Три сестри - Сторінка 9

І нудьга страшна.

Роде. А Марія Сергіївна де?

Кулигін. Маша в саду.

Федотік. З нею попрощатися.

Роде. Прощайте, треба йти, а то я заплачу ... (Обіймає швидко Тузенбаха і Кулигіна, цілує руку Ірині.) Прекрасно ми тут пожили ...

Федотік (Кулигіна). Це вам на пам'ять ... книжка з олівчиком ... Ми тут підемо до річки ...

Відходять, обидва озираються.

Роде (кричить). Гоп-гоп!

Кулигін (кричить). Прощайте.

У глибині сцени Федотік і Роде зустрічаються з Машею і прощаються з нею; вона йде з ними.

Ірина.Пішли ... (Сідає на нижній щабель тераси.)

Чебутикін. А зі мною забули попрощатися.

Ірина. Ви ж чого?

Чебутикін. Та й я якось забув. Втім, скоро побачуся з ними, йду завтра. Так ... Ще один день залишився. Через рік дадуть мені відставку, знову приїду сюди і буду доживати свій вік близько вас ... Мені до пенсії тільки один годочек залишився ... (Кладе в кишеню газету, виймає іншу.) Приїду сюди до вас і зміню життя докорінно ... Стану таким тихенько, благо ... благоугодним, прілічненькім ...

Ірина.А вам треба б змінити життя, голубчику. Треба б якось.

Чебутикін. Так.Відчуваю. (Тихо наспівує.) Тарара ... Бумбу ... сиджу на тумбі я ...

Кулигін. Невиправний Іван Романич! Невиправний.

Чебутикін. Так, ось до вас би на вишкіл. Тоді б виправився.

Ірина.Федір збрив собі вуса. Бачити не можу!

Кулигін. А що?

Чебутикін. Я б сказав, на що тепер схожа ваша фізіономія, та не можу.

Кулигін. Що ж! Так прийнято, це modus vivendi. [10] Директор у нас з поголеними вусами, і я теж, як став інспектором, поголився. Нікому не подобається, а для мене все одно. Я задоволений. З вусами я або без вусів, а я однаково задоволений. (Сідає.)

В глибині саду Андрій провозить в колисці сплячу дитину.

Ірина. Іван Романич, голубчику, рідний мій, я страшно стурбована. Ви вчора були на бульварі, скажіть, що сталося там?

Чебутикін. Що сталося? Нічого. Дурниці. (Читає газету.) Все одно!

Кулигін. Так розповідають, ніби Солоний і барон зустрілися вчора на бульварі біля театру ...

Тузенбах. Перестаньте! Ну що, право ... (Махає рукою і йде в будинок.)

Кулигін. Близько театру ... Солоний став чіплятися до барона, а той не стерпів, сказав щось образливе ...

Чебутикін. Не знаю. Нісенітниця все.

Кулигін. У якийсь семінарії вчитель написав на творі "нісенітниця", а учень прочитав "ренікса" — думав, що по-латині написано ... (Сміється.) Смішно дивно. Кажуть, ніби Солоний закоханий в Ірину і ніби зненавидів барона ... Це зрозуміло. Ірина дуже гарна дівчина. Вона навіть схожа на Машу, така ж задумлива. Тільки в тебе, Ірина, характер м'якше. Хоча і у Маші, втім, теж дуже хороший характер. Я її люблю, Машу.

В глибині саду за сценою: "Ау! Гоп-гоп! "

Ірина (здригається). Мене якось все лякає сьогодні.

Пауза.

У мене вже все готово, я після обіду відправляю свої речі. Ми з бароном завтра вінчаємося, завтра ж їдемо на цегельний завод, і післязавтра я вже в школі, починається нове життя. Якось мені допоможе бог! Коли я тримала іспит на вчительку, то навіть плакала від радості, від доброти ...

Пауза.

Зараз прийде підведення за речами ...

Кулигін. Так-то воно так, тільки якось все це не серйозно. Одні тільки ідеї, а серйозного мало. Втім, від душі бажаю тобі.

Чебутикін (в розчулення). Славна моя, хороша ... Золота моя ... Далеко ви пішли, не наздоженеш вас. Залишився я позаду, точно перелітний птах, яка постаріла, не може летіти. Летіть, мої милі, летите з богом!

