Вузький шлях - Сторінка 2

- Тит Колліандер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Врешті-решт, наші бажання, і великі, і малі, мають одну основу – нашу закоренілу звичку чинити лише свою волю. Напрям нашої волі спотворений. Після гріхопадіння наша воля прагне виконувати лише потяги власного "я". Саме тому наша боротьба і спрямована проти нашої власної волі як такої. І слід боротися постійно і безупинно. Хочеш щось запитати – не питай. Хочеш випити два горнятка кави – пий лише одне. Хочеш подивитися на годинник – не дивись. Хочеш випалити цигарку –відклади, або краще зовсім не пали. Хочеш піти в гості – залишайся вдома. Оце і є переслідувати себе. Так з Божою допомогою, ми приборкуємо свою волю.

Можливо, ти думаєш: хіба це так необхідно? На це св. Отці відповідають іншим питанням: невже ти справді думаєш, що можеш наповнити глечик чистою водою, не виливши спочатку старої і брудної? Чи захочеш ти запросити поважного гостя в кімнату, яка завалена брудом і сміттям? "Ні, той, хто надіється побачити Господа, очищує себе, оскільки Він – чистий", – каже св. євангелист Іван (1Ів.3:3). Очистимо своє серце і викинемо все сміття, що там зібралося, вимиймо забруднену підлогу, вікна і відкриймо їх, щоб світло і повітря проникли в ту світлицю, яку ми приготували як покій для Господа. Одягнемося у чистий одяг, щоб сморід старого не залишився на нас і щоб ми не стали вигнаними геть (Лк.13:28).

Нехай це буде нашою щоденною і щохвилинною працею. Тим самим ми виконаємо заповідь Господа, дану нам через апостола Якова, який каже: очистіть руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні (Як.3:8). А також і апостол Павло закликає: очистімо себе від усякої нечистоти тіла і духа (2 Кр.7:1). Бо зсередини, з людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубство, перелюби, здирства, завидюще око, Богозневага, гордощі, безумство. Усе це виходить зсередини – і людину опоганює! Тому Господь також говорить фарисеям: очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні" (Мт.23:26).

Наслідуючи ці гасла і починаючи працювати над нашим внутрішнім "я", ми повинні пам'ятати, що ми очищуємо наше серце не заради нас самих. Не заради себе ми чистимо і прибираємо кімнату для гостя, а щоб гість почував себе добре. Чи буде йому добре? – запитуємо ми себе. Чи залишиться він? Всі наші думки лише про нього, ми ж відходимо, не очікуючи ніякої нагороди для себе.

У людській природі є три початки, про які чітко зазначає Микита Стифат: тілесне – коли людина живе, щоб догоджати собі, не думаючи про те, що може завдати шкоди іншому; душевне – коли живе, щоб догодити собі й іншому; духовне – коли людина живе, щоб догодити Господу, не хвилюючись про те, що це може завдати шкоди йому самому. Перше – нижче людського єства, друге – звичайне, третє – вище єства людського, це і є життям у Христі.

Духовна людина думає духовно, вона надіється коли-небудь почути ангелів, що радіють за грішника, який кається (Лк.15:10), і що тим грішником буде він сам. Так ти повинен відчувати і з цією надією ти повинен працювати, бо Господь дав нам заповідь бути досконалими, як досконалий Отець ваш Небесний (Мт.5:48), і шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його (Мт. 6:33). Тому не давай собі ні відпочинку, ні спокою, перш ніж ти не підкориш своє тілесне "я". Постав перед собою завдання знайти у собі всі прикмети існування цього "звіра" і переслідуй його без жалю. Бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу (Гал.5:17). Якщо, працюючи над своїм спасінням, ти боїшся впасти в самозадоволення, чи боїшся, що тобою оволодіє духовна гордість, ти повинен пам'ятати, що той, хто боїться стати гордим, сліпий, бо не бачить, що він вже гордий.

6.

Про боротьбу з бажанням самодогоджування

Сказано: лише деякі підуть вузькою дорогою, що веде до життя, і нам треба спромогтися пройти крізь тісні ворота, бо кажу вам, – багато хто буде намагатися ввійти, та не зможуть! (13:24). Пояснення слід шукати в нашому небажанні переслідувати себе. Можливо, ми перемагаємо у собі великі і нищівні пристрасті, і тільки. Але малим пристрастям ми даємо волю рости, скільки завгодно. Ми не розтрачуємо чуже, не крадемо, але залюбки осуджуємо; не зловживаємо алкоголем, але без міри п'ємо чай і каву. Серце залишається наповнене пристрасними бажаннями, корені не вирвані, і ми блукаємо у хащах, що виросли на ґрунті жалю до себе.

Ти повинен вирвати сам корінь жалю до себе, і тоді ти зрозумієш, що те, що тобі зараз видається незносним, є саме те, що тобі корисне. Ти дивишся крізь призму жалю до себе і тому твій горизонт вузький. Ти зв'язаний любов'ю до себе – звільнися, і зло відступить від тебе. Усунь в собі згубне бажання до самозадоволення у всіх його формах. Пригаси своє бажання до насолоди. Будь строгий до себе, не давай своєму тілесному "я" ті хабарі, яких воно наполегливо потребує. Бо все дістає силу через повторення, але відмирає, якщо йому не давати поживи. Однак уважно слідкуй при цьому, щоб ти, закриваючи головний вхід злу, не залишив відкриту шпарку, через яку зло може спритно влізти під іншим виглядом.

