Володар Перснів — Дві Вежі - Сторінка 54

— Дивись мені в очі! Ти знаєш, як називається це місце? Ти вже бував тут?

Горлум неохоче підняв повіки; його очиці згасли, помутнішали. Лише хвилину він витримував прямий, відкритий погляд світлих очей гондорця, потім відсахнувся, скорчився і припав до землі, тремтячи усім тілом.

— Ми не знаємо, не хочемо знати, — завив він. — Ми тут не були, ми сюди ніколи більше не прийдемо...

— Твоя душа — спустошений будинок, — сказав Фарамир, — двері зачинено, а за ними темні кутки. Але зараз, на своє щастя, ти сказав правду. Клянися, що ніколи сюди не повернешся і нікому ані словом, ані знаком не вкажеш дорогу, клянися так, щоб я міг повірити!

— Я заприсягнуся, пан знає — чим, — скоса зиркнувши на Фродо, пообіцяв Горлум. — Так-так, пан знає. Ми клялися пану, і він нас пожалів. Ми заприсягнемося нашою коштовністю, так-так! — він підповз до Фродо і заскиглив: — Врятуй нас, добрий пане? Смеагорл обіцяє, по-чесному обіцяє: ніколи не повернемося, нікому не скажемо! Так-так, мій дорогесенький!

— Ти вважаєш, цього досить, Фродо? — запитав Фарамир.

— Так, — кивнув Фродо. — Якщо тобі цього замало, чини за своїми законами. Нічого іншого не доб'єшся. Я заприсягся його захищати, поки він іде зі мною. Не хотілося б стати брехуном.

Фарамир глибоко задумався. [271]

— Зробимо так, — сказав він нарешті. — Віддаю тебе в руки твого пана. Нехай Фродо, син Дрого, сам вирішує, що робити з тобою.

— Але ти, шляхетний капітане, досі не сказав, що зробиш з самим Фродо! — заперечив гобіт. — Не знаючи твоєї волі, я не можу складати власні плани. Ти відклав рішення до ранку, а вже розвиднілось!

— Зараз я повідомлю тобі про своє рішення. Владою, що надав мені батько, намісник Гондору, я дозволяю тобі діяти зі своєї волі аж до найвіддаленіших окраїн старого королівства. Умова одна: ні ти, ні твої супутники не повинні без запрошення повертатися сюди, до Еннет-Ан-нун. Я даю цей дозвіл на один рік і один день, починаючи з сьогоднішнього; після закінчення терміну я не стану допомагати тобі, якщо тільки ти раніше не з'явишся до Мінас-Тіріта і не станеш перед Намісником. Тоді я буду просити батька продовжити цей привілей до кінця твоїх днів. А поки рік не минув, усякий, кого ти приймеш під свою опіку, може розраховувати на мою допомогу. Чи досить тобі цього?

Фродо знову низько вклонився.

— Дякую і у свою чергу обіцяю зробити все, на що може спромогтися гобіт для відважного лицаря!

— Твоя допомога буде безцінна. А тепер скажи: чи береш під свою руку ось цього Смеагорла?

— Беру, — сказав Фродо. Сем сумно зітхнув — зовсім не від того, що обмін люб'язностями стомив його; як і всякий гобіт, Сем цінував церемонії. За подібних обставин у Гобітанії в хід пішло б набагато більше слів та уклонів.

— Тоді слухай, — звернувся Фарамир до Горлума. — Над тобою тяжіє смертний вирок, але поки ти йдеш за Фродо, жодна волосина не упаде з твоєї голови, принаймні від наших рук. Але якщо хтось з моїх солдатів зустріне тебе самого, вони здійснять вирок, у межах Гондора чи поза ними. Отже, Фродо узяв тебе провідником. Куди ж ти збираєшся вести його?

Горлум промовчав.

— Я повинен знати, — наполягав Фарамир. — Відповідай, або я передумаю!

Горлум затято мовчав. [272]

— Я відповім, — мовив Фродо. — На мою вимогу він привів мене до Чорної Брами, але здолати її не пощастило.

