Володар Перснів — Дві Вежі - Сторінка 31

Дивна це була зустріч: обидва вони зовсім не здивувались. Мені здалося, що Гандальф розраховував зустріти Древеса, та й той, видно, навмисне вийшов до воріт його дожидатись. Хоча він від нас знав усе, що в Морії відбулося! І тоді я пригадав: коли ми Древесу про себе розповідали, він якось дивно дивився. Я вважаю, вони з Гандальфом бачились чи якось підтримували зв'язок, просто Древес не хотів нам це відкрити. Він же не любить поспіху. Та й взагалі ніхто, навіть ельфи, не обговорюють справи Гандальфа за його відсутності...

— Хм-хм! — промовив Древес. — Радий тебе бачити, Гандальфе. — 3 водою та валунами, з камінням та корінням я й сам упораюсь, а ось Чародій...

— Мені потрібна твоя допомога, — сказав Гандальф. — Ти багато встиг зробити, але ще більше залишилось. Треба дати ладу десяти тисячам орків.

Мабуть, Древесу не до душі припала така настирливість — Гандальф не хотів чекати ані зайвої хвилини і, відізвавши його убік, почав щось швидко пояснювати, — але слухав уважно. Минула чверть години, не більше. Гандальф заспокоївся, майже звеселів, і тільки тоді, нарешті, показав, що радий нас бачити.

— Де ти був, Гандальфе? — спитав я. — Чи бачив наших?

— Де б я не був, мене там вже нема, — відповів він на свій звичний лад. — "Наших" бачив. Але базікати зараз нема коли. Мені час їхати. Може, на світанку все переміниться, тоді поговоримо як слід. Будьте обачні, тримайтесь якнайдалі від Ортханка. Щасти вам!

Попрощавшись з Гандальфом, Древес надовго поринув у роздуми. Видно, за чверть години він встиг довідатись багато чого і не міг одразу засвоїти. Потім поглянув на нас:

— Хм-хм! А ви, виявляється, не такі вже квапливі, як я вважав! Ви розказали мені дещо менше, ніж могли, хоча [154] й не більше, ніж можна було. Хм-хм! Оце так новини, нічого сказати... Однак час ставати до діла, до діла!

Він переказав нам новини, зовсім не втішні. Ми навіть забули про Фродо, Сема та бідолашного Боромира. Назрівала чи вже точилася велика битва, і хто знав, чи вийдете ви з неї живими...

— Уорни допоможуть, — кинув Древес, коли ішов геть, і більше ми його не бачили до сьогоднішнього ранку.

Ніч була темна. Ми лягли на купі щебеню під покровом суцільної імли. В імлі снували якісь тіні, повітря було парке та важке, навкруги шелестіло, скрипіло, шурхотіло. Мабуть, це нові легіони уорнів йшли на допомогу рохан-цям. Пізніше на півдні грюкнув грім, блищали блискавки, обриси далеких гір проступали та знов танули у пітьмі. З долини за Ізенгардом теж лунав гуркіт, але інший. Все навколо нас ходором ходило.

Опівночі енти зламали перемички, і вся вода полинула через пролом у північній стіні. Уорни розійшлись, гуркіт вщух. Місяць спокійно відходив за західні гори.

Чорні струмені та калюжі розпливались по всій улоговині, поступово зливаючись в одне величезне водяне дзеркало. Там, де вода заливала відкриті люки та ходи до майстерень, з сичанням здіймались стовпи пари, вогню, клубочився дим. Ортханк до половини занурився у хмари. А вода все підіймалась, поки улоговина не стала справжнім бурхливо киплячим казаном.

— Ми бачили це по дорозі до Нан-Куруніра, — сказав Арагорн. — І вважали це витівкою Сарумана.

