Терпіння і труд - Сторінка 2

У школі Широнін поклав фізикові два питання, на які той не зміг відповісти, зате нагадав, що на носі річна контрольна. Загалом, жити було важко, але Коля не мав наміру відступати перед шматком мертвого металу.

Коли він за два тижні знов дістався до села, калюжі майже просохли, і через струмки можна було переступати, не замочивши підошов. Ліс став зеленим і непрозорим. Москвича не було, Сергій сказав, що він зібрав свій мотор і відвіз до Москви. Широнін вивалив з рюкзака книги і декілька виточених ним деталей і повів на мотор ще одну атаку. Бабуся вже звикла до того, що Коля приїжджає регулярно, і перестала говорити про смерть, а намагалася пристосувати Колю по господарству, і він, щоб не воювати на два фронти, скопав гряди і полагодив паркан.

Москвич з'явився в селі до вечора.

— Ви знаєте, молодий чоловіче, — сказав він, — вони навіть не стали сперечатися. Запропонували мені на вибір або "Вихор" з доплатою, або гроші. Я доплатив. І вам раджу.

— Спасибі, — сказав Широнін.

— Знаєте що, — сказав москвич, — ви ж варите суп із сокири.

— Мені відступати нікуди, — сказав Коля, оглядаючи кімнату, завалену книгами, кресленнями і металевими деталями.

Іспити Коля склав і відмовився від поїздки в альптабір, куди всі збиралися ще із зими. До цього часу мотор чинив опір з останніх сил. Москвич проводив дні на Волзі, куди його щоранку мчав звичайний і безвідмовний "Вихор". Сергій купив собі "Стрілу", а коли Коля ішов селом, з ним віталися з усмішками і жартували, що він будує літак.

В кінці червня з Москви приїхали Валюжанин і Таня з Еммою. Коля пригадав про те, що запрошував їх до себе, в найостаннішу мить, інакше б їм довелося тьопати до села пішки. Коля випросив моторку у Сергія і зустрів друзів на платформі.

— Ой, який ти засмаглий, наче кубинець, — сказала Емма.

— Тобі пасує жити в селі, — сказала Таня.

Вони привезли з собою каструлю м'яса для шашлика, всіляку зелень для приправи і московські новини: хто куди поїхав або збирається поїхати. Коля познайомив їх з бабусею і показав розібраний мотор, який не справив на друзів особливого враження, тому що Валюжанин типовий гуманітарій і поступатиме на філфак, а дівчатка цікавилися мотором лише як засобом пересування і вважали за краще ахати, побачивши бабусиних овечок або якусь квітку. Колі було навіть дивно, що такі звичайні речі викликають у них захоплення, його думки весь час поверталися до мотора, і, хоча він прагнув не показати цього друзям, Емма запитала його:

— Тобі з нами нудно? Нецікаво?

А це треба було розуміти: "Ти ставишся до мене не так, як узимку?"

— Ти помиляєшся, — сказав Коля.

Потім Коля відвіз друзів на острів, вони відшукали місце між туристськими наметами, смажили шашлики, купалися і співали пісні, і, можливо, навіть добре, що Коля відволікся, тому що, коли він стояв на платформі і махав рукою услід потягу, що відвозив гостей, він раптом здогадався, як зафіксувати перемикач реверсу.

— А ця, чорненька, — сказала бабуся, коли Коля повернувся додому, — вона приємна, вихована.

Бабуся чекала відповіді, щоб заглибитися в тему, яка завжди цікавить бабусь, але Коля буркнув щось і дістав інструменти. Якщо зробити міліметровий пропил...

Коля Широнін завершив боротьбу з мотором 12 липня. Укотре він укріпив його на транці. Бабуся навіть не вийшла до берега. Коля подивився на стежину від будинку до води, уторовану за ці тижні. Потім відштовхнувся від берега веслом і почекав, поки його віднесе подалі від очерету, що вимахав у людський зріст.

