Вавилонська царівна - Сторінка 5

То був найбільш шанований в Азії святий.

Формозанту не цікавив бассорський святий; вона думала тільки про свого любого ґанґаридського пастуха, про свого милого Амазана. Вона гадала сісти на корабель у Бассорі й поїхати до щасливої Аравії, щоб зробити все, як наказав убитий птах.

Тричі вже заходило сонце, коли Формозанта, увійшовши до готелю, де її гоффур'єри все наготували для неї, дізналася, що туди приїхав і єгипетський фараон. Довідавшись від своїх шпигунів про шлях царівни, він одразу змінив свій маршрут разом зі своїм численним почтом. Він поставив біля всіх дверей вартових, увійшов до світлиці прекрасної Формозанти і сказав їй:

– Ваша величність, саме вас я й шукаю. Ви дуже мало зважали на мене, коли я був у Вавилоні, а карати зневажливих і примхливих – це справедлива річ. Сьогодні ви, будь ласка, повечеряйте зі мною; у вас не буде іншого ліжка, крім мого, і я поводитимуся з вами залежно від того, наскільки буду задоволений вами.

Формозанта бачила, що несила їй; вона знала, що розум полягає в тому, щоб пристосуватися до обставин, і вирішила визволитися від єгипетського фараона через невинну хитрість. Вона глянула на нього скоса, що через багато століть по цьому стало називатись "поводити очима", і заговорила до нього так скромно, мило, ласкаво і так чарівливо, що наймудріший з чоловіків утратив би розум, а найвидючіший був би осліп від цих слів:

– Признаюся вам, пане, що я ні разу не насмілилася глянути на вас, коли ви зробили цареві, моєму батькові, честь, завітавши до нього; я боялася свого серця, боялася своєї наївної простоти, я тремтіла від страху, щоб мій батько й ваші суперники не помітили переваги, яку я вам віддавала і якої ви так заслуговуєте. Тепер я можу одкритися в своїх почуттях. Присягаюся биком Апісом, якого, після вас, поважаю найбільше на світі, що я в захопленні від ваших пропозицій. Я вже вечеряла з вами у мого батька, я охоче вечерятиму з вами тут, хоч батька й не буде; я проситиму вас тільки, щоб із нами пив ваш великий первосвященик. У Вавилоні здалося мені, що він дуже приємний гість. Щодо вашої другої пропозиції, то вона дуже принадна, але вельможній дівчині не личить про це говорити. Досить з вас знати, що я вважаю вас за найбільшого з володарів і найприємнішого з чоловіків.

Від цих слів єгипетському фараонові голова пішла обертом, і він охоче погодився, щоб первосвященик був третім.

– Прошу у вас іще ласки, – сказала царівна, – дозвольте моєму аптекареві прийти до мене; у дівчат завсіди трапляються або перебої в серці, або кольки чи задишка, і вони потребують певного догляду, певного режиму. Одне слово, мені конче потрібен мій аптекар, і я сподіваюся, що ви не відмовите мені в цім невеличкім доказі кохання.

– Ваша величність, – відповів їй єгиптянин, – хоч аптекар має погляди, протилежні моїм, і хоч його мистецтво суперечить моєму, я надто добре знаю життя, щоб одмовити вам у такім справедливім проханні. Я накажу, щоб він прийшов до вас перед вечерею. Я визнаю, що ви маєте бути трохи втомлені з дороги, вам, мабуть, потрібна також і покоївка; ви можете покликати ту, котра вам найбільше подобається. Я чекатиму далі ваших наказів і пильнуватиму ваших вигод.

