Війна і мир (том 4) - Сторінка 16

А тепер!" Він відчував фізичне страждання, як від тілесної кари, і не міг не виявляти його гнівним і страдницьким криком; але скоро він знесилився і, озираючись, почуваючи, що багато наговорив негожого, сів у коляску і мовчки поїхав назад.

Гнів, вилившись, уже не повертався більш, і Кутузов, кволо кліпаючи очима, вислуховував виправдання і слова захисту (Єрмолов сам не одвідував його до другого дня) і наполягання Бенігсена, Коновніцина й Толя на тому, щоб той самий рух, який не вдався, здійснити на другий день. І Кутузов мусив знову погодитись.

VI

На другий день війська з вечора зібрались у призначених місцях і вночі виступили. Була осіння &іч з чорно-лілуватими хмарами, але без дощу. Земля була мокра, але грязюки не було, і війська йшли тихо, тільки трохи чутно було зрідка бринчання артилерії. Заборонили розмовляти голосно, курити люльки, викрешувати вогонь; коням не давали іржати. Таємничість справи посилювала її привабливість. Люди йшли весело. Деякі колони зупинилися, поставили рушниці в козла і вклалися на холодній землі, гадаючи, що вони прийшли туди, куди треба було; деякі (більшість) колони йшли цілу ніч і, очевидно, зайшли не туди, куди їм треба було.

Лише граф Орлов-Денисов (найменший загін з усіх інших) потрапив на своє місце і в свій час. Загін цей зупинився біля крайнього узлісся на стежці з села Стромилової у Дмитрівське.

Вдосвіта, коли граф Орлов задрімав, його розбудили. Привели перебіжчика з французького табору. Це був польський унтер-офіцер корпусу Понятовського. Цей унтер-офіцер по-польському пояснив, що він перебіг тому, що його скривдили по службі, що йому б давно час бути офіцером, що він хоробріший за всіх і тому кинув їх і хоче їх покарати. Він казав, що Мюрат ночує за версту від них і що, коли йому дадуть сто чоловік конвою, він живцем візьме його. Граф Орлов-Денисов порадився зі своїми товаришами. Пропозиція була занадто принадна, щоб відмовитись. Усі визивались їхати, усі радили спробувати. По багатьох суперечках і міркуваннях генерал-майор Греков з двома козачими полками вирішив їхати з унтер-офіцером.

— Але пам'ятай же,— сказав граф Орлов-Денисов унтерофіцерові, відпускаючи його,— коли ти збрехав, я звелю повісити тебе, як собаку, а правда—сто червінців.

Унтер-офіцер, не відповідаючи на ці слова, сів з рішучим виглядом на коня і поїхав з Трековим, який швидко зібрався. Вони зникли в лісі. Граф Орлов, провівши Грекова, вийшов, щулячись від прохолоди світанку, що починав займатися, з лісу і, схвильований тим, що він затіяв на свою відповідальність, став оглядати ворожий табір, який.мрів тепер обманливо у світлі раннього раїтку та перегорілих вогнищ. Праворуч від графа Орлова-Денисова на відкритому схилі мали з'явитися наші колони. Граф Орлов дивився туди; але, незважаючи на те, що здалеку вони були б помітні, колон цих не було видно. У французькому таборі, як здавалося графу Орлову-Денисову і особливо як казав його дуже зіркий ад'ютант, починали ворушитися.

— Ах, їй-богу, пізно,— сказав граф Орлов, подивившись на табір, йому раптом, як це часто буває після того, як людини, якій ми повірили, нема більше перед очима,— йому раптом цілком ясно і очевидно стало, що цей унтер-офіцер дурисвіт, що він набрехав і тільки зіпсує всю справу атаки відсутністю цих двох полків, яких він заведе бозна-куди. Хіба можна з такої маси військ вихопити головнокомандуючого?

— їй-бо, він бреше, цей шельма,— сказав граф.

