Викрадені бацили - Сторінка 2

- Герберт Джордж Уеллс -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

І ту ж мить відчув, як тоненьке скло хруснуло, і нижня половинка пробірки брязнула на підлогу кеба. Вилаявшись, анархіст упав на сидіння й похмуро втупився на кілька краплин, що застигли на фартусі.

Він здригнувся.

— Що ж! Мабуть, я стану першим! Ну й нехай! Принаймні я буду мучеником, а це вже неабищо. І все ж це гидка смерть! Невже вона справді така нестерпна, як кажуть?

Зненацька йому сяйнула ідея. Він помацав рукою на підлозі. На вцілілому денці пробірки ще зосталася краплина рідини, і, щоб мати цілковиту певність, він випив її. Так буде надійніше. В кожному разі, він не дасть маху.

Потім анархіст збагнув, що тепер, власне, нема чого й утікати від бактеріолога. На Веллінгтон-стріт він сказав візникові зупинитись і вийшов. На приступці кеба він посковзнувся — у нього запаморочилось у голові. Швидко ж діє ця холерна отрута!

Чоловік із блідим обличчям відразу забув про візника, став на тротуарі й, згорнувши на грудях руки, почав чекати бактеріолога. В його позі було щось трагічне. Усвідомлення близької смерті додало всьому його образу гідності. Свого переслідувача він зустрів зухвалим сміхом.

— Хай живе анархія! Ви спізнилися, друже! Я все випив. Холера на волі!

Бактеріолог, не сходячи з кеба, зацікавлено дивився крізь окуляри на чоловіка.

— Випили?! Ви анархіст! Тепер мені все зрозуміло.

Він хотів був додати ще щось, але стримався. Вуста його ворухнулись у ледь помітній усмішці. Він відкинув фартух кеба, щоб зійти. Побачивши це, анархіст театрально помахав йому на прощання рукою й подався у бік мосту Ватерлоо, намагаючись дорогою зачепити своїм зараженим тілом якомога більше перехожих. Бактеріолог так уважно стежив за ним поглядом, що навіть не виказав ані найменшого подиву, коли на тротуарі поруч із ним постала дружина з його капелюхом, черевиками та пальтом.

— Це добре, що ти принесла мої речі, — промовив він, не спускаючи з очей постаті, що віддалялася. — Сідай краще в кеб, — додав він, усе ще дивлячись услід анархістові.

Тепер Мінні була цілком певна, що її чоловік стратився розуму. Вона вирішила взяти справу в свої руки й наказала візникові везти їх додому.

— Взути черевики? Ну звісно, люба! — промовив бактеріолог, коли кеб почав повертати назад, а невеличка темна постать, що поважно посувалася вдалині крізь натовп, нарешті зникла з очей. Раптом йому прийшла в голову якась безглузда думка, і він засміявся. — Ти знаєш, а річ досить серйозна. Виявляється, той чоловік, що приходив до мене, — анархіст. Ні-ні, не поспішай зомлівати, вислухай усе до кінця. Мені закортіло його здивувати. Я не знав, що він анархіст, і взяв пробірку з отим новим видом бактерій, про які я тобі казав. Вони дуже заразні. Гадаю, це від них на тілі мавп виступають сині плями. А я, дурний, узяв та й похвалився, що то, мовляв, азіатська холера. Тоді він украв її і втік, щоб отруїти в Лондоні воду. Звісно, цей тип міг би підсунути нашому цивілізованому місту велику свиню. Але він сам проковтнув ті бактерії. Звичайно, я не можу сказати, що тепер з ним буде, але ж ти знаєш, кошеня від них посиніло, троє цуценят узялися плямами, а горобець став аж голубим. Та найгірше те, що мені доведеться згаяти силу часу й викинути купу грошей, щоб виростити нову культуру. — В таку спеку вдягати пальто? Навіщо? Тільки через те, що дорогою нам може трапитися місіс Джеббер? Але ж, люба, місіс Джеббер — не протяг... Чого це я повинен носити пальто такого спекот ного дня — тільки тому, бач, що місіс Джеббер... Ну, гаразд, гаразд...

© УЕЛЛС Герберт. У безодні: Оповідання. — К.: Веселка, 1988. — 312 с. ("Пригоди. Фантастика").

© ЛОГВИНЕНКО О. П., переклад з англійської, 1988.