Тринадцять загадкових випадків - Сторінка 26

Якби то був він, він би ніколи не дозволив, щоб цей лист був знайдений. А також він би в жодному разі не порвав листа з німецьким штемпелем, адресованого йому. Насправді його невинність — якщо ви дозволите мені так висловитися — сяє сліпучим світлом.

— Тоді хто ж…

— Тут також можна бути цілком певним — настільки певним, наскільки взагалі можна бути в чомусь певним у цьому світі. Під час того сніданку за столом сиділа ще одна особа, і вона — що було цілком природним за тих обставин — теж мала простягти руку, підсунути до себе листа й прочитати його. І так воно й сталося. Ви ж пам'ятаєте, що вона одержала каталог садових рослин із тією самою поштою.

— Ґрета Розен, — повільно проказав сер Генрі. — Отже, її візит до мене…

— Джентльмени часто помиляються за таких ситуацій, — сказала міс Марпл. — І, боюся, вони іноді думають, що ми, старі жінки, наділені котячими очима й тому бачимо те, чого не бачать вони. Але так воно є. На жаль, ми дуже багато знаємо про свою власну стать. Я не сумніваюся, що між ними виник бар'єр. Він підозрював її, чисто інстинктивно, і не міг приховати своєї підозри. І, боюся, візит дівчини до вас був продиктований не дуже шляхетними намірами. Вона почувала себе в достатній безпеці; але вирішила зробити все можливе, щоб ви остаточно спрямували свої підозри на бідолашного містера Темплтона. Адже ви ніколи не були такі певні в тому, що винний він, як після її відвідин.

— Думаю, це не було пов'язане з тим, що вона сказала… — почав сер Генрі.

— Джентльмени, — лагідно промовила міс Марпл, — схильні помилятися, коли їм доводиться мати справу з жінками.

— І та дівчина… — він замовк, а тоді сказав: — Вона холоднокровно вбиває людину, і це минає їй безкарно!

— Ой ні, сер Генрі, — сказала міс Марпл. — Не безкарно. Ані ви, ані я в це не віримо. Пригадайте, що ви казали зовсім недавно. Ні. Ґрета Розен не уникне покарання. Почати хоч би з того, що вона злигалася з дуже небезпечними людьми — шантажистами й терористами, — а від таких спільників не можна сподіватися добра, і вони неминуче приведуть її до жалюгідного кінця. Як самі ж ви таки сказали, не треба марнувати свої думки на винного, головне — захистити невинного. Я сподіваюся, що містер Темплтон знайде своє щастя, одружившись зі своєю німецькою кузиною; те, що він порвав її листа, здається мені… я сказала б, здається мені підозрілим, якщо ми застосуємо це слово в трохи іншому значенні, аніж ми застосовували його протягом усього вечора. Хіба не схоже, що він боявся, аби друга дівчина не побачила його або не попросила показати його їй. Атож, я думаю, між ними були якісь романтичні стосунки. Крім того, ми маємо Добса, хоч, як ви кажете, для нього ця історія такого значення не має. Його сніданок — певно, все, що його цікавить. А ще маємо бідолашну стару Гертруду — жінку, яка мені так нагадує Ені Паултні. Сердешна Ені Паултні… Після п'ятдесяти років вірної служби її запідозрили в тому, що вона знищила заповіт міс Лем, хоч нічого не змогли довести. Але це звинувачення, можна сказати, зламало серце бідолашній старій жінці, і лише після того як вона померла, заповіт було знайдено в потаємній шухляді буфета, куди сама ж таки стара міс Лем поклала його з міркувань безпеки. Але надто пізно для сердешної Ені.

Саме це так мене турбує, коли я думаю про бідолашну стару Гертруду. Коли людина стара, засмутити її дуже легко. Мені було її шкода набагато більше, аніж містера Темплтона, адже він молодий, гарний на вроду та явно має великий успіх у жінок. Ви напишете їй, чи не так, сер Генрі, і просто повідомите, що її невинність установлено поза всяким сумнівом? Її дорогий старий хазяїн помер, і вона, звичайно ж, думає про його смерть і відчуває, що її підозрюють… О! Мені тяжко навіть уявити собі, як вона себе почуває!

