Трохи сонця в холодній воді ("Сонячний промінь в холодній воді") - Сторінка 19

Зрештою, Наталі не знала в Парижі нікого, крім цієї бідолашної приятельки, і вона не винна, що в приятельки такий чоловік. І їй так приємно сходити в театр. Ну навіщо псувати їй вечір?

— Ти не вип'єш коньяку? — запитав він.

Він потягся через столик, узяв її за руку, всміхнувся. Наталі вдячно подивилась на нього, і Жіль відчув, як у нього стиснулося серце. Віп завдав їй болю, і так буде іще не раз, він це відчував. Чи ж велике лихо, якщо він одип вечір понудьгує? А скільки за три місяці вона нудьгувала в компанії його друзів? Правда, треба сказати, що жоден з його друзів не був таким жахливим балакуном, як оцей Роже, і потрібно вирости у провінції, щоб спілкуватися з такими парижанами, як Роже.

— Треба поспішати,— сказала подруга.— Ви не уявляє-то,— звернулась вона до Жіля,— яка я рада, що Наталі нарешті живе в Парижі. Сподіваюсь, ми часто будемо бачитись?..

Ці слова були сказані з запитальною і трохи тривожною інтонацією. Вона, без сумніву, знала, що являє собою її чоловік. Та хіба можна дорікати їй за такий шлюб? Зрештою, все логічно: поганенька на вроду дівчина ниділа у провінції, аж тут раптом з'явився парижанин... Все логічно, але Жіля обурювало те, що вона порівнювала себе з Наталі. Вони й справді одягалися трохи подібно і розмовляли жваво, наче школярки — такої розмови не почуєш між парижанками, що загалом надто заклопотані знайомими чоловіками,— їм не до душевних розмов з подругами. Але Наталі вродлива, в ній немає нічого міщанського і вона його любить. Жіль усміхнувся:

— Звичайно, тільки іноді для різноманітності ходитимем на вестерни.

— Як на зло, сьогодні по телевізору показували вестерн,— побивався Роже.— Наступного разу, друзяко, ми по-парубоцькому зостанемося вдома, а жінок пошлемо в театр,— хай дивляться там свою бридню. Що ви на це скажете?

Думка про такий вечір так явно налякала Жіля, що Наталі нервово засміялася. Вона стиха сміялася ще й у театрі і в темряві взяла його за руку. У відповідь він забрався під її хутряну пелерину і поклав руку їй на стегно, щоб збудити й розхвилювати її, але вона вже не зважала на нього, захоплена справді чудовим спектаклем, тоді як Жіль, знервований і обважнілий після клятої вечері, майже нічого не чув.

В антракті вони пішли, як заведено, випити віскі, і поки жінки палко ділилися враженнями, а Роже замовляв собі ще і ще, Жіль похмуро роздивлявся навколо. Здавалося, всі провінціали призначили одне одному побачення в цьому театрі. Тут були і молоді, і літні подружжя, парами й по четверо, дами в непогано пошитих скунсових і норкових пелеринах; всі святково вбрані, вони пишалися, що опинились тут, і жваво базікали про задуми драматурга із самовдоволенням і напускною невимушеністю французьких буржуа. Жіль добре знав, що на прем'єрах буває те саме, тільки публіка елегантніша, але саме ця елегантність — байдуже, вроджена чи набута — раптом здалася йому дуже важливою. Треба бути або снобом, або вже комуністом, але Жіль не міг відважитись ні на те, ні на друге.

Випивши неодмінну прощальну чарку в похмурому барі поблизу театру, вони нарешті розлучилися. Ведучи свою стару, нарешті викуплену "сімку", Жіль обережно і трохи іронічно мовчав. Зрештою Наталі сумно обізвалася:

— Ти страшенно нудьгував, правда?

— Та ні,— відповів Жіль.— П'єса чудова. Ми не заїдемо до клубу випити по останній чарці?

— А знаєш, вона була дуже славною дівчиною,—провадила Наталі, не відповідаючи на його запитання.— Такою милою, романтичною.

