Війна і мир (том 4) - Сторінка 48

Випадок робить те, що він напружує всі сили на експедицію в Англію, яка, очевидно, погубила б його, і ніколи не здійснює цього наміру, а ненароком нападає на Мака з австрійцями, які здаються без бою. Випадок і геніальність дають йому перемогу під Аустерліцем, і випадково всі люди, не тільки французи, але й ціла Європа, за винятком Англії, яка й не візьме участі в подіях, що мають відбутися, всі люди, незважаючи на недавні страхання з його злочинів і відразу до них, тепер визнають за ним його владу, назву, яку він собі дав, і його ідеал величі та слави, що здається всім чимсь прекрасним і розумним.

Мовби примірюючись і готуючись до майбутнього руху, сили заходу кілька разів у 1805, 6-му, 7-му, 9-му роках пориваються на схід, міцніючи і наростаючи. У 1811 році група людей, склав шись у Франції, зливається в одну величезну групу з серединними народами. Разом із збільшенням групи людей далі розвивається сила виправдання людини, що стоїть на чолі руху. За десятилітній підготовчий період часу, що передує великому рухові, людина ця зводиться з усіма коронованими* особами Європи. Викриті володарі світу не можуть протипоставити наполеонівському ідеалові слави та величі, в якому нема смислу, ніякого розумного ідеалу. Один перед одним вони пориваються показати йому свою нікчемність. Король пруський посилає свою дружину запобігати ласки великої людини; імператор Австрії вважає за ласку те, що людина ця приймає в своє ложе дочку кесарів; папа, охоронець святині народів, слугує своєю релігією піднесенню великої людини. Не так сам Наполеон підготовляє себе для виконання своєї ролі, як усе круг нього підготовляє його до прийняття на себе всієї відповідальності за те, що відбувається і має відбутись. Нема вчинку, нема злодіяння чи дріб'язкового обману, який би він учинив і який відразу ж в устах усіх круг нього не відбився б у формі великого діяння. Краще свято, яке можуть придумати для нього германці,— це святкування Ієни та Ауёрштета. Не тільки він великий, а великі його предки, його брати, його пасинки, зяті. Усе учиняється для того, щоб позбавити його решти сили розуму і підготувати до його страшної ролі. І коли він готовий, готові й сили.

Навала рине на схід, досягає кінцевої мети — Москви. Столицю взято; російське військо більш знищено, ніж будь-коли було знищено ворожі війська в попередніх війнах від Аустерліца до Ваграма. Але раптом замість тих випадків і тієї геніальності, що так послідовно вели його досі безперервним рядом успіхів до призначеної мети, виникає незчисленна кількість зворотних випадків від нежитю в Бородіні до морозів і іскри, що запалила Москву; і замість геніальності виникають дурість і підлість, які не мають прикладів.

Навала тікає, повертається назад, знову тікає, і всі випадки тепер уже не за, а проти нього.

Учиняється протирух зі сходу на захід, незвичайно схожий на попередній рух з заходу на схід. Ті самі спроби руху зі сходу на захід у 1805—1807—1809 роках передують великому рухові; те ж зчеплення у групу величезних розмірів; те ж приставання серединних народів до руху; те ж вагання на середині шляху і та ж швидкість у міру наближення до мети.

Парижа — крайньої мети — досягнуто. Наполеонівські уряд і військо розвалені. Сам Наполеон не має більше смислу; всі дії його очевидно жалюгідні і гидкі; але знову стається непоясненна випадковість: союзники ненавидять Наполеона, в якому вони вбачають причину свого лиха; позбавлений сили і влади, викритий у лиходійствах і підступностях, він би повинен був здаватися їм таким, яким здавався їм десять років тому і рік після цього,— розбійником поза законом. Але через якийсь дивний випадок ніхто не бачить цього. Роль його ще не кінчилася. Людину, яку десять років тому і рік після вважали за розбійника поза законом, посилають на острів за два дні їзди від Франції, який дають йому у володіння з гвардією та мільйонами, що їх платять йому за щось.

IV

Рух народів починає влягатися в свої береги. Хвилі великого руху відринули, і на затихлому морі утворюються кола, на яких гойдаються дипломати, думаючи, що саме вони втихомирюють рух.

Та затихле море раптом піднімається. Дипломатам здається,, що вони, їх незгоди—причина цього нового напору сил; вони чекають війни між своїми государями; становище здається їм нерозв'язним. Але хвиля, піднесення якої вони почувають, рине не звідти, звідки вони чекають її. Піднімається та ж хвиля з тієї ж вихідної точки руху — Парижа. Учиняється останній відхлюп руху з заходу, відхлюп, який повинен розв'язати дипломатичні утруднення, що здаються нерозв'язними, і покласти край войовничому рухові цього періоду.

Людина, яка спустошила Францію, сама одна, без змови, без солдатів, приходить у Францію. Кожен сторож може взяти її; але, завдяки дивному випадкові, ніхто не тільки не бере, але й усі захоплено зустрічають ту людину, яку проклинали день тому і проклинатимуть через місяць.

Людина ця потрібна ще для виправдання останньої сукупної дії.

Дія відбулася. Останню роль зіграно. Акторові звеліли роздягтися і змити сурму та рум'яна: в ньому більше не буде потреби.