— Я напишу їй, міс Марпл, — сказав сер Генрі. Він подивився на неї з цікавістю. — Ви знаєте, я, мабуть, ніколи вас не зрозумію. Ваш погляд на речі щоразу відрізняється від того, якого я від вас сподівався.

— Мій погляд на речі, боюся надто вузький, — смиренно мовила міс Марпл. — Я майже ніколи не виїжджаю за межі Сент-Мері-Мід.

— А проте ви розгадали таємницю міжнародного рівня, — сказав сер Генрі. — Бо ви справді її розгадали. Я переконаний у цьому.

Міс Марпл зашарілася, потім дозволила собі трохи похвалитися.

— Я думаю, що здобула непогану освіту як на свої часи. Моя сестра та я мали німецьку гувернантку — таку собі фройляйн. То було надзвичайно сентиментальне створіння. Вона навчила нас мови квітів — чудової науки, про яку сьогодні зовсім забули. Жовтий тюльпан, наприклад, означає безнадійне кохання, а китайська айстра — "я помираю від ревнощів біля твоїх ніг". Той лист був підписаний ім'ям Георгіна, а я пам'ятаю, що "георгіна" — це по-німецькому жоржина, і цей факт відразу прояснив для мене всю справу. Мені хотілося б пригадати, що означає мовою квітів жоржина, але, на жаль, це вислизає від мене. Моя пам'ять уже не та, якою була колись.

— Хай там як, а вона не означає смерть.

— Ні, справді не означає. Але як усе це жахливо, чи не так? Сумні події іноді відбуваються в нашому світі.

— Авжеж, відбуваються, — погодилася місіс Бентрі, глибоко зітхнувши. — На своє щастя, ми маємо квіти й маємо друзів.

— Вона ставить нас на останнє місце, — зазначив доктор Ллойд.

— Якийсь чоловік мав звичай щовечора надсилати мені в театр фіолетові орхідеї, — замріяно сказала Джейн.

— Фіолетова орхідея означає "я сподіваюся на вашу прихильність", — повідомила міс Марпл радісним голосом.

Сер Генрі якось по-чудному кахикнув і відвернув голову.

Міс Марпл несподівано вигукнула:

— Я згадала. Жоржини означають "зрада й спотворення".

— Дуже влучно, — промовив сер Генрі. — Дуже влучно.

І він глибоко зітхнув.

Розділ десятий

ТРАГЕДІЯ ПЕРЕД РІЗДВОМ

— Я хочу подати скаргу, — сказав сер Генрі Клітерінґ.

Його очі заяскріли тьмяним блиском, коли він обвів поглядом товариство, яке тут зібралося. Полковник Бентрі, випроставши ноги, дивився на камін таким поглядом, ніби бачив перед собою неохайного солдата на параді, його дружина нишком позирала на каталог цибулин, який принесли з останньою поштою, доктор Ллойд із неприхованим захватом дивився на Джейн Гел'єр, а чарівна молода актриса замислено споглядала свої рожеві поліровані нігті. Лише стара діва міс Марпл сиділа, випроставшись на своєму стільці, і її злинялі сині очі дивилися на сера Генрі з увагою та розумінням.

— Скаргу? — пробурмотіла вона.

— І дуже серйозну скаргу. Нас тут зібралося шестеро, по троє представників кожної статі, і я висловлюю протест проти надмірної експлуатації чоловіків. Сьогодні ввечері ми розповіли тут три історії — і всі три були розказані чоловіками! Я протестую проти того, що дами не внесли своєї відповідної частки.

— Неправда! — обурено вигукнула місіс Бентрі. — Я певна, ми її внесли. Ми вас слухали дуже уважно й належно оцінили ваші зусилля. Ми поводились як годиться поводитися справжнім жінкам — не пхалися нахабно під світло рампи.

