Вказівки для Джона Хоувелла - Сторінка 2

Він зважився був піти за нею, в голові промайнула якась невиразна надія: гардероб, хвилинна розмова. "Чудово, — проголосив високий, поплескуючи його по плечу. — Дуже добре. Ви дуже добре впоралися". Він доказував на завісу, з-за якої долинали оплески. "Їм справді припало до вподоби. Підемо вип'ємо чогось". Двоє інших трималися трохи позаду і ввічливо посміхалися, тому Райс не пішов за Євою. Високий відчинив двері у глибині першого коридора, і вони опинилися в маленькому салоні, де вишикувались рядами крісла, стояла шафка, на ній — надпита пляшка віскі і чудові кришталеві чарочки. "Ви дуже добре впоралися, — ще раз наголосив високий, поки решта сідали навколо Райса. — З льодом, еге ж? Тут не тільки вам, а й будь-кому іншому пересохло б у роті". Райс подякував, і чоловік у сірому подав йому наповнену чарку. "Третій акт трохи складніший, але водночас набагато цікавіший для Хоувелла, — повідомив високий. — Ви вже збагнули, мабуть, що тут і до чого". Швидко і не вагаючись, він почав пояснювати Райсові ідею п'єси. "Ви дещо ускладнили справу, — сказав він. — Ніколи б не подумав, що ви будете таким пасивним щодо своєї дружини; я б реагував інакше". "Як саме?" — сухо спитав Райс. "О ні, друже, про це не випадає запитувати. Моя думка могла б уплинути на ваше рішення, а ви, напевне, маєте якийсь свій план. Чи може, ні?" І, оскільки Райс не відповідав, докинув: "Я кажу про це, бо власне не треба мати жодних наперед продуманих планів. Ми всі надто задоволені, щоб ризикувати. Інакше можна зіпсувати кінцевий ефект". Райс сьорбнув чималий ковток віскі. "Але ж перед другим актом ви казали: я можу робити все, що заманеться", — нагадав Райс. Чоловік у сірому засміявся, але високий зиркнув у його бік, і той спробував заглушити свій сміх вибачливим жестом. "Завжди є межа і для експромту чи випадковості, — називайте це, як вам завгодно, — сказав високий. — Проте відтепер я просив би вас дотримуватись моїх вказівок, звичайно, залишаючись вільним у деталях". Піднявши праву долоню, він розглянув її, а потім вказівним пальцем лівої руки тицьнув у неї кілька разів. Поміж двома ковтками віскі (йому знову долили по вінця) Райс слухав вказівки для Джона Хоувелла. Під впливом алкоголю і якогось непевного відчуття, що було ніби повільним поверненням до свого власного "я" і переповнювало його холодною люттю, йому легко прояснювався сенс тих вказівок, підготовки конфлікту, який мав бути розв'язаний у третьому акті. "Сподіваюсь, вам усе ясно", — сказав високий і відняв з долоні палець. "Цілком ясно, — відповів підводячись Райс, — хотілося б лише знати, чи в четвертому акті..." "Не треба ускладнень, друже, — застеріг його високий. — Під час наступного антракту ми повернемось до цієї теми, а зараз я порадив би вам зосередити увагу саме на третьому акті. Але... прошу нарешті подати вбрання..." Райс відчув, як німий розстібує йому куртку; старий дістав з шафи твідовий костюм і пару рукавичок. Райс машинально перевдягся під схвальними поглядами всієї трійці. Високий чекав на нього, відчинивши двері. Десь далеко пролунав дзвоник. "Парко у цій проклятій перуці", — подумав Райс, одним ковтком допиваючи віскі. Відчуваючи чиюсь обережну долоню на своєму лікті, він одразу ж опинився серед нових декорацій. "Ще рано, — почув він за собою голос високого. — І прошу пам'ятати, що в парку зимно. Може, краще б підняти комір куртки... Прошу, тепер час виходити на сцену". З лави на доріжці парку до Райса наближався Майкл, вітаючи його якимсь дурним жартом. Треба було щось відповідати, приміром, плести про красу осені в Регентпарку, доки повернуться Єва і дама в червоному, що пішли годувати лебедів. Райс уперше — причому його самого це здивувало не менше за інших — зробив якісь натяки на ситуацію, що сподобалася публіці, і Майклові довелося перейти до оборони; аби якось зорієнтуватися, Райс мусив вдатися до відомих професійних трюків. Ніби заслоняючись від вітру, щоб запалити сигарету, Райс повернувся спиною до залу і, кинувши погляд поверх окулярів, побачив за лаштунками трьох чоловіків: рука високого погрозливо ворухнулась. Райс посміхнувся крізь зуби (він був трохи напідпитку, до того ж ситуація його бавила: застережливий рух видався йому страшенно смішним), після чого відвернувся і сперся на Майклове плече. "У парках так багато цікавого. — сказав він. — Просто не розумію, як можна гаяти час на лебедів чи коханців, коли потрапляєш до лондонського парку". Публіка знову зайшлася сміхом, сміючись куди щиріше за Майкла: той нетерпляче очікував виходу Єви і дами в червоному. Не вагаючись, Райс і далі йшов на загострення ситуації, чимдалі більше відхиляючись від вказівок у жорстокому і безглуздому поєдинку з акторами. Вони силкувались повернути його до ролі і часом їм щастило у цьому, але він знову вислизав їм з рук, прагнучи якимось чином допомогти Єві, ще не усвідомлюючи як, але кажучи собі (його це смішило, певно, через віскі): все, що він зараз змінить, без сумніву, матиме вплив на останній акт (НЕ ДАЙ ЇМ ЗАБИТИ МЕНЕ). Ті, що стояли за лаштунками, уже розгадали його наміри, досить було зиркнути