміти, що означають зображення в тій прегарній дрібничці, але прочитав вираз зацікавлення й захвату на обличчі жвавої молодої істоти, яка сиділа поруч нього.

А Джейн, завваживши його погляд, подумала, чи не хоче він забрати назад свою прикрасу, і простягла її йому. Тарзан узяв медальйон і, тримаючи ланцюжок обіруч, одягнув їй на шию, посміхаючись, бо ж вона була така вражена цим несподіваним дарунком.

Джейн уперто труснула головою і хотіла зняти з шиї золотий ланцюжок, але Тарзан не дозволив. Коли вона спробувала це зробити, він узяв її руки у свої й міцно стиснув їх. Нарешті Джейн скорилася і, тихо засміявшись, піднесла медальйон до вуст, а тоді встала й зробила реверанс.

Тарзан не зовсім зрозумів, що це означає, але припустив, що в такий спосіб дівчина висловлює вдячність, тож і собі підвівся, взяв у руки медальйон і торкнувся до нього губами у тому місці, де цілували її вуста.

Сутеніло. Попоївши знову плодів, які водночас були і їжею, і питвом, Тарзан устав, підвів Джейн до спорудженого власноруч маленького куреня і запросив її увійти досередини.

Вперше після кількох останніх годин її знову охопив жах, і Тарзан відчув, що вона пручається, неначе боїться його.

Півдня, що Тарзан пробув у товаристві дівчини, зробили його іншим — не таким, яким його застало вранішнє сонце.

Тепер у кожній клітинці його єства спадковість промовляла голосніше, ніж засвоєні звички.

Щоправда, він не перетворився вмить із дикої мавполюдини на пещеного європейця, але принаймні у ньому почали переважати інстинкти першого, і над усіма почуттями запанувало бажання прислужитися коханій жінці.

Тарзан учинив єдине, чим він міг запевнити Джейн у її безпеці. Він видобув із піхов свого мисливського ножа і передав їй руків'ям уперед, знову запрошуючи увійти до куреня.

Дівчина зрозуміла, взяла ножа, увійшла і вляглася на м'яку траву, а Тарзан простягся на землі поперек входу.

Так їх і застав світанок.

Коли Джейн прокинулась, то не зразу пригадала дивні пригоди минулого дня, і нетямуще почала розглядати маленький курінь з листя і незнайомий краєвид. Потроху вона все пригадала. І тоді в її серці зродився великий подив — вдячність за те, що вона, наражена на страшну небезпеку, лишилась ціла й неушкоджена.

Джейн вилізла з куреня й роззирнулася, шукаючи Тарзана. Його не було, але цього разу вона не злякалась, знаючи, що він повернеться.

На траві, біля входу до куреня, вона побачила відбиток його тіла в тому місці, де він пролежав усю ніч, оберігаючи її. Вона знала, що лише його присутність дала їй змогу спокійно та безпечно спати.

Хто б міг боятись, будучи поруч нього! Чи є ще хоч одна людина на землі, з якою можна було б почувати себе так безпечно в серці диких африканських джунглів? Адже коли ти з ним, тобі не страшні ані леви, ані пантери.

Вона розгледілася й побачила, як його гнучка постать легко зістрибнула з дерева, що стояло неподалік.

Коли Тарзан зустрівся з нею поглядом, його обличчя осяяла та сама відкрита, промениста усмішка, яка напередодні завоювала її довіру. Коли він наблизився до неї, серце Джейн забилося частіше, а очі спалахнули так, як ніколи досі не спалахували при наближенні чоловіка.

Він знову ходив по плоди, які склав біля входу до куреня. Вони всілися поруч і заходилися їсти.

Джейн розмірковувала над його можливими намірами. Чи віднесе він її назад на берег, чи залишить тут? Несподівано вона подумала, що це не надто її обходить. Невже їй однаково?

Вона починала помічати, що їй приємно сидіти тут, поруч з усміхненим велетнем та їсти розкішні плоди лісового раю, схованого в гущині африканських джунглів, що вона задоволена і цілком щаслива.

Для неї це було щось незбагненне! Розум наполягав на тому, що її повинні мордувати шалений неспокій, моторошні страхи, зловісні передчуття, а натомість її серце співало, і вона відповідала усмішкою на усмішку людини, що сиділа поруч!

Коли вони закінчили снідати, Тарзан поліз у курінь і дістав свого ножа. Дівчина геть забула про нього. Вона зрозуміла, що це трапилось тому, що в неї зник страх, який змушував її взяти його ножа.

Тарзан запросив її йти слідом, підійшов до дерев з боку арени й, обхопивши її одною дужою рукою, вистрибнув на нижні гілки.

Кілька годин вони повільно просувалися по гілках.

Тарзан не квапився. Він намагався якомога більше розтягти задоволення від мандрівки, у якій його шия була оповита любими руками, і тому він відхилився далеко на південь від прямого шляху до берега.

Вони кілька разів зупинялися для короткого перепочинку, в чому Тарзан не відчував особливої потреби, а опівдні зупинились біля невеличкого струмка, де трохи попоїли і втамували спрагу.

Таким чином, вони наблизилися до хатини лише надвечір. Тарзан зістрибнув з дерев додолу, розсунув високу траву джунглів і вказав дівчині на хатину.

Вона взяла юнака за руку, щоб відвести туди і сказати батькові, що він охороняв її від смерті й гіршого, ніж смерть, охороняв її чуйно, мов рідна мати.

Але на Тарзана знову напала боязкість дикого звіра перед людським житлом, і він відступив, хитаючи головою.

Дівчина наблизилась до нього, благально дивлячись йому в обличчя. Для неї була нестерпна думка, що він знову сам іде в страшні джунглі.

Він похитав головою, м'яко пригорнув її, нахилився, щоб поцілувати, але перед тим зазирнув їй у вічі, щоб пересвідчитись — чи буде вона рада, чи відштовхне його. Дівчина вагалась не довше аніж мить, а потім оповила руками його шию, нахилила до себе його голову і, не соромлячись, поцілувала.

— Я люблю вас… я люблю вас! — прошепотіла вона.

Здалеку долинув слабкий звук пострілів. Тарзан і Джейн підняли голови.

З хатини вийшли пан Філандер та Есмеральда. З того місця, де стояли Тарзан та дівчина, годі було роздивитись два кораблі, що стояли на якорі в бухті.

Тарзан вказав у напрямку звуку, торкнувся грудей і знову вказав у тому самому напрямку. Вона зрозуміла Він відходив і щось казав їй. Вона зрозуміла. Він вважає що люди її народу в небезпеці. Він знову поцілував її.

— Верніться до мене, — прошепотіла вона. — Я буду вас чекати… завжди!

Тарзан зник, а Джейн повернулася і пішла через галявину до хатини.

Перший помітив її пан Філандер. Уже сутеніло, а пан Філандер був вельми короткозорий.

— Швидше. Есмеральдо! — закричав він. — Рятуйся в хатині, це левиця! Побий мене грім!

Есмеральда на стала перевіряти, чи добре пан Філандер роздивився.