І минає кілька років у тому, що ця людина в самотині на своєму острові грає сама перед собою жалюгідну комедію, інтригує і бреше, виправдуючи свої діяння, коли виправдання цього вже не треба, і показує цілому світові, що таке було те, що люди вважали за силу, коли невидима рука водила цією людиною.

Розпорядник, закінчивши драму й роздягнувши актора, показав його нам.

— Дивіться, чому ви вірили! Ось він! Бачите ви тепер, що не він, а я рухав вас?

Але, засліплені силою руху, люди довго не розуміли цього.

Ще більшу послідовність і неминучість являє собою життя Олександра І, тієї особи, яка стояла на чолі протируху зі сходу на захід.

Що потрібне для тієї людини, яка б, заслоняючи собою інших, стояла на чолі цього руху зі сходу на захід?

Потрібне почуття справедливості, зацікавленість у справах Європи, але віддалена, не затемнена дріб'язковими інтересами, потрібна перевага високості моральної над колегами — государями того часу; потрібна лагідна і приваблива особистість; потрібна особиста образа проти Наполеона. І все це є в Олександрі І; все це підготували незчисленні так звані випадковості всього його минулого життя: і виховання, і ліберальні починання, і порадники з усіх боків, і Аустерліц, і Тільзіт, і Ерфурт.

Під час народної війни особа ця не діє, бо вона не потрібна. Але як тільки виникає необхідність загальної європейської війни, особа ця ту ж мить з'являється на своєму місці і, з'єднуючи європейські народи, веде їх до мети.

Мети досягнуто. Після останньої війни 1815 року Олександр перебуває на вершині можливої людської влади. Як же він використовує її?

Олександр І, умиротворитель Європи, людина, яка змолоду прагнула робити тільки добро своїм народам, перший починатель ліберальних нововведень у своїй вітчизні, тепер, коли, здається, він має найбільшу владу і тому — змогу зробити добро своїм народам, тимчасом як Наполеон у вигнанні робить дитячі і брехливі плани про те, як би він ощасливив людство, коли б мав владу, Олександр І, виконавши своє покликання і почувши на собі руку божу, раптом визнає нікчемність цієї мнимої влади, одвертається від неї, передає її до рук мерзенних людей, до яких він ставиться з презирством, і тільки каже:

— "Не нам, не нам, а імені твоєму!" Я теж людина, як і ви; облиште мене жити, як людина, і думати про свою душу та про бога.

Як сонце і кожен атом ефіру є куля, завершена в самій собі, яка разом з тим становить тільки атом неприступного для людини величезністю цілого,— так і кожна особа носить у самій собі свої цілі і тимчасом носить їх для того, щоб служити неприступним для людини цілям загальним.

Бджола сиділа на квітці і вжалила дитину. І дитина боїться бджіл і каже, що мета бджоли полягає в тому, щоб жалити людей. Поет милується бджолою, що впивається в чашечку квітки, і каже, що мета бджоли полягає у впиванні в себе пахощів квітів. Пасічник, помічаючи, що бджола збирає квітковий пилок та солодкий сік і приносить їх у вулик, каже, що мета бджоли полягає у збиранні меду. Другий пасічник, ближче вивчизши життя рою, каже, що бджола збирає пилок і сік для вигодування молодих бджіл і виведення матки, що мета її полягає в продовженні роду. Ботанік помічає, що, перелітаючи з пилком дводомної квітки на маточку, бджола запліднює її, і ботанік у цьому вбачає мету бджоли. Другий, спостерігаючи переселення рослин, бачить, що бджола допомагає цьому переселенню, і цей новий спостережник може сказати, що в цьому полягає мета бджоли. Але кінцева мета бджоли не вичерпується ні першою, ні другою, ні третьою метою, що їх спроможний відкрити розум людський. Чим вище піднімається розум людський у відкритті цих цілей, тим очевидніша для нього неприступність кінцевої мети.

Людині приступне спостереження лише над відповідністю життя бджоли до інших явищ життя. Те саме треба сказати про цілі історичних осіб і народів.

V

Весілля Наташі, яка вийшла в 13-му році за Безухова, було останньою радісною подією у старій родині Ростових. Того ж року граф Ілля Андрійович помер і, як це завжди буває, по смерті його розпалась стара родина.

Події останнього року — пожежа Москви і втеча з неї, смерть князя Андрія і розпач Наташі, смерть Петі, графинине тужіння— все це, як удар за ударом, падало на голову старого графа. Він, здавалось, не розумів і почував себе неспроможним зрозуміти значення всіх цих подій і, морально схиливши свою стару голову, наче ждав і просив нових ударів, які б його доконали. Він здавався то зляканим і розгубленим, то неприродно жвавим і заповзятливим.

Весілля Наташине на якийсь час захопило його своїм зовнішнім боком. Він замовляв обіди, вечері і, очевидно, намагався здаватись веселим; але веселість його не передавалась, як перше, а, навпаки, викликала жалість у людях, які знали й любили його.

Після від'їзду П'єра з дружиною він затих і став скаржитися на нудьгу. Через кілька днів він захворів і зліг у ліжко. З перших днів його хвороби, хоч лікарі втішували його, він зрозумів, що йому не встати. Графиня, не роздягаючись, два тижні провела в кріслі біля його узголів'я.