Тринадцять загадкових випадків - Сторінка 34

Він саме почав потроху приходити до тями, коли поліція заарештувала його.

— А чому поліція заарештувала його? — запитав доктор Ллойд.

— А хіба я вам не сказала? — мовила Джейн, широко розплющивши свої очі. — Яка ж я дурна. За крадіжку зі зламом.

— Ви згадували про крадіжку зі зламом, але не сказали, що саме сталося, де та як, — утрутилася до розмови місіс Бентрі.

— Ну, те бунгало, до якого він ходив, звичайно ж, мені не належало. Воно належало чоловікові на ім'я…

І знову Джейн зсунула брови та наморщила лоба.

— Ви хочете, щоб я знову став хрещеним батьком? — спитав сер Генрі. — Безкоштовне роздавання псевдонімів. Опишіть мені домовласника, а я його наділю прізвищем та ім'ям.

— То був один із найбагатших людей у місті, лицар.

— Сер Герман Коен, — запропонував сер Генрі.

— Це ім'я підходить чудово. Він придбав те бунгало для однієї дами; вона була дружиною актора й сама також актрисою.

— Ми назвемо актора Клод Лізон, — сказав сер Генрі, — а даму ми будемо знати за її сценічним ім'ям, скажімо, міс Мері Кер.

— Я думаю, ви дивовижно розумна людина, — сказала Джейн. — Збагнути не можу, як вам щастить так легко розв'язувати такі важкі проблеми. Отже, то був такий собі котедж для уїк-ендів для сера Германа — адже ви назвали його Германом — та для тієї дами. І, звичайно ж, його дружина нічого про це не знала.

— Як це часто буває в житті, — прокоментував сер Генрі.

— І він подарував тій актрисі чимало коштовних прикрас, серед них і кілька променистих смарагдів.

— Он як! — сказав доктор Ллойд. — Здається, ми підходимо до суті.

— Ці коштовності зберігалися в бунгало, замкнені лише в скриньці для прикрас. Поліція назвала це виявом неприпустимої безтурботності — хто завгодно міг їх украсти.

— От бачиш, Доллі, — промовив полковник Бентрі. — А що я тобі завжди кажу?

— Мій досвід мені підказує, — заперечила місіс Бентрі, — що саме ті люди, які відзначаються неймовірною обережністю, і втрачають найчастіше свої речі. Я навіть не замикаю свої коштовності в скриньці, вони лежать у незамкненій шухляді, між моїми панчохами. Я певна, що якби та дама — як же її звуть? — якби Мері Кер робила так само, її прикрас ніколи б не було вкрадено.

— Було б, — заперечила Джейн, — бо всі шухляди були висунуті, а речі, що в них зберігалися, розкидані по кімнаті.

— У такому разі вони шукали не коштовності, — сказала місіс Бентрі. — Вони шукали якісь секретні папери. Таке завжди трапляється в романах.

— Про секретні папери я нічого не знаю, — сказала Джейн із сумнівом у голосі. — Ніколи про них не чула.

— Не розпорошуйте свою увагу, міс Гел'єр, — сказав полковник Бентрі. — Базікання Доллі не слід сприймати серйозно.

— Про грабунок зі зламом, — нагадав їй сер Генрі.

— Ага. Отже, до поліції зателефонувала особа, котра назвала себе міс Мері Кер. Вона сказала, що бунгало було пограбоване й описала прикмети молодика з рудим чубом, що приходив туди вранці. Покоївка помітила в ньому щось незвичайне та не впустила його, але згодом вони побачили, як він вистрибнув із будинку через вікно. Вона описала прикмети того чоловіка з такою точністю, що поліція заарештувала його вже за годину, і тоді він розповів їм свою історію й показав листа від мене. І, як я вже вам розповіла, вони привели до відділка мене, і коли він мене побачив, то сказав те, про що я вам уже розповіла, — що це не я взагалі!

