Тисяча смертей - Сторінка 2

Проте, в залі знаходилися представники преси, й вигляд у них був такий, наче вони й справді вільні.

Добрих півгодини Джері не мав чого робити. Зал заповнювала публіка ("Цікаво, а вона платна? — подумав Джері. — В Америці — напевно так".), вистава почалася рівно в вісім. Увійшов суддя, напрочуд поважний в своїх шатах; голос сильний, резонуючий, як у батька з телепередачі, який вмовляє сина-бунтаря, бо не може дати собі з ним ради. Всі виступаючі поверталися до камери з червоним вогником нагорі. Й Джері раптом відчув страшну втому.

Він не коливався у своїй рішучості спробувати використати цей суд для власної вигоди, але всерйоз сумнівався, чи буде від цього пуття. Та й чи в його це інтересах? Напевно вони покарають його ще суворіше. Безумовно, вони розлютяться й вимкнуть його. А він написав свої промови, наче це безпристрасна кульмінаційна сцена в п'єсі ("Ворон проти комуністів", чи може "Останній лемент волі"), де він — герой, готовий пожертвувати життям задля того, щоб посіяти зерна патріотизму (та ні — інтелекту, кому, до чортів собачим, потрібен патріотизм!) у розумах й серцях мільйонів американців, які будуть дивитися цю передачу.

— Джеральде Натан Ворон, ви вислухали пред'явлене вам обвинувачення. Вийдіть, будь ласка, вперед і зробіть офіційну заяву.

Джері встав і, як йому здавалося, з гідністю пройшов до приклеєного на підлозі "X" — прокурор наполягав, щоб він стояв саме там. Джері розшукав очима камеру з червоним вогником, який світився нагорі, й напружено вп'явся на неї, розмірковуючи, а чи не простіше, зрештою, просто сказати nolo conterdere або навіть "винний", та й справа з кінцем.

— Містере Вороне, — граючи голосом, сказав суддя, — на вас дивиться Америка. Що ви скажете судові?

Америка й справді дивилася на нього. Джері відкрив рот і заговорив, але не на латинській, а на англійській. Він сказав слова, що так часто повторював про себе:

— Є час для сміливості і час для боягузтва, час, коли людина може поступитися тим, хто обіцяє їй терпимість, і час, коли вона просто зобов'язана стати проти них задля вищої мети. Колись Америка була вільною. Але поки нам сплачують зарплатню, для нас, схоже, є радістю бути рабами! Я не визнаю себе винним, оскільки акт, що сприяє послабленню панування росіян у світі, відбувається в ім'я усього того, що робить життя прожитим не даремно. Я хочу сказати "ні" тим, для кого влада єдиний бог, гідний вшанування!

А-а. Красномовство. Під час репетицій він і не підозрював, що дійде так далеко. Однак несхоже, щоб вони збиралися перервати його. Він відвернувся від камери і подивився на прокурора, який щось записував у жовтому блокноті. Потім на Чарлі — той покірно хитав головою і забирав папери в портфель. Здавалося, будь-кого особливо не хвилює, що Джері каже таке безпосередньо в ефір. Але ж трансляція пряма — його попереджали, щоб він був обережнішим і подав усе як слід з першого разу, оскільки передача відразу йде в ефір...

Вони, певна річ, збрехали, Джері помовчав й спробував засунути руки в кишені, але виявив, що в надягнутому на нього костюмі кишень нема ("Заощаджуйте гроші, уникаючи надмірностей", — мовило гасло), і його руки безпомічно сковзнули вниз.

Суддя прочистив горло, й прокурор у подиві підняв очі.

— О, прошу пробачення, — сказав він. — Промови зазвичай тривають значно довше. Поздоровляю вас, містере Вороне, зі стислістю.

Джері кивнув із глузливою вдячністю, хоча йому було не до сміху.

— У нас завжди буває спробний запис, — пояснив прокурор, — щоб не схибити з такими, як ви.

— Й всі це знали?

— Загалом так, крім вас, певна річ, містере Вороне. Що ж, всі вільні, можете йти додому.

Публіка встала і, човгаючи ногами, спокійно вийшла з залу.

Прокурор і Чарлі теж встали й підійшли до столу судді. Суддя сидів, поклавши підборіддя на руки, вигляд у нього тепер був уже не батьківський, а просто трохи нудний.

— Скільки ви хочете? — запитав суддя.

— Без обмеження, — відповів прокурор.

— Він що, настільки вже й важливий? — вони розмовляли, начебто Джері там не було. — Зрештою, у Бразилії це не рідкість.

— Містер Ворон — американець, — пояснив прокурор, — який допустив убивство російського посла.

— Добре, добре, — погодився суддя, і Джері лише подивувався, що ця людина говорить зовсім без акценту. — Джеральде Натан Ворон, суд визнає вас винним у вбивстві й державній зраді Сполученим Штатам Америки, а також їх союзникові: Союзові Радянських Соціалістичних Республік. Чи маєте ви що сказати, перш ніж буде оголошений вирок?

— Мене тільки дивує, — сказав Джері, — чому ви всі розмовляєте англійською мовою?

— Тому що, — холодно відповів прокурор, — ми перебуваємо в Америці.

— А чому ви взагалі турбуєте себе якимись там судами?

— Щоб віднадити інших дурнів від спроб зробити те, що зробили ви. Посперечатися йому, бачиш, захотілося.

Суддя стукнув молотком.

— Суд засуджує Джеральда Натана Ворона до смерті всіма доступними способами доти, доки він не вибачиться перед американським народом і не переконає його у своїй щирості. В судовому засіданні оголошується перерва. Боже милостивий, як же ж у мене болить голова!

