Воно - Сторінка 5

Рукава простої синьої майки на ньому було відірвано, таким чином він демонстрував свої важкі, м'язисті плечі. Густе каштанове волосся спадало йому на одне око — ця деталь більше нагадувала Джона Кугуара Мелленкемпа[29], аніж Спрінгстіна. На руках у нього були й сині татуювання — потаємні символи, які скидались на щось нарисоване малою дитиною. — Не хочу я більше балакати.

— Просто розкажи нам, як було того дня на ярмарку, — промовив Пол Х'юз. Х'юз і сам почувався втомленим, і шокованим, і стривоженим цією огидною справою. Він знову й знову думав про те, як це "Дні Каналу" в Деррі завершилися такою фінальною подією, що про неї геть усі якимсь чином знали, але яку так ніхто й не наважився записати у "Денний розклад цікавих подій". Якби таке трапилося, це мало б такий вигляд:

Субота, 21:00: Останній концерт за участі Оркестру Деррійської середньої школи й "перукарського" вокального квартету "Мелло-Мен"[30].

Субота, 22:00: Гігантський феєрверк.

Субота, 22:35: Офіційне закриття "Днів Каналу" ритуальним жертвоприношенням Ейдріана Меллона.

— Нахер той ярмарок, — відповів Рукатий.

— Просто, що ти сказав Меллону та що він сказав тобі?

— О господи, — пустив очі під лоба Рукатий.

— Нумо, Рукатий, — докинув партнер Х'юза.

Рукатий пустив очі під лоба й розпочав знову.

5

Ґартон побачив тих двох, Меллона й Хагарті, як вони манірно походжають, обіймаючи один одного за талію, і хихотять, наче якась парочка дівчат. Спершу він так і подумав, що це насправді парочка дівчат. Потім він упізнав Меллона, котрого йому якось уже були показували до того. Дивлячись на них, він побачив, як Меллон обернувся до Хагарті… і вони швиденько поцілувались.

— Ох, люди, я зараз виригаю! — вигукнув Рукатий з відразою.

З ним були Кріс Анвін і Стів Дубей. Коли Рукатий показав їм на Меллона, Стів Дубей сказав, що іншого підара звуть Дон котрийсь-там і він якось взявся підвезти одного хлопця з Деррійської середньої, який голосував на дорозі, а потім намагався підбити клини до нього.

Меллон з Хагарті знову вирушили в бік цієї трійці, йдучи від "Кидай, поки не виграєш" до виходу з ярмарку. Пізніше Рукатий Ґартон казатиме офіцерам Х'юзу й Конлі, що він відчув образу через свою скривджену "громадянську гордість", коли побачив того йобаного підара в капелюсі з написом: "Я ♥ Деррі". Ідіотська була річ, той капелюх — паперова імітація циліндра, з верхівки якого стирчала, киваючи на всі боки, величезна пишна квітка. Ідіотичність цієї квітки вочевидь образила громадянську гордість Рукатого ще дужче.

Коли, обхопивши один одного рукою за талію, Меллон з Хагарті пройшли повз нього, Рукатий Ґартон викрикнув:

— Мені слід змусити тебе зжерти того капелюха, йобаний ти срако-бандит!

Меллон обернувся до Ґартона і, кокетливо лопочучи віями, промовив:

— Якщо вам хочеться щось пожувати, милесенький, я можу знайти для вас щось набагато смачніше за мого капелюха.

На цій заувазі Рукатий Ґартон вирішив, що він мусить переформатувати цьому підарові обличчя. У географії обличчя Меллона піднесуться гори й посунуться континенти. Ніхто досі не пропонував йому посмоктати корінця. Ніхто.

Він вирушив до Меллона. Друг Меллона Хагарті, стривожений, спробував потягнути Меллона геть, але Меллон не поворухнувся з місця, посміхаючись. Пізніше Ґартон скаже офіцерам Х'юзу й Конлі, що він був цілком упевненим, ніби Меллон був під якимсь кайфом. Таки був, погодиться Хагарті, коли цю думку йому перекажуть офіцери Ґарденер і Рівз. Він тоді був під кайфом від пари намазаних медом пончиків, які тільки й з'їв за весь день на ярмарку. Таким чином він був не в стані розпізнати реальну загрозу насильства, яку являв собою Рукатий Ґартон.