— Дуже дивна історія, — сказав доктор Ллойд. — Чи був містер Фолкнер знайомий із тією міс Кер?

— Ні, не був — принаймні він так сказав. Але я ще не розповіла вам про найцікавіше. Поліція, звичайно, прийшла в бунгало, і вони знайшли там усе в тому стані, про який я вам розповідала: шухляди повисовувано, коштовності вкрадено, але дім був порожній. Мері Кер прийшла лише через кілька годин, і коли вона прийшла, то сказала, що вона нікому й нікуди не телефонувала й уперше чує про це. Здається, того ранку вона отримала телеграму від імпресаріо, котрий пропонував їй дуже вигідну роль і призначив зустріч, отож, природно, вона відразу поїхала до міста, щоб зустрітися з ним. Коли вона приїхала туди, то з'ясувалося, що все це було містифікацією. Ніхто не посилав їй ніякої телеграми.

— Стандартна хитрість, щоб примусити її покинути дім, — прокоментував сер Генрі. — А куди поділися слуги?

— Те саме сталось і з ними. Власне, там була тільки одна покоївка, і їй подзвонили по телефону — то була нібито Мері Кер, яка сказала, що забула вдома дуже важливу річ. Вона звеліла покоївці, щоб та принесла їй сумочку, що лежала в одній із шухляд у її спальні. Покоївці було наказано встигнути на перший поїзд. Дівчина так і зробила і, звичайно ж, замкнула дім; та коли вона прибула до клубу міс Кер, де мала зустрітися зі своєю господинею, то чекала її там довго й марно.

— Гм… — промовив сер Генрі. — Я починаю розуміти. Будинок залишився порожній, а проникнути в нього через одне з вікон, гадаю, не було надто важко. Але я не можу зрозуміти, до чого тут історія, що сталася з містером Фолкнером? І хто зателефонував у поліцію, якщо це не була міс Кер?

— Про це ніхто й ніколи не довідався.

— Дивно, — сказав сер Генрі. — Чи цей молодик справді виявився тією самою особою, за яку він себе видавав?

— О, так, із цього боку все було гаразд. Він навіть показав листа, якого нібито надіслала йому я. Почерк був зовсім не схожий на мій — але звідки йому було знати, який у мене почерк?

— Що ж, спробуймо тепер описати ситуацію, — сказав сер Генрі. — Поправте мене, якщо я помилюся. Леді та її покоївку виманюють із дому. Молодика заманюють туди за допомогою фальшивого листа, якому надає переконливості той факт, що ви справді гастролюєте в Рівербері на тому тижні. Молодикові підсовують міцне снодійне й телефонують у поліцію, щоб спрямувати всі підозри проти нього. Грабунок зі зламом відбувається насправді. Я припускаю, що коштовності було вкрадено?

— О так.

— Їх було коли-небудь знайдено?

— Ні, ніколи. Я думаю, що, звісно ж, сер Герман доклав усіх зусиль, щоб зам'яти цю справу, а такі можливості в нього були. Проте повного успіху він не досяг, і якщо я не помиляюся, то його дружина після цих подій подала на розлучення. Проте я не знаю, чим там усе закінчилося.

— А що сталося з містером Леслі Фолкнером?

— Його відпустили врешті. У поліції сказали, що не змогли зібрати достатніх доказів для його звинувачення. Чи не здається вам, що вся ця справа була досить дивною?

— Безперечно дивною. Найперше запитання — чиїй історії вірити? Коли ви розповідали про все це, міс Гел'єр, то я помітив, що ви схильні вірити містерові Фолкнеру. Чи маєте ви якісь поважні причини для такої віри, окрім вашого інстинктивного почуття?

— Ні, не маю, — неохоче зізналася Джейн. — Мабуть, не маю. Але він був такий чемний, так щиро просив у мене вибачення за те, що прийняв за мене якусь іншу жінку, і в мене тоді не виникло найменших сумнівів у тому, що він каже правду.

