Тімон Афінський - Сторінка 10
- Вільям Шекспір -
Я б їх за це чумою
Віддарував, якби зумів дістати
її де-небудь.
1-й сенатор О, забудь про те,
У чому каємось і ми! Єдиний
У приязні до тебе, наш сенат
Тебе в Афіни просить повернутись.
Тобі призначено високе місце:
І титули — вони Тімона ждуть,
Незайняті.
2-й сенатор Сенатори вважають,
Що непрощенно, грубо помилялись,
Коли забули про твої заслуги.
І от сенат, що рідко відступає
Від рішення свого, відчувши шкоду
Відсутності твоєї, зрозумів,
Що сам прирік себе на підупад,
Відмовившись підтримати Тімона.
Він нас послав оголосить тобі
Про свій великий жаль і повідомить
Про нагороду, що твої всі кривди
Покриє з лишком. Так, тебе чекають
Таке багатство і така любов,
Що можуть викреслить усі образи
З душі твоєї і вписать натомість
Слова любові, щоб довіку ти їх
В собі читав.
Тімон Ого! Ви схвилювали
Мене до сліз! Обчарували! Дайте
Мені жіноцькі очі й серце дурня,
Щоб над словами вашими я міг
Заплакати, сенатори достойні!
1-й сенатор Ми просимо, щоб ти вернувся з нами
В Афіни наші — наші і твої —
І став правителем. Тебе зустрінуть
З подякою і віддадуть тобі
Найвищу владу, й піднесеться знову
Твоє ім'я, коли ми відкоша
Дамо запеклому Алківіаду,
Що підриває, наче вепр, під корінь
Своєї власної вітчизни мир.
2-й сенатор І вже погрожує мечем кривавим
Самим Афінам.
1-й сенатор І тому, Тімоне...
Тімон Гаразд, я згоден. І тому... коли
Почне винищувать Алківіад
Співгромадян моїх, то дайте знати
Алківіадові, що це байдуже
Тімонові. Коли ж почне пустошить
Ясні Афіни, і старих афінян
За бороди ухопить, і віддасть;
Священних наших дів на глуіі і ґвалт
Війні звірячій, злобній, дайте знати
Алківіадові ім'ям Тімона,
Що я, жаліючи старих і юних,
Йому сказати можу тільки те,
Що байдуже мені. Нехай лютує!
Про їх ножі не клопочіться, поки
Для них горлянки є у вас. Про мене,
То кожний ножик у ворожім стані,
Хоч би який малий, ціню я більше
За найшановніше афінське горло.
Лишається припоручити вас
Ласкавому заступництву богів,
Як злодіїв — тюремникам.
Флавій Облиште.
Не тратьте слів!
Тімон Я тут компонував
Для себе епітафію. Ви завтра
її побачите, Я починаю
Одужувать від довгої хвороби —
Від розкоші своєї та здоров'я.
Вернувшись у ніщо, я стану всім.
Ідіть, живіть! Нехай Алківіад
Чумою стане вам, а ви — йому!
І хай так довго буде!
1-й сенатор Ми даремно
Його вмовляємо.
Тімон І все ж люблю я
Свою вітчизну, і мене не тішить
її занепад, як про це говорять.
1-й сенатор Це добре сказано.
Тімон Привіт від мене
Ласкавим землякам!
1-й сенатор Такі слова
Прикрашують уста твої.
'2-й сенатор І в вуха
Вступають наші, як під гул овацій
Вступає тріумфатор у ворота.
Тімон Вітайте їх. Скажіть, що хочу я
Звільнити їх від горя і страждання,
Від боязні перед ворожим військом,
Від мук кохання й різних інших бід,
Що зазнає хисткий природи човен
На небезпечній життьовій дорозі —
Й на знак своєї добрості навчу
. Алківіадову шалену злобу
Від себе відвернуть.
1-й сенатор Я радий чути
Такі слова. Він вернеться в Афіни.
Тімон Тут недалеко дерево росте,
Я думаю зрубать його невдовзі.
Перекажіть моїм афінським друзям
Всіх звань, чинів, від вищих до найнижчих:
Хто хоче врятуватись від нещастя,
Хай поспішить до мене, поки я
Сокири ще не взяв, і на гілляці
Повіситься. Вітайте їх, будь ласка.
Флавій Облиште-бо його. Він не піддасться.