понад окулярами в напрямку лівої куліси, щоб побачити загрозливі жести високого; як за сценою, так і на сцені всі були проти нього і Єви, їм перешкоджали порозумітися, їй не дозволяли з ним перемовитись, відразу ж підходив старший пан, а за ним стовбичив понурий шофер. Хвилина спокою (Райс пам'ятав вказівки: пауза, по ній — розмова про купівлю акцій, ключова фраза дами в червоному, яка все поставить на свої місця, завіса), під час цієї паузи дама в червоному і Майкл мусили одійти вбік, аби старший пан міг порозмовляти, перекинутись словами з Євою і Хоувеллом про біржові операції — чого тільки не було в дій п'єсі. Приємність від того, що він трохи зіпсував їхній сценарій подій, сповнила Райса чимось схожим на щастя. З жестом, що без найменшого сумніву означав його відмову від ризикованих операцій, він узяв Єву попід руку, ухилився від старшого пана, що аж розплився в усмішці, і почав з нею прогулюватись, відчуваючи за спиною мур з дотепних реплік, на які не звертав уваги, бо вони були вигадані, щоб потішити публіку. Натомість з боку Єви долинув — ніби легенький літній вітерець до лівої скроні — ледве чутний шепіт її справжнім голосом: "Залишайся зі мною до кінця", перерваний нетерплячим рухом, дами в червоному. Вона потягла за собою Хоувелла, щоб він віч-на-віч вислухав оту її ключову фразу. Одразу ж по тому, без найменшої перерви, не діставши нагоди втиснути хоча б одне слово, що, можливо, змінило б перебіг наступних подій, Райс побачив, як падає завіса. "Кретин", — сказала дама в червоному. "Одійди, Флоро", — наказав високий, що був уже поряд; Райс посміхнувся, задоволений собою. "Кретин", — повторила дама в червоному, беручи під лікоть Єву, яка схилила голову на груди і, здавалось, її тут навіть не було. Райса міцно штовхнули туди, куди треба йти, він усе ще відчував себе ділком задоволеним. "Кретин", — і собі докинув високий і шарпнув його за голову, хоча Райс сам здійняв окуляри і подав їх високому. "Добре було віскі, — повідомив Райс. — Якщо хочете давати мені вказівки на останній акт..." Удар під ребра мало не звалив його на підлогу, він випростався, відчуваючи, що його трохи занудило, і під зливою штурханів пішов якимсь тьмяно освітленим коридором. Високий зник, ті, що залишилися, затискали його поміж собою і пхали вперед. Якісь двері з блимливою лампочкою над ними;. "Перевдягайся", — сказав старий, подаючи Райсові його вбрання. Не даючи часу на те, щоб обсмикнути куртку, він поштовхом розчинив двері. Ще один штурхан випхнув Райса на тротуар, він спіткнувся, відчув холод заваленого покидьками завулка. "От наволоч, ще дістану через них запалення легенів", — подумав Райс, мацаючи руками по кишенях. На другому кінці завулка блищало світло, звідти долинав намір вуличного руху. Зайшовши за ріг (у нього не забрали ні документів, ні грошей), він побачив театральний під'їзд. Оскільки ніхто не міг йому перешкодити повернутися на своє місце і подивитися виставу до кінця, Райс увійшов до теплого фойє, в тютюновий дим, галас, натовп біля бару. Часу .вистачало ще на одне віскі, але він неспроможний був зосередитись. За мить перед підняттям завіси він замислився, хто ж гратиме Хоувелла в останньому акті, чи не проходить зараз якийсь інший нещасний через ввічливі умовляння, погрози й надягання окулярів. Але жарт, мабуть, щовечора кінчався однаково, бо на сцені був актор з першого акту, який, прочитавши листа у своєму кабінеті, передав його Єві, зблідлій і вбраній у щось сіре. "Яке неподобство, — нахилився Райс до свого сусіди ліворуч. — Як можна міняти актора протягом п'єси?" Сусід втомлено зітхнув: "Важко орієнтуватися у п'єсах цих молодих авторів. Сама символіка". Райс зручно вмостився у кріслі, вдоволено помічаючи, що решта публіки несхвально перемовлялась, настроєна не так поблажливо, як його сусіда, до змін у зовнішності Хоувелла. Але театральна умовність швидко взяла гору над їхнім невдоволенням, актор був чудовий, і дія розвивалася так, що захопила навіть самого Райса, він ніби поринув у якесь приємне забуття. Лист був від Майкла, який повідомляв про свій від'їзд з Англії. Єва прочитала його і мовчки повернула. Відчувалося, що вона насилу стримує сльози. ЗАЛИШАЙСЯ ЗІ МНОЮ ДО КІНЦЯ, — сказала Єва. — НЕ ДАЙ ЇМ ЗАБИТИ МЕНЕ, — безглуздо повторювала Єва. Про небезпеку з партеру не варт було й розмірковувати — зрозуміло, що на неї чекало лихо саме в цій виставі; все було одним нескінченним ошуканством, ці перуки і намальовані дерева.

Звичайно ж саме дама в червоному порушила меланхолійний спокій кабінету, де все говорило про прощення й мало не любов Хоувелла, що виразно відчувались у його мовчанці і рвучкому жесті, яким він розірвав листа і кинув у полум'я. Здавалося невідворотним, що дама в червоному мимохідь схарактеризує виїзд Майкла як маневр, а Хоувелл виявить до неї свою зневагу, але попри все запросить лишитися на чай. На мить Райса розвеселила поява служки з тацею: чай, здається, був єдиним реквізитом цього драматурга, особливо смішним саме тоді, коли дама в червоному сипала мелодраматичними й романтичними фразами, а світло пригасало, чого не могло бути в кабінеті лондонського адвоката.