Утопія - Сторінка 10

- Томас Мор -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Стіни обмазані глиною, гостроверхі солом'яні покрівлі. А сьогодні кожен будинок милує зір своїм виглядом і має три поверхи. Стіни зовні побудовані з твердого каменю або з нісковика, або з цегли, а всередині порожнини засипані щебенем. Пласкі дахи утопійці покривають якоюсь замазкою, дуже дешевою, але такого складу, що вона робиться вогнестійкою й протистоїть негоді краще, ніж свинець. Вікна від вітрів захищені склом" (ужиток його тут дуже поширений), інколи — тонким полотном, просякнутим прозорою олією або розплавленим янтарем. Це дає подвійну користь, бо таке полотно пропускає більше світла й краще охороняє від вітру.

Про службових осіб

Кожні тридцять господарств обирають собі щорічно службову особу, яка їхньою давньою мовою називається сифогрантом ,2, а новою — філархом. На чолі десяти си-фогрантів та їхніх господарств стоїть службовець, якого колись звали транібором ,3, а тепер — протофілархом. Нарешті всі сифогранти (їх двісті), поклявшись, що виберуть того, кого визнають найдостойнішим, на підставі таємного голосування проголошують правителем одного з чотирьох кандидатів, яких запропонував народ. Річ у тім, що кожпа з чотирьох дільниць міста вибирає одного представника і рекомендує його сенатові. Посада правителя довічна, хіба що в цьому перешкодить підозра в його прагненні до тиранії. Траніборів вони вибирають щорічно, але пе міняють без поважної причини. Всі інші службовці обираються на один рік. Транібори кожного третього дня, а інколи, якщо цього вимагають обставини, то й частіше, сходяться па наради з правителем. Вони обговорюють державні справи і, якщо трапляються якісь приватні суперечки (їх там дуже й дуже мало), вони швидко їх уладнують. У сенат завжди допускаються два сифогранти, причому щодня інші. Передбачено, щоб із справ, які стосуються держави, жодна не набувала сили закону, поки від часу її обговорення в сенаті не минуло трьох днів. Вирішувати державні справи поза сенатом і народними зборами вважається карним злочином. Постанова ця, кажуть, має на меті не допустити змови правителя з трані-борами для зміни державного устрою й гноблення народу тиранією. Через те про всі важливі справи доповідається на засіданні сифогрантів, які ознайомлюють з ними своїх виборців, потім радяться між собою й про свою думку повідомляють сенат. Інколи справа передається на розгляд зборів усього острова. Сенат має звичай не розглядати пропозицію того самого дня, коли її внесено, а перенести па наступне засідання, щоб ніхто нерозважливо не правив баляндраси, думаючи потім, як відстояти своє перше рішення, а не про загальне добро. Адже інколи буває, що фальшивий і недоречний сором змушує оратора швидше пожертвувати громадським інтересом, ніж думкою про себе, щоб пе здавалось, що він з самого початку не обміркував як слід свій виступ. Саме заздалегідь треба йому подумати про те, щоб говорити більш розважливо, а не поспішно.

Про заняття утопійців

Єдине заняття, з яким повинні бути обізнані без винятку всі чоловіки й жінки,— це землеробство. До нього готуються з раннього дитинства, почасти в школі за допомогою настанов, почасти — на полях поблизу міста, куди виводять дітей ніби для ігор; там вони не тільки приглядаються до праці, а й, користуючись нагодою тренувати тіло, самі працюють. Крім землеробства (яким, як було сказано, всі зобов'язані займатись), кожний вивчає якесь одне ремесло як основне. Сюди належать: прядіння вовни, обробіток льону, мулярство, ковальство й теслярство. Крім вищеназваних, немає жодного іншого важливішого ремесла, яке заслуговувало б на згадку. Всі острів'яни носять однаковий одяг, незмінний і постійний на весь час (відрізняється він лише у чоловіків і жінок, у неодружених і одружених), гарний на вигляд, вигідний для руху тіла, пристосований до холоду й спеки. Одяг кожна сім'я шиє собі сама. Зрештою, всі без винятку чоловіки й жінки повинні вивчити одне із згаданих ремесел, але жінки, як слабші фізично, виконують легшу роботу: звичайно вони займаються обробкою вовни і льону. Чоловікам доручають ремесла, які вимагають більшої сили. Майже кожний уто-пієць навчається ремесла свого батька, бо до нього більшість має потяг від природи. Але якщо когось захоплює інше ремесло, то такого переводять до сім'ї, ремесло якої йому до душі, причому не тільки батько, а й влада турбуються про те, щоб віддати його під опіку поважного й чесного голови сім'ї. Коли ж хтось, вивчивши одне ремесло, забажає опанувати ще й інше, то йому дають дозвіл у той самий спосіб. Оволодівши двома ремеслами, він займається, яким забажає, хіба що держава вкаже, де він більше потрібен. Головним і майже єдиним заняттям сифогран-тів є турбота про те, щоб ніхто не сидів без діла, а щоб кожний сумлінно займався своїм ремеслом, причому не зранку до ночі м, вибиваючись із сили від безнастанної праці, мов худоба. Таке життя було б гірше від долі раба. Злиденне-бо життя ведуть всюди ремісники, крім Утопії. Утопійці ділять добу на двадцять чотири рівних години, з яких тільки шість відводять на працю: три до полудня, бо потім ідуть обідати, а через дві години відпочинку по обіді знову працюють три години і закінчують день вечерею. Оскільки вони першу годину лічать, починаючи з полудня, то лягають спати біля восьмої годпнп, і сплять вісім годин. Увесь час, що залишається між годинами праці, сну та їжі, кожному дозволяється використовувати за власним розсудом. Це не значить, однак, що його можна марнувати на гульню й байдикування; години, вільні від праці, треба присвячувати з користю якомусь іншому заняттю відповідно до свого уподобання. У ці проміжки часу більшість людей віддається науковим заняттям. Стало в них звичаєм щодня у передсвітанкові години 15 влаштовувати публічні читання, які обов'язково відвідує лише той, хто покликаний до наукової роботи. Проте велика кількість різних людей, чоловіки та жінки ,6, приходять на ті чи інші читання залежно від природного потягу. Зрештою, якщо хто-небудь вільні години воліє присвятити своєму ремеслу (це трапляється досить часто, бо йдеться тут про людей, не здібних до наукового мислення), то ніхто йому не заважає, навпаки, таку людину навіть хвалять як корисного громадянина. Після вечері одну годину утопійці віддаються розвагам: влітку — в садах, взимку — в тих спільних залах, які їм правлять за їдальні. Там вони займаються музикою або тішаться розмовою. Кості та інші безглузді й шкідливі ігри їм навіть невідомі, зате розповсюджені в них дві гри, що нагадують гру в шахи. Одна — битва чисел 17, в якій одне число грабує інше, друга — в якій вади запекло ведуть бій з чеснотами. У цій грі дуже вміло показано чвари вад між собою і заодно їхню злагоду в боротьбі з чеснотами; видно тут також, які вади яким чеснотам протиставляються, на які сили вади відкрито йдуть у наступ, до яких хитрощів вдаються вони, вдаряючи збоку; видно, як чесноти захищаються і як відбивають напади вад, як спритно ухиляються від їхніх ударів і, нарешті, в який спосіб та чи та сторона здобуває перемогу.

