Трудівники моря - Сторінка 3

Пущені пустопаш, скачуть полем коні. Вони то качаються в траві, то стрибають, то стають як укопані і вдивляються в морську далечінь, звідки набігають на берег все нові й нові хвилі. В травні старенькі будівлі селян та рибалок аж облипають розквітлі левкої, а в червні стіною зводиться бузок.

У дюнах руйнуються батареї. Гармати без ужитку, і з цього користаються селяни. На жерлах сохнуть рибальські сіті; в чотирьох стінах розваленого блокгауза пасеться заблуканий осел, припнута до кілка коза скубе іспанський газон і синій чортополох. Сміються напівголі діти. На стежинах намальовані клітки — тут діти граються в "казана".

Надвечір, коли призахідне сонце низько простеляє своє багряне проміння, вибоїстими дорогами неквапом повертаються з паші корови. Вони намагаються то зліва, то справа скубнути жмут живоплоту, за що на них гавкають собаки. Пустельні миси західного узбережжя хвилястим пасмом врізаються в море; де-не-де на них погойдуються тамариндові деревця. Коли западають сутінки, циклопічні стіни скель, крізь виломи у кам'яних брилах яких просочується сяйво, на вершинах горбів закінчуються довжелезними гребенями, їхні зубці скидаються на чорне мереживо. Посвист вітру, такий лункий у цьому безлюдді, створює враження якоїсь незвичайної далини.

VIII

Порт Сен-П'єр

Порт Сен-П'єр, головне місто Гернсею, колись був забудований дерев'яними різьбленими будинками, вивезеними з Сен-Мало. На Великій вулиці і до цього часу красується кам'яний будинок XVI століття.

Сен-П'єр — вільний порт. Місто в чарівному безладді спадає ярусами по горбах та долинах, котрі збігаються навколо старої Гавані, ніби затиснуті в кулаці велетня. Виярки стали вулицями; поперечні сходи скорочують відстані. По цих крутих вулицях чвалом мчать униз і піднімаються вгору сильні англо-нормандські запряжки. На центральній площі, просто неба, прямо на бруківці сидять перекупки, їх поливають зимові зливи; тут же, за кілька кроків, височіє бронзова статуя якогось принца. За рік у Джерсеї випадає дванадцять дюймів атмосферних опадів, а на Гернсеї — десять з половиною дюймів. Рибалки тут у більшій пошані, ніж городники; в рибному ринку — величезній критій залі — стоять мармурові столи, на них красується улов, а він у Гернсеї часто буває величезний, напрочуд багатий.

На публічну бібліотеку нема й натяку. Є, щоправда, технічне й літературне товариство. Є колеж. Церкви тут ростуть, як гриби після дощу. Як тільки якусь церкву побудують, її зразу ж висувають на затвердження "панами членами ради". Нерідко на вулиці можна побачити воза, вантаженого стрільчатими, з доброго дерева віконними рамами — дарунок якогось столяра якійсь церкві.

Є суд. Судді в бузкових мантіях гучно виголошують вироки. В минулому столітті жоден різник не міг продати бодай фунта яловичини чи баранини, щоб судові чини не взяли своєї частини.

Тьма-тьмуща сектантських богомілень протистоїть офіційній церкві. Зайдіть у першу-ліпшу з них, і ви почуєте, як простий дядько пояснює своїм одновірцям, що таке не-сторіанство, тобто розповідає про невловиму різницю між матір'ю Христовою і божою матір'ю, або ж повчає, що бог-отець — всемогутній, а син його — тільки подоба всемогутності; все це дуже нагадує Абелярову єресь. Тут аж кишить від католиків-ірландців, які такі нетерпимі в справах віри, що їхні теологічні суперечки нерідко кінчаються ударом воістину християнського кулака. Нічого не робити в неділю — закон. Все дозволяється в неділю, не можна тільки випити склянку пива. Якщо б "у святий день суботній" вас замучила спрага, то високоповажний Амоса Шіка із Гай-стріт, який має ліцензію на торгівлю елем і сидром, був би щиро обурений. Закон недільного дня: співай, але не пий. Тільки на молитві вимовляють "господи". А так кажуть "милосердний". God чи ножиці, що впали на землю, вигукнула: "Господи!" — і її вигнали за те, що вона "всує згадала ім'я боже". Тут ще віє духом Біблії, а не Євангелія.

В місті є театр. На глухій вулиці е хвіртка, через неї входиш в якийсь коридор — це під'їзд. За своєю архітектурою театр скидається на клуню, в яку звалюють сіно.

Сатана тут не в пошані, тож вистачить йому й такого помешкання. Якраз навпроти в'язниця — ще одне житло того самого пана.

На північному узвишші в Касл Карей (помилка: треба було б казати Карей Касл) зібрано дорогоцінну колекцію картин, переважно пензля іспанських майстрів. Якби вона належала громаді, там би був справжній музей. В деяких аристократичних домах збереглися цікаві зразки голландського розмальованого плиткового отинькування, яке свого часу прикрашувало камін царя Петра в Саардамі, і рідкісне фаянсове обличкування стін, яке називається по-пор-тугальски azulejos; ці вишукані фаянсові вироби — твори старовинного мистецтва, нині відновленого і набагато вдосконаленого завдяки ініціаторам, подібним до доктора Лас-саля, фабрикам на зразок Прем'єр і художникам по кераміці — майстрам Дейку та Деверсу.