Пауза.

Даремно, Федір Ілліч, ви вуса собі зголили.

Кулигін. Буде вам! (Зітхає.) Ось сьогодні підуть військові, і все знову піде по-старому. Що б там не говорили, Маша хороша, чесна жінка, я її дуже люблю і дякую свою долю ... Доля у людей різна ... Тут в акциз служить хтось Козирєв. Він навчався зі мною, його звільнили з п'ятого класу гімназії за те, що ніяк не міг зрозуміти ut consecutivum. [11] Тепер він страшенно бідує, хворий, і я коли зустрічаюся, то кажу йому: "Здрастуй, ut consecutivum!" Так, каже, саме, consecutivum, а сам кашляє ... А мені ось все моє життя щастить, я щасливий, ось маю навіть Станіслава другого ступеня і сам тепер викладаю іншим це ut consecutivum. Звичайно, я розумна людина, розумніші дуже багатьох, але щастя не в цьому ...

У будинку грають на роялі "Молитву діви".

Ірина. А завтра ввечері я вже не буду чути цієї "Молитви діви", не буду зустрічатися з Протопопова ...

Пауза.

А Протопопов сидить там у вітальні; і сьогодні прийшов ...

Кулигін. Начальниця ще не приїхала?

У глибині сцени проходить Маша, прогулюючись.

Ірина. Ні. За нею послали. Якщо б тільки ви знали, як мені важко жити тут однієї, без Олі ... Вона живе в гімназії; вона начальниця, цілий день зайнята справою, а я одна, мені нудно, нема чого робити, і ненависна кімната, в якій живу ... Я так і вирішила: якщо мені не судилося бути в Москві, то так тому і бути. Значить, доля. Нічого не поробиш ... Все в божій волі, це правда. Микола Львович зробив мені пропозицію ... Що ж? Подумала і вирішила. Він хороша людина, дивно навіть, такий хороший ... І у мене раптом точно крила виросли на душі, я повеселішала, стало мені легко і знову захотілося працювати, працювати ... Тільки ось вчора відбулося щось, якась таємниця нависла наді мною ...

Чебутикін. Ренікса. Нісенітниця.

Наташа (в вікно). Начальниця!

Кулигін. Приїхала начальниця. Підемо.

Залишає Іриною в будинок.

Чебутикін (читає газету, тихо наспівує). Та-ра-ра ... Бумба ... сиджу на тумбі я ...

Маша підходить; в глибині Андрій провозить колясочку.

Маша. Сидить собі тут, сидить ...

Чебутикін. А що?

Маша (сідає). Нічого ...

Пауза.

Ви любили мою матір?

Чебутикін. Дуже.

Маша. А вона вас?

Чебутикін (після паузи). Цього я вже не пам'ятаю.

Маша. Мій тут? Так колись наша кухарка Марфа говорила про свого городового: мій. Мій тут?

Чебутикін. Немає ще.

Маша. Коли береш щастя уривочкамі, по шматочках, потім його втрачаєш, як я, то мало-помалу грубеешь, стаєш злющої ... (Показує собі на груди.) Ось тут у мене кипить ... (Дивлячись на брата Андрія, який провозить колясочку.) Ось Андрій наш, братик ... Усі надії пропали. Тисячі народу піднімали дзвін, витрачено було багато праці і грошей, а він раптом впав і розбився. Раптом, ні з того ні з сього. Так і Андрій ...

Андрій. І коли нарешті в будинку заспокояться. Такий шум.

Чебутикін. Скоро. (Дивиться на годинник.) У мене годинник старовинні, з боєм ... (Заводить годинник, вони б'ють.) Перша, друга і п'ята батарея підуть рівно о першій годині ...

Пауза.

А я завтра.

Андрій. Назавжди?

Чебутикін. Не знаю. Може, через рік повернуся. Хоча, чорт його знає ... все одно ...

Чути, як десь далеко грають на арфі і скрипці.

Андрій. Спорожніє місто. Точно його ковпаком накриють.

Пауза.

Щось сталося вчора близько театру; всі говорять, а я не знаю.