Втім, тут слід докладніше розглянути одне питання, щоб далі не було непорозумінь. Адже хтось може подумати, що при шести годинах щоденної роботи населення відчуватиме нестачу в предметах першої необхідності. Це далеко не так; робочого часу не тільки досить для того, щоб повністю задовольнити всі потреби і вигоди, але він павіть забезпечує певні лишки засобів до життя. Це ви легко зрозумієте, якщо зважите, яка значна частина населення в іншпх народів байдикує: насамперед майже всі жінки, які складають половину населення, а де жіпки працюють, там замість них хроплять чоловіки. Сюди належить сила-силенна священиків і ченців-дармоїдів! Додай всіх багатіїв, особливо ж власників великих маєтків, яких звичайно звуть людьми шляхетного й знатного походження; докинь до них їхніх прислужників, усю цю зграю дармоїдів у лівреях; насамкінець, долучи здорових і міцних жебраків, які ледарюють, прикриваючись хворобою, і тоді-то переконаєшся, що набагато менше, ніж ти думав, тих, чиєю працею створюється все те, чим користуються смертні.

Поміркуй також над тим, як мало є працюючих, зайнятих ремеслом, справді необхідним. Адже там, де єдиним мірилом усього є гроші, неминуче має виникнути багато занять, зовсім непотрібних і зайвих, які служать одному — розкоші й розпусті. А якби оцю велику юрбу людей, що тепер працюють, розподілити між стількома нечисленними заняттями (бо небагато треба для задоволення природних потреб людини), то при надлишку товарів, який повинен за таких умов з'явитися, ціни, певна річ, стали б нижчими від тих, при яких ремісники можуть заробити лише на свій прожиток. Якби усіх зайнятих тепер непотрібними ремеслами і всю юрбу дармоїдів, що хиріють від неробства та гультяйства (а кожний з них споживає стільки товарів, вироблюваних працею інших людей, скільки треба двом виробникам цих товарів), якби, кажу, залучити всіх їх до корисної праці, то ти легко зрозумієш, як мало часу потрібно було б для виготовлення в достатній кількості й навіть з лишком того, чого вимагають розумні потреби і вигоди (додай сюди також насолоди, але природні й помірні).

А що це можливо, доводить стан речей в Утопії. Там у цілому місті і в прилеглій до нього окрузі із усієї кількості чоловіків та жінок, працездатних за віком і здоров'ям, закон звільняє від праці ледве п'ятсот чоловік. До них належать сифогранти, але й вони, хоч за законом не зобов'язані фізично працювати, не уникають праці, щоб своїм прикладом заохотити до неї інших. Такою ж пільгою користуються ті юнаки, яких народ, за порадою духовенства і на основі таємного голосування сифогрантів, назавжди звільняє від праці, щоб вони грунтовніше могли займатись наукою. Але якщо хто-небудь з них не виправдає покладеної на нього надії, то його переводять у ремісники. І, навпаки, часто буває, що у згадані вільні години якийсь ремісник так завзято присвячує себе науці і завдяки своїй наполегливості домагається таких успіхів, що його звільняють від ремісництва й висувають до розряду вчених.

Із цього прошарку вчених вибирають послів, священиків, траніборів і, нарешті, самого правителя, якого уто-пійці своєю давньою мовою звуть барзаном, а новою — адемом І8.