Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Сторінка 5

- Олександр Волков -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Він приєднався до Еллі, Тотошка й Страшила, і всі вони разом простували до Смарагдового міста.

Потім їм зустрівся Лев, страшенний боягуз від природи. Йому потрібна була сміливість, щоб не лише називатися царем звірів, а й стати ним насправді. Лев подружився з Еллі, Страшилом та Дроворубом, пристав до їхньої компанії і теж подався з ними до Гудвіна — просити сміливості.

Гудвін виставив перед Еллі та її друзями певні умови. Їхні бажання будуть виконані, якщо вони визволять Мигунів з-під влади злої чаклунки Бастінди. Боротьба з Бастіндою була нелегкою, та все ж таки чаклунка загинула: вона розтанула, коли Еллі облила її водою.

Еллі та її друзі повернулися до Смарагдового міста з перемогою, і хоча Гудвін врешті-решт виявився обманщиком, який дурив людям голови всілякими дивами, все ж йому вдалося виконати заповітні бажання Страшила, Залізного Дроворуба й Лева.

Перш ніж вилетіти на аеростаті із Чарівної країни, Гудвін доручив правити Смарагдовим містом Страшилу, додавши йому почесне звання Мудрого, бо той одержав дуже тямущий мозок. І хоча цей мозок складався лише з висівок, змішаних із голками та шпильками, він добре слугував своєму господареві.

Залізному Дроворубу Гудвін уставив серце, пошите з клаптика червоної тканини й набите тирсою. Серце билося об залізні груди Дроворуба за кожним його кроком, і простодушний велетень радів, мов дитина. Він подався у Фіолетову країну, до Мигунів, котрі обрали його своїм правителем після загибелі старої Бастінди.

Лев, випивши досить велику порцію "сміливості" (то був шипучий квас із домішкою валер'яни), повернувся до лісу, і звірі визнали його своїм царем.

А Еллі з Тотошком повернулися на батьківщину, у рідний канзаський степ. Туди Еллі перенесли Гінгемині срібні черевички, про чарівну Силу яких дівчинці розповіла повелителька Рожевої країни Стелла — добра фея, що знала таємницю вічної юності.

НОВИЙ ЗАДУМ

авоювати Блакитну країну Джюсу вдалося дуже легко. Прем Кокус і його робітники були захоплені зненацька. Вони навіть не намагалися чинити опір злющим дуболомам й одразу визнали себе переможеними.

Урфін Джюс став повелителем великої країни Жуванів.

За два роки до того у Чарівній країні стався землетрус. Шлях до Смарагдового міста перетнули два провалля, і зв'язок з країною Жуванів було перервано. Під час подорожі до Смарагдового міста Еллі та її друзі перебралися через ці провалля, і це коштувало їм неабияких зусиль. Боязким Жуванам такий подвиг був не під силу, вони сиділи вдома й задовольнялися новинами, що їм приносили птахи.

Підслухавши розмови птахів (найобізнанішими виявились сороки), Жувани дізнались про те, що Гудвін кілька місяців тому покинув Чарівну країну, лишивши своїм наступником Страшила Мудрого, їм також стало відомо й про те, що Фея Будиночка, що карає, котру Жувани полюбили за те, що вона визволила їх від Гінгеми, теж повернулась до себе на батьківщину.

Дізнався про це все й Урфін Джюс. Новини надійшли до нього від Гуамоко, а тому розповіли лісові пугачі і сови.

Почувши це важливе повідомлення, колишній столяр, а нині правитель Блакитної країни Жуванів, замислився. Йому здалося, що настав слушний момент здійснити свою мрію — захопити владу над Смарагдовим містом. Таємничість особи Гудвіна і його дивовижні здібності обертатися у різних звірів і птахів лякали Урфіна Джюса, та нинішній правитель міста Страшило не викликав у нього ніяких побоювань. Щоправда, Урфіна бентежило прізвисько Мудрий, яке дав Страшилові Гудвін.