— Можна вернути,— сказав один з почту, який відчув так само, як і граф Орлов-Денисов, недовіру до цієї справи, коли подивився на табір.

— Га? Справді?.. Як ви думаєте, може, кинути? Чи ні?

— Накажете вернути?

— Вернути, вернути! — раптом рішуче сказав граф Орлов, дивлячись на годинник.— Пізно буде, зовсім видно.'

І ад'ютант помчав лісом за Трековим. Коли Греков повернувся, граф Орлов-Денисов, схвильований і цією відміненою спробою, і марним чеканням піхотних колон, які все не з'являлися, і близькістю ворога (усі люди його загону почували те саме), вирішив наступати.

Пошепки скомандував він: "Сідай!" Розподілились, перехрестилися...

— З богом!

"Урааааа!" — залунало лісом, і одна сотня за одною, як з мішка висипаючись, полетіли весело козаки зі своїми дротиками навпереваги через струмок до табору.

Один несамовитий, зляканий крик першого француза, який по-^ бачив козаків,— і все, що було в таборі, неодягнене, спросоння кинуло гармати, рушниці, коней і побігло куди попало.

Якби козаки переслідували французів, не зважаючи на те, що було позаду і навколо них, вони взяли б і Мюрата, і в£е, що тут було. Начальники й хотіли цього. Але не.можна було зрушити з місця козаків, коли вони добрались до здобичі й до полонених. Команди ніхто не слухав. Взято було гут-таки тисячу п'ятсот чоловік полонених, тридцять вісім гармат, прапори і, що важливіше за все для козаків, коні, сідла, ковдри і різні речі. З усім цим треба було обійтися, прибрати до рук полонених, гармати, поділити здобич, покричати, навіть побитися між собою: всім ним зайнялися козаки.

Французи, не переслідувані більш, стали опам'ятовуватись, вібралися командами і почали стріляти. Орлов-Денисов усе чекав колон і не наступав далі.

Тимчасом за диспозицією "die erste Kolonne marschiert"1 і т. д., піхотні війська колон, що спізнилися, якими командував Бенігсен і керував Толь, виступили як слід і, як завжди буває, прийшли кудись, та не туди, куди їм було призначено. Як і завжди буває, люди, які вийшли весело, почали зупинятися; виникло нарікання, усвідомилась плутанина, рушили кудись назад. Ад'ютанти та генерали, що проїжджали мимо, кричали, сердились, сварилися, казали, що зовсім не туди і що спізнились, когось лаяли і т. д., Í, нарешті, всі махнули рукою і пішли тільки для того, щоб іти будь-куди. "Куди-небудь та прийдемо!" І справді прийшли, але не туди, а деякі й туди, та спізнилися так, що прийшли без будь-якої користі, тільки для того, щоб у них стріляли. Толь, який у цьому бою грав роль Вейро^ера в Аустерліцькому, заклопотано мчав з одного місця в друге і скрізь знаходив усе навиворіт. Так він наїхав на корпус Багговута в лісі, коли вже зовсім розвиднілось, а корпус цей давно мав бути там, з Орловим-Денисовим. Схвильований, засмучений невдачею і гадаючи, що хто-небудь повинен бути винний у цьому, Толь під'їхав до корпусного командира і, ставши суворо докоряти йому, сказав, що за це розстріляти слід. Багговут, старий, бойовий, спокійний генерал, теж змучений всіма зупинками, плутаниною, протиріччями, на подив усім, зовсім всупереч своєму характеру, розлютувався і наговорив неприємних речей Толю.

— Я уроків приймати ні від кого не хочу, а помирати зі своїми солдатами вмію не гірше за іншого,— сказав він і з однією дивізією пішов уперед.

Вийшовши на поле під французькі постріли, схвильований і хоробрий Багговут, не міркуючи про те, корисний чи некорисний його вступ у бій тепер і з однією дивізією, пішов прямо і повів свої війська під постріли. Небезпека, ядра, кулі були тим самим, чого йому треба було в його гнівному настрої. Одна з перших куль убила його, інші кулі вбили багатьох солдатів. І дивізія його постояла якийсь час без потреби під вогнем.