— Чого нема, того нема! — змахнув рукою Пін. — Йому тоді було вже не до витівок. Сидів, мабуть, і давився від люті. Вранці вода виповнила всі заглибини, і над долиною поповз густий туман. Ми сховались тут, у кордегардії, нам було якось незатишно. Озеро виходило з берегів, все підворіття було під водою, вже заливало східці. Ми злякались, що потрапили разом з орками до пастки. Але за коморою знайшлись кручені сходи, що вели нагору. Ми ледь туди пролізли, все там було завалене кам'яними скалками. Зате повінь туди не дійшла, і ми мали змогу помилуватись затопленим Ізенгардом. Енти пускали воду, хвиля за хвилею, аж поки всі підземелля залляло і всі вогні згасли. Пара ставала щільнішою, підіймалась та нависала над містом, немов сіра парасоля. Ввечері по небові розкинулась веселка, [155] а потім пройшов сильний дощ. Стало тихо, тільки за рікою скиглили вовки. Вночі енти засипали канали та повернули Ізену у колишнє річище. Так все скінчилося.

Мало-помалу вода почала спадати, мабуть, десь під землею знайшовся стік. Якби Саруман визирнув у віконце, то побачив би замість своєї столиці брудний смітник. Ми почувалися дуже самотньо. Енти не з'являлись, ні з ким було поговорити. Ми провели ніч без сну, тремтіли від холоду й вогкості, очікували щомиті нових напастей. Саруман все сидів у своїй башті. Вночі ми чули шум, немов вітер у густому лісі — уорнИ повертались, але куди вони ходили, ми не знаємо. Настав туманний, дощовий ранок, ми спустились, нарешті, униз, але нікого не знайшли. Ну, а більше й розповідати нічого. В Ізенгарді все спокійно, а позаяк Гандальф з нами, то й безпечно, отож можна й подрімати...

Леголас похитав головою. Гімні прочистив люльку, напхав знову і висік кресалом іскру:

— Я дечого не розумію. Ти казав, буцімто Гадючий Язик сидить у Сарумана. Як він туди дістався?

— Ох, забув, — схаменувся Пін. — Він з'явився сьогодні вранці, цей тип. Ми запалили вогонь і щойно поснідали, як приходить Древес:

— Що поробляєте? — питає. — У нас все гаразд. Уорни повернулись, все добре, навіть вельми добре! — і він, сміючись, поплескав себе по боках. — Нема більше в Ізенгарді ані орків, ані сокир. Зате незабаром гості завітають, та ще й які!

Тут ми почули стукіт копит і вискочили, думали, вже ви їдете, а з'явився хтось на старій кобилі. Він їхав сам, з жахом озираючись; як наглянув у тумані розбиту стіну та повалені ворота, натягнув повіддя, став мов укопаний і аж позеленів. А коли підніс голову та помітив нас, відразу . заходивсь завертати свою конячину. Але тут Древес вийшов уперед, простяг руку і зняв цього типа з сідла. Шкапа з переляку стала дибки та втекла, а чоловічок став звиватися й волати: його, мовляв, звуть Грим, він приятель та радник ярла роханського, його надіслали з дорученням до Сарумана та все таке.

— Ніхто інший, — сповіщає, — не відважився їхати степом, де аж кишать орки. Тому я один. Я голодний та втомлений небезпечною поїздкою. Я мусив їхати в обхід, за мною вовки гнались! [156]

Дуже жалісно це було б, якби тільки він не поглядав скоса на Древеса. Я зрозумів: бреше безсоромно. Древес теж придивлявся, як це йому притаманно, довго та пильно, а той під його поглядом звивався, мов вуж... Нарешті ент сказав:

— Хм-хм... Я чекав на тебе, Гадючий Язик (той здригнувся, коли почув своє прізвисько)^ Гандальф випередив тебе. Відтак я знаю доволі і встиг розсудити, що з тобою вдіяти. "Замкни всіх щурів в одній мишоловці", — порадив Гандальф. Саме це я й зроблю. Ізенгардом тепер правлю я, а Саруман сидить у своїй башті. Можеш іти до нього, я не стану тобі перешкоджати.