— Припустимо, у Страшила й справді є мудрість, — міркував Урфін у присутності пугача. — Зате у мене є сила. Що вдіє він зі своєю мудрістю, коли у мене могутня армія, а в нього лишень один-єдиний Довгобородий Солдат? Він має надійного союзника — Залізного Дроворуба, але той не встигне прийти йому на допомогу. Вирішено — я йду завойовувати Смарагдове місто.

Гуамоко схвалив план свого повелителя, й армія Урфіна Джюса вирушила у похід.

Через кілька днів дерев'яне військо підійшло до першого провалля, яке перетинало шлях, вибрукуваний жовтою цеглою. Тут із дуболомами трапилася непередбачена пригода.

Дерев'яні солдати звикли крокувати рівниною, і провалля не видалося їм небезпечним. Тож перша шеренга дуболомів на чолі з капралом Арумом занесла праві ноги у повітря, мить похиталась над проваллям, а далі дружно полетіла вниз. Через декілька секунд гуркіт знизу сповістив, ~ що хоробрі воїни досягли мети. Друга шеренга рушила слідом за першою, й Урфін з перекошеним від жаху обличчям закричав:

— Генерале, зупиніть військо!

Лан Пірот подав команду:

— Арміє, стій!

Так було відвернено загибель дерев'яних солдатів,! лишилося тільки дістати потерпілих з провалля та відремонтувати. Ця робота, а потім будівництво надійного мосту через провалля затримали військо на цілих п'ять днів.

Нарешті перше провалля залишилося позаду і дуболоми ввійшли до лісу. Цей ліс мав у країні лиху славу: його населяли величезні тигри, надзвичайно сильні і люті. Вони мали довгі гострі ікла, що стирчали з пащі, немов шаблюки, і тому цих звірів прозвали шаблезубими тиграми. Серед Жуванів ходили різні чутки про жахливі пригоди у Тигровім лісі.

Урфін лякливо озирався навсібіч.

Навколо було урочисто й тривожно. Величезні дерева, вкриті навислими кетягами сивого моху своїм верховіттям зімкнулися угорі, і під темно-зеленим склепінням було похмуро і вогко. Шлях із жовтої цегли щільно вкривало опале листя, і хода дуболомів лунала приглушено. Спочатку все йшло гаразд, але раптом до Урфіна підскочив Лан Пірот.

— Повелителю! — вигукнув він. — Із лісу виглядають звірячі морди. Очі у них жовті, а з ротів стирчать білі шаблі…

— Це шаблезубі тигри, — сказав переляканий Урфін. Придивившись, він побачив у хащах десятки вогників: то світились очі хижаків.

— Генерале, приведи армію у бойову готовність!

— Слухаюсь, мій повелителю!

Урфіна оточило кільце дерев'яних солдатів з кийками і шаблями в руках.

Шаблезубі тигри нетерпляче чмихали у гущавині, але ще не наважувалися напасти: незвичайний вигляд здобичі бентежив їх. До того Ж вони не чули людського духу, а людина була їхньою улюбленою здобиччю. Раптом вітерець доніс до чагарів запах Урфіна Джюса, і два найголодніших і найнетерплячіших тигри відважились. Вони вискочили із зарослів і високо злетіли у стрибку до здобичі.

Та коли тигри вже готові були впасти в центрі захищеного кола, шаблі капралів за наказом Лана Пірота миттю зметнулись вгору, і звірі з виттям нахромилися на вістря шабель. Запрацювали солдатські кийки, трощачи голови і ребра тигрів. З хижаками було покінчено в одну мить, і дуболоми жбурнули їхні понівечені тіла на узбіччя шляху. Урфін Джюс був нестямно радий цьому. Він тут же оголосив армії подяку.