Тімон Більш не приходьте. І скажіть в Афінах,
Що вже Тімон собі побудував
Довічний дім на узбережжі моря,
Де покриватиме під час припливу
його щодня прибоєм буйнопінним
Солоний вал; навідайтесь туди,
І хай оракулом вам буде мій
Надгробний камінь! Замовчіть, уста!
Нехай чума всі шкоди відшкодує!
Хай кожен з нас лише гроби будує!
І тільки смерть зове! О сонце, прав
До заходу! Тімон — відпанував!
(Виходить)
1-й сенатор йому навік вросла образа в серце.
2-й сенатор Даремно ми надіялись на нього!
Вертаймося і спробуймо інакше
Зарадити великому нещастю.
1-й сенатор Час не стоїть, нам треба поспішати.
Виходять.
СЦЕНА 2
ПІд стінами Афін.
Входять двоє сенаторів і гонець.
1-й сенатор Тривожна вість. Чи справді в нього стільки
Солдатів, як ти кажеш?
Гонець Навіть більше.
І так спішить він, що невдовзі тут
Появиться.
2-й сенатор Велике жде нас лихо,
Якщо Тімон не вернеться.
Гонець Зустрівся
Я з їхнім посланцем — він давній друг мій.
Хоч ми і в різних таборах, та дружба
Зуміла ворожнечу подолати,
І ми зайшли в розмову. До Тімона
Він їхав із листом Алківіада,
В якому цей запрошує Тімона
Пристати до походу на Афіни,
Причиною якого був почасти
І сам Тімон.
1-й сенатор Аж ось і наші друзі.
Входять сенатори, що побували в Тімона.
3-й сенатор Тімон відпав, не ждіть його. Вже чути?
Ворожий барабан! Від руху війська
Така знялася курява страшна,
Що нічим дихати. Берімо зброю!
Боюся, що не виграємо бою.
Виходять.
СЦЕНА З
Ліс. Печера Тімона. Недалеко видніеться грубий надгробок.
Входить солдат, посланий до Тімона.
Солдат За описом, він тут живе. Гей, хто там?
Гей, озовись! Ніхто не відгукнувся.
А це що? Вмер? Тімон умер! Скінчив
Свій вік недовгий! Цей надгробок звів
Напевне звір, бо я людей не бачу.
Звичайно, вмер, і це — його могила.
Є й напис, тільки я читать не вмію.
Відтисну воском. Наш начальник знає
Всі літери. Він добре в цьому битий,
Дарма що молодий. Він на Афіни
Вже, мабуть, наступ починає згубний,
Щоб здійснити свій замір честолюбний.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Під стінами Афін.
Сурми. Входить Алківіад з військом.
Алківіад Сурміть розпусним, боязким Афінам
Наш грізний наступ!
Подається сигнал до переговорів. На міських стінах з'являються сенатори.
Розгнуздано в Афінах досьогодні
Ви панували, волею своєю
Закони замінивши. Я і ті,
Хто спав під дахом вашого державства,
Поневірялись, руки опустивши,
І марно скаржились. Пора настала,
Прокинулася сила в прохачеві
Й гукнула: "Годі!" Час у ваших кріслах
Спочинути безмовному стражданню,
А грошовитому нахабству — бігти,
Конаючи від страху!
1-й сенатор Молодий,
Достойний ватагу! Коли ще тільки
В думках ти ремствував, коли у тебе
Ще сили не було, а в нас причин
Тебе боятися, старались ми
Твоє шаленство пом'якшить бальзамом,
Хотіли згладити свою невдячність
Любов'ю, що її переважала.
2-й сенатор Хотіли до Афін ми привернути
Тімона гнівного, пропонували
йому якнайщедріші нагороди.
Не всі невдячні ми, не всі ми кару
Воєнну заслуговуєм.
1-й сенатор lie ті,
Хто спорудив оці високі мури,
Тебе образили. Та й не годиться,
Щоб через особисті їх провини
Ці башти, школи й статуї упали.
2-й сенатор Та вже й живих немає винуватців
Твого вигнання! їм розбила серце
Ганьба за вчинок їхній нерозумний.
З розвинутими стягами вступай
В Афіни наші, ватагу достойний,
І кожного десятого зітни,
Якщо так ревно вимагає помста
Нелюдської поживи. Вдовольнись
Десятою частиною. Хай смерть
Значить того, кого призначить жереб.