— Пусти мене! — рипнувся Гадючий Язик. — Я знаю дорогу.

, — Це поза сумнівами. Але тут дещо змінилось. Увійди та впевнись!

Гадючий Язик пошкандибав до воріт, ми пішли за ним. А він тільки глянув на все це руйнування і відразу заскиглив:

— Дозвольте мені піти! Пустіть! Моє посольство тепер позбавлене сенсу...

— Це вірно, — погодився Древес. — Але якщо тебе лякає переправа через болото, тобі залишається тільки чекати тут на прибуття Гандальфа і твого правителя. Що тобі більше до вподоби?

При згадці про його колишнього володаря Гадючий Язик затрусився й ступив у воду, зразу провалившись по коліно.

— Я не вмію плавати! — благально вигукнув він.

— Вода не глибока, — запевнив його Древес. — Брудна, щоправда, але ж тобі бруд не завадить. Ну, лізь!

І поліз той тип у саме багнисько. Скоро твань досягла йому до підборіддя. Потім він поплив, учепившись у якесь барило. Древес теж зайшов у воду і стежив за плаванням.

— Він вже у Ортханку, — сповістив ент, повернувшись до нас. — Я бачив, як він виповз на ґанок, немов мокрий щур. Із дверей висунулась рука і втягла його усередину. Ну що ж, сподіваюсь, в Ортханку його приймуть люб'язно. А мені зараз треба змити бруд. Якщо хто буде мене шукати, я на північному боці. Тут нема води, підходящої для миття та питва. А вас попрошу посторожити ворота, діждатися гостей. Серед них буде правитель Рохану. Ви повинні зустріти його якомога чемніше. Пам'ятайте, його військо одержало велику перемогу над орками. Я вважаю, [157] що вам краще, ніж ентам, відомо, як ушанувати такого достойного правителя. З того часу, як я оселився тут, багато змінилось правителів на зелених лугах цієї країни, але я все ще не навчився їхньої мови й імен не запам'ятав, їх треба буде почастувати їжею, яка личить людям, а на цьому ви теж знаєтесь краще за мене. Постарайтесь підготувати справжній королівське частування.

— Ось тепер вже точно все! Може, зараз ви поясните, хто такий цей Гадючий Язик? Він і справді радник Теодена?

— Був, — сказав Арагорн. — А заразом служив і Сару-манові. Доля суворо повелася з ним, та й по заслузі. Побачити зруйнованою твердиню, яку він вважав непереможною — для нього досить тяжке покарання. Але, боюсь, на нього чекають ще гірші дні...

— І я думаю, Древес відправив його до Ортханка не заради милосердя, — зауважив Меррі. — Мені здалося, що при цьому він відчув якесь задоволення, бо коли йшов, посміювався собі у бороду. Ну, а потім у нас було по саме горло роботи — виловлювати з води харч, досліджувати різні закутки. Тут неподалік знайшли дві комори, які не зіпсувала вода, але Древес зразу прислав ентів, і вони винесли багато всілякого добра: треба, казали, людської їжі на двадцять п'ять осіб. Виходить, вони всіх точно перелічили ще по дорозі. Вас, видно, збирались пригощати разом з усіма. Але за нашим столом можете не жалкувати, що туди не пішли. Ми про всякий випадок половину запасів залишили. Навіть кращу половину, тому що вина енти не взяли. В Ізені досить води і для ентів, і для людей, ось як вони сказали. Ну, якщо вони цю воду приправлять на свій лад, вона припаде до смаку гостям. У Гандальфа борода стане буйна, кучерява... Енти пішли, а ми сіли відпочивати, бо дуже втомились. Але не дарма витрачали сили: якби не шукали продуктів, не знайшли б барильця з куривом! Пін сказав: курити натще шкідливо. Отож ми й заморили черв'ячка, як ви могли бачити. Тепер усе вам зрозуміло?

— Окрім одної дрібниці, — нагадав Арагорн.