Широнін завів мотор і, коли той прогрівся, увімкнув швидкість — човен слухняно осів кормою у воду. Човен гліссирував, піднімаючи хмару водяного пилу, мотор гудів тихо, упевнено і солідно, мов мотор легкового автомобіля, залізничний міст наближався, немов його притягали канатом, у вухах ревів вітер, і моторка Гаврилова, яку він обігнав, здавалося, стояла на місці.

— Ну ось, — сказав Коля мотору, — один-нуль на нашу користь.

Він не відчував торжества. І взагалі йому все набридло. Інші ходять по горах і засмагають, а він провів канікули у вигляді кустаря-одинака. Бабуся спочатку не повірила, а потім сказала:

— Ми, Широніни, жах які уперті.

Коли Коля вже повернувся до Москви, несподівано пролунав телефонний дзвінок.

— Тебе, — сказала мама підозріло. — Дуже милий жіночий голос.

Дуже милий жіночий голос сказав:

— Це Широнін, Микола Вікторович?

— Я, — сказав Коля.

— Вас турбують з магазину, в якому ви придбали мотор "Бурун-45". Ми не маємо від вас жодних відомостей. Скажіть, чи задоволені ви роботою мотора?

— Ще й як, — похмуро сказав Коля. — Велике спасибі за увагу.

Він повісив слухавку. Все ясно, вони отримали стільки скарг, що тепер весь завод віддають під суд за безголовість. Так їм і треба. Можна уявити, як зляться на завод продавці в магазині. Скільки їм усього довелося вислухати.

І тут-таки телефон задзвонив знову.

— Даруйте, — сказав все той же жіночий голос. — Нас роз'єднали. Ви упевнені, що ваш мотор працює?

— Так, — відповів Коля, вирішивши не жаліти бракоробів. — Але тільки тому, що я в ньому живого гвинта не залишив. Можете сміливо віддавати бракоробів під суд.

Жінка засміялася і сказала:

— Велике спасибі.

Через три хвилини подзвонив схвильований бас і попросив дозволу поглянути на мотор товариша М. Широніна.

— Ви також з магазину? — здивувався Широнін.

— Ні, — відповів бас.

— Із заводу?

— Можете вважати, що із заводу.

— Тоді врахуйте, — сказав Широнін твердо. — Мого мотора ви не побачите. Вас все одно судитимуть. І мені вас не шкода.

— Але я дуже прошу, — сказав бас.

— Та мій мотор на Волзі! — вигукнув Коля. — Що ж, мені пхатися три години на потязі, щоб принести вам задоволення?

— Колю! — крикнула мама з кімнати. — Як ти розмовляєш?

— Навіщо на потязі? — сказав бас. — Ви тільки скажіть нам адресу і дозвольте від вашого імені його оглянути. Якщо ж у вас є вільний час, то можете полетіти з нами на вертольоті.

— Що? На вертольоті? А ви мене не розігруєте?

— Навіщо нам це робити?

— Колю, вечеряти, — сказала мама. — Ти абсолютно розпустився за літо.

— Село Городище, — сказав Коля, — області Калінінської...

Він раптом повірив, що той бас не жартує, що у них і справді так погано все обернулося, що не шкода грошей на спеціальний вертоліт, щоб відшукати діючий мотор, "Бурун-45". Хай дивляться.

— Ось, — сказав він мамі не без гордості. — Від мого мотора залежить доля цілого заводу.

— Завтра вони медаль тобі дадуть, — сказала мама, яку серйозно турбувало, що Коля став таким грубим.

Назавтра вони прийшли до Широніних. Без медалі, але прийшли. Солідний товстун у великих окулярах і ще один, незрозумілого віку, весь скуйовджений.

— Ми хотіли б бачити Миколу Вікторовича, — сказав солідний товстун.

Батько, який відчинив двері, не зрозумів і поправив їх:

— Віктора Степановича.