1-й сенатор Не всі причетні до твоєї кривди.
Живі за мертвих не відповідають,
І злочини у спадок, як земля,
Не переходять, Отже, дорогий
Наш співвітчизнику, в Афіни наші
Введи війська свої, але покинь
За мурами свій гнів. Щади Афіни —
Свою колиску і свою рідню,
Яка загине від твого шаленства
Із тими вкупі, хто тебе покривдив!
Прийди до стад своїх, немов пастух,
І вилучи заражених тварин,
Та не вбивай усіх!
2-й сенатор Ти швидше зможеш
Свого добитись усміхом привітним,
Ніж прорубатися мечем до цілі.
1-й сенатор Торкнись ногою до міцної брами —
Й відчиниться вона, коли вперед
Пошлеш ти серце добре — повідомить
Про дружні заміри.
2-й сенатор Кинь рукавичку —
Або що здумаєш — на знак того,
Що зброєю ти хочеш скористатись
Для задоволення своєї честі,
А не для бешкету. І хай солдати
Лишаються у місті, поки ми
Не здійснимо усі твої бажання.
Алківіад Ось рукавичка. Тож зіходьте з мурів
І відчиняйте браму безборонну!
Із ворогів Тімона і моїх
Лиш ті впадуть, кого самі на кару
Ви віддасте,— і більш ніхто. Щоб страху
Вам заміри мої не навівали,
Я заявляю: ні один солдат
З поста не зійде й не посйіє у місті
Порушити встановлений гіорйдок.
А неслухняних будете самі.
Судить якнайсуворіш.
Обидва
сенатори Благородні
Ти вимовив слова!
Алківіпд Зіходьте з мурів
І виконайте вашу обіцянку!
Сенатори спускаються й відчиняють браму.
Входить солдат.
Солдат Начальнику мій славний! Вмер Тімон!
На березі морськім його могила.
На ній знайшов я вирізьблений напис
І зняв на віск, щоб відтиском м'яким
Невідання моє заговорило.
Алківіад
(читає)
"Віддавши душу жалюгідну,
Тут жалюгідний прах спочив.
Не треба імені питати.
Чума на вас, на лютих псів!
Усіх людей запеклий ворог,
Заснув Тімон в землі сирій.
Живий, кляни його, та тільки
Тут не затримуйся, не стій!"
Це віддає твій настрій передсмертний.
Хоч наше людське горе зневажав ти
І глузував з потоку наших дум
І з крапелин скупих людських очей,
Але навчив тебе твій розум світлий,
Як змусити безмежного Нептуна
Відпущені гріхи твої довіку
Над бідною могилою твоєю
Оплакувать. Немає серед нас
Достойного Тімона. Та про нього
Ми ще згадаємо. Ведіть мене
У ваше місто. Хочу я оливу
З мечем з'єднати. Відтепер нехай
З війни народжується мир, а мир
Хай стримує війну, й на вічні віки
Хай одне одному готують ліки.
Бий в барабан!
Виходить.
Примітки
Трагедія була опублікована in folio 1623 року. Точних відомостей про час її написання не збереглося. Деякі вчені вважають, що до роботи над трагедією Шекспір звернувся перед створенням "Короля Ліра", тобто десь у 1604-1605 pp. Проте більшість шекспірознавців датують п'єсу 1607— 1608 pp. "Тімон Афінський", можливо, не зовсім був завершений драматургом. Низка сцен трагедії нагадують швидше начерки, ніж закінчені драматичні епізоди.
Сюжетними першоджерелами п'єси є "Паралельні життєписи" Плутарха та Діалог Лукіана "Тімон, або Мізантроп". У "Життєписі Антонія" Плутарх розповідає про те, що після поразки при Актії зневірений полководець вирішив наслідувати приклад людиноненависника Тімона. У зв'язку з цим наводиться кілька розповідей про афінського мізантропа. Історія Тімона повторюється і в "Життєписі Алківіада". Але в Плутарха ще немає зв'язаної фабули оповіді про Тімона. Завершений варіант легенди наводить Лукіан. У діалозі розроблено навіть тему скарбу, знайденого добровільним вигнанцем із Афін. До історії мізантропа зверталося багато авторів епохи Відродження. В Англії, наприклад, цей сюжет використовує в "Палаці насолод" (1566) У.
