Вище крокви, будівничі - Сторінка 9

"Бу-Бу, коли ти витерлася, прибери простирадло. Не залишай його долі. З привітом — Сімор". "Уолте, твоя черга вести 3. і Ф. на прогулянку в парк. Я водив їх учора. Здогадайся хто". "У середу їхній день народження. Не йдіть у кіно і не тиняйтеся по студії після передачі. Інакше будете оштрафовані. Це стосується також і тебе, Бадді". "Мати сказала, що Зуї ледве не з'їв фінолакс. Не залишайте на раковині напівотруйні речовини, які він може дістати й з'їсти".

Я, звичайно, наводжу зразки написів часів нашого дитинства, але навіть багато років згодом, коли задля незалежності та самостійності я й Сімор відокремилися й завели власне помешкання, ми з ним не зрадили давню родинну традицію. Інакше кажучи, ми не викидали змилків.

Коли я зайшов у ванну, тримаючи під пахвою Сіморів щоденник, і надійно зачинив двері на защіпку, то майже негайно помітив записку. Рука була, однак, не Сіморова, а, поза всяким сумнівом, моєї сестри Бу-Бу. [210]

Чи писала вона милом, чи не милом, однаково літери були такі дрібнесенькі, що розібрати не було майже ніякої змоги. Отож вона легко вмістила на дзеркалі таке послання:

"Вище крокви, будівничі! Наречений іде подібний до Ареса. Він вищий за найвищого мужчину. З привітом — Ірвінг Сапфо, що працювала колись по контракту в широкомовній компанії Елізіум з обмеженими правами. Будь щасливий, щасливий зі своєю прекрасною Мюрієл. Наказую тобі. Тут я найстарша".

Треба сказати, що вищецитована поетеса користалася великою прихильністю — через певні проміжки ласу — всіх дітей у нашій родині головним чином завдяки величезному впливові Сімора на наш поетичний смак.

Я прочитав і перечитав цитату, а потім сів на край ванни і розгорнув Сіморів щоденник.

Далі я правдиво відтворюю ті сторінки Сіморового щоденника, які я прочитав, сидячи на краю ванни. Мені здається, що я матиму цілковиту слушність, коли не наводитиму дат. Досить сказати, що він зробив ці записи, коли його частина стояла в Форт-Монмуті наприкінці 1941-го й початку 1942 року, за кілька місяців до того, як призначили день одруження.

"Цього вечора, коли ми вишикувалися для церемонії спуску прапора, було страшенно холодно, проте чоловік шість лише з нашої роти зомліли, поки оркестр нескінченно довго виконував "Зірчасто-смугастий прапор". Гадаю, жодна людина з нормальним кровообігом не може стояти неприродно виструнчившись, як того вимагає військовий статут. А надто тримаючи важку, наче свинцеву гвинтівку в позиції "на прапор шикуйсь!". Я не маю кровообігу, не маю пульсу. Я звик до непорушної постави. Я в цілковитій згоді з темпом "Зірчасто-смугастого прапора". Його ритм нагадує мені романтичний вальс.

По церемонії ми дістали звільнення до півночі. 0 сьомій я стрівся з Мюрієл біля Білтмора. Дві чарки міцного, два бутерброди з тунцем, що ми їх з'їли в кав'ярні, потім фільм, який вона хотіла подивитися,— щось за участю Грі-ра Гарсона. Я подивився на неї декілька разів у темряві, коли літак сина Гріра Гарсона пропав безвісти. Вона сиділа розкривши рота. Зосереджена, стурбована. Всім єством поринула в трагедію виробництва фірми Метро — Голдвін — Мейєр. Я затремтів од побожного жаху і щастя. Як я кохаю цю дівчину і потребую її щирого серця. Вона [211] подивилася на мене, коли діти принесли кошеня своїй матері. М. подобалося кошеня, і вона хотіла, щоб і я його сподобав. Навіть у темряві я відчув, що вона відсахнулась од мене, як завжди, коли я автоматично не вподобаю те, що вона любить. Згодом у вокзальному барі вона спитала мене: "Правда, кошенятко було миле?" Вона вже не вживає слово "розкішне". Коли це я налякав її так, що вона одцуралася слів із свого звичайного словникового запасу? Хоч я людина й нудна, та все ж таки навів визначення сентиментальності, яке дав Р. Г. Бліт: ми впадаємо в сентиментальність тоді, коли трактуємо річ ніжніше за бога. Я сказав (повчально?), що бог поза всяким сумнівом любить кошенят, але, мабуть, не в кольорових фільмах, де їм на лапки узувають плетені черевички. Він полишає цю мальовничу деталь сценаристам. М. поміркувала і, здавалось, згодилася зі мною, але ця "істина" була не дуже їй бажана. Вона сиділа, помішуючи трунок і відособившись од мене. її непокоїть те, що любов до мене приходить і відходить, з'являється й зникає. Вона сумнівається в її реальності лише тому, що любов не тішить так перманентно, як кошеня. Бог свідок, це навіває сум. Людський голос наче створений для того, щоб оскверняти все на світі.

Сьогодні увечері обід у Федерів. Дуже добрий. Телятина, картопляне пюре, стручкова квасоля, чудовий зелений салат з олією і оцтом. Десерт Мюрієл приготувала сама: заморожені вершки з сиром, а зверху малина. На очах мені виступили сльози (Сайгьо каже: "Не знаю, що воно таке. Але від удячності у мене капають сльози"). На столі поряд зі мною поставили пляшку кетчупу. Очевидно, Мюрієл сказала місіс Федер, що я поливаю кетчупом усяку страву. Я б віддав усе на світі, щоб побачити, як М. захищає мене, кажучи своїй матері, що я вживаю кетчуп навіть з стручковою квасолею. Моя люба дівчинка!