Чебутикін. Нічого. Дурниці. Солоний став чіплятися до барона, а той розлютився і образив його, і вийшло так врешті-решт, що солоний зобов'язаний був викликати його на дуель. (Дивиться на годинник.) Пора б, здається, вже ... О пів на першу, в казенній гаю, ось в тій, що звідси видно за річкою ... Піф-паф. (Сміється.) Солоний уявляє, що він Лермонтов, і навіть вірші пише. Ось жарти жартами, а вже у нього третя дуель.

Маша. У кого?

Чебутикін. У Солоного.

Маша. А у барона?

Чебутикін. Що у барона?

Пауза.

Маша. В голові у мене переплуталося ... Все-таки я кажу, не слід їм дозволяти. Він може поранити барона або навіть убити.

Чебутикін. Барон хороша людина, але одним бароном більше, одним менше — не все одно? Нехай! Все одно!

За садом крик: "Ау! Гоп-гоп! "

Почекаєш. Це Скворцов кричить, секундант. У човні сидить.

Пауза.

Андрій. По-моєму, і брати участь на дуелі, і бути присутнім на ній, хоча б в якості лікаря, просто аморально.

Чебутикін. Це тільки здається ... Нас немає, нічого немає на світі, ми не існуємо, а тільки здається, що існуємо ... І чи не все одно!

Маша. Так ось цілий день говорять, говорять ... (Йде.) Живеш в такому кліматі, того гляди, сніг піде, і тут ще ці розмови ... (Зупиняючись.) Я не піду в будинок, я не можу туди ходити ... Коли прийде Вершинін, скажете мені ... (Йде по алеї.) А вже летять перелітні птахи ... (Дивиться вгору.) Лебеді або гуси ... Любі мої, щасливі мої ... (Виходить.)

Андрій. Спорожніє наш будинок. Поїдуть офіцери, поїдете ви, сестра заміж вийде, і залишуся в будинку я один.

Чебутикін. А дружина?

Ферапонт входить з паперами.

Андрій. Жона є жона. Вона чесна, порядна, ну, добра, але в ній є при всьому тому щось принижує її до дрібного, сліпого, отакого шорсткого тварини. У всякому разі, вона не людина. Кажу вам як одному, єдиній людині, якій можу відкрити свою душу. Я люблю Наташу, це так, але іноді вона здається мені дивно вульгарною, і тоді я гублюся, не розумію, за що, чому я так люблю її або, принаймні, любив ...

Чебутикін (встає). Я, брат, завтра їду, може, ніколи не побачимось, так ось тобі моя порада. Знаєш, одягни шапку, візьми в руки палицю і йди ... йди і йди, йди без оглядки. І чим далі підеш, тим краще.

Солоний проходить в глибині сцени з двома офіцерами; побачивши Чебутикина, він повертається до нього; офіцери йдуть далі.

Солоний. Доктор, пора! Вже половина першого. (Вітається з Андрієм.)

Чебутикін. Зараз, набридли ви мені все. (Андрію.) Якщо хто спитає мене, Андрюша, то скажеш, що я зараз ... (Зітхає.) Ох-хо-хо!

Солоний. Він ойкнути не встиг, як на нього ведмідь насів. (Йде з ним.) Що ви крекче, старий?

Чебутикін. Ну!

Солоний. Як здоров'я?

Чебутикін (сердито). Як масло коров'яче.

Солоний. Старий хвилюється даремно. Я дозволю собі трохи, я тільки підстрелю його, як вальдшнепа. (Виймає духи і бризкає на руки.) Ось вилив сьогодні цілий флакон, а вони все пахнуть. Вони у мене пахнуть трупом.

Пауза.

Так-с ... Пам'ятаєте вірші? А він, бунтівний, шукає бурі, як ніби в бурях є спокій ...

Чебутикін. Так. Він ойкнути не встиг, як на нього ведмідь насів. (Виходить з Солоним.)

Чути крики: "Гоп-гоп! Ау! "

Андрій і Ферапонт входять.

Ферапонт. Папери підписати ...

Андрій (нервово). Відчепися від мене! Відчепись! Благаю! (Виходить з коляскою.)

Ферапонт. На те ж і паперу, щоб їх підписувати. (Виходить в глибину сцени.)

Входять Ірина та Тузенбах (в солом'яному капелюсі), Кулигін проходить через сцену, кричачи: "Ау, Маша, ау!"

Тузенбах.