Віддарував, якби зумів дістати
її де-небудь.
1-й сенатор О, забудь про те,
У чому каємось і ми! Єдиний
У приязні до тебе, наш сенат
Тебе в Афіни просить повернутись.
Тобі призначено високе місце:
І титули — вони Тімона ждуть,
Незайняті.
2-й сенатор Сенатори вважають,
Що непрощенно, грубо помилялись,
Коли забули про твої заслуги.
І от сенат, що рідко відступає
Від рішення свого, відчувши шкоду
Відсутності твоєї, зрозумів,
Що сам прирік себе на підупад,
Відмовившись підтримати Тімона.
Він нас послав оголосить тобі
Про свій великий жаль і повідомить
Про нагороду, що твої всі кривди
Покриє з лишком. Так, тебе чекають
Таке багатство і така любов,
Що можуть викреслить усі образи
З душі твоєї і вписать натомість
Слова любові, щоб довіку ти їх
В собі читав.
Тімон Ого! Ви схвилювали
Мене до сліз! Обчарували! Дайте
Мені жіноцькі очі й серце дурня,
Щоб над словами вашими я міг
Заплакати, сенатори достойні!
1-й сенатор Ми просимо, щоб ти вернувся з нами
В Афіни наші — наші і твої —
І став правителем. Тебе зустрінуть
З подякою і віддадуть тобі
Найвищу владу, й піднесеться знову
Твоє ім'я, коли ми відкоша
Дамо запеклому Алківіаду,
Що підриває, наче вепр, під корінь
Своєї власної вітчизни мир.
2-й сенатор І вже погрожує мечем кривавим
Самим Афінам.
1-й сенатор І тому, Тімоне...
Тімон Гаразд, я згоден. І тому... коли
Почне винищувать Алківіад
Співгромадян моїх, то дайте знати
Алківіадові, що це байдуже
Тімонові. Коли ж почне пустошить
Ясні Афіни, і старих афінян
За бороди ухопить, і віддасть;
Священних наших дів на глуіі і ґвалт
Війні звірячій, злобній, дайте знати
Алківіадові ім'ям Тімона,
Що я, жаліючи старих і юних,
Йому сказати можу тільки те,
Що байдуже мені. Нехай лютує!
Про їх ножі не клопочіться, поки
Для них горлянки є у вас. Про мене,
То кожний ножик у ворожім стані,
Хоч би який малий, ціню я більше
За найшановніше афінське горло.
Лишається припоручити вас
Ласкавому заступництву богів,
Як злодіїв — тюремникам.
Флавій Облиште.
Не тратьте слів!
Тімон Я тут компонував
Для себе епітафію. Ви завтра
її побачите, Я починаю
Одужувать від довгої хвороби —
Від розкоші своєї та здоров'я.
Вернувшись у ніщо, я стану всім.
Ідіть, живіть! Нехай Алківіад
Чумою стане вам, а ви — йому!
І хай так довго буде!
1-й сенатор Ми даремно
Його вмовляємо.
Тімон І все ж люблю я
Свою вітчизну, і мене не тішить
її занепад, як про це говорять.
1-й сенатор Це добре сказано.
Тімон Привіт від мене
Ласкавим землякам!
1-й сенатор Такі слова
Прикрашують уста твої.
'2-й сенатор І в вуха
Вступають наші, як під гул овацій
Вступає тріумфатор у ворота.
Тімон Вітайте їх. Скажіть, що хочу я
Звільнити їх від горя і страждання,
Від боязні перед ворожим військом,
Від мук кохання й різних інших бід,
Що зазнає хисткий природи човен
На небезпечній життьовій дорозі —
Й на знак своєї добрості навчу
. Алківіадову шалену злобу
Від себе відвернуть.
1-й сенатор Я радий чути
Такі слова. Він вернеться в Афіни.
Тімон Тут недалеко дерево росте,
Я думаю зрубать його невдовзі.
Перекажіть моїм афінським друзям
Всіх звань, чинів, від вищих до найнижчих:
Хто хоче врятуватись від нещастя,
Хай поспішить до мене, поки я
Сокири ще не взяв, і на гілляці
Повіситься. Вітайте їх, будь ласка.
Флавій Облиште-бо його. Він не піддасться.
