Ворон - Сторінка 2

Восени їдь у Москву чи Петербург шукати собі службу. Якщо насмілишся не послухатися, навік позбавлю тебе спадку. Та мало цього: завтра ж попрошу губернатора негайно вислати тебе в село по етапу. Тепер іди і більше не показуйся мені на очі. Гроші на проїзд і деякі витрати одержиш завтра вранці через людину. Восени напишу у мою сільську контору, щоб тобі видали деяку суму на перший час проживання у столицях. Бачити її до від'їзду і не сподівайся. Все, мій люб'язний. Іди.

Тої ж ночі я поїхав до Ярославської губернії, в село до одного з моїх ліцейських товаришів і прожив у нього до осені. Восени, за протекції його батька, поступив у Петербург в міністерство закордонних справ і написав батькові, що назавжди відмовляюся не тільки від його спадку, але і від будь-якої допомоги. Взимку дізнався, що він, залишивши службу, теж переїхав до Петербургу – "з чарівною молоденькою дружиною", як сказали мені. І, входячи одного вечора в партер Маріїнського театру за декілька хвилин до підняття завіси, раптом побачив і його, і її. Вони сиділи в ложі біля сцени, край самого бар'єра, на якому лежав маленький перламутровий бінокль. Він, у фраку, сутулячись, вороном, уважно читав, примруживши одне око, програмку. Вона, тримаючись легко і струнко, з високою зачіскою білявого волосся, з цікавістю озиралась навкруг – на теплий, виблискуючий люстрами, м'яко гомінливий, заповнений партер, на вечірні сукні, фраки і мундири тих, що входили в ложі. На шийці у неї темним вогнем палав рубіновий хрестик, тонкі, але вже округлені руки були оголені, щось на зразок пеплума з яскраво-червоного оксамиту був скріплений на лівому плечі рубіновим аграфом…

18.05.44