Трудівники моря - Сторінка 45

Вони були схожі на вбивцю, що вихваляється своїм злочином.

До всього домішувався жах передсвітанкової пори. Світанок сповнений таємничої величі, в ньому поєднуються рештки побляклих марень і зародки думки. Від цієї неясної миті віє чимось примарним. Щось на зразок велетенської прописної літери Н, утвореної двома Дуврами і Дюрандою замість поперечної риски, зводилося на обрії з якоюсь сутінковою величністю.

Жільят убрався в свою звичну одежу — вовняну сорочку, вовняні панчохи, підбиті цвяхами черевики, плетену куртку, штани з кишенями з грубого ворсистого краму і червону вовняну шапку, яку в ті часи носили моряки і яка в минулому столітті називалася шапкою галерників. Він упізнав риф і поплив до нього.

Дюранда була чимось протилежним судну, поглинутому глибинами: вона повисла в повітрі.

Неможливо було придумати щось важче, ніж її порятунок.

Уже зовсім розвиднілося, коли Жільят опинився у водах, які омивали риф. Море, як ми вже казали, було майже незрушне. Тільки поміж скелями вирувала стиснута ними вода. Вузька чи широка протока в рифах, вона завжди шумує хвилею, закипає піною.

Жільят підплив до Дуврів з деякою обережністю. Він кілька разів кидав лот. Йому потрібно було розвантажити човен.

Призвичаєний часто покидати острів, Жільят завжди тримав напоготові все найнеобхідніше для від'їзду. Він захопив з собою мішок сухарів, мішок житньої муки, кіш із в'яленою тріскою та копченим м'ясивом, дзбан прісної води, норвезьку писану валізу, в яку поклав кілька товстих вовняних сорочок, матроську непромокальну куртку, просмолені ногавиці і вичинену овчину, яку вночі напинав поверх куртки. Залишаючи "Будинок на Пустирищі, він поквапом вкинув все це в бот, не забувши прихопити свіжу хлібину. Він так поспішав, що взяв із собою з інструментів тільки ковальський молот, сокиру і малий топірець, пилку та мотузку з вузлами і з гачком на одному кінці. З такою мотузкою-драбиною, вміючи нею користуватися, можна подолати найпеприступніші скелі: досвідчений моряк вилізе з її допомогою на найкрутіші схили. На острові Серк часто бачиш, як вірно служить така мотузка рибалкам Госленської гавані. В човні лежали сіті, вудки та інші рибальські снасті. Жільят прихопив їх за

звичкою і, звісно, машинально, бо якби він дав хід своїй затії, то довелося б провести немало часу серед каменюк рифу і навряд чи йому знадобилося б тут все оце риболовецьке причандалля.

Коли Жільят доїхав до рифу, був час відпливу — обставина аж надто сприятлива. Відринувши, хвилі оголили біля підніжжя Малого Дувру кілька плоских і трохи похилих прискалків, схожих на кронштейни, здатні підтримувати підлогу. Поверхні цих прискалків, місцями вузькі, а місцями широкі, піднімались приступцями через нерівні проміжки вздовж прямовисної стіни моноліту й закінчувалися смужкою карниза над самою Дюрандою, яка стирчала між двома стрімчаками. Вона була затиснута ними, ніби лещатами. На цих площадках зручно було висадитись і розміститися. Тут Жільят міг тимчасово вивантажити провізію, привезену в човні. Але треба було поспішати, бо прискалки залишалися над водою всього кілька годин. Коли настане приплив, їх покриють піняві хвилі.

До цих плоских та скісно стесаних каменів Жільят направив свого човна. Мокрі та слизькі водорості вкривали їх товстим шаром, а деякі з них були під кутом, то легко було посковзнутись.

Жільят роззувся, стрибнув босоніж на водорості і прив'язав човна до прискалка. Потім він постарався пробратись якомога далі по вузькому гранітному карнизу, підійшов під Дюранду, підвів угору погляд і став розглядати її. Дюранда була підхоплена, підвішена і начеб вклинена між дві скелі на висоті приблизно двадцяти футів над рівнем води. Тільки хвилі несамовитої потужності могли закинути її сюди.

Скажена сила їхніх ударів нітрохи не дивує людей моря. Досить навести такий приклад: 25 січня 1840 року в Сторській затоці, коли буря вже втихомирилась, натиском останнього валу перекинуло цілий бриг через корпус корвета "Марна", який застряв на мілині, і вбило бушпритом уперед між двох стрімчаків. Зрештою, в Дуврах залишилася тільки половина Дюранди.

Ураган відірвав пароплав від води, начеб вирвав його з лап хвиль. Вітряний вихор закрутив судном, а вихор водяний намагався його затримати, і ось споруда, яку тягли на два боки руки бурі, розломилась навпіл, як тонка планка. Задня частина з машиною і колесами, піднята над розбурханою піною, підігнана оскаженілим циклопом в тіснину між Дуврами, ввігналася туди по мідель-бімс і застряла. Вітер добре вицілив: щоб вбити такий клин між Дуврськими скелями, ураган перетворився в довбню. А носову частину поволік із собою шквал води. Він перекочував її через хвилі, поки не розбив на друзки об підводне каміння. Із продавленого трюму викинуло в море затоплених волів.

Величезний шмат борту носової частини залишився ще цілим і висів на тімберсах лівого надколісного щита, утримуваний розхлябаними клинцями, які нелегко можна було розрубати одним ударом сокири.

