Великодушні грифи - Сторінка 2

- Айзек Азімов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

— Його вигляд зраджував такий самий позив до блювоти, який відчував Деві-ен. Він прошепотів: — Ми мусимо!

Деві-ен через силу здобувся на слово. Він прошептав:

— Але як можна таке зробити, Ваша Високосте?

— Не знаю як... І не дивіться так на мене. Це не моя ухвала. Це ухвала Ради. Ви, звісно, розумієте, що сталося б з Галактикою, якби цивілізація великих приматів вийшла в космос у всій силі, не приборкана ядерною війною.

Деві-еном струснуло на таку думку. Вся ця неприборканість, випущена в Галактику! Однак він наполягав:

— Але як розпочинають ядерну війну? Як це робиться?

— Кажу вам, не знаю. Але якийсь спосіб має існувати, може, треба передати їм послання, або ж н-нагнати нищівний ураган з дощем, запорошивши хмари. Ми багато дечого могли б зробити з їхніми погодними умовами...

— А як це зможе викликати ядерну війну? — запитав Деві-ен без запалу.

— Не зможе, мабуть. Я навів це лише як можливий варіант. От великі примати — ті мали б знати. Врешті-решт, фактично, вони самі розпочинають ядерні війни. Знання закладене у їхньому способі мислення. Такого висновку дійшла Рада.

Деві-ен почув легкий шум, то повільно бився об крісло його хвіст. Спробував утихомирити його — марна річ!

— Який висновок, Ваша Високосте?

— Взяти великого примата з поверхні планети. Викрасти одного з них.

— Дикуна?

— Це єдиний вид, який тепер існує на планеті. Певно, що дикого.

— І що ви сподіваєтеся від нього почути?

— Байдуже що, капітане. Якщо він розбалакається на будь-які теми, то психоаналіз дасть нам відповідь.

Деві-ен якомога глибше увібгав голову у простір між лопатками. Шкіра під пахвами тремтіла з огиди. Дикий індивід великого примата! Він намагався уявити собі його, не діткненого приголомшливими наслідками ядерної війни, не зміненого впливом високоцивілізованої гурріанської євгенічної селекції.

Навіть не пробуючи приховати, що він сам поділяє Деві-енову огиду, Старший наглядач сказав:

— Ви, капітане, очолите лови. Це на благо Галактики.

Деві-ен уже не раз бачив цю планету раніше, але щоразу, коли корабель облітав Місяць і досягав зони, звідки було видно населений світ, його огортала хвиля нездоланної туги за батьківщиною.

Планета була гарна, така схожа на Гуррію розмірами та прикметами, але дикіша й величніша. Після пустельного Місяця вигляд її діяв, мов удар.

Скільки інших подібних планет, розмірковував він, уже заведено до гурріанського контрольного реєстру. А скільки заведено нових планет, у яких скрупульозні спостерігачі відзначили сезонні зміни зовнішнього вигляду, що можна було однозначно розтлумачити як ознаку штучного культивування їстівних рослин? Скільки разів у майбутньому муситиме настати день, коли почне підвищуватися радіоактивність у стратосфері якоїсь із цих планет і коли слід буде негайно надсилати колонізаційні загони?.. Як на цю планету.

Як упевнено з самого початку гурріани бралися до діла! Ця їхня певність була майже врочиста. Деві-ен ладен був сміятися, читаючи ті перші повідомлення, якби тепер сам не вплутався у цю затію. Гурріанські розвідувальні кораблі наблизилися до планети, щоб зібрати географічну інформацію, щоб визначити населені центри. Кораблі, звичайно, примати помічали, але яке це мало значення? Все одно, думали гурріани, першої-ліпшої миті станеться останній вибух.

Першої-ліпшої миті... Але марно минали роки, і розвідувальні кораблі вирішили поводитися обачніше. Вони відлетіли назад.

Корабель Деві-ена підлітав обачно. Що й казати — місія не з найприємніших! Команда нервувалася, і ніякі запевнення Деві-ена, що великих приматів ніхто не кривдитиме, не могли її цілковито заспокоїти. Одначе і тепер справа не терпіла поквапливості. Вони мали чатувати над досить пустельною і незайманою місцевістю з нерівною поверхнею. І ось цілими днями висять вони на висоті десять миль. Певна річ, команда нервувалася ще дужче, тільки вічно незворушні мауви зберігали спокій.

Нарешті в поле зору телескопа потрапила самотня істота серед пагорбів, з довгим жезлом у руці й туго натоптаним заплічником.

Вони спускалися тихо, в надзвуковому режимі. Деві-ен особисто вів корабель. Шкіра йому бралася брижами.

Було почуто, що істота, перед тим як її схопили, проказала дві якісь тиради, і вони стали першими повідомленнями, зафіксованими для психоаналізу.

Перша тирада, коли великий примат угледів над собою корабель, зафіксована спрямованим телемікрофоном. Вона звучала так: "Господи! Летюче блюдце!"

Другу частину вислову Деві-ен зрозумів. "Летючими блюдцями" називали гурріанські кораблі, і цей термін став буденним серед великих приматів у перші роки нестабільного миру.

Друге повідомлення дикун зробив, коли його завели на корабель. Він пручався з дивовижною силою, але в залізних лещатах незворушних маувів нічого не міг вдіяти.

Деві-ен, важко дихаючи, і з ледь тремтячим м'ясистим носом, ступив уперед для привітання, а істота — її неприємне безволосе обличчя лисніло від якоїсь особливої рідинної секреції — зойкнула: "Святе Толедо! Мавпа!"

І знову Деві-ен зрозумів другу частину. Цим словом в одній з основних мов планети позначали малих приматів.