Чи будеш ти мати користь в тому, що спатимеш на твердій постелі, але разом з тим насолоджуватимешся у ванні? Або намагаєшся позбутися паління, але не опановуєш свій язик? Чи перемагаючи балакучість, читаєш захоплюючі романи? Або не читаєш романів, але даєш волю мріям і солодкому смуткові? Все це – різні види одного і того ж явища: ненаситного бажання задовольнити свою потребу насолоди. Ти повинен викорінити з душі саме бажання жити в задоволенні і насолоді. Ти повинен навчитися любити злидні, скорботи і труднощі. Ти повинен навчитися виконувати заповіді Христа: не пустословити, не прикрашати себе, бути покірним начальству, не дивитись на жінку з пожадливістю, не дратуватися і багато іншого. Бо всі ці заповіді дані нам не для того, щоб ми робили вигляд, ніби їх не існує; милостивий Господь дав їх нам для виконання. "Коли хоче хто йти вслід за Мною, – хай зречеться самого себе..." – каже Господь (Мт.16:24). Він дав нам вільний вибір – "коли хто хоче" і вільну власну працю – зречися себе.

7.

Про перенесення любові з себе самого на Христа

"Якщо ми зречемося себе, то кого ми тоді зустрінемо?" – запитує св. Теофан Затворник, він же дає відповідь: "Тоді ми зустрінемо Бога і ближнього". Першою умовою для того, хто шукає звільнення у Христі, є зречення себе. Тільки таким чином зосередження над нашим існуванням може бути перенесено від нас самих до Христа, який є і Господь, і наш ближній. Це означає, що весь догляд, піклування і любов, якими ми оточували себе, переносяться природно, непомітно для нас, на Господа, і тим самим і на нашого ближнього (Мт.25:34-40). Лише таким чином, ліва рука не знає, що робить права, й милостиня твоя буде в тайні (Мт.6:3-4).

Поки ми догоджаємо собі, ми не можемо догоджати ближньому на добро для збудування (Рм. 15-2). Наші спроби у цьому напрямі будуть неправдиві, бо вони виникають за нашою власною волею і походять від нашого бажання догоджати самим собі. На це слід звернути особливу увагу, бо ми можемо легко заблукати на дорозі благодіянь і послуг, що задовольняють нас самих, і ця дорога, безумовно, веде до болота самовиправдання. Заглибся в себе, ретельно перевір себе, і ти помітиш, що багато з тих, нібито відчайдушних вчинків виходять з потреби приспати свою совість, тобто – із твоєї постійної звички задовольняти самого себе і жити для того, щоб догоджати лише собі (Рм.15:1).

Для Господа, який є любов, мир і благодать, несуттєві суєта і шум самозадоволення, хоч воно і було б у прихованій формі. Перевір себе: якщо ти засумуєш чи навіть роздратуєшся хоч трохи, зустрічаючи перепону у задуманій тобою справі, тоді знай, – джерело її було мутне. Ти запитаєш, чому? Люди з досвідом скажуть тобі: зовнішні перепони і опір зустрічає тільки той, хто не підкорив свою волю Господу; для Господа перепони немислимі. Дійсно, відчайдушний вчинок не мій, а походить від Господа і тому не може зустріти перепон на своєму шляху. Лише для моїх власних планів, моїх власних бажань працювати, вивчати, відпочивати, їсти чи надавати послугу ближньому, можуть зустрітись перепони , і тому що вони "мої", я засмучуюся.

Але для того, хто йде вузькою дорогою, що веде до життя – до Господа, є тільки одна мислима перепона, і це є його власна гріховна воля. У такому випадку, як може людина засмучуватися, якщо, задумавши щось, не буде допущена до виконання свого бажання? Взагалі, людині не слід будувати плани. Це теж таємниця святих. Не давай вводити себе в оману. Християнин повинен поводитися так, як поводився Господь (1Ів.2:6), який не шукав волі своєї (Ів.5:30), але був роджений на соломі, постив сорок днів, чував на молитві вночі, виганяв злих духів, зцілював хворих, якому не було де прихилити голову, і, нарешті, який віддав себе на обплювання, бичування і розп'яття.

Подумай, який ти далекий від цього. Постійно запитуй себе: чи чував я у молитві хоча б одну ніч? Чи постив я хоча б одну добу? Чи вигнав хоча б одного злого духа? Чи віддавав я себе без спротиву на образу і биття? Чи розіп'яв я, дійсно, своє тіло, а не шукав завжди перш за все своєї власної волі? (Гл.5:23). Тримай це в пам'яті завжди. Що означає: зречися себе? Хто насправді "зрікається себе", не запитує: чи я щасливий? – Або, чи отримую я заспокоєння? Всі такі питання відпадають, якщо ти дійсно зрікаєшся себе; цим ти вже відмовився від свого бажання щастя, як земного , так і небесного.

8.

Про самозахист від повернення подоланого зла

Перша перемога над собою буде тобі знаком, що ти вступив на шлях. Але не привласнюй ці заслуги своїй силі; лише дякуй Господу – бо ж це Він дав тобі силу – і не радій надмірно, але спіши продовжувати шлях. Інакше, переможене зло може знову повстати і напасти на тебе ззаду. Пам'ятай, ізраїльтяни, завоювавши нову країну, отримали наказ від Господа прогнати всіх мешканців. Це повинно навчити нас проганяти пристрасті.

Тут не має значення сила чи ступінь отриманої перемоги. Вона могла полягати в тому, що ми вранці не випалили цигарки, чи в такій незначній на вигляд речі, що ми не повернули голови для того, щоб кудись подивитись, чи не ловили чийсь погляд. Зовнішнє значення вчинку не є вирішальним. Але мале може бути великим і велике – малим.