— Ні, — сказав солідний товстун. — Миколу Вікторовича. Ви купували мотор "Бурун-45"?

— Колю, — покликав батько.

Коля стояв за дверима і все чув. Він відразу вийшов у коридор.

— Микола Вікторович? — запитав солідний товстун, ніяк не здивувавшись.

— Я. І я купував мотор "Бурун". А ви зі мною вчора говорили по телефону.

— Вірно, — сказав товстун і обернувся до скуйовдженого. — Що ж робитимемо?

Скуйовджений схилив голову набік і підморгнув Колі. Потім запитав:

— Тобі ніхто не допомагав?

— У чому? З мотором? Ні. Я б нікого і не підпустив — там голову зломиш.

— І правильно зробив, — сказав товстун. — Поїхали з нами.

— Даруйте, — сказав батько. — Я не зовсім розумію...

— Нам хотілося б, — сказав солідний товстун, — щоб ваш син побував на нашому експериментальному виробництві.

Коля ледь не сказав уголос: "Їм моя консультація потрібна", але утримався, щоб не здатися хвальком.

Мама з кухні сказала буденним тоном:

— Пробачте, що я до вас не вийшла, я цибулю ріжу. Тільки щоб до вечері бути удома.

— Постараємося, — сказав скуйовджений батькові. — Спасибі за сприяння, — хоча неясно було, в чому полягало сприяння батька.

Внизу чекала "Волга", товстий сів попереду, з шофером, а другий влаштувався на задньому сидінні поряд з Колею. Коля виглянув у вікно, йому закортіло, щоб цілком випадково повз будинок пройшла Емма і запитала б його: "Ти куди, Широнін? Завтра ж твір". А він відповів би недбало: "Треба заїхати на один завод, ось за мною машину прислали". Ну, зрозуміло, якби Коля йшов з авоською в магазин за молоком, він зустрів би двадцять знайомих. А коли за тобою присилають "Волгу", то всі неначе крізь землю провалюються.

— Слухай, Колю, — сказав скуйовджений, — а чим тобі не сподобався наш фірмовий конденсатор? Ти навіщо радіотехнічні поставив?

Коля вернувся з небес на землю. "Багато ще в мені хлоп'яцтва, — подумав він з деяким осудом. — З тобою розмовляють як з серйозною людиною, а ти думаєш казна про що".

— А вам ваші фірмові конденсатори подобаються? — запитав Коля у скуйовдженого, зробивши наголос на слові "фірмові". — Теж мені, фірма.

Скуйовджений реготнув, а товстун обернувся з переднього сидіння і запитав:

— Широнін, я хотів покласти питання, чи хороша у вас успішність у школі?

Питання до справи не стосувалося і Колі не сподобалося.

— Успішність як успішність, а що?

— Має прямий стосунок, — сказав товстун. — Сподіваюся, ви не вводите мене в оману.

— А навіщо вводити?

— Бувають різні варіанти, — загадково сказав товстун і відвернувся.

Завод розташовувався в Черьомушках, у будівлі, де було багато скла і алюмінієвих конструкцій. Широніна провели до великої кімнати, схожої на хол у санаторії. Біля стіни стояли крісла, а посередині — різнобарвний килим.

— Зачекай, Колю, — сказав скуйовджений. — І познайомся поки.

У кріслах сиділи ще двоє чоловіків. У них був нудний вигляд, мов на прийомі до зубного лікаря. Коля сів поряд з худим кошлатим чоловіком, до самих очей зарослим чорною бородою.

— Широнін, — сказав він.

— Туманян, — відповів бородань, — ви також стосовно мотора?

— І що він їм здався? — відповів третій чоловік, зовсім літній, років сорока, не менше, в модному костюмі і краватці-"метелику". — Й так витратив на нього всю відпустку.

І тут до кімнати увійшли скуйовджений, товстун і незнайомий старий у синьому халаті.

— Здрастуйте, — сказав старий високим голосом. — Я радий вас бачити.