— Так, вона приваблива,— сказав Жіль.— Шкода, що вона вийшла заміж за того суб'єкта.

— Авжеж, дуже шкода.

Жіль з усмішкою повернувся до неї.

— Наталі, знаєш, я люблю тебе.

Він і сам не знав, навіщо це казав, просто відчував, що треба це сказати. Наталі нічого не відповіла, тільки стиснула його руку, що лежала на кермі. Вони під'їхали до клубу.

Дим, гамір, знайоме обличчя контролерки в дверях — усе це подіяло на Жіля, як струмінь свіжого повітря. Дивно все-таки. Вони відразу знайшли вільний столик і швидко випили по чарці. Жілю стало легко й весело, йому кортіло захмеліти, молоти дурниці, жартома з ким-небудь побитись, попустувати. Раптом віп побачив у другому кінці зали Жана в якійсь незнайомій компанії. Жан поманив його рукою, Жіль відразу встав і потяг за собою Наталі. Нарешті він опинився серед рівних собі, серед опівнічників, дегенератів, алкоголіків та нікчем. Лише підійшовши до столика, він упізнав Елоїзу. В шкіряному костюмі з коротенькою спідничкою, вся обвішана ланцюжками, вона була просто чарівна. Вона, ніби нічого й не сталося, усміхнулася Жілю, кинула схвальний погляд на Наталі і відрекомендувала їм високого, трохи п'яного американця,— є жінки, що вваяїають за цілком природне знайомити всіх зі своїми офіційними коханцями. Жан, уСхМІхаючись, устав, посадив поруч себе Наталі. Зараз вона розповідатиме йому про п'єсу — Жан любив такі розмови,— і все буде добре. А він, Жіль, зможе дати собі волю, відчути себе молодим. Американець узяв його за плечі й намагався під грім музики щось йому сказати, але Жіль нічого не міг зрозуміти.

— Елоїза і ви... Before? Yes? 1

Сміючись, він показував пальцем то на Елоїзу, то на Жіля. Жіль нарешті зрозумів і засміявся також.

— Yes. It is me 2.

Він зустрів погляд Наталі й усміхнувся. У глибипі душі йому було приємно, що Наталі побачила Елоїзу, та ще коли Елоїза в такій чудовій формі. Це навіть лестило йому. Та й Наталі також.

— Це через нього я стільки вистраждала! — кричала Елоїза, щоб її почули в гаморі.

— Bad guy — сказав американець, трясучи Жіля.— А тепер ви сам?

— Ні,— горлав Жіль, бо музика залунала ще гучніше.— Я люблю он ту даму.

— Яку?

Жіль показав пальцем на Наталі, помітив па її обличчі жах, але не звертав на це уваги. Вона, звичайно, зрозуміла, про що він розмовляє, ну та й хай. Він казав, що любить її, гарному, симпатичному хлопцеві. Це не можна розцінювати як нескромність, просто — вияв доброзичливості, дружня нічна бесіда, яка не має значення. Він залпом випив велику склянку віскі. Після такого вечора в театрі він зрештою мав право трохи розслабитись. Таке право він заслужив.

— Тобі сподобалася п'єса? — запитав Жан.

— Яв захопленні,— відповів Жіль.— В за-хоп-лен-ні. Жан засміявся і повернувся до Наталі. Жілю було дуже

весело, йому здавалося, що він поводиться бездоганно і ні за що не відповідає. Цей нудний вечір кінчався так чудово!

— Ти міг би потанцювати зі мною па згадку про минулії добрі часи,— сказала Елоїза.

і Жіль не вмів і не любив танцювати, але яке це зараз має значення? І ось він уже тупцює серед танцівників, які рамі майже не рухаються. Чоловіки пе зводили очей з Елоїзи у вбранні жінки Тарзана.

І — О боже! — вигукнула вона.— Ти танцюєш пе краще, ніж раніше.

J Жіль мовчки всміхався. Він пізнавав її парфуми, йому

1 Тут: бешкетник (англ.).

