Уранія - Сторінка 12

Є багато серйозних підстав, що заважають нам це зробити, якби ми цього захотіли. Перш за все це статуї і обителі богів, що їх було спалено і зруйновано. За них ми маємо священний обов'язок помститися, наскільки лише ми це зможемо, і не йдеться про те, щоб ми замирилися з тим, хто це зробив. По-друге, це еллінський народ, єдинокровний із нами, в нас із ним спільна мова, в нас спільні святилища богів і жертвоприношення і схожі з ним звичаї. Афіняни ніколи не будуть зрадниками. Пам'ятайте як слід і це, якщо ви не знали цього перед тим: поки буде живим хоч один афінянин, ми не складемо миру з Ксерксом. Нас зворушує і ваша турбота про нас, те, що коли ми тепер у скруті, а ви готові підтримувати наші родини. Ваша доброта велика, але ми житимемо, як зможемо, і не станемо тягарем для вас. Лише тепер у даному становищі пришліть якнайшвидше військо, бо ми розуміємо, що вже не далекий той день, коли Варвар нападе на нашу країну і прийде сюди, одразу як довідається, що ми не здійснимо нічого з того, що він нам запропонував. Отже, перед тим, як він прибуде до Аттіки, ще є час, щоб ви встигли прийти нам на допомогу в Беотію"(1). Так їм відповіли афіняни, а вони повернулися в Спарту.

ПРИМІТКИ

Книга VIII. Уранія

1.1. Тут Геродот, розповівши про сухопутні битви, приступає до викладу пересувань флотів і розповіді про морські бої.

1.2. Ідеться про "лінійні" кораблі — трієри і не звертається уваги ні на транспортні судна, ні на, так звані, пентеконтери.

1.3. Ідеться про періеків. Спартанці були військовою залогою на кораблях, а не веслярами.

2,1. Пелопоннесці, що складали ядро союзу, не могли підпорядковуватися якомусь іншому воєначальникові (архістратегові), крім свого власного. Такий розподіл, щоб афіняни мали командування над флотом, а спартанці над сухопутним військом, було застосовано після подій, про які тут розповідається, лише після 478 р. до н. є. Очевидно, питання про командування флотом було дуже важливим.

3,1. Можливо, тут є натяк на те, що Геродот не мав наміру продовжувати свій виклад подій, що сталися після 478 р. до н. є.

4.1. Вони вважали, , що лише мало кораблів урятувалося після бурі.

4.2. Це узгоджується з пожадливістю до грошей Фемістокла, але в цьому випадкові таке обвинувачення було висунуто проти нього пізніше, коли він утік до Персії і його було оголошено зрадником. Геродот мав передрозсуд проти нього, як і проти Адейманта.

6.1. Перси одержали відомості про грецький флот від розвідувального судна, яке вони захопили (VII, 179).

6.2. На спартанському флоті "вогненосець" (пірфорос) було судном, на якому був "священний вогонь" із жертовника Зевса Агетора і цей вогонь використовували під час жертвоприношень у походах. Його вважали недоторканим і намагалися зберегти за всяку ціну. Звідси такий вираз: "навіть вогненосця не залишилося", коли йшлося про цілковите знищення флоту.

8,1. Павсаній згадує, що амфіктіони поставили статую цього Скіллія в Дельфах за те, що він повитягав якорі перських кораблів і вони загинули, коли сталася буря.

9,1. Можливо, з цим рішенням пов'язане якесь непорозуміння. Слід зважити на те, що одну ескадру було послано проти персів, щоб вона пропливла навколо Евбеї.

12,1. Якщо вітер віяв із півночі, то кораблі, які зазнали аварії, було викинуто на Артемісій.

13,1. На східних узбережжях Евбеї були глибокі бухти з мисами, що далеко виступали в море, на півночі від Герайста до мису Охтонії біля Кіми. Серед моряків про них ішла недобра слава. Малоймовірно, щоб ця ескадра, що вирушила з Афетів пізно увечері з наказом пропливти навколо Скіата, так рано прибула до тих берегів.

14,1. Вони відокремилися від інших кораблів, щоб обороняти Евріп від персів, які пливли навколо Евбеї. Одержавши відомість про поразку перської ескадри, ці афінські кораблі відпливли звідти.

17.1. Успішні дії єгиптян, можливо, були пов'язані з добрим озброєнням залоги їхніх кораблів.

17.2. Він одружився з дочкою Алкмеоніда Мегакла, Дейномахою, і став батьком знаменитого Алкібіада.

17.3. Як правило, корабель споряджала держава. На обов'язку тріерарха було тримати корабель у доброму стані і дбати про муштру залоги.

18.1. Поховати тих, хто загинули в битві, було ознакою перемоги.

18.2. Пізніше за Геродота грецькі історики це рішення греків віддалитися пояснюють тим, що вони одержали відомість про поразку при Фермопілах і наближення перського війська.

19.1. Тут до іонійців зараховуються і всі інші греки Малої Азії.

19.2. Щоб обдурити ворогів і в такий спосіб відступити без перешкод.

20,1. Первісно це ім'я не було особистим, але загальним і означало "пророк". Із трьох Бакідів найславнозвіснішим був той, що походив із беотійського міста Елеос. Йому приписується [515] збірка оракулів, складених у VII ст. до н. є. її було видано з усією ретельністю в епоху Пейсістратідів.

21,1. За два роки після того цей Аброніх був посланий разом із Арістідом і Фемісток-лом до Спарти, щоб вести переговори про побудову в Афінах довгих мурів.

22,1. Це було на узбережжі Гістіайотіди, до якого наступного дня прибув перський флот.

23,1. Еллопія була найдавнішою назвою всієї північної половини Евбеї, а її частиною була область Гістіая.