— Але треба було знати Ейдріана, — витирав очі серветкою Дон, заразом розмазуючи в себе туш. — Йому бракувало здатності набирати, ну, типу захисного обарвлення. Він був із тих дурників, які думають, ніби все насправді мусить обертатися на краще.

Йому мусило дуже сильно дістатися там і тоді, якби Ґартон не відчув, як щось торкнулося його ліктя. То був поліцейський кий із вмонтованим у нього ліхтариком. Рукатий повернув голову й побачив офіцера Френка Мекана, ще одного представника деррійської правоохоронної еліти.

— Не переймайся, дружочку, — наказав Мекан Ґартону. — Не лізь до чужих справ, облиш у спокої цих дрібних ґеєнят. Розважайся собі деінде.

— Ви чули, як він мене обізвав? — запитав гаряче Ґартон. Тепер до нього вже приєдналися Анвін із Дубеєм — вони вдвох, унюшивши неприємності, намагалися спонукати Ґартона піти на ярмарок, але Ґартон від них відмахнувся, готовий накинутися з кулаками й на них, якби вони наполягали. Його чоловіче достоїнство потерпіло образу, за яку, на його переконання, він мусив помститися. Ніхто не пропонував йому посмоктати корінця. Ніхто.

— Я не вірю, щоб він бодай якось тебе обізвав, — заперечив Мекан. — А от у те, що ти заговорив до нього першим, я повірю. Ну а тепер катай, синку. Мені не хочеться повторювати тобі це знову.

— Він обізвав мене педиком!

— Отже, ти переживаєш, що це може бути правдою? — запитав Мекан, схоже чесно цим зацікавившись, і Ґартон огидно спалахнув глибоко червоним кольором.

Під час цього діалогу Хагарті зі зростаючим відчаєм намагався відтягнути Ейдріана Меллона звідти геть. І от нарешті Меллон зрушив з місця.

— Бай-бай, коханчику! — нахабно кинув Ейдріан собі через плече.

— Замовкни, страхопуде, — обірвав його Мекан. — Забирайтеся геть звідси.

Ґартон було ткнувся до Меллона, але Мекан його перехопив.

— Я можу тебе запроторити, друже мій, — промовив Мекан, — а з тим, як ти поводишся, це може бути не така вже й погана ідея.

— Наступного разу, як я тебе побачу, ти в мене наплачешся! — заревів Ґартон услід парі, що віддалялася, і в його бік обернулися голови здивованих людей. — А якщо ти знову будеш у тім капелюсі, я тебе вб'ю! Нашому місту не потрібні такі підари, як ти!

Меллон, не обертаючись, поворушив пальцями лівої руки — нігті лаковані вишневим кольором — і ще трохи додав вихилястості своїй ході! Ґартон смикнувся знову.

— Ще один порух чи слово, і ти в мене опинишся під замком, — м'яко проказав Мекан. — Вір мені, хлопчику мій, бо я кажу саме те, що маю на увазі.

— Нумо, Рукатий, — промовив знічено Кріс Анвін. — Охолонь.

— Вам подобаються такі парубки? — спитав у Мекана, цілком ігноруючи Кріса та Стіва, Рукатий. — Га?

— Щодо гузнопхачів я нейтральний, — відповів Мекан. — Що мені насправді до смаку, це мир і спокій, а ти порушуєш те, що мені подобається, прищавий. Ну, а тепер бажаєш прогулятися зі мною чи як?

— Ходімо, Рукатий, — тихо промовив Стів. — Пішли, десь купимо хот-догів.

Рукатий пішов, поправляючи на собі майку та змахуючи волосся з очей. Мекан, котрий також давав свідчення на ранок після загибелі Меллона, розказував: "Останнє, що я почув, коли він зі своїми приятелями йшов геть, було: "Наступного разу, як я його зустріну, він серйозно постраждає"".