було приємно, що в його житті стільки жінок, розставлених, як віхи.

— А як щодо решти? — питала вона далі.

— Ти стала безсоромною,— відповів він.— Але тут я тобі не можу відповісти.

А втім, чом би й ні? Було б цікаво знову коли-небудь переспати з цією "новою Елоїзою". Цікава все-таки гра слів. Жіль їй сказав про це, але вопа, мабуть, не зрозуміла. Наталі — та зрозуміла б, вона освічена. І тут Жіль побачив, що вона танцює у парі з тим американцем, що трохи спотикався; вопа, здається, нудьгувала. "Та розважайся ж! — з люттю подумав він.— Розважайся ти нарешті!" Жіль і Елоїза повернулися до столика найперші, Наталі й американець ще танцювали.

— Твоїй подрузі, здається, зовсім невесело,— сказала Елоїза.

— Твій дружок, мабуть, відтоптав їй ноги,— відповів Жіль.

— Він дуже славний,— сказала Елоїза.

"А ще два місяці тому вона не сказала б про іншого чоловіка, що він славний,— подумав Жіль.— Живучи зі мною, вона, мабуть, вважала чоловіків лихими". І несподівано його заполонило п'яне розчулення.

— Скажи мені, що ти щаслива, Елоїзо.

— Якщо це тобі приємно, скажу,— сухо відповіла вона й відвернулася.

В ту саму мпть перед його очима промайнув схилений, майже згорьовапий профіль Наталі, й Жіль вихилив ще одну чарку. "Жінки завжди однакові,— ніколи не бувають ВО" ни щасливими. І в цьому завжди винні ми. Тільки й друзів, що чоловіки".— подумав Жіль і по-змовницькому переморгнувся з Жапом. Повернулась Наталі, й він підвівся. Вона нерішуче глянула на нього:

— Ти не стомився?

Ти бач, тепер їй захотілося додому, і якраз тоді, коли він розвеселився, коли тільки почав веселитися!..

— Ні,—відказав він.—Ходімо потапцюємо.

На щастя, заграли повільний фокстрот, давній повільний фокстрот, як тоді, влітку.

І враз йому згадався бал у саду поблизу Ліможа, той танець, згоду па який він вирвав у Наталі, приревнувавши її до брата. І як вони шалено потай цілувалися тоді за деревом... Наталі... Зараз вона плавно похитувалася з ним у танці, він жадав її, кохав її, свою провіпціалочку, синю панчоху, свою шалену Наталі. Жіль нахилився, прошепотів це їй на вухо, і вона поклала голову йому на плече. І вже пе було ні приятелів, ні колишньої коханки, ні спільників — була тільки вона.

Минуло ще немало часу, поки вони, вже па світанку, виринули з цієї ночі, і Наталі довелося самій сісти за кермо й вести машину. Жіль ледве стояв на ногах, зате невпинно лив потоки слів, висловлюючи невиразні й сміливі думки. Справді, він знав, що відбувалося між ними. Поки він хворів, поки Наталі піклувалася про нього, як про дитину, він чув себе цільним, зібраним, повноцінним завдяки її коханню. А тепер, коли вже треба було піклуватися про неї, захищати її, він почував усю суперечливість своєї вдачі, свою роздвоєність. З одного боку, він — колишній Жіль, а з другого — Жіль, закоханий у Наталі. Белькочучи, він усе це їй пояснював, коли вона вкладала його спати, але вона йому нічого не відповіла. А на світапку Жіля розбудив посильний з квіткової крамниці, який доставив величезний букет квітів, і Наталі, позіхаючи, розповіла, як американець цілу ніч умовляв її вийти за нього заміж.

Розділ VI

Жіль картав себе цілий день. Зрештою, при цій жінці він весь час виступає в ролі дурника. Він зовсім не розуміється на театрі, майже не знає літератури, не має доброго смаку, часом каже дурниці, навіть коли йдеться про ті питання, в яких він себе має за фахівця, а вона непомітно намагається виручити його.