Тенета зради - Сторінка 3

Тупість у шахраїв — це риса вроджена і непоправна.

— Атож, пригадую. — Він ще й як його пригадував! Справжньою покарою були не три роки у в'язниці, а три роки в товаристві Турідду Сомпані. Решту в'язнів у камері ще можна було терпіти — звичайні розпусники, злодії, майбутні вбивці; а ось Турідду Сомпані — ні, він викликав огиду, передусім своєю млявістю й огрядністю, а також тим, що справді був адвокатом, а адвокат, який сидить у в'язниці, з одного боку, викликає сміх, а з другого — страх; йому дали два роки замість двадцяти — і він їх, напевне, заслужив — за те, що примусив сісти за кермо одного зі своїх приятелів, який не вмів водити автомобіль і був п'яний, і той його приятель разом зі своєю дівчиною впав у Ламбро біля Конка Фаллата, а він, Турідду, стояв на березі й кликав на допомогу; ця історія була така темна, що навіть найприскіпливіший головний прокурор не міг нічого вдіяти, хоч усі в судовій залі — судді, присяжні, публіка — відчували: той приятель Турідду Сомпані не міг так просто втопитись у Ламбро.

— Тож адвокат Сомпані сказав, що ви можете зробити мені послугу, — промовив бездоганний Сільвано і наче аж зніяковів; та це була гра, такий не зніяковіє, навіть якщо йому доведеться голяка осідлати коня Гарібальді на Ларго Каїролі.

— Яку послугу? — терпляче — інакше він мусив би просто вбити цього торговця смородом — спитав Дука, злазячи з підвіконня й сідаючи на табуретку; йому здавалося, ніби він уже бачить в руках у молодика пляшечки з міазмами і той саме збирається їх відкоркувати. Лікар, виключений з корпорації лікарів, як оце він, невідпорно притягує до себе певну категорію людей. Відколи він вийшов із в'язниці, перед ним відкрилися величезні перспективи. До нього почали звертатися всі дівчата з сусідніх будинків, які завагітніли чи боялися, що завагітніли; вони плакали, погрожували самогубством, і котрась із них навіть зірвала з його дверей табличку "Д-р Дука Ламберті" — залишилися тільки дві невеличкі дірочки від гвинтів, — але дівчатам це мало допомогло. Після вагітних з'явилися токсикомани; вони пропонували йому всілякі вигідні угоди, гадаючи, що той, кого виключили з корпорації лікарів, без вагань виписуватиме їм потрібні рецепти, адже рецептурний довідник у нього є, кар'єра його вже й так зіпсована, тож можна, не боячись, облаштовувати всілякі справи; так умовляли його ті токсикомани з блідими нігтями й руками, поцяткованими з тильного боку рожевувато-синіми плямками; вони викликали в нього огиду до життя. Після токсикоманів приходили хворі повії. "Я не можу піти до звичайного лікаря, він повідомить про мене поліцію, і я, як хвора, потраплю до в'язниці". А все тому, що він справді був лікар не звичайний, а винятковий, лікар, який заробив собі три роки каторжних робіт за те, що умертвив безнадійно хворого; він же добре знає, як лікувати сифіліс, бо спеціалізувався у Сан-Вітторе, чи не так?

Нарешті гість таки дістав свою пляшечку й відкоркував її.

— Йдеться про досить делікатну послугу. Адвокат Сомпані сказав мені, що ви — людина дуже суворих правил і, напевно, відмовите, та це випадок особливий. Ви ж знаєте — людські слабості, одна дівчина збирається виходити заміж і… — Нудотний сморід виходив, витікав, виливався з пляшечки разом із бездоганним голосом бездоганного продавця міазмів. Одне слово, йдеться про гіменопластику, особливий випадок, така вже людська природа, та дівчина збирається заміж, а її наречений певен, що вона зовсім незаймана. Річ у тім, що їй — і це можна зрозуміти — забракло сміливості признатися нареченому, що вона втратила свою незайманість в одному — вже давно минулому — сліпому пориві кохання; але вона знає, що коли наречений дізнається правду, то може навіть убити її. Гіменопластика чудово цьому зарадить, і обійдеться без драм, наречений буде щасливий, переконавшись у незайманості нареченої, наречена буде щаслива, що вдало вийшла заміж, а він, лікар Дука Ламберті, який зробить цю операцію, любесенько одержить свій мільйон — триста тисяч лір зараз же і сімсот тисяч після операції. Готівкою, звісно.

