Всесвітня історія підлоти - Сторінка 4

- Хорхе Луїс Борхес -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Коли йому повідомили, що Боґля вже немає на світі, привид відразу знітився, збляк. Він брехав і далі, але без ніякого ентузіазму й швидко заплутався в безглуздих суперечностях. Фінал передбачити було неважко.

27 лютого 1874 року Артур Ортон (він же Том Кастро) був засуджений на чотирнадцять років примусової праці. У в'язниці до нього ставилися з любов'ю; таким був його фах. За бездоганну поведінку йому скоротили термін на чотири роки. Коли він мусив покинути цей останній гостинний притулок — я маю на увазі в'язницю, то став їздити по містах і селах Сполученого Королівства, виступаючи з невеличкими лекціями, в яких або заявляв про свою невинність, або підтверджував свою провину. Його скромність і бажання всім подобатися настільки підкорили його поведінку, що нерідко він починав з того, що виправдовував себе, а під кінець вечора признавався в тому, що винний, завжди йдучи назустріч бажанню публіки.

2 квітня 1898 року він помер.

ВДОВА ЧІНҐА, ПІРАТКА

Слово "корсарка" може розбудити в нас спогад, у якому немає нічого незвичайного чи цікавого: спогад про одну вже давно злинялу сарсуелу, в якій дівчата, надто схожі на звичайнісіньких служниць, грають на сцені таких собі хореографічних піраток, які танцюють на хвилях, виготовлених із картону. А проте справжні корсарки були: жінки, обізнані в морській справі, спроможні підкоряти команди, що складалися з диких і лютих чоловіків, переслідувати й грабувати великі палубні кораблі. Однією з таких піраток була Мері Рід, яка одного разу заявила, що професія піратки не для кожної жінки і щоб із честю робити цю справу, треба бути хоробрим чоловіком, таким, як вона. На самому початку її дивовижної кар'єри, коли вона ще не стала капітаншею, брутальний матрос на борту корабля образив одного з її коханців. Мері викликала нахабу на поєдинок і билася з ним зі зброєю в обох руках, за звичаєм островів Карибського моря: у лівій — громіздкий і ненадійний пістолет, у правій — вірна шабля. Пістолет дав осічку, але шабля не підвела... Десь близько 1720 року ризиковану кар'єру Мері Рід урвала іспанська шибениця, у Сантьяґо-де-ла-Веґа (Ямайка).

Ще однією піраткою в тих морях була Анна Боні, сліпуча ірландка з високим бюстом і вогненно-рудим волоссям, яка не раз ризикувала своїм тілом під час абордажних нападів на кораблі. Вона була товаришкою по зброї Мері Рід, а в кінцевому підсумку стала товаришкою й по шибениці. її коханець, капітан Джон Рекем, теж не уникнув зашморгу, покараний за ті ж таки гріхи. Анна сказала йому, майже повторивши докірливі слова Айші, які та кинула Боабділові: "Коли б ти бився як чоловік, тебе не повісили б як собаку".

Ще однією з таких жінок, яка, проте, робила свою справу значно довше й успішніше, стала та, ареною піратських подвигів для якої стали води Азії, від Жовтого моря — до річок на кордоні з Аннамом. Я маю на увазі войовничу вдову Чінґа.

РОКИ НАВЧАННЯ

Десь близько 1797 року власники багатьох піратських ескадр, які діяли в тих водах, утворили консорціум і призначили адміралом такого собі Чінґа, чоловіка справедливого й перевіреного. Він так нещадно й старанно грабував узбережжя, що охоплені страхом жителі з дарами та сльозами звернулися до

імператора, благаючи його втрутитись. їхні слізні благання були почуті, й вони одержали наказ спалити свої села, забути про свій стародавній промисел — риболовлю, переселюся в глиб суходолу й зайнятися вивченням невідомої їм науки, яка називалася хліборобством. Так вони й зробили, і спантеличені грабіжники тепер знаходили лише безлюдний берег. Тому їм довелося перенести свою діяльність у відкрите море й нападати на кораблі, а це завдало ще більшої шкоди імперії, бо великих збитків тепер зазнавала торгівля. Уряд імперії не розгубився й наказав колишнім риболовам покинути плуг та волів і повернутися до весел і сітей. Ті збунтувалися, бо ще не оговтались від недавнього страху, і тоді влада вдалася до іншого засобу: вона призначила адмірала Чінґа управителем Імператорських Стаєнь. Той не утримався від спокуси й прийняв призначення. Власники піратських ескадр вчасно довідалися про цю зраду, і їхній праведний гнів знайшов собі вихід у приготуванні смачної страви з отруєних гусениць, що подається з рисовим гарніром. Колишній адмірал і новий управитель Імператорських Стаєнь і тут не втримався від спокуси й віддав свою душу божествам моря. Вдова адмірала, приголомшена цією подвійною зрадою, скликала піратів, повідомила їх про всі ці інтриги й почала переконувати їх, щоб вони відмовились і від брехливого імператорського милосердя, і від невдячної служби судновласникам, схильним годувати людей отруєними гусеницями. Вона запропонувала їм діяти на морі на власний страх і ризик та обрати нового адмірала. Адміралом обрали її, жінку з гнучким тілом, сонними очима й каріозною усмішкою.

Підкоряючись її холоднокровно обміркованим наказам, кораблі вийшли назустріч небезпекам і морським ураганам.

