Весільний подарунок - Сторінка 2

Перед ним не відкривалися ні моє серце, ні вуста; я стояв не спроможний вимовити й слова, не знаючи, куди глянути, мовби у нього на обличчі вискочив чиряк, а я уникаю дивитися на нього.

А він уже зовсім загубив тяму. От хоч би таке. Після весілля, щойно ми повернулися до Рима, я знову, як бувало, завчащав у садок біля остерії. Було літо, чоловіки грали в карти, попивали вино, а мені не хотілося потрапити на очі Плачідо. Що й казати, він дужчий за мене, я не зважився б і глянути на нього; та й сором мені було, немовбито не він наді мною, а я над ним позбиткувався з отим втраченим зиском. Тож я мало коли грав, а лише походжав між столиків, заглядаючи в карти то того, то іншого гравця. Та все ж невдовзі, якось увечері, Плачідо, проходячи повз мене, зупинився і, наче нічого й не було, приязненько каже:

— Ти, Серафіно, останнім: часом якийсь не той став. Мабуть, гніваєшся на мене. І я навіть догадуюсь, за що.

— Догадуєшся, то скажи, побачу, чи вгадав, — збентежено і трохи роздратовано кинув я. Він тоді з посмішкою каже:

— Бо я не справив тобі весільного подарунка. Але ж ви одружились потайки, мене на весілля й не запросили. Адже через це?

Я не втерпів і кажу:

— Та що ти, подарунок ти мені справив. Невже забув?

— Справив?!

— А то ні! А втрачений зиск!

[12] Плачідо — спокійний (італ.)

[13] В Італії з нагоди весілля найближчим знайомим дарують цукерки.