24,1. Сумнівно, щоб сам Ксеркс вигадав таку грубу оману. Мабуть, це вигадали греки, щоб принизити царя.

25,1. Убитих греків було зібрано і перенесено на горб, де вони оборонялися наприкінці битви, а трупи варварів залишено там, де їх було вбито.

26.1. Це були мешканці міста Карій в Аркадії на кордоні з Лаконією, про яких розповідали, ніби всіх їх було вбито чи обернено на рабів. Проте мож u1080иво, що ці були авнтурни-ками-найманцями, котрі хотіли вступити на службу.

26.2. Битва при Фермопілах відбулася або тоді, коли від* . п,і міся Олімпійські змагання, або трохи пізніше, тобто наприкінці серпня.

26.3. Переможця нагороджувала його вітчизна певною грошовою сумою або його годували до самої смерті в пританеї.

27.1. Імовірно, що ця війна відбувалася після 510 р. до н. є. Згідно Плутархові фесса-лійці захопили Фокіду і поставили тиранів у фокейських містах, але фокейці повстали проти них і повбивали їх. Тоді фессалійці покаменювали фокейських заручників, а потім через Локріду напали на Фокіду.

27.2. Геракл і Аполлон посварилися за триніжник, а Лето і Артеміда намагалися їх замирити. Ця їхня боротьба часто зображувалася у вазовому малюванні.

28,1. Це було поблизу Абів на шляху, що проходив із Фессалії через землю Опун-тійських локрів у долину річки Кефісу. Свято на честь Артеміди-Елафоболії, вважалося за спогад про перемогу, яку тут описано.

29,1. Вони мали на увазі місце, яке займали на зборах амфіктіонів.

31,1. Геродот написав так, ніби все перське військо йшло цим шляхом через долину річки Асопу. Проте, напевне, Ксеркс переправив якусь частину свого війська шляхом до Аталанти і Локріди.

34,1. Біля проходу, що відокремлює Фокіду від Беотії. В південній частині цього проходу був Панопей на відстані 20 стадій від Херонеї (Хайронеї). Цей шлях іде на південний захід до Херонеї і області Орхомена, а інший іде на захід до Давліди і звідти через Схісту до Дельфів.

35.1. Із Давліди шлях іде вздовж Парнасу, а потім повертає на захід і доходить до шляху з Фів, утворюючи так звану Розвилку (Схісте) або Тріодос (Три шляхи).

35.2. Про це сказано в кн. І, розд, 50-51.

36,1. На відстані приблизно трьох годин від Дельфів на краю узгір'я на схід від схилів Парнасу є печера Корікіон, присвячена Панові та німфам. Вона була надійним сховищем.

37.1. Перси підійшли лише до східного входу до міста. Храм Аполлона був на узвишші на протилежному кінці долини.

37.2. Священна зброя, тобто лук і стріли Аполлона. Згаданий тут мегарон — внутрішня частина храму, неприступна для неприсвячених (також адитон).

37.3. Тут Геродот переказує дельфійську легенду, яка пояснює, чому варвари не змогли пограбувати храм та його скарби, оскільки Аполлон був ворожим варварам і заступником греків. Можливо, що дельфійські жерці домовилися з персами, а потім склали цю легенду.

39,1. Через напад фокейців перський загін не міг посуватися далі до Патраської затоки і до Істму. В такий спосіб важлива частина стратегічного плану персів не здійснилася.

40.1. Тримати оборону в Беотії було неможливо і стратеги, щойно довідалися про те, що перси пройшли через Фермопіли, вирішили відійти з Аттіки і в такий спосіб у населення був час, щоб піти звідти перед тим, як туди прийдуть перси.

40.2. Геродот, співчуваючи афінянам, намагається огудити пелопоннесців, тобто спартанців і їхніх союзників. У цьому засудженні були зацікавлені Перікл та його партія, які надихали Геродота.

41,1. Страж храму (Ойкурос офіс) за давнім переказом — священний змій був самим Еріхтонієм (або Ерехтеєм). Його зображували напівлюдиною і напівзмієм.

42,1. Швидкість судна залежала від вправності моряків і ще від конструкції судна. [516]

44.1. Арістотель називає Іона полемархом. Він допоміг афінянам одержати перемогу у війні Ерехтея з Евмолпом із Елевсіна.

44.2. Геродот ототожнює корінних мешканців Аттіки з іонійськими пересельцями.

45,1. Згідно з міфом корінфські Бакхіади володіли Мегарами до 720 р. до н. є., коли Орсіпп із Мегарів повстав проти них і визволив свою батьківщину. Левкада, Амбра-кія і Анакторіон були засновані синами Кіпсела, а Потідая одним із синів Періандра.

46.1. Ойнона була назвою пустинного острова, на якій Зевс переніс німфу Егіну (Айгіну) і вона там народила Еака (Аяка), першого мешканця цього острова.

46.2. Про цього Демокріта розповідали, що він у битві при Саламіні взяв у полон п'ять перських кораблів і врятував один грецький корабель, який наражався на небезпеку бути захопленим ворогами.

47.1. Теспротійці мешкали на узбережжі Епіру на півдні до Амбракійської затоки.

47.2. Про цього Фаілла Плутарх повідомлює, що він двічі переміг у п'ятибор'ї (пентатлі) і один раз у бігу на Піфійських змаганнях, він також своїм коштом оснастив корабель із кротонською залогою і за це в Дельфах йому було поставлено статую.

50,1. Коли тут ідеться про Афіни, то, як і в інших місцях, мається на увазі вся Аттіка.

51.1. В Афінах кожний рік називався іменем архонта-епоніма. Архонтів обирали на рік і в такий спосіб установлювали послідовність років.