— Я розумію вас, — сказав сер Генрі, усміхаючись. — Але ви повинні визнати, що він дуже легко міг вигадати всю цю історію. Він міг сам написати того листа, якого нібито одержав від вас. Він міг також сам прийняти снодійне, після того як успішно здійснив пограбування. Але мушу зізнатися, я не бачу, який сенс мали б такі його дії. Набагато простіше було проникнути в будинок, забрати там те, що він хотів забрати, і спокійно зникнути — хіба що його помітив хтось із сусідів і він знав, що за ним спостерігали. У такому разі він міг похапцем вигадати цей план, щоб відвернути від себе підозру й пояснити свою присутність у тому місці.

— Він був добре забезпечений? — запитала міс Марпл.

— Не думаю, — відповіла Джейн. — Ні, схоже, він терпів великі нестатки.

— Уся ця історія здається дуже дивною, — сказав доктор Ллойд. — Я мушу зізнатися, якщо ми повіримо цьому молодикові, то справа стає набагато заплутанішою. Навіщо було невідомій жінці, що вдавала із себе міс Гел'єр, затягувати того незнайомого чоловіка в цю справу? Навіщо їй було ставити таку досконало обмірковану комедію?

.— Скажіть-но мені, Джейн, — запитала місіс Бентрі. — Чи молодий Фолкнер зустрічався віч-на-віч із Мері Кер на будь-якому етапі розслідування?

— Я не знаю, — повільно проказала Джейн, зсунувши брови та щосили намагаючись пригадати.

— Бо якщо він із нею не зустрічався, то проблему розв'язано! — сказала місіс Бентрі. — Я певна, що маю рацію. Чи є щось легше, ніж удати, що тебе викликають телефоном до міста? Ви телефонуєте своїй покоївці з Педдінґтона чи будь-якої станції, на яку ви прибули, й, коли вона виїздить до міста, повертаєтеся додому. Молодий чоловік приходить на призначену зустріч, ви підкидаєте снодійне в його коктейль і створюєте сцену пограбування, намагаючись надати їй якнайбільшої переконливості. Ви телефонуєте до поліції, даєте їй детальний опис вашого цапа-відбувайла та знову їдете до міста. А потім прибуваєте додому пізнішим поїздом і розігруєте здивовану невинність.

— Але навіщо їй було красти свої власні коштовності, Доллі?

— Вони завжди так роблять, — сказала місіс Бентрі. — А крім того, я можу назвати сотні конкретних причин. Можливо, їй терміново були потрібні гроші, а старий сер Герман не хотів давати їй готівку: тож вона прикидається, ніби коштовності вкрадено, а потім таємно їх продає. А може, її хтось шантажував, погрожуючи розповісти про все її чоловікові чи дружині сера Германа. А може, вона навіть уже продала коштовності, а сер Герман став вимагати, щоб вона йому їх показала, і їй треба було знайти якийсь вихід. У книжках про це пишуть часто. Або їй захотілося вставити камінці в нову оправу й замінити їх у колишній штучними копіями, а він на це не погоджувався. Або — ось цікава думка, і про це мало пишуть у книжках — вона вдає, ніби коштовності в неї вкрадено, впадає в істерику — і він дарує їй новий комплект. Тож тепер вона має два комплекти замість одного. Жінки такого типу, я переконана, бувають по-диявольському винахідливі.

— Ви дуже розумна, Доллі, — сказала Джейн захоплено. — Мені б таке й на думку ніколи не спало.

— Може, ти й справді розумна, але вона не каже, що все було саме так, — утрутився до розмови полковник Бентрі. — Щодо мене, то я схильний підозрювати міського джентльмена. Він знав, яку йому треба надіслати телеграму, щоб прибрати свою коханку з дороги, а решту він міг легко зробити з допомогою своєї нової подруги.