Війна і мир (том 3) - Сторінка 40
- Лев Толстой -Генералітет наслідував його приклад; потім офіцери, і за ними, тиснучи один одного, топчучись, пихкаючи і штовхаючись, зі схвильованими обличчями посунули солдати та ополченці.
Похитуючись від тисняви, що охопила його, П'єр оглядався круг себе.
— Графе, Петре Кириловичу! Ви як тут?— сказав чийсь голос. П'єр оглянувся.
Борис Друбецькой, обчищаючи рукою коліна, які він забруднив (певне, теж цілував образа), усміхаючись підходив до П'єра. Борис був одягнений елегантно, з відтінком похідної войовничості. На ньому був довгий сюртук і нагайка через плече, так само, як у Кутузова.
Кутузов тимчасом підійшов до села і сів у тіні найближчої хати на ослін, якого бігом приніс один козак, а другий поспішно накрив килимком. Величезний блискучий почет оточив головнокомандуючого.
Образ рушив далі у супроводі натовпу. П'єр кроків за тридцять від Кутузова зупинився, розмовляючи з Борисом.
П'єр пояснив свій намір брати участь у бою і оглянути позицію.
— Ось як зробіть,— сказав Борис.—Je vous ferai les honneurs du camp1. Найкраще ви побачите все звідти, де буде граф Бенігсен. Я ж при ньому. Я його повідомлю. А якщо хочете об'їхати позицію, то їдьте з нами: ми зараз їдемо на лівий фланг. А потім повернемось і, зробіть ласку, ночуйте в мене, і в карти пограємо. Ви ж знайомі з Дмитром Сергійовичем? Він ось тут стоїть,— він показав третій будинок у Горках.
— Але мені б хотілося бачити правий фланг; кажуть, він дуже міцний,— сказав П'єр.— Я б хотів проїхати від "Москви-ріки по всій позиції.
— Ну, це згодом можете, а головний — лівий фланг...
— Так, так. А де полк князя Волконського, не можете ви показати мені? — спитав П'єр.
— Андрія Миколайовича? Ми повз нього проїдемо, я вас проведу до нього.
— А як же лівий фланг?— спитав П'єр.
— Правду вам кажучи, entre nous2, лівий фланг наш бозна в якому стані,— сказав Борис, довірливо стишуючи голос,— граф Бенігсен зовсім не те передбачав. Він передбачав укріпити он той курган, зовсім не так... але,— Борис знизав плечима, — ясновельможний не захотів, чи йому наговорили. Адже...— І Борис не доказав, бо в цей час до П'єра підійшов Кайсаров, ад'ютант Кутузова.— Al Паїсій Сергійович,— сказав Борис, з вільною усмішкою звертаючись до Кайсарова.— А я ось
1 Я вас вгощатиму табором. * між нами,
намагаюся пояснити графові позицію. Дивно, як міг ясновельможний так вірно вгадати задуми французіві
— Ви про лівий фланг?— сказав Кайсаров.
— Авжеж, іменно. Лівий фланг наш тепер дуже, дуже міцний. Незважаючи на те, що Кутузов виганяв зайвих зі штабу,
Борис після змін, що їх ввів головнокомандуючий, зумів втриматися при головній квартирі. Борис влаштувався до графа Бенігсепа. Граф Бенігсен, як і всі люди, при яких перебував Борис, вважав молодого князя Друбецького неоціненною людиною.
В начальстві армії були дві різко визначені партії: партія Кутузова і партія Бенігсена, начальника штабу. Саме до цієї партії належав Борис, і ніхто так, як він, не вмів, раболіпно віддаючи шану Кутузову, давати відчути, що старий — плохий і що всю справу провадить Бенігсен. Тепер настала рішуча хвилина бою, яка повинна була або знищити Кутузова і передати владу Бенігсену, або, якби навіть Кутузов виграв бій, дати відчути, що все зробив Бенігсен. В усякому разі за завтрашній день мали бути роздані великі нагороди і висунуті вперед нові люди. І внаслідок цього Борис був роздратовано-збуджений цілий цей день.