Шосе д'Антен Джерсею називається Червонобулон-ською вулицею; Сен-Жерменське передмістя Гернсею називається Рое. Тут багато гарних прямих вулиць, садів, будинки тонуть у зелені. В порту Сен-П'єр стільки ж дерев, скільки дахів, більше гнізд, ніж домів, і більше пташиного щебету, ніж вуличного шуму. Передмістя Рое таке ж імпозантне, як аристократичні квартали Лондона; все тут біле і чисте. Перетніть яр, пройдіться вулицею Міль-стріт, заверніть у прохід-ущелину між двома високими будинками, підніміться довгими вузенькими покрученими сходами з хисткими приступцями — і ви опинитесь у справжньому бедуїнському селищі; старенькі халупи, немощені, вибоїсті вулички, обсмалені горища, повалені стіни, порожні приміщення без вікон і дверей, в яких уже пробивається трава, балки, що загороджують вулицю, руїни, які постають поперек дороги; то тут, то там сяка-така заселена людом хижка, гола дітвора, бліді жінки; можна подумати, що ви потрапили в Заачу.

В порту Сен-П'єр нема годинникарів, є зегермайстри; нема оціночників на ярмарках, є аукціонери, нема малярів, є художники, нема мулярів, є ліпники, нема мозольних операторів, є педикюристи, нема кухарів, є кулінари, у двері не стукають, а "вдаряють". Якась пані Песко називає себе "митним агентом і корабельною постачальницею". Один ци-рульпик повідомив у своїй голярні про смерть Веллінгтона такими словами: "Начальник солдатні переставився".

Жінки ходять від оселі до оселі, перепродуючи всілякий дріб'язок, куплений на ринках і ярмарках; це ремесло називається тут "коробейництвом". Коробейниці дуже бідні, за день вони насилу вторговують кілька дублів. Наведемо слова однієї з них:

"Та й пощастило ж мені: я відклала за тиждень про чорний день сім су". Мій приятель якось подарував такій коробейниці п'ять франків; вона сказала: "Щиро дякую вам, пане, тепер я зможу закупити товар оптом".

В травні місяці в порту з'являються яхти, рейд кишить від прогулянкових суден, майже всі вони оснащені, як шхуни, але на деяких є вже парові машини. Дехто з власників витрачає на утримання яхти до ста тисяч франків на. місяць.

Крикет процвітає, а бокс геть занепав. Широко розповсюджені товариства тверезості, і, як по правді, не без добрих наслідків. Члени цих товариств влаштовують процесії, вони несуть свої прапори з майже масонською урочистістю, чим зворушують навіть корчмарів. Можна почути, як власниці таверн дорікають п'янюгам: "Нічого жлуктити цілу пляшку. Випийте скляночку і досить з вас".

Народ тут здоровий, гарний і доброзичливий. Міська в'язниця часто стоїть пусткою.

На святвечір тюремний наглядач, якщо тільки є в'язні, частує їх по-сімейному вечерею.

Місцеві архітектурні смаки — непорушні; місто Сен-П'єр вірне своїй королеві, Біблії і опускним вікнам; чоловіки влітку купаються голими, купатися в спідніх непристойно, прилипаючи, вони підкреслюють наготу.

Тутешні матері чудово вдягають дітей: які милі ці розмаїті, ошатні дитячі костюмчики! Діти ходять вулицями самі — зворушлива і приємна довірливість.

Старшенькі ведуть за ручку малюків.

У модах Гернсей наслідує Париж. Щоправда, не в усьому. Іноді замилування яскравочервоним і яскраво-синім кольорами виявляє спорідненість з Англією. І все ж нам довелося підслухати, як одна місцева кравчиха, ненависниця індиго та яскраво-червоного кольору, повчаючи гернсейську модницю, зробила дуже тонке зауваження: "Ось колір братків я вважаю цілком пристойним і цілком дамським кольором". Гернсейське корабельне рукомесло має гучну славу; доки захаращені вітрильниками, які підлягають ремонту. Кораблі витягають на сушу під звуки флейти. "Від флейтиста, — кажуть майстри-теслярі, — більше користі, ніж від кількох робітників". У порту Сен-П'єр, як і в Д'єпі, є свій Полле і, як у Лондоні, — свій Стренд. Світська людина не покажеться на вулиці з папкою чи портфелем під пахвою, зате щосуботи йде на ринок з кошиком у руках. Якось порт Сен-П'єр проїздом відвідала коронована особа — і після цього в ньому збудували вежу. Людей ховають в межах міста. Обабіч Шкільної вулиці лежать два кладовища. Надгробок, поставлений у лютому 1610 року, став частиною огорожі.

Іврез, сквер зі смарагдовими газонами і купами дерев, не гірший за наймальовничіші куточки Єлисейських полів у Парижі, але тут є ще й море. На красиво оформлених вітринах "Аркади" читаєш хоч би такий рекламний напис: "Тут продаються парфуми, схвалені 6-м артилерійським полком".

Містом сновигають візки, навантажені бочками з пивом і мішками з кам'яним вугіллям. Перехожий то тут, то там може побачити такі оголошення: "Тут, як і раніше, дають у тимчасове користування племінного бугая"; "Тут по найвищій ціні скуповують ганчір'я, свинець, скло, кістки"; "Тут продають на вибір молоду, круглу картоплю"; "Продаються підпорки для гороху, декілька тонн вівсяної соломи на січку, повний комплект аглицьких дверних приладів для вітальні, а також вгодована свиня. Звертатись: ферма "Моя утіха" Сен-Жак"; "Продається свіжий м'якуш, жовта морква на сотні і справна французька клістирна трубка. Звертатися до млина, що поблизу сходів Сент-Андре"; "Тут забороняється чистити рибу і звалювати покидьки"; "Продається дійна ослиця" і тощо, і тощо.

IX

Джерсей, Орін'ї, Серк

Острови Ла-Манш — це шматки Франції, які впали в море і які підібрала Англія.