Я, робот - Сторінка 25

Питання міжзоряних польотів при сучасному стані теоретичної фізики залишається... гм... неясним. Це питання поки що не вивчено, і можна припустити, що інформація, що її заклала фірма "Консолідейтед" у свою мислячу машину, теж не була обґрунтована. Наш математичний відділ уважно проаналізував її, і з'ясувалося, що "Консолідейтед" звалила все докупи. її матеріал містить в собі й усі відомі положення основ космічної теорії Франсіассі, і всі дані астрофізики та електроніки, що стосуються цієї проблеми. Це вже занадто.

Робертсон, що з тривогою стежив за розвитком думки Ланнінга, раптом перебив:

— Занадто для Мозку? Він не справиться з таким обсягом інформації?

Ланнінг рішуче похитав головою.

— Ні, не так. У цьому випадку можливості Мозку необмежені. Тут справа в іншому. Питання впирається в закони робототехніки. Штучний мозок, наприклад, ніколи не зможе видати таке розв'язання проблеми, яке могло б зашкодити людині або призвести до її смерті. I тоді проблема залишиться нерозв'язаною. Якщо ж проблема вимагатиме обов'язкового і невідкладного розв'язання, то Мозок,— а він, зрештою, всього-на-всього робот,— зіткнеться з дилемою. I в цьому разі він не зможе ні

відповісти, ні відмовитися відповідати. Очевидно, щось подібне сталося і з машиною фірми "Консолідейтед".

Він на мить замовк, але генеральний директор нетерпеливився.

— Продовжуйте, докторе Ланнінг. Поясніть так, як ви мені пояснювали.

Ланнінг міцно стулив губи і глянув на доктора Сьюзен Келвін, яка нарешті відвела свій погляд від схрещених на грудях рук і вперше заговорила низьким безбарвним голосом.

— Природа реакції роботів на дилему гідна подиву,— почала вона.— Психологія роботів далеко не ідеальна,— в цьому я можу запевнити вас, як фахівець,— але вона піддається якісному аналізу, оскільки попри всі складнощі проникнення в позитронний мозок роботів слід мати на увазі, що він побудований людьми, а відтак побудований відповідно до людських уявлень про цінності. Часто й людина, не знаходячи виходу із становища, намагається втекти від реальної дійсності: вона переноситься в ілюзорний світ або починає пиячити, впадає в істерику чи стрибає з мосту. Все це спричинюється одним і тим самим — відмовою або нездатністю вистояти в екстремальній ситуації. Так і робот. Дилема вносить розлад у половину його зв'язків, а найгірше те, що позитронний мозок згорає і його вже не можна буде відновити.

— Зрозуміло,— сказав Робертсон, не розуміючи.— А що ви могли б сказати про інформацію, яку накидає нам фірма "Консолідейтед"?

— Вона, безперечно, містить в собі заборонену проблему. Але наш Мозок значно відрізняється від машини-робота фірми "Консолідейтед".

— Все правильно, шефе. Все правильно,__

енергійно перебив генеральний директор!__

Я хочу, щоб ви докладніше спинилися на цьому моменті, оскільки він найголовніший у даній ситуації.

Очі Сьюзен Келвін засяяли за окулярами, і вона терпляче провадила далі:

— Машини фірми "Консолідейтед", і зокрема їхній Супер-Мислитель, побудовані не як особистості. Вони входять до розряду функціональних і сконструйовані без використання основних патентів фірми "Ю. С. Роботс" на емоційні мозкові зв'язки. їхній Мислитель всього-на-всього — обчислювальна машина високого класу, і дилема руйнує його відразу ж. Як би там не було, але наш Мозок — це особистість, хоча ця особистість дитинна. Це високорозвинений дедуктивний мозок, але він нагадує дитину з великим об'ємом знань. Фактично він не розуміє, що робить, він лише робить. Через те наш Мозок і справді як дитина, він надзвичайно життєрадісний і безтурботний. Життя в його уявленні не таке вже серйозне.

Після невеличкої паузи роботопсихолог вела далі:

— Тепер ми підійшли до того, що ми маємо робити. Ми мусимо розділити всю інформацію фірми "Консолідейтед" на логічні частини і вводити їх у Мозок для аналізу обережно, кожну окремо. Коли до нього потрапить та частина, що створює дилему, Мозок, маючи дитячу психологію, завагається. Адже його свідомість недостатньо зріла. Виникне відчутна пауза, перш ніж він розпізнає дилему як таку. I під час цієї паузи він автоматично відкине цю частину інформації ще до того, як зможуть

запрацювати, а відтак і зруйнуватися його мозкові зв'язки.

У Робертсона аж підстрибнув борлак.

— Ви певні цього?

Доктор Келвін поборола в собі роздратування.

— Мені здається, що непрофесійною мовою важко точно передати суть того, що відбуватиметься. Але немає сенсу вживати тут і мову математики. Однак запевняю вас, що буде так, як я кажу.