— Постарайтесь ушитися звідси за десять секунд, тому що на одинадцятій я розвалю вам голову. — Театральним жестом Дука підняв табуретку, на якій доти сидів, і неквапно, але рішуче випростався. Вдавати він умів не гірше від молодика, позаяк зовсім не хотів, щоб той пішов.

— Послухайте, дайте мені сказати ще кілька слів, — провадив гість, анітрохи не злякавшись, бо чим людина хитріша, тим тупіша. — Може, ви бажаєте поновитись у корпорації лікарів? Я маю там знайомства.

3

До поліційного управління він вирушив пішки. Карруа саме підкріплявся: на письмовому столі стояла тарілка з булочкою, звичайною булочкою, без нічого, трохи чорних оливок і склянка білого вина. Поки Карруа їв оливки, ретельно відгризаючи м'якуш від кісточки, Дука розповідав, а потім поклав перед ним тридцять банкнот по десять тисяч, які одержав від торговця міазмами; а в найтемнішому кутку кабінету, бо тут, у поліційному управлінні — це йому пояснив ще батько ("ближче до вікна — сонце, а далі вглиб — темрява"), — отож у тому темному кутку сидів Маскаранті й усе записував, стенографував, і спинити його було неможливо.

— Він сказав, що міг би допомогти тобі поновитись у корпорації лікарів? — перепитав Карруа, старанно обгризаючи оливку.

— Так, навіть пояснив, як він це робитиме. Видно, знає те середовище.

— Гадаєш, він міг би це зробити?

— Думаю, що так, якби захотів. Він також знайомий з одним впливовим політиком, якого ми обидва добре знаємо і який міг би значною мірою вплинути на цю справу. — І Дука назвав того політика.

— Гадаєш, він справді хоче допомогти тобі поновитися в корпорації?

— Я гадаю, що він цього зовсім не хоче. — Це була розмова з паскудною, брудною, огидною людиною, але, позаяк він уже вплутався в цю справу, даремно сподіватися, що матимеш до діла з людьми з вищого світу.

— Маскаранті, скажи в барі, щоб мені не присилали несвіжих оливок.

— Я їм уже казав.

— Не мають ніякого сорому, продають зіпсовані продукти навіть поліції, — промовив Карруа і, доївши оливки, почав відламувати шматочок по шматочку від булочки та поглядати на купку десятитисячних банкнот перед собою. — Ти справді вирішив піти цією дорогою?

— Мені потрібні гроші, — відповів Дука.

— І ти вирішив заробити їх, виконуючи обов'язки поліцейського? У тебе цікаві ідеї. — Він надпив трохи білого вина. — Маскаранті, дістань мені досьє Сомпані. — Поки Маскаранті виходив, він одпив ще один ковток вина. — Бачиш, з тим молодиком, що прийшов до тебе з пропозицією про передшлюбне латання й заявив, нібито його прислав Турідду Сомпані, виходить досить дивна річ. Кілька днів тому Турідду Сомпані разом зі своєю приятелькою загинув, їх знайшли у "фіаті" на дні Навільйо Павезе. Мені не віриться, що цей твій агент у справах латання не знав про смерть Турідду, і я ніяк не второпаю, чому він, розмовляючи з тобою, посилався на мертвого, адже ти теж міг знати, що Турідду загинув.