Часу даремно вони не витрачали. Заснувши в п'ять ранку, Джері відразу був розбуджений грубим електрошком через металеву підлогу. Увійшли два охоронці — цього разу росіяни, — роздягнувши, потягли його в камеру для страти, хоча, дозволь вони йому, він би й сам пішов.

Там його чекав прокурор.

— Мене призначили на вашу справу, — сказав він, — тому що ви міцний горішок. У вас вельми цікавий психологічний профіль, містере Вороне. Ви прагнете бути героєм.

— Я цього не усвідомлював.

— Ви продемонстрували це в залі суду, містере Вороне. Вам, безсумнівно, відомі — на це вказує ваше середнє ім'я — останні слова агента-шпигуна часів Американської революційної війни Натана Града. "Я шкодую, — заявив він, — що в мене всього одне життя, і тільки його я можу віддати за батьківщину". Він помилявся і ви це незабаром зрозумієте. Йому варто було б радіти, що в нього всього одне життя.

Відтоді як кілька тижнів тому вас заарештували в Ріо-де-Жанейро, ми виростили для вас кілька клонів. Їх розвиток був доволі прискореним, але аж до цього дня їх тримали в нульовому чуттєвому оточенні. Відтак, їх мозки зовсім порожні.

Ви ж напевно чули про самек, чи не так, містере Вороне?

Джеральд кивнув. Заколисливий засіб, використовуваний при космічних польотах.

— В даному випадку він нам, певна річ, не потрібен. Але техніка записування думок, якою ми користуємося при міжзоряних польотах, — вона вельми доречна. Коли ми стратимо вас, містере Вороне, ми безупинно будемо записувати покази вашого мозку. Всі ваші спогади завантажать, що називається, в голову першого клону, який відразу перетвориться у вас. Однак він буде чітко пам'ятати все ваше життя до самої смерті, включаючи й власне момент смерті.

В минулому було легко стати героєм, містере Вороне. Тоді ж не знали напевно, яка смерть. Її порівнювали зі сном, із сильним емоційним болем, зі швидким відльотом душі від тіла. Але всі ці описи не надто точні.

Джері перелякався. Він, певна річ, і раніше чув про багаторазову смерть — ходили чутки, що вона немов би виконує роль фактору стримування. "Вас оживляють і вбивають знову", — мовилося в цій історії жахів. І от тепер він зрозумів, що це правда, або їм хочеться, щоб він повірив, наче це правда.

Що налякало Джері, то це спосіб, яким вони мали намір умертвити його. На гаку в стелі був підвішений зашморг. Його можна було піднімати й опускати, тому розраховувати на те, що він швидко впаде й зламає собі шию, не доводилося. Якось Джері трохи не вмер, вдавившись кістою лосося. Думка про те, що він не зможе дихати, жахала.

— Як же мені виборсатися з цього становища? — запитав Джері. Долоні в нього спітніли.

— Від першої страти вам узагалі не відкараскатися, — сказав прокурор. — Тож, наберіться сміливості, згадаєте про свій героїзм. А вже потім ми перевіримо покази вашого мозку й подивимося, наскільки переконливе каяття. Ми чинимо справедливо й намагаємося без потреби будь-кого не піддавати цьому випробуванню. Будь ласка, сядьте.

Джері сів. Чоловік у халаті працівника лабораторії вдяг йому на голову металевий шолом. Кілька голок встромилися Джері в скальп.

— От і все, — сказав прокурор, — всі ваші спогади вже в першого клону. В даний момент він переживає всю вашу паніку — або, якщо хочете, ваші потуги на сміливість. Будь ласка, зосередьтеся уважніше на тому, що зараз з вами відбудеться, Джері. Намагайтесь запам'ятати кожну деталь.

— Благаю, — сказав Джері.

— Наберіться мужності, — з усмішкою сказав прокурор. — У залі суду ви були чудові. Продемонструйте-но цю шляхетність і зараз.

Охоронці підвели його до зашморгу й накинули його йому на шию, намагаючись не змістити шолом. Зашморг міцно затягли, потім зв'язали йому руки за спиною. Мотузка грубо здавила шию. В очікуванні, коли його підіймуть, він, розуміючи, що зусилля марні, напружив м'язи сверблячої шиї. Він чекав і чекав; підкошувалися ноги.

Кімната була гола, дивитися не було на що, а прокурор пішов. Однак на стіні, збоку, висіло дзеркало. Не повертаючи все тіло, він ледь міг подивитися в нього. Напевно це вікно для спостереження. За ним, зрозуміло, будуть спостерігати.

Джері страшно хотілося в туалет.

Пам'ятай, сказав він собі, ти не вмреш. Через якусь мить ти знову прокинешся в сусідній кімнаті.

Тіло, однак, не вдавалось переконати. Те, що якийсь новий Джері Ворон встане й піде, коли все це закінчиться, не мало навіть найменшого значення. Цей Джері Ворон умре.

— Чого ви чекаєте? — запитав він, і, неначе це послужило їм умовним знаком, солдати потягнули за мотузку й підняли його в повітря.

Все з самого початку виявилося набагато гірше, ніж він очікував. Мотузка болісно стискала шию: про те, щоб пручатися, не могло бути й мови. Спершу ядуха здалася справжньою дрібницею — наче затримуєш подих під водою. Зате сама мотузка заподіювала страшний біль шиї, йому хотілося кричати, але це було неможливо.

Тільки не на самому початку.

Відбулась якась метушня з мотузкою, вона застрибала нагору й вниз — це охоронці прив'язували її до гаку на стіні. Один раз ноги Джері навіть торкнулися підлоги.

На той час, однак, коли мотузка завмерла, заявило про себе удушення, і біль був забутий.