Після Кайсарова до П'єра підійшли ще деякі з його знайомих, і він не встигав відповідати на запитання про Москву, якими вони засипали його, і не встигав вислухувати всього, що йому розказували. На всіх обличчях був вираз пожвавлення і тривоги. Але П'єру здавалося, що причина збудження, яке виявлялось на деяких з цих облич, полягала здебільшого в питаннях особистою успіху, і в нього не виходив з голови той інший вираз •збудження, який він бачив на інших обличчях і який говорив про питання не особисті, а загальні, питання життя і смерті. Кутузов помітив постать П'єра і групу, що зібралася біля нього.
— Покличте його до мене,— сказав Кутузов. Ад'ютант передав бажання ясновельможного, і П'єр рушив до ослона. Але раніш за нього до Кутузова підійшов рядовий ополченець. Це був Долохов.
— Цей як тут?— спитав П'єр.
— Це така бестія, скрізь пролізе!— відповіли П'еру.— Його ж розжалувано. Тепер йому вискочити треба. Якісь проекти подавав і у ворожий цеп вночі лазив... але молодець!..
П'єр, скинувши капелюха, шанобливо нахилився перед Ку-тузовим.
— Я вирішив, що коли я повідомлю вашу світлість, ви можете прогнати мене або сказати, що ви знаєте те, що я повідомляю, і від цього мені нічого не станеться...— говорив Долохов.
— Так, так.
— А коли я маю рацію, то я принесу користь вітчизні, для якої я ладен померти.
— Так... так...
— І якщо вашій світлості треба буде людини, яка не жаліла б своєї шкури, то згадайте, будь ласка, про мене... Можливо, я стану в пригоді вашій світлості.
— Так... так...— повторив Кутузов, дивлячись на П'єра, і око його сміялося, звужуючись.
У цей час Борис, із своєю придворною спритністю, висунувся поруч з П'єром ближче до начальства і з дуже природним виглядом, неголосно, ніби продовжуючи почату розмову, сказав до П'єра:
— Ополченці — ті просто одягли чисті, білі сорочки, готуючись до смерті. Яке геройство, графеї
Борис сказав це до П'єра, очевидно, для того, щоб його почув ясновельможний. Він знав, що Кутузов зверне увагу на ці слова; і справді, ясновельможний звернувся до нього:
— Ти що говориш про ополчення?— спитав він Бориса.
— Вони, ваша світлість, готуючись до завтрашнього дня, до смерті, одягли білі сорочки.
— А!.. Чудесний, незрівнянний народ! — сказав Кутузов і, заплющивши очі, похитав головою.— Незрівнянний народ! — повторив він, зітхнувши.
— Хочете пороху понюхати?—сказав він до П'єра.— Так, приємний запах. Маю честь обожувати дружину вашу, здорова вона? Мій привал до ваших послуг.— І, як це часто буває зі старими людьми, Кутузов став неуважливо оглядатися, наче забув усе, що йому треба було сказати чи зробити.
Очевидно, згадавши, чого шукав, він поманив до себе Андрія Сергійовича Кайсарова, брата свого ад'ютанта.
— Як, як, як вірш отой Маріна, як вірш, як? Що на Гера-кова написав: "Будеш в корпусі учитель..." Скажи, скажи,— заговорив Кутузов, очевидно збираючись посміятися. Кайсаров прочитав... Кутузов, усміхаючись, кивав головою в такт вірша.
Коли П'єр відійшов від Кутузова, Долохов, поступившись до нього, взяв його за руку.
— Дуже радий зустріти вас тут, графе,— сказав він до нього голосно і не ніяковіючи від присутності сторонніх, особливо рішуче і урочисто.— Перед днем, в який бог знає кому з нас на роду написано залишитись живим, я радий з нагоди сказати вам, що я жалію, що між нами були непорозуміння, і бажав би, щоб ви не мали проти мене нічого. Прошу вас простити мені.