Він вийшов. Прийшли аптекар і покоївка на ім'я Ірля, на яку царівна цілком звірялася. Вона наказала їй на вечерю подати шість пляшок шіразького вина і напоїти цим вином усіх вартових офіцерів; потім порадила аптекареві вкинути в ті пляшки дещо зі своїх ліків, од яких люди засинають на двадцять чотири години і які завжди були в нього напоготові. Її наказ виконали точно. За півгодини прийшов фараон з первосвящеником. Вечеря була дуже весела; фараон із жерцем вихилили всі шість пляшок і призналися, що ніколи в Єгипті не пили такого доброго вина; покоївка подбала напоїти слуг, що прислуговували за вечерею. Щодо царівни, то вона дуже пильнувала нічого не випити й посилалася на те, що аптекар наказав їй дотримуватися дієти. Незабаром усі поснули. У первосвященика єгипетського фараона була найкраща борода, яка тільки буває в людей його сану. Формозанта дуже спритно обрізала її, потім, пришивши до невеличкої стрічки, підв'язала її собі до підборіддя. Сама вона загорнулася в жерцеве вбрання з усіма ознаками його сану, а покоївку одягли ніби прислужника богині Ізіди. Нарешті, захопивши свою урну й самоцвіти, вона вийшла з готелю поміж вартових, що спали, як і їхній пан. Супутниця її подбала про те, щоб перед дверима було двоє добрих коней. Царівна не могла взяти із собою жодного з офіцерів свого почту, бо їх заарештувала б головна варта.

Формозанта та Ірля проїхали крізь лави вояків, які, вважаючи царівну за жерця, називали її "превелебним святим отцем"[461] і просили в неї благословення. Дві втікачки приїхали до Бассори за двадцять чотири години, раніше, ніж фараон прокинувся; тут вони скинули своє вбрання, яке могло викликати підозру. Якнайшвидше найняли вони корабель, і він перевіз їх через Ормуздову протоку до прекрасних едемських берегів,[462] у щасливу Аравію. Це був той самий Едем, сади якого вславилися так, що стали потім оселею праведних. Вони стали прообразом для Єлісейських полів,[463] для садів Гасперид,[464] садів Острова Щасливих,[465] бо в цім гарячім підсонні люди не можуть уявити більшого блаженства, як холодок і дзюркотіння води. Вічно жити в небесах з найвищою істотою чи прогулюватися райськими садами було рівнозначне для людей, що розмовляють, самі себе не розуміючи, і не можуть ще мати ні ясних ідей, ані точних висловів.

Щойно царівна опинилася на цій землі, вона зразу ж подбала про те, щоб віддати любому птахові ті жалобні почесті, яких він вимагав од неї. Прекрасними руками своїми склала вона з гвоздичного й коричного гілля невеличке багаття. Яке ж було її здивування, коли, висипавши на це багаття попіл від птаха, вона побачила, як він сам собою запалав. Швидко вогонь пожер усе, та замість попелу з'явилося величезне яйце, з якого вийшов птах, ще кращий, ніж будь-коли перед тим. То були найкращі хвилини, які царівна переживала за все своє життя: тільки одна хвилина могла б бути краща за це, і вона бажала її, хоч і не сподівалася.

– Тепер я бачу, – сказала вона птахові, – що ви той фенікс,[466] про якого я чула. Я мало не помираю від здивування й радості. Я не вірила в воскресіння мертвих, але моє щастя переконує мене в цьому.

– Ваша величність, воскресіння є найпростіша в світі річ, – сказав їй фенікс, – не дивніше народитися двічі, ніж один раз. У цьому світі все воскресає; гусінь воскресає в метеликах, покладена в землю кісточка воскресає в дереві, усі поховані в землі тварини воскресають у травах, рослинах і годують інших тварин, становлячи частку їхньої істоти. Всі частини, з яких складаються тіла, утворені з інших істот. Правда, я єдиний, якому могутність Ормузда дарувала ласку воскресати в своїм власнім вигляді.

Формозанта, що повсякчас дивувалася, відколи вперше побачила Амазана й фенікса, сказала йому:

– Я розумію, що велике божество могло створити з попелу фенікса, трохи схожого на вас, але, признатись, я не можу ясно збагнути, що ви та сама істота з тією самою душею. Що сталося з вашою душею, поки я носила вас у кишені по вашій смерті?