Тімон Більш не приходьте. І скажіть в Афінах,
Що вже Тімон собі побудував
Довічний дім на узбережжі моря,
Де покриватиме під час припливу
його щодня прибоєм буйнопінним
Солоний вал; навідайтесь туди,
І хай оракулом вам буде мій
Надгробний камінь! Замовчіть, уста!
Нехай чума всі шкоди відшкодує!
Хай кожен з нас лише гроби будує!
І тільки смерть зове! О сонце, прав
До заходу! Тімон — відпанував!
(Виходить)
1-й сенатор йому навік вросла образа в серце.
2-й сенатор Даремно ми надіялись на нього!
Вертаймося і спробуймо інакше
Зарадити великому нещастю.
1-й сенатор Час не стоїть, нам треба поспішати.
Виходять.
СЦЕНА 2
ПІд стінами Афін.
Входять двоє сенаторів і гонець.
1-й сенатор Тривожна вість. Чи справді в нього стільки
Солдатів, як ти кажеш?
Гонець Навіть більше.
І так спішить він, що невдовзі тут
Появиться.
2-й сенатор Велике жде нас лихо,
Якщо Тімон не вернеться.
Гонець Зустрівся
Я з їхнім посланцем — він давній друг мій.
Хоч ми і в різних таборах, та дружба
Зуміла ворожнечу подолати,
І ми зайшли в розмову. До Тімона
Він їхав із листом Алківіада,
В якому цей запрошує Тімона
Пристати до походу на Афіни,
Причиною якого був почасти
І сам Тімон.
1-й сенатор Аж ось і наші друзі.
Входять сенатори, що побували в Тімона.
3-й сенатор Тімон відпав, не ждіть його. Вже чути?
Ворожий барабан! Від руху війська
Така знялася курява страшна,
Що нічим дихати. Берімо зброю!
Боюся, що не виграємо бою.
Виходять.
СЦЕНА З
Ліс. Печера Тімона. Недалеко видніеться грубий надгробок.
Входить солдат, посланий до Тімона.
Солдат За описом, він тут живе. Гей, хто там?
Гей, озовись! Ніхто не відгукнувся.
А це що? Вмер? Тімон умер! Скінчив
Свій вік недовгий! Цей надгробок звів
Напевне звір, бо я людей не бачу.
Звичайно, вмер, і це — його могила.
Є й напис, тільки я читать не вмію.
Відтисну воском. Наш начальник знає
Всі літери. Він добре в цьому битий,
Дарма що молодий. Він на Афіни
Вже, мабуть, наступ починає згубний,
Щоб здійснити свій замір честолюбний.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Під стінами Афін.
Сурми. Входить Алківіад з військом.
Алківіад Сурміть розпусним, боязким Афінам
Наш грізний наступ!
Подається сигнал до переговорів. На міських стінах з'являються сенатори.
Розгнуздано в Афінах досьогодні
Ви панували, волею своєю
Закони замінивши. Я і ті,
Хто спав під дахом вашого державства,
Поневірялись, руки опустивши,
І марно скаржились. Пора настала,
Прокинулася сила в прохачеві
Й гукнула: "Годі!" Час у ваших кріслах
Спочинути безмовному стражданню,
А грошовитому нахабству — бігти,
Конаючи від страху!
1-й сенатор Молодий,
Достойний ватагу! Коли ще тільки
В думках ти ремствував, коли у тебе
Ще сили не було, а в нас причин
Тебе боятися, старались ми
Твоє шаленство пом'якшить бальзамом,
Хотіли згладити свою невдячність
Любов'ю, що її переважала.
2-й сенатор Хотіли до Афін ми привернути
Тімона гнівного, пропонували
йому якнайщедріші нагороди.
Не всі невдячні ми, не всі ми кару
Воєнну заслуговуєм.
1-й сенатор lie ті,
Хто спорудив оці високі мури,
Тебе образили. Та й не годиться,
Щоб через особисті їх провини
Ці башти, школи й статуї упали.
2-й сенатор Та вже й живих немає винуватців
Твого вигнання! їм розбила серце
Ганьба за вчинок їхній нерозумний.
З розвинутими стягами вступай
В Афіни наші, ватагу достойний,
І кожного десятого зітни,
Якщо так ревно вимагає помста
Нелюдської поживи. Вдовольнись
Десятою частиною. Хай смерть
Значить того, кого призначить жереб.