— У Безіменній Землі немає відкритих шляхів!

— Тому ми вирішили пройти з півдня. Поблизу Мінас-Ітіля нібито є, чи був, чи може бути прохід.

— Нині це Мінас-Моргул, — поправив Фарамир.

— Я точно не запам'ятав, — відповів Фродо. — Начебто є стежка на північному схилі, повз якусь стару фортецю. Вона підіймається до перевалу і веде... веде в долину за горами.

— А назва цієї місцевості тобі відома?

— Ні...

— Вона називається Кіріт-Унгол.

Горлум смикнувся і просичав щось незрозуміле.

— Я назвав правильно? — запитав Фарамир.

— Ні! — верескнув Горлум так, начебто його вкололи. — Так-так, ми чули колись цю назву, але вона нам нічого не говорить! Пан хотів пройти за гори, а іншої дороги немає, зовсім немає!

— Відкіля ти знаєш? Хіба ти дослідив усі межі володінь Тьми? — Фарамир із сумнівом подивився на Горлума і додав: — Забери полоненого, Анборне. Поводься з ним чемно, але очей не спускай. А ти, Смеагорле, не здумай стрибати у водоспад — там скелі гостріші драконячих зубів, пропадеш. Йди і не забудь свою рибу.

Анборн вийшов, підштовхуючи Горлума, бо той пручався. Вхід до ніші закрили фіранкою.

— Мені здається, Фродо, ти поводишся нерозумно, — сказав Фарамир. — Не можна покладатися на цю підлу душу!

— Вона підла не наскрізь, — заперечив Фродо.

— Так чи інакше, зло пустило в ній корені і розростається. Він призведе тебе до загибелі. Залиш його тут. Я обіцяю цілим доставити його до кордонів Гондору, а потім хай іде куди побажає.

— Він сам на це не погодиться. Йому один шлях — за мною. І потім я заприсягався піклуватися про нього. Чи не радиш ти мені порушити клятву?

— Зрозуміло, ні. Та в мене на душі неспокійно. Одна річ самому дотримувати слова, зовсім інша — якщо друг зв'язаний словом собі на лихо! Ну, роби як знаєш. Доведеться [273] тобі терпіти цю поторочу і далі. Але я зовсім не впевнений, що так уже й потрібно йти через Кіріт-Унгол. Судячи з кривлянь твого провідника, він сказав про цей перевал не все, що знав. Не йди через Кіріт-Унгол!

— А куди ж іти? Знову до Чорної Брами? Чому тебе так турбує ця назва?

— До пуття ми нічого не знаємо, — відповів Фара-мир. — На схід від тракту гондорці не заходять, з моїх однолітків ніхто навіть не намагався наблизитися до Похмурих Гір. Відомі лише розповіді старожилів та невиразні чутки. Безсумнівно одне: перевал поблизу Мінас-Моргула стережуть лиховісні, нещадні сили. Старі люди та мудреці, що досягли глибин пізнання, бліднуть, почувши ім'я Кіріт-Унгол. Долина Моргула вже давно потрапила під владу злих сил. Навіть коли Ворог перебував у вигнанні, а Ітіліен майже цілком належав нам, звідти вже віяло погрозою. Колись там стояв прекрасний, добре укріплений замок Мінас-Ітіль, брат-близнюк нашої столиці. Але ним заволоділи розбещені, безчесні люди. Ворог упокорив їх і взяв на службу ще при своєму першому підвищенні; коли його було вигнано, вони залишилися без справи і без правителя. Говорять, нібито головували на ними нуменорці, що піддалися злу: Ворог подарував їм Персні Влади, і поступово вони перетворилися на примар, жорстоких і безжальних. Після вигнання Ворога вони оселилися в Мінас-Ітілі, розорили і замок, і долину. Здається, там тільки мертві руїни, одначе там оселився нестримний жах. Саме ці дев'ять вождів-примар потай готували повернення свого володаря, а він допоміг їм повернути колишню силу. Дев'ятка вершників виїхала із страшних воріт, і ми не змогли заступити їм дорогу... Не наближайся до їхньої твердині! Там вічно вартує сторожа, котра не відає сну. Не йди через цей перевал, прошу тебе!