ЯК ВОНА КОМАНДУВАЛА

Протягом тринадцяти років тривала безперервна епопея піратського розбою. До армади входили шість флотилій, кожна під своїм прапором: червоним, жовтим, зеленим, чорним, фіолетовим і зміїним — останній був прапором флагманського адміральського корабля. Капітанами флотилій були пірати з прізвиськами Птах-і-Камінь, Кара-Вранішньої-Води, Скарб-Команди-Корабля, Хвиля-з-Багатьма-Рибами-і-Високе-Сон-це. Закони піратського життя, ухвалені особисто вдовою Чінґа, були суворими й непохитними, а її стиль — строгий і лаконічний — позбавлений пустої й барвистої риторичності, що так

2 Алеф

33

властива офіційній манері китайського письма з її дутою величчю, кілька химерних зразків якої буде подано нижче. Наведу кілька статей із регламенту, опрацьованого вдовою Чінґа.

"Уся перевантажена з ворожих кораблів здобич має бути перенесена на склад і там підрахована. П'ята частина, що належить кожному піратові, буде йому видана згодом; решта залишиться на складі. За порушення цього наказу — смерть.

Пірата, який самовільно покине свій пост без спеціального дозволу, чекає покарання: йому прилюдно проколять вуха. За повторне порушення цього правила — смерть.

Торгівля жінками, захопленими в селах, на палубі забороняється. Це дозволяється робити лише у трюмі й тільки з дозволу відповідального за корабельний вантаж. За порушення цього правила — смерть".

Люди, захоплені піратами в полон, розповідали, що харчувалися вони переважно галетами, жирними підсмаженими пацюками й вареним рисом і що перед битвою вони домішували порох у спиртне. Краплені карти та мічені кості, міцні трунки та гра "фантан", омріяна люлька з опієм та кольорові ліхтарики скрашували їхнє дозвілля. Дві шаблі в обох руках, якими вони билися одночасно, були їхньою улюбленою зброєю. Перед тим як іти на абордаж, вони натирали собі скроні й тіло часником, що надійно відвертав від них смертоносні кулі.

Піратів супроводжували їхні жінки, а капітан брав із собою на борт корабля цілий гарем із п'ятьох або шістьох наложниць, які після переможної битви зазвичай змінювалися.

ГОВОРИТЬ КІА-КІНҐ, МОЛОДИЙ ІМПЕРАТОР

У середині 1809 року було видано імператорський указ, із якого я перекладу початок і кінець. Його стиль далеко не всім подобається.

"Люди, жалюгідні й заражені злочинною порочністю, люди, які топчуть наш хліб щоденний, люди, що не бажають чути розпачливі голоси тих, кому доручено збирати податки, та вбогих сиріт, люди, на чиєму спідньому одязі зображені фенікс і дракон, люди, які заперечують істинність надрукованих книг і проливають сльози, коли спрямовують свої погляди на північ, ці люди створюють небезпеки на наших річках і підривають давню довіру до наших морів. Вони виходять туди на своїх благеньких суденцях, і їх не зупиняють ні шторми, ні урагани, їхні помисли спрямовані на зло, і вони ніколи не були справжніми друзями мореплавця. Замість прийти йому на допомогу, вони нападають на нього, даючи волю своїй шаленій люті, і грабують його, калічать або й убивають. У такий спосіб вони порушують природні закони світопорядку, а тому річки виходять з берегів і все навкруги затоплюють, сини повстають проти своїх батьків, і настає посуха, коли люди чекають дощу, і ллють дощі, коли вони хочуть сонячної погоди...

І тому я наказую тобі, адмірале Кво-Ланґ, нещадно покарати цих зловмисників. Не забувай, що милосердя — атрибут імператора, і з твого боку було б невиправданим зухвальством намагатися його собі привласнити. Будь жорстоким, будь справедливим, будь мені слухняний і будь непереможний".

Коротка згадка про "благенькі суденця" не відповідала, звичайно ж, істині. її мета була підбадьорити учасників каральної експедиції Кво-Ланґа. Через дев'яносто днів сили вдови Чінґа зійшлись у відкритій битві із силами Центральної Імперії. Майже тисяча кораблів билися від світанку до пізньої ночі. Битва точилася під мішаний акомпанемент дзвонів, барабанів, проклять, гонгів і всіляких пророчих вигуків. Сили Імперії зазнали нищівної поразки. Ані заборонене прощення, ані рекомендована жорстокість не мали нагоди бути виявлені. Кво-Ланґ сумлінно виконав ритуал, про який наші генерали воліють забувати, — він заподіяв собі смерть.

БЕРЕГИ, ОХОПЛЕНІ ЖАХОМ

І тоді шістсот бойових джонок та сорок тисяч піратів-пе-ремождів під командою гордої Вдови піднялися вгору по річці Сіцьзян, влаштовуючи під заграви пожеж жахливі оргії і примножуючи кількість сиріт праворуч і ліворуч по борту. Цілі села зрівнювалися з землею. Лише в одному з них було захоплено понад тисячу бранців. Сто двадцять жінок, які знайшли для себе не дуже надійну схованку в заростях очерету та на ближніх рисових полях, були знайдені — їх виказав безперервний плач однієї дитини — і потім продані в Макао. Чутка про ці гіркі сльози, вбивства та грабунки, подолавши неблизький шлях, зрештою дійшла до Кіа-Кінґа, Сина Неба. Деякі історики запевняють, що ці події засмутили його менше, аніж розгром його каральної експедиції. Та хай там як, а він організував другу експедицію, що наводила жах уже своєю кількістю штандартів, матросів, солдатів, бойового спорядження, провізії, віщунів та астрологів. Командувати експедицією цього разу доручили Тінґ-Квею. Неймовірна кількість його кораблів піднялася в дельту Сіцьзяну й перетяла шлях до відступу піратській ескадрі.