– Боже мій, пані, хіба для великого Ормузда не однаково легко чинити акт творіння з маленькою іскрою мене самого чи починати цю справу наново? Раніш він дав мені почуття, пам'ять, думки, і він дав мені їх знову. А чи цю ласку дано атомові первісного вогню, захованому в мені, чи сукупності моїх органів, це, по суті, нічого не значить: люди й фенікси ніколи не знатимуть, як відбуваються такі речі. Але найбільша ласка, яку дарувало мені вище божество, – це те, що я відродився для вас. Чом не можу я провести з вами й Амазаном усі двадцять вісім тисяч років, які маю ще прожити до свого наступного воскресіння?

– Феніксе мій, – обізвалася царівна, – згадайте, що перші слова, сказані мені у Вавилоні, – їх я ніколи не забуду, – тішили мене надією знову побачити мого любимого пастуха, якого я ревно кохаю. Нам обом конче треба їхати до ґанґаридів і привезти його до Вавилона.

– Саме цього хочу й я, – сказав фенікс, – не можна втрачати й хвилини; по Амазана треба їхати найкоротшим шляхом, тобто повітрям. У щасливій Аравії є два грифи, мої близькі друзі, які живуть тільки за півтораста тисяч миль звідси; я пошлю їм листа голубиною поштою, і вони прилетять надвечір. Ми матимемо час зробити для вас невеличкий диван з шухлядами, куди покладемо харчів для вас. У цій своєрідній кареті вам із вашою служницею буде дуже добре. Грифи ці найсильнішої породи, кожен з них триматиме за один із поручнів. Але, повторюю, кожна хвилина дорога.

Тої ж миті фенікс пішов з Формозантою замовити диван одному знайомому мебляреві. За чотири години його закінчили. У шухляди поклали невеличкі хлібці, бісквіти, кращі за вавилонські, лимони, ананаси, фісташки, кокоси й едемське вино, настільки краще за шіразьке, наскільки шіразьке вино вище за сюренське.[467]

Диван був легкий, міцний і вигідний. О призначеній годині до Едему прилетіли два грифи. Формозанта та Ірля сіли в карету-диван. Два грифи підняли її, як пір'їну. Фенікс то летів позаду, то сідав на спинці. Два грифи мчали до Ґанґу, як стріла, що розтинає повітря. Відпочивали лише кілька хвилин уночі, щоб попоїсти і дати випити двом возіям.

Нарешті дісталися до ґанґаридів. Серце в царівни билося від надії, кохання й радості. Фенікс наказав грифам спинитися біля Амазана, але йому відповіли, що вже три години, як той виїхав, і ніхто не знає куди. У мові, навіть у ґанґаридській, нема слів, що могли б відтворити розпач, який охопив Формозанту.

– Леле! Ось чого я боявся, – сказав фенікс. – Три години, які ви були з тим злощасним єгипетським фараоном у притулку на бассорськім шляху, відняли, може, назавжди щастя вашого життя; я дуже побоююся, що ми безповоротно втратили Амазана!

Тоді він спитав у слуг, чи можна завітати до матері Амазана. Вони відповіли, що позавчора помер її чоловік і вона нікого не приймає. Маючи в домі деякий вплив, фенікс наказав одвести вавилонську царівну до покою, стіни якого були оббиті апельсиновим деревом зі смужками слонової кістки. Підпаски в довгих білих убраннях, попідперезуваних злотоцвітними стьожками, поставили їй у сотнях порцелянових ваз сотні тонких страв, між якими зовсім не видно було убоїни; був тільки рис, сага, манна, локшина, макарони, пряження й яєчня, вершковий сир, тістечка різних сортів, городина й овочі, такі пахучі та смачні, що в інших краях про них і уявлення не мають; там була сила прохолодних напоїв, смачніших за найкращі вина.

Поки царівна їла, лежачи на постелі з троянд, четверо павичів, на щастя німих, обвівали її своїми пишними крилами.