— Ти не можеш вказати іншого проходу, а я повинен перевалити через гори, — зітхнув Фродо. — Я ж обіцяв на Раді Мудрих знайти шлях або загинути в пошуках. Якщо відступлю перед останнім та найважчим випробуванням, як подивлюся я в очі людям і ельфам? І чи приймете ви мене в Гондорі з цією ношею, що довела до божевілля твого брата? Які лиха накликало б це на Мінас-Тіріт? Чи не перетвориться він знову на близнюка Мінас-Моргула? [274]

— Цього дозволити не можна!

— Тоді що ж ти порадиш?

— Повір, не знаю. Ти йдеш на вірну смерть і муку. Не міг Мітрандір обрати для тебе саме цей шлях!

— Він загинув, і я змушений користуватися власним розумінням. Мені просто ніколи шукати кращого шляху!

— Тяжка тобі випала доля, безнадійна твоя справа. Ти хоча б пам'ятай мої застереження, не вір Смеагорлу! — Фарамир зітхнув. — Сплелися наші шляхи і знову розходяться, Фродо, син Дрого. Тебе не треба обманювати словами розради. Немає в нас надії зустрітися ще раз. Але з нинішнього дня я назавжди друг твій і твого народу. А тепер відпочинь ще трохи, поки приготують запаси вам на дорогу. Мені дуже цікаво, відкіля цей рибо'щ Смеагорл одержав скарб і як втратив, але я не хочу стомлювати тебе розпитуваннями. Якщо, попри все, ти повернешся у світ живих і нам доведеться перебрати минулі тривоги, сидячи десь на осонні, — тоді вже, будь ласка, розкажи мені все докладно. А поки не настав той день, чи інший, якого навіть чарівний кристал нуменорців не може показати, я нічого не запитую. Прощай!..

Фарамир підвівся з крісла, низько вклонився і вийшов, розсунувши завісу.

Розділ 7

ДО ЗАРІЧНОГО РОЗДОРІЖЖЯ

Фродо і Сем знов прилягли й останні хвилини відпочинку провели мовчки. День уже наставав, люди давно всі були на ногах. За годину гобітам принесли води для вмивання і запросили до столу, приготованого на трьох. Фарамир снідав з ними. Він за цілу ніч не стулив повік і на хвилину, але стомленим не здавався. Підводячись з-за столу після сніданку, він промовив:

— Голод вам у дорозі не дошкулятиме. Ваші запаси вичерпались, і я велів упакувати дещо незайве для блу-качів. Відсутність води вам не загрожує, поки не вийдете за межі Ітіліену; не можна пити тільки зі струмків, що стікають з Імлад-Моргула, з місцевості, де панує Жива Смерть. І ось ще: мої розвідники підійшли впритул до Мораннону і принесли дивні звістки: Долина Чорної Брами [275] спорожніла, на шляху ані душі, ані звуку, Безіменний край завмер. Ми не знаємо, чого очікувати, але безсумнівно це будуть грізні події. Поспішайте, поки не пізно. Якщо ви готові, рушайте негайно. Сонце от-от зійде.

Гобітам принесли їхні торби, котрі помітно поважчали, і два міцних ціпки з гладенького дерева, з залізними наконечниками і різьбленими голівками.

— У мене немає для вас гідних дарунків на прощання, — сказав Фарамир, — візьміть ці ціпки. Вони вам стануть у пригоді. Такі ціпки роблять жителі Білих Гір. Ці два підрізали на ваш зріст і заново окували. Вони виготовлені з деревини лебетрона, улюбленого дерева наших майстрів, і мають дивовижну властивість — завжди повертатися до власника. Сподіваюся, у володіннях Тьми вони вас теж не зрадять!

Гобіти урочисто вклонилися.

— Великодушний хазяїне! — промовив Фродо. — Ел-ронд Напівельф пророкував, що на шляху я зустріну сховану в глибинах душі і неочікувану дружбу.