То тут, то там на окремих звивинах рифу виднілися балки, дошки, шматки вітрил, шматки ланцюгів, всілякі інші уламки. Вони мирно лежали на скелях. Жільят пильно розглядав Дюранду. Кіль нависав над його головою, як скеля. Обрій був ясний, безмежне море ледь-ледь погойдувалось. Сонце велично випливало із-за круглої синьої просторіні.

Час від часу з розбитої Дюранди скочувалася крапля води і падала в море.

II

Довершеність руйнування

Дуври різні як за формою, так і за висотою.

Шпичастий і зігнутий Малий Дувр від підніжжя до вершини був весь у довгих розгалужених жилах відносно м'якої цеглянистого кольору породи, яка своїми пластами перетинає граніт. На виході з масиву скелі в цих червонуватих пластах є виїмки, чіпляючись за які, зручно видряпуватись угору. Одна з таких виїмок, розміщена трохи вище розбитого судна, була настільки розширена й вигладжена бризками хвиль, що перетворилася в нішу, в якій можна було б поставити статую. Гранітна поверхня Малого Дувру була заокруглена й гладенька, як лідійський камінь, але м'які обриси не скрадують його строгості. Малий Дувр закінчується вістрям, схожим на ріг. Великий Дувр відполірований, суцільний, рівний, прямий, наче

вирізаний за кресленням зі шматка чорної слонової кістки. Ні западини, ні виступу. Але негостинно виглядають його круті схили, навіть каторжанин неспроможний покористуватися ним під час утечі, навіть птах не зів'є там гнізда. На вершині його, так само, як на стрімчаку "Людина", видніється майданчик; тільки він недоступний.

На Малий Дувр можна піднятися, але втриматись там ніде: на Великому можна розміститись, але туди не доберешся.

Побіжно оглянувши риф, Жільят повернувся в човен, вивантажив свої скромні пожитки на найширший з кам'яних карнизів, що виступали з води, зв'язав їх у тугий пакунок, загорнув у брезент і, стягнувши петлю стропа, втиснув у щілину скелі, куди не долітали хвилі, а відтак, чіпляючись руками й ногами, видряпуючись нагору з прискалка на прискалок, хапаючись за найменші нерівності, дістався по Малому Дувру до завислої в повітрі Дюранди.

Видряпавшись на рівень надколісного щита, він стрибнув на палубу. Розбитий пароплав усередині являв моторошну картину.

Дюранда зберігала сліди жахливого насильства. То було свавілля бурі, від якого в жилах холоне кров. Ураган на морі поводить себе, як зграя піратів. Ніщо так не схоже на насильницький напад, як корабельна катастрофа. Хмара, грім, дощ, вітри, хвилі, скелі — все це зграя насильників, які сіють довкола себе жах.

На зруйнованій, понівеченій палубі, здавалося, чувся шалений тупіт морських духів. Відбиток дикого бешкету лежав на всьому. Химерно повикручувані залізні частини вказували на скажені шквали вітру. Міжпалубний простір був схожий на палату божевільного, де все перебите.

Навіть хижий звір так не терзає свою здобич, як море. Вода випускає кігті. Вітер кусає, хвиля ковтає, морські вали — щелепи. Вони роздирають на шматки і роздроблюють. Океан ударяє так само, як лев лапою. Особливістю руйнації на Дюранді була ґрунтовність і старанність, з якою вона чинилася. То була жахлива робота живолупа. Багато з безчинств, здавалося, були зроблені навмисне. Можна було б сказати: яка жорстокість! Обшивка бортів була знята по-мистецьки, циклон — майстер на такі справи. Рвати на частини, стругати — така примха цієї потвори, цього велетенського руїнника. У циклона катівська хватка. Руйнація, яку він вчиняє довкола, схожа на наслідки тортур. Можна подумати, що він зганяє злість, він збиткується, як дикун. Знищуючи, він анатомує. Він терзає тонуче судно, мститься, забавляється, виявляючи в цьому дріб'язковість.

У наших широтах циклони — явище не часте, але тим воно страшніше, що налітає несподівано. Зустрівши на своєму шляху скелю, він може закрутити гвинтом вихор. Буває, що ураган, звившись над Дуврами спіраллю і раптово ударившись об стрімчак, перетворюється на смерч і закидає пароплав на скелі. Під час циклона корабель для вітру — це все одно, що камінь для пращі. Дюранда була схожа на людину, розрубану надвоє: з перетятого черева, наче нутрощі, вивалилися переплутані уламки. Снасті погойдувались і підстрибували на вітру; з брязкотом похитувались ланцюги; оголені м'язи й нерви корабля безсило повисли. Те, що не було попереламуване, було розладнане; шматки обшивки підводної частини, у якій стирчали цвяхи, нагадували шкребла; все мало вигляд цілковитого безладдя; ганшпуг став шматком заліза, лот — шматком свинцю, юферс — шматком дерева, гардель — віхтем клоччя, бухта троса — переплутаним мотком, ліктрос — ниткою-наміткою: скрізь кричуща безцільність знищення; все було зірвано, витягнуто, розколото, погризено, покороблено, пробито, знищено; в цій страхітливій купі уламків утратився взаємний зв'язок; хоч куди не глянь — скрізь діри, розпад, розриви, у всьому невизначеність, неусталеність, властиві будь-якому неладові, чи то зіткненню людей, яке називається битвою, чи зіткненню стихій, яке називається хаосом. Все випадало, все сповзало: дошки, рейки, шматки заліза, троси, балки потоком ринули до велетенської пробоїни в кильовій частині і, застрявши на самому її дні, при найменшому поштовху могли посипатись у море.