— Досить переконливе виправдання, — сказав сер Генрі, — але ми його не приймаємо. І ми маємо чудовий прецедент "Тисяча й однієї ночі". Отже, вперед, Шехерезадо!

— Ви маєте на увазі мене? — запитала місіс Бентрі. — Але мені немає чого розповісти. Я ніколи не купалася в крові й не була оточена таємничістю.

— Я абсолютно не наполягаю, щоб ви розповідали про кров, — сказав сер Генрі. — Але я переконаний, що бодай одна з вас, трьох дам, має свою улюблену таємницю. Починайте тоді ви, міс Марпл, розкажіть нам історію, яку можна було б назвати "Дивовижний збіг обставин у житті прибиральниці" або "Таємниця материнських зборів". Не розчаровуйте мене відсутністю таємничих історій у житті преславного села Сент-Мері-Мід.

Міс Марпл похитала головою.

— Я не знаю нічого такого, що зацікавило б вас, сер Генрі. Ми маємо свої маленькі таємничі історії, звичайно: наприклад, одного разу в загадковий і незбагненний спосіб раптом зникла банка добірних креветок; але це вас не зацікавить, бо все виявилося цілком буденним, хоч і кинуло певне світло на людську природу.

— Ви навчили мене з великою пошаною ставитися до людської природи, — врочисто мовив сер Генрі.

— А як щодо вас, міс Гел'єр? — запитав полковник Бентрі. — Не може бути, щоб ви не пережили якихось цікавих пригод.

— А й справді, — підхопив доктор Ллойд.

— Ви про мене? — сказала Джейн. — Тобто ви хочете, аби я розповіла вам про щось таке, що сталося зі мною?

— Або з вашими друзями, — уточнив сер Генрі..

— Мабуть, що ні, — неуважно кинула Джейн. — Не думаю, щоб зі мною щось колись трапилось — тобто зі мною ніколи не траплялося нічого в такому дусі. Були квіти, звичайно, і дивні цидулки, але чоловіки — завжди чоловіки, чи не так? Я не думаю… — Вона замовкла й, схоже, поринула в роздуми.

— Я бачу, нам доведеться все ж таки вислухати епічну історію про зниклі креветки, — сказав сер Генрі. — Починайте, міс Марпл.

— Ви такий любитель пожартувати, сер Генрі. Креветки — звичайно, дрібниця. Але тепер, коли я про них подумала, мені згадався один інцидент — власне, то був не зовсім інцидент, а щось набагато серйозніше, можна сказати, трагедія. І я була, в певному розумінні, причетна до неї; і я ніколи не шкодувала про те, що зробила тоді — ні, зовсім не шкодувала. Але це сталося не в Сент-Мері-Мід.

— Дуже шкода, — сказав сер Генрі. — Але я готовий змиритися з таким розчаруванням. Я знаю, що в таких справах на вас можна покластися.

Він примостився в позі людини, яка налаштувалася слухати. Міс Марпл легенько почервоніла.

— Сподіваюся, я зможу розповісти цю історію як годиться, — сказала вона не зовсім упевненим голосом. — Боюся, я трохи схильна говорити надто довго й плутано. Так легко буває відхилитися від головної теми й не помітити, що ти пішла зовсім не туди. І так важко запам'ятати події в тому порядку, у якому вони відбувалися. Вам доведеться витерпіти, якщо я розповім свою історію погано. Це сталося так давно!

— Як я вже сказала, ця історія не має ніякого стосунку до Сент-Мері-Мід. Це, власне, сталося в Гідро…

— У гідроплані, літаку, який літає над морем? — запитала Джейн, широко розплющивши очі.

— Ви не зрозуміли, моя люба, — сказала місіс Бентрі й стала їй пояснювати, про що йдеться.

Чоловік приєднав до її пояснень і свою опінію:

— То бридке місце — абсолютно бридке! Там треба вставати дуже рано й пити смердючу воду.