По обіді місіс Федер запропонувала послухати передачу. Мене непокоїть її ентузіазм, ностальгічна прихильність до передачі, особливо до давніх часів, коли виступали ми з Бадді. Сьогодні її передавали з якоїсь військово-морської бази, чомусь аж з-під Сан-Дієго. Надто забагато педантичних запитань і відповідей. Голос Френні звучав так, наче в неї нежить. Зуї фантазував на відчай душі. Диктор завів з ними розмову про житлове будівництво, і мала Берк заявила, що вона ненавидить однакові будинки — маючи на увазі довжелезний ряд однакових стандартних будинків. Зуї сказав, що вони приємні. Він сказав, що йому було б дуже приємно зайти ненароком у чужий будинок, пообідати [212] помилково з чужими людьми, переночувати в чужому ліжку і зранку поцілувати всіх на прощання, гадаючи, що вони його рідні. Він сказав, що хотів би навіть, аби всі люди на світі були схожі один на одного як дві краплі води. Тоді, мовляв, кожен, зустрівши людину, вважав би, що це його дружина, або мати, або батько, і люди скрізь і завжди обіймалися б, і це було б дуже приємно.

Увесь вечір я почував себе незмірно щасливим. Коли ми сиділи у вітальні, мене вразили близькі стосунки Мюрієл з її матір'ю. Це так гарно. Вони знають вади одна одної, особливо вади, що стосуються товариської розмови, і докоряють за них поглядами. Місіс Федер невпинно стежить за Мюрієл, коли та починає говорити про свої літературні уподобання, а Мюрієл пильно дивиться на матір, коли вона стає надміру багатослівна. Хоч вони інколи й сперечаються, але між ними не може бути серйозної сварки, бо вони — мати і донька. Страшне і прегарне видовище. Та часом буває, коли я сиджу " ними заворожений, мені хочеться, щоб містер Федер частіше встрявав до розмови. Часом я потребую його слова. Іноді, коли я переступаю поріг їхнього помешкання, мені здається, що я заходжу в неохайний світський жіночий монастир на дві особи. А коли я виходжу, мені здається,, що М. та її мати напхали мені кишені пляшечками й слоїками з губною помадою, рум'янами, сітками на волосся, дезодораторами тощо. Я надзвичайно їм удячний, але не знаю, що робити з їхніми невидимими подарунками.

Сьогодні після сигналу вечірньої зорі ми не дістали одразу звільнення, бо під час параду, який приймав англійський генерал, хтось упустив гвинтівку. Я спізнився на поїзд, що відходив о 5.52, і на годину спізнився на побачення з Мюрієл. Обід у Лун Фара на П'ятдесят восьмій. Під час обіду М. збуджена й замалим не плакала, щиро схвильована й злякана. її мати вважає, що я особа з шизофренічними нахилами. Очевидячки, вона розмовляла про мене з психіатром і він з нею погоджується. Місіс Федер попросила Мюрієл вивідати, чи немає у нашій родині божевільних. Гадаю, Мюрієл була так наївна, що розказала їй, чому в мене на зап'ястках шрами, бідолашна, люба дівчинка. З того, що М. розповідає, мені ясно: її мати турбується не цим, а деякими іншими речами. Точніше трьома. По-перше, я не хочу й не можу сходитися з людьми. По-друге, зі мною щось негаразд, бо я не спокусив Мюрієл. По-третє, [213] очевидячки, місіс Федер ніяк не дає спокою моя репліка, яку я днями кинув за обідом,— що я хотів би бути дохлою кішкою. Минулого тижня вона спитала мене під час обіду, що я збираюся робити по тому, як демобілізуюся з армії. Чи піду знову викладати в той самий коледж? Чи маю намір узагалі братися за викладання? Чи думаю я повернутися на радіо, може, в ролі якого-небудь коментатора? Я відказав, що, мені здається, війна триватиме довіку і я певний одного: якщо коли-небудь настане мир, я хотів би бути дохлою кішкою. Місіс Федер гадала, що то був жарт. Високомудра особа. Вона гадала, що моя якнайсерйозніша відповідь була своєрідний жарт, на який слід реагувати легковажним мелодійним сміхом. Коли вона засміялася, мене це, мабуть, розважило, і я забув їй пояснити, що то означає. Сьогодні увечері я розповів Мюрієл, що якось буддистського мудреця спитали, яка найцінніша річ у світі, і він відповів: дохла кішка, бо ніхто не складе їй ціну. М. полегшало на душі, але я ясно бачив, що їй кортіло додому. Вона прагнула запевнити матір, що моє зауваження аж ніяк не шкідливе. Вона поїхала в таксі зо мною на станцію. Яка вона була мила в чудовому гуморі. Вона вчила мене усміхатися, розгладжуючи своїми пальчиками м'язи обабіч мого рота. Як гарно вона сміється. О боже, я такий щасливий! Якби тільки вона була зі мною щасливіша. Інколи мені щастить її розважити, їй, очевидно, подобається моє обличчя, і руки, і потилиця, і їй, мабуть, аж надто приємно розповідати подругам, що вона заручена з Біллі Блеком, який багато років виступав у програмі "Розумна дитина". Гадаю, вона загалом відчуває до мене материнський і сексуальний потяг. Та в цілому я йе можу дати їй справжнього щастя. О боже, поможи мені! Єдина втіха, це те, що кохана моя відчуває постійну незмінну пошану до шлюбу. Вона повсякчас прагне гратися в сім'ю. її подружній ідеал абсурдний і зворушливий. Вона хоче дуже засмагнути і мріє колись підійти до чергового адміністратора шикарного готелю й спитати, чи забрав уже чоловік листи. Вона хоче ходити по крамницях шукати матерії на фіранки.