6

— Будь ласка, мені треба побалакати з матір'ю, — уже втретє промовив Стів Дубей. — Я мушу попросити її остудити мого вітчима, бо інакше, коли я повернусь додому, там буде ще те пекельне побоїще.

— Трохи перегодом, — відповів йому офіцер Чарлз Аваріно.

Обидва, і Аваріно, і його партнер Барні Моррісон, розуміли, що Стіву Дубею не вдасться сьогодні ввечері опинитися вдома, а можливо, й у чимало наступних вечорів. Схоже було, хлопець просто не усвідомлює, наскільки важка сталася пригода, що Аваріно не здивувався, коли пізніше довідався, що цей Дубей кинув школу в шістнадцятирічному віці. На той час він ще навчався у молодшій середній[31] на Вотер-стрит. Згідно з тестами Векслера, які він здавав під час одного зі своїх трьох проходів через сьомий клас, рівень ай-к'ю в нього був 68.[32]

— Розкажи нам, що відбувалося, коли ти побачив, що Меллон виходить із "Сокола", — запропонував Моррісон.

— Ні, дядьку, краще я не буду.

— Ну, а чому ні? — спитав Аваріно.

— Я вже й так забагато наговорив, мабуть.

— Ти сюди й прийшов, щоб говорити, — сказав Аваріно. — Хіба неправда?

— Ну… йо… але…

— Послухай, — ласкаво почав Моррісон, сідаючи поряд із Дубеєм і тицяючи йому сигарету. — Ти вважаєш, ніби ми тут з Чіком любимо педиків?

— Не знаю я…

— По нас схоже, ніби ми любимо педиків?

— Ні, але…

— Ми тобі друзі, Стіві, — урочисто запевнив Моррісон. — І повір мені, тобі з Крісом і Рукатим саме зараз ой як потрібні всі друзі, які можуть лишень знайтися. Бо вже завтра кожна м'якосерда душа в нашому місті ґвалтом кричатиме, вимагаючи вашої крові, хлоп'ята.

Стів Дубей на вигляд нібито трохи стривожився. Аваріно, котрий майже всуціль читав мозок цього пелехатого сцикуна, запідозрив, що той знову думає про свого вітчима. І хоча Аваріно не мав жодної любові до маленької деррійської спільноти ґеїв — як і будь-який інший коп у департаменті, він би втішився, побачивши, як той "Сокіл" закривається назавжди, — він би радо особисто відвіз цього Дубея додому. Фактично, він би з радістю потримав би Дубея за руки, поки вітчим збивав цього гальмівного недоумка на вівсяне лайно. Аваріно не любив ґеїв, але це не означало, ніби він вважає, що їх треба піддавати тортурам чи вбивати. Меллон був весь розтерзаний, коли вони витягли його з-під Канального мосту, очі в нього були відкриті, вибалушені від жаху. А оцей пацан тут абсолютно не має поняття, що саме він допоміг зробити.

— Ми не збиралися завдавати йому шкоди, — повторив Стів. Така тактика була його постійним сховком, коли він почувався бодай трішки збентеженим.

— Ось тому-то тобі варто бути цілком чесним з нами, — щиро промовив Аваріно. — Виклади правдиві факти по цій справі, і, можливо, тоді очі в нас через безсоння не стануть схожими на просцяті дірки в снігу. Хіба неправильно я кажу, Барні?

— Розсудливо, як дощем викапано.

— Нумо, ще раз, що ти розкажеш? — терпляче повабив Аваріно.

— Ну… — промовив Стів, а тоді поступово почав розповідати.

7

Коли в 1973 році "Сокіл" відкрився, Елмер Кьорті гадав, що його клієнтами будуть переважно пасажири автобусів — автостанція по сусідству обслуговувала три різних лінії: "Трейлвейз", "Ґрейгаунд" і окружну Арустокську.[33] Чого йому не впадало до голови, так це того, як багато серед тих пасажирів, котрі їздять автобусами, жінок та родин з маленькими дітьми на причепі.