1-й сенатор Не всі причетні до твоєї кривди.
Живі за мертвих не відповідають,
І злочини у спадок, як земля,
Не переходять, Отже, дорогий
Наш співвітчизнику, в Афіни наші
Введи війська свої, але покинь
За мурами свій гнів. Щади Афіни —
Свою колиску і свою рідню,
Яка загине від твого шаленства
Із тими вкупі, хто тебе покривдив!
Прийди до стад своїх, немов пастух,
І вилучи заражених тварин,
Та не вбивай усіх!
2-й сенатор Ти швидше зможеш
Свого добитись усміхом привітним,
Ніж прорубатися мечем до цілі.
1-й сенатор Торкнись ногою до міцної брами —
Й відчиниться вона, коли вперед
Пошлеш ти серце добре — повідомить
Про дружні заміри.
2-й сенатор Кинь рукавичку —
Або що здумаєш — на знак того,
Що зброєю ти хочеш скористатись
Для задоволення своєї честі,
А не для бешкету. І хай солдати
Лишаються у місті, поки ми
Не здійснимо усі твої бажання.
Алківіад Ось рукавичка. Тож зіходьте з мурів
І відчиняйте браму безборонну!
Із ворогів Тімона і моїх
Лиш ті впадуть, кого самі на кару
Ви віддасте,— і більш ніхто. Щоб страху
Вам заміри мої не навівали,
Я заявляю: ні один солдат
З поста не зійде й не посйіє у місті
Порушити встановлений гіорйдок.
А неслухняних будете самі.
Судить якнайсуворіш.
Обидва
сенатори Благородні
Ти вимовив слова!
Алківіпд Зіходьте з мурів
І виконайте вашу обіцянку!
Сенатори спускаються й відчиняють браму.
Входить солдат.
Солдат Начальнику мій славний! Вмер Тімон!
На березі морськім його могила.
На ній знайшов я вирізьблений напис
І зняв на віск, щоб відтиском м'яким
Невідання моє заговорило.
Алківіад
(читає)
"Віддавши душу жалюгідну,
Тут жалюгідний прах спочив.
Не треба імені питати.
Чума на вас, на лютих псів!
Усіх людей запеклий ворог,
Заснув Тімон в землі сирій.
Живий, кляни його, та тільки
Тут не затримуйся, не стій!"
Це віддає твій настрій передсмертний.
Хоч наше людське горе зневажав ти
І глузував з потоку наших дум
І з крапелин скупих людських очей,
Але навчив тебе твій розум світлий,
Як змусити безмежного Нептуна
Відпущені гріхи твої довіку
Над бідною могилою твоєю
Оплакувать. Немає серед нас
Достойного Тімона. Та про нього
Ми ще згадаємо. Ведіть мене
У ваше місто. Хочу я оливу
З мечем з'єднати. Відтепер нехай
З війни народжується мир, а мир
Хай стримує війну, й на вічні віки
Хай одне одному готують ліки.
Бий в барабан!
Виходить.
Примітки
Трагедія була опублікована in folio 1623 року. Точних відомостей про час її написання не збереглося. Деякі вчені вважають, що до роботи над трагедією Шекспір звернувся перед створенням "Короля Ліра", тобто десь у 1604-1605 pp. Проте більшість шекспірознавців датують п'єсу 1607— 1608 pp. "Тімон Афінський", можливо, не зовсім був завершений драматургом. Низка сцен трагедії нагадують швидше начерки, ніж закінчені драматичні епізоди.
Сюжетними першоджерелами п'єси є "Паралельні життєписи" Плутарха та Діалог Лукіана "Тімон, або Мізантроп". У "Життєписі Антонія" Плутарх розповідає про те, що після поразки при Актії зневірений полководець вирішив наслідувати приклад людиноненависника Тімона. У зв'язку з цим наводиться кілька розповідей про афінського мізантропа. Історія Тімона повторюється і в "Життєписі Алківіада". Але в Плутарха ще немає зв'язаної фабули оповіді про Тімона. Завершений варіант легенди наводить Лукіан. У діалозі розроблено навіть тему скарбу, знайденого добровільним вигнанцем із Афін. До історії мізантропа зверталося багато авторів епохи Відродження. В Англії, наприклад, цей сюжет використовує в "Палаці насолод" (1566) У.