VII

Тимчасом інша колона з фронту мала напасти на французів, але при цій колоні був Кутузов. Він знав дрбре, що нічого, крім плутанини, не вийде з цього проти його волі початого бою, і, на-

,і перша колона іде скільки те залежало від нього, стримував війська. Він не просувався.

Кутузов мовчки їхав на своїй сивенькій конячці, ліниво відповідаючи на пропозиції атакувати.

— У вас усе на язику атакувати, а не бачите, що ми не вміємо робити складних маневрів,— сказав він до Милорадовича, який просився вперед.

— Не вміли вранці взяти живцем Мюрата і прийти вчасно на місце: тепер нічого робити! — відповів він другому.

Коли Кутузова повідомили, що в тилу французів, де, за донесенням козаків, перше нікого не було, тепер два батальйони поляків, він покосився назад на Єрмолова (він з ним не говорив ще з учорашнього дня).

— От просять наступу, пропонують різні проекти, а як розпочнеш справу, нічого не готове, і попереджений ворог вживає своїх заходів.

Єрмолов примружив очі і трошки усміхнувся, почувши ці слова. Він зрозумів, що для нього гроза минула і що' Кутузов обмежиться цим натяком.

— Це він на мій карб забавляється,— тихо'сказав Єрмолов, торкнувши коліном Раєвського, що стояв біля нього.

Скоро після цього Єрмолов виїхав уперед до Кутузова і шанобливо доповів:

— Ще не пізно, ваша світлість, ворог не втік. Може, накажете наступати? А то гвардія і диму не побачить.

Кутузов нічого не сказав, але коли йому донесли, що війська Мюрата відступають, він наказав наступ; та через кожні сто кроків зупинявся на три чверті години.

Увесь бій полягав лише в тому, що зробили козаки Орлова-Денисова; решта війська тільки даремне втратила кілька сот людей.

Внаслідок цього бою Кутузов одержав алмазний знак, Бенігсен теж алмази і сто тисяч карбованців, інші, відповідно до чинів, одержали теж багато приємного, і після цього бою зроблено нові переміщення у штабі.

"Ось як у нас завжди робиться, все навиворіт!" — говорили після Тарутинського бою російські офіцери і генерали,— так само, як говорять і тепер, даючи зрозуміти, що хтось там дурний робить так, навиворіт, а ми б не так зробили. Але люди, які говорять так, або не знають справи, про яку говорять, або умисно обманюють с$бе. Всякий бій — Тарутинський, Бородінський, Аустерліцький — відбувається не так, як передбачали його розпорядники. Це є істотна умова.

Незліченна кількість вільних сил (бо ніде людина не буває вільнішою, як під час бою, де йдеться про життя і смерть) впливає на напрям бою, і цей напрям ніколи не може бути відомий заздалегідь і ніколи не збігається з напрямом якої-небудь однієї сили.

Коли багато сил, одночасно і різноманітно спрямованих, діє на яке-небудь тіло, то напрям руху цього тіла не може збігатися з жодною з сил, а буде завжди середнім, найкоротшим напрямом, тим, що в механіці виражається діагоналлю паралелограма сил.

Коли в описах істориків, особливо французьких, ми знаходимо, що в них війни та бої виконуються за планом, визначеним заздалегідь, то єдиний висновок, який ми можемо зробити з цього, полягає в тому, що описи ці невірні.

Тарутинський бій, очевидно, не досяг тієї мети, яку мав на увазі Толь: по порядку ввеспгза диспозицією в бій війська, і тієї, яку міг мати граф Орлов: узяти в полон Мюрата, або мети винищення враз усього корпусу, яку могли мати Бенігсен та інші особи, або мети офіцера, що бажав потрапити в бій і відзначитися, або козака, який хотів придбати більше здобичі, ніж він придбав, і т.