— І справді, я це знав. — Дука підвівся і взяв останню жалюгідну оливку, яку Карруа залишив на тарілці. Дука був голодний, у Мілані він жив сам, ніхто не варив йому обідів, а харчуватися в траторіях було дорого. Оливка виявилася не такою вже й поганою. — Я знаю і ще дещо й, не зазираючи до досьє Сомпані, можу сказати, що три з половиною роки тому Турідду садить за кермо одного свого приятеля, поруч його дівчину, цей приятель не вміє водити машину, він п'яний, і обоє опиняються у Ламбро поблизу Конка Фаллата. Мене цей збіг турбує. Приятель Сомпані зі своєю дівчиною внаслідок нещасливого випадку тоне в машині біля Конка Фаллата, а через кілька років Сомпані зі своєю подругою, знову ж таки через нещасливий випадок, теж тоне у Навільйо Павезе. Тебе це не насторожує? — Він мав на увазі збіг.

Карруа ковтнув ще вина.

— Здається, я розумію. — Він поставив склянку. — Лікар — це поліцейський тіла, а хвороба — це майже завжди злочинець, якого слід крок за кроком вислідити й викрити. Ти був добрим лікарем тому, що ти — поліцейський, як твій батько. — Останній ковток вина. — Так, мене теж насторожив цей збіг, але якщо ми не помиляємося, то це справа забарна й небезпечна.

Дука підвівся.

— Гаразд, якщо не хочеш дозволити мені працювати, то роби як знаєш. Я пішов.

Нарешті справжній Карруа, що досі говорив на диво спокійно, виказав себе, несамовито загорлавши:

— Ні, я навіть не бажаю тебе бачити! Ти страшенний неврастенік, цю роботу ти теж виконуєш страшенно нервово, з ненавистю, ти хочеш пожерти злочинців, у тебе немає бажання їх заарештувати, передати судовим органам, щоб захистити суспільство! У тебе є сестра, а вона має дитину, і ти повинен думати про них. Натомість ти приходиш сюди, і в тебе аж руки сверблять, щоб узятися за ці непідірвані міни, — мовляв, а ось і я, я від'єднаю детонатор або злечу в повітря. — Він люто схопив десятитисячні банкноти й потряс ними в Дуки перед очима. — Ти що, гадаєш, я не зрозумів, чому ти взяв гроші у того смердюха? Щоб увійти в гру! А якщо я знайду тебе десь у канаві з перерізаним горлом, то що я скажу твоїй сестрі? І знай: якщо ти загинеш, держава не виплатить за тебе й десяти лір, бо ти — всього лиш інформатор, вище кваліфікувати тебе я вже не можу, а інформатори мають право померти так, як їм подобається! Чому ти не хочеш поїздити по Італії, продаючи ліки, й заробити трохи грошей?

Дука слухав його досить неуважно, йому подобалось, як Карруа кричить, але навесні він, Дука, ставав нетерплячим до всього.

— Мабуть, ти маєш рацію, я занадто нервовий, щоб бути поліцейським. Зате ти завжди спокійний. — І він рушив до дверей.

— Ні, Дуко, стривай. — Голос у Карруа раптом пролунав тихо і мало не зворушливо.

Дука повернувся до письмового столу.

— Сідай.

Він сів.

— Вибач, що я на тебе кричав.

Дука нічого не відповів.

— Як ви домовилися з-тим смердючим типом? Не пригадую, як, ти сказав, його звати?

Тим часом Маскаранті вже повернувся з досьє Турідду Сомпані і чув це запитання.

— Його звати Сільвано Сольвере. Я вже заглядав до архіву, там немає нічого. Можна було б пошукати за відбитками пальців, бо це ім'я трохи дивне. Зате я знайшов досьє тієї жінки. Досить цікава пташка: "Тяжка образа урядової особи… Образа… Образа… Образа…" Потім: "Хронічне пияцтво… Пияцтво… Пияцтво…" Аж до госпіталізації з білою гарячкою.