З дикуном майже неможливо було працювати. Невичерпне терпіння треба було мати в роботі з ним, поки вдалося до пуття поговорити. Спочатку він одгукувався тільки низкою струсів. Дикун майже одразу збагнув, що його забирають з Землі, а думка Деві-ена, що це мало б стати для дикуна цікавою пригодою, виявилася хибною. Замість радіти, дикун лопотів про свого нащадка і про самицю великого примата.

(У них є дружини та діти, співчутливо думав Деві-ен, і по-своєму вони люблять їх, дарма, що вони великі примати).

Крім того, ще потрібно було втовкмачити йому, що мауви, які пильнували й стримували його у хвилину нестями, не завдадуть кривди і в жодному разі не скалічать.

(Деві-ена нудило на саму думку, що одна розумна істота може завдати травми іншій). Але цю тему було важко обговорювати, навіть удавшись до методу тривалого заперечення. Істота з планети з великою підозрою сприймала навіть вагання. Так уже великі примати були влаштовані.

П'ятого дня, коли, мабуть, просто з виснаження, істота вже довгенько перебувала у стані спокою, вони розмовляли в приватному помешканні Деві-ена, і раптом дикун знову спалахнув, коли гурріанин сказав як про найзрозумілішу річ, що вони чекають на ядерну війну.

— Чекаєте! — вигукнула істота. — Звідки у вас така певність, що вона станеться?

Звичайно, певний Деві-ен не був, одначе сказав:

— Завжди вибухає ядерна війна. І ми маємо на меті допомогти вам після неї.

— Допомогти нам після неї! — Його слова стали нерозбірні. Він несамовито вимахував руками, і мауви, які пильнували дикуна, мусили знову лагідно його стримати і вивести геть.

Деві-ен зітхнув. Кількість дикунових висловів зростала, і, мабуть, менталісти могли б їх якось використати. Власний розум Деві-ена без сторонньої допомоги нічого не міг удіяти.

А тим часом істота мала не надто квітучий вигляд. Її тіло було майже зовсім безволосе, факт, не засвідчений дистанційним спостереженням через штучні шкіри, які вони носили. Чи вони мали потребу в теплі, чи ж безволоса шкіра викликала інстинктивну огиду навіть у цього виду великих приматів? Перспективна тема для досліджень! Комп'ютерні розрахунки психологів можуть, між іншим, з'ясувати й це на основі наявних висловлювань.

Диво, та й годі! На обличчі в істоти почав з'являтися заріст, фактично густіший, ніж на гурріанському обличчі, й темніший кольором.

Найбільше непокоїло те, що дикун утрачав здоровий вигляд. Схуд, бо мало їв, і якщо його тримати надто довго, це могло зашкодити здоров'ю. Деві-ен не мав ані найменшого бажання обтяжувати своє сумління.

Другого дня великий примат здавався цілком спокійним. Він розмовляв майже нетерпляче й сливе одразу перейшов до ядерної війни. (Тема страшенно приваблива для мислення великого примата, подумав Деві-ен).

— Ви казали, що ядерні війни вибухають неодмінно, — мовила істота. — Чи не означає це, що є ще й інші люди крім вас, мене й — оцих? — він показав на присутніх маувів.

— Є тисячі розумних різновидів істот, що населяють тисячі світів. Багато тисяч, — відповів Деві-ен.

— І всі мають ядерні війни?

— Всі, що досягли певного рівня технології. Всі, крім нас. У нас було інакше. У нас не було протиборства. Ми мали інстинкт співпраці.

— Хочете сказати, що ви знаєте про настання ядерних воєн і нічого не робите?

— Як це не робимо? — образився Деві-ен. — Звичайно, робимо. Ми намагаємося допомогти. В ранній історії мого народу, на світанку космічних мандрів, ми не розуміли великих приматів. Вони відкидали наші спроби дружити, і ми припинили такі спроби. Потім ми знайшли світи в радіоактивних руїнах. Нарешті ми натрапили на один світ у стані ядерної війни. Нас охопив жах, але годі було щось вдіяти. Поступово ми дечого навчилися. Тепер ми готові у кожний відкритий нами світ прибути на ядерній стадії. Знезаражувальне устаткування і євгенічні аналізатори у нас напоготові.

— А що таке євгенічні аналізатори?

Деві-ен побудував своє речення за аналогією з тим, що знав з дикунської мови. Тепер він ретельно добирав слів:

— Ми застосовуємо селекцію і стерилізацію, щоб усунути, наскільки це можливо, протиборний елемент у зацілілого населення.

На якусь мить він подумав, що істота знову впаде в шаленство. Натомість дикун сказав, не підвищуючи голосу:

— Тобто, робите їх покірними, як оцих? — він знову показав на маувів.

— Ні-ні. Ці — зовсім інша річ. Ми просто даємо вцілілим змогу тішитися мирним, невибагливим, неагресивним соціальним життям під нашим проводом. А так вони, бачите, знищують себе, і знову б себе знищували.

— А що ви з того маєте?

Деві-ен вагаючись глянув на істоту. Чи справді є потреба пояснювати найбільшу в житті насолоду?

— Хіба ви не радієте, допомагаючи комусь іншому? — запитав він.

— Виспівуйте! А крім того? Яка вам користь?

— Звичайно, Гуррії належить виплата.

— Ха!

— Плата за збереження виду цілком справедлива, — запротестував Деві-ен, — та й витрати — треба ж їх відшкодувати! Виплата незначна і відповідна природі світу. З багатого на ліс світу це може бути річна потреба в деревині, з іншого — солі марганцю. Світ цих маувів бідний на матеріальні ресурси — тож вони самі запропонували нам певне число індивідів, щоб ті були нам за особистих помічників.