Настрахані тигри не наважилися більше нападати на таких небезпечних ворогів. Вони ще трохи полежали, люто блискаючи очима, для пристойності погарчали й, присоромлені, відступили у лісові хащі…

Урфіну Джюсу спало на думку оживити шкури вбитих тигрів — тоді він матиме найдужчих слуг у Чарівній країні. Він уже хотів був наказати зняти з тигрів шкури, та раптом передумав, відмінив наказ. Адже шкури шаблезубих тигрів, відомих своїм лютим норовом, можуть повстати проти нього, Урфіна, тоді з ними неможливо буде вправитися.

Біля другого провалля дуболоми зупинилися самі. Подолавши його по наведеному мосту, армія вийшла у степ. І тут на Урфіна чекала нова неприємність, про яку він і не думав, й не гадав.

Дуболоми надто мало бачили за своє коротке життя і, зустрівшись з невідомим, розгубилися, не знаючи, як їм поводитись.

Якби шлях їм перепинало провалля, вони були б обережні. Та, на лихо, їм трапилася велика річка, через яку треба було переправитись по дорозі із країни Жуванів у Смарагдове місто. А до того дуболоми бачили лише маленькі струмки, через які вони переступали, навіть не замочивши ніг. Тому широка гладінь річки видалася генералові Лану Піроту просто новим шляхом, зручним для ходи.

Урфін Джюс не встиг вимовити й слова, як дерев'яний генерал гаркнув:

— За мною, моя хоробра арміє!

З цими словами він збіг зі схилу в річку, а слухняні дуболоми сипнули за ним. Річка біля берега була глибока, а течія швидка. Вона підхопила генерала, капралів, солдатів і понесла їх, перекидаючи і стукаючи один об одного. Даремно Урфін Джюс у відчаї гасав берегом і репетував на все горло:

— Стійте, дуболоми! Стійте!

Солдати виконували лише накази свого генерала, до того ж вони не розуміли, що з ними діється, і взвод за взводом крокували у воду.

Ще дві-три хвилини — і завойовник лишився без армії: її всю поглинула річка.

Урфін рвав на собі волосся з люті і відчаю.

— Не треба засмучуватися, повелителю! — пробурмотів пугач. — Замолоду я бував у цих місцях і пригадую, що за кілька миль унизу річка заросла очеретом: там наші воїни затримаються…

Слова пугача трохи заспокоїли Урфіна. Повантаживши вцілілий столярний інструмент на Топотуна, Джюс рушив берегом. Після півторагодинної швидкої ходи він побачив, що річка стала ширшою й мілкішою, на ній бовваніють очеретяні острівці, а неподалік ворушаться кольорові плями. Урфін з полегкістю зітхнув: справі можна було зарадити.

Вгледівши поміж солдатів Лана Пірота, Урфін закричав:

— Гей, генерале! Накажіть дуболомам пливти до берега!

— А як це пливти? — запитав Лан Пірот.

— Ну, тоді бредіть, якщо мілко!

— А як це — брести?

Урфін Джюс сердито сплюнув і взявся майструвати пліт. Врятування армії зайняло у нього понад добу. Дерев'яне військо мало жалюгідний вигляд: фарба на тулубах облупилась, розпухлі від води руки й ноги погано рухались. Довелось влаштувати тривалий привал. Солдати лежали на бережку цілими взводами на чолі з капралами і сохли, а Урфін збивав великий міцний пліт.

Бруківка з жовтої цегли вела на північ, і видно було, що нею давно вже не ходили. Вона заросла чагарями, і лише посередині лишилась вузенька стежка.

Дуболоми розтяглись у колону по одному. Першим ішов капрал Бефар, довгий ланцюжок замикав генерал Лан Пірот. Далі на Топотуні їхав Урфін Джюс.

Одна тільки людина із цієї дивної армії могла відчувати втому й голод, і це був її творець та повелитель — Урфін Джюс.

Настала пора обідати, треба було влаштовувати привал, та капрал Бефар усе тупав і тупав уперед, а за ним карбували крок невтомні дуболоми.