П'єр усміхаючись дивився на Долохова, не знаючи, що сказати йому. В Долохова сльози виступили на очах, він обняв і поцілував П'єра.
Борне щось сказав своєму генералові, і граф Бенігсен звернувся до П'єра й запропонував їхати з ним разом по лінії.
— Вам це буде цікаво,— сказав він.
— Так, дуже цікаво,— сказав П'єр.
Через півгодини Кутузов поїхав у Татаринову, і Бенігсен з почтом, серед якого був і П'єр, поїхав по лінії.
Бенігсен від Горок спустився великим шляхом до мосту, на який П'єру показував офіцер з кургана як на центр позиції і біля якого на березі лежали покоси пахучого сіна. Через міст вони проїхали в село Бородіно, звідти повернули ліворуч І повз велику кількість військ та гармат виїхали до високого кургана; на кургані копали землю ополченці. Це був редут, який ще не мав назви і який потім дістав назву редуту Раєвського, або курганної батареї.
П'єр не звернув особливої уваги на цей редут. Він не з'нав, що це місце буде для нього пам'ятнішим за всі місця Бородінського поля. Потім вони поїхали через яр до Семеновського, де солдати розтягали останні колоди хат та клунь. Потім з гори і на гору вони проїхали вперед через потолочене, наче градом вибите жито; цю дорогу щойно проклала артилерія по брилах ріллі, на флешіякі теж тоді ще копалися.
Бенігсен зупинився на флешах і став дивитися вперед на Ше-вардінський редут (що вчора ще був нашим); на ньому видно було кілька вершників. Офіцери казали, що там був Наполеон чи Мюрат. І всі жадібно дивилися на цю купку вершників. П'єр теж дивився туди, намагаючись вгадати, котрий з цих ледве видних людей — Наполеон. Нарешті вершники з'їхали з кургана і зникли.
Бенігсен звернувся до генерала, що підійшов до нього, і став пояснювати все розташування наших військ. П'єр слухав слова Бенігсена, напружуючи всі свої розумові сили, щоб збагнути суть майбутнього бою, але з прикрістю почував, що розумові здібності його для цього недостатні. Він нічого не розумів. Бенігсен перестав говорити і, помітивши постать П'єра, який прислухався, сказав раптом, звертаючись до нього:
— Вам, я гадаю, нецікаво?
— О, навпа'ки, дуже цікаво,— повторив П'єр не зовсім правдиво.
З флешей вони поїхали ще лівіше, дорогою, що звивалася густим, —невисоким березовим лісом. В середині цього лісу вискочив перед ними на дорогу коричневий з білими ногами заєць і, зляканий тупотом багатьох коней, так розгубився, що довго стрибав по дорозі поперед них, привертаючи загальну увагу і викликаючи сміх, і, лише коли в кілька голосів крикнули на нього, кинувся вбік і зник у чагарнику. Проїхавши верст зо дві лісом, вони виїхали на галявину, на якій стояли війська корпусу Тучкова, що мав захищати лівий фланг.
Тут, на крайньому лівому фланзі, Бенігсен багато і гаряче говорив і зробив, як здавалося П'єру, важливе з воєнного погляду розпорядження. Перед розташуванням військ Тучкова було підвищення. Це підвищення не було зайняте військами. Бенігсен
1 вид укріплення.
голосно критикував цю помилку, кажучи, що було нерозсудливо залишити незайнятою висоту, яка командує над місцевістю, і поставити війська під нею. Деякі генерали висловлювали ту ж думку. Один особливо войовничо гарячився, говорячи про те, що їх поставили тут на забій. Бенігсен наказав своїм іменем перевести війська на висоту.
Це розпорядження на лівому фланзі викликало у П'єра ще більший сумнів у своїй спроможності зрозуміти воєнну справу.