— Отже, ситуація така,— негайно заповнив паузу генеральний директор.— Якщо ми беремося за цю справу, то повинні здійснити її ось так: Мозок скаже нам, яка саме частина інформації містить в собі дилему. Ми встановлюємо, що це за дилема. Правильно, докторе Богерт? А до речі, доктор Богерт у нас найкращий математик. Це знає кожен. Він і встановить. Ми дамо фірмі "Консолідейтед" відповідь: "Рішення немає" — з обґрунтуванням і одержимо сто тисяч. Вони залишаться із своєю поламаною машиною, а наша буде ціла. А через рік чи два ми матимемо міжзоряний двигун, або, як його дехто називає, гіператомний двигун. Як би ви не називали його, це буде найбільшим винаходом у світі.

Робертсон захихотів і простяг руку:

— Давайте сюди контракт. Я підпишу його.

Приміщення, де тримали Штучний Мозок, пильно охоронялося. Коли туди увійшла Сьюзен Келвін, один з техніків чергової зміни запитував робота:

— Якщо півтори курки знесуть за півтора дні півтора яйця, то скільки яєць знесуть дев'ять курок за дев'ять днів?

— П'ятдесят чотири,— відразу відповів Мозок.

— Бачиш, а ти сумнівався,— сказав технік своєму колезі.

Доктор Келвін кашлянула, і техніки неймовірно розгубилися. Вона зробила короткий жест рукою, і її залишили наодинці з Мозком.

Мозок являв собою всього-на-всього кулю діаметром у два фути, заповнену кондиційованим гелієм. I в цій гелієвій атмосфері, яка була вільна від будь-якої вібрації і опромінення, містилися нечувано складні мозкові зв'язки, що власне і становили Штучний Мозок. Решту внутрішнього простору заповнювали пристрої, що виконували функції посередників між Мозком і зовнішнім світом — його голосу, рук, органів чуття.

— Як справи, Мозку? — лагідно запитала доктор Келвін.

— Чудово, місіс Сьюзен,— бадьоро відповів Мозок.— Ви хочете запитувати мене про щось? Я відповім. Ви завжди тримаєте в руках книгу, коли збираєтеся мене про щось запитати.

Доктор Келвін лагідно всміхнулася.

— Ти маєш рацію, але тільки не зараз. Згодом у нас буде для тебе запитання. Воно настільки складне, що нам доведеться поставити тобі його у письмовій формі. Але не зараз. Спершу я побалакаю з тобою.

— Гаразд, я не проти того, щоб побалакати.

— Отже, Мозку, через деякий час сюди прийдуть доктор Ланнінг і доктор Богерт із цим складним запитанням. Ми даватимемо тобі інформацію частинами і дуже повільно, а ти будь дуже обережний. Ми попросимо тебе дещо нам побудувати на основі цієї інформації, якщо ти зможеш, але я хочу попередити тебе,

що твоє рішення може містити в собі... гм... загрозу людям.

— 0, боже! — Вигук був тихий і протяжний.

— Тепер слухай сюди. Коли ми подамо тобі аркуш з інформацією, що міститиме в собі загрозу, а можливо, і смерть, не хвилюйся. Ми не допустимо смерті. Ні в якому разі. Отже, коли настане черга проаналізувати цей аркуш, одразу зупинись і віддай його назад. Оце й усе. Зрозумів?

— Ну, звичайно. Подумати тільки, смерть людей! 0, боже!

— Мозку, я чую, що сюди йдуть доктор Ланнінг і доктор Богерт. Вони розкажуть тобі, в чому суть проблеми, і тоді почнемо. Слухайся їх. А тепер...

Аркуші подавалися Мозку повільно. Після кожної подачі чулося якесь дивне шелестіння — Мозок опрацьовував інформацію. Тоді наставала тиша, а це означало, що робот готовий прийняти чергову порцію. Так продовжувалось годинами, протягом яких Мозку було подано стільки інформації, що вона могла скласти томів з сімнадцять математичної фізики.

Що далі тривав цей процес, то напруженіша ставала атмосфера. Ланнінг щось бубонів собі під ніс. Богерт спочатку зосереджено розглядав свої нігті, а потім, сам того не помічаючи, взявся їх гризти. Коли зникла остання порція аркушів, Сьюзен Келвін з побілілим обличчям сказала:

— Щось трапилося.

— Не може бути,— ледве вимовив Ланнінг.— Невже він помер?

— Мозку,— тремтячим голосом сказала Сьюзен Келвін.— Ти чуєш мене, Мозку?

— Га? — почулася неуважна відповідь,— Ви щось хотіли?

— Рішення...

— А-а... Я можу видати рішення. Я побудую вам цілий корабель. I без особливих труднощів, якщо тільки дасте мені на підмогу роботів. Хороший корабель. На це піде місяців зо два.

— Тобі не важко було?

— 3 цифрами довелось повозитися,— відповів Мозок.

Доктор повернулася до виходу. Рум'янець так і не з'явився на її щоках. Вона зробила знак, щоб інші також вийшли.

Уже в кабінеті вона сказала:

— Я не можу цього збагнути. Інформація, яку ми давали Мозку для аналізу, повинна була містити в собі дилему, здатну викликати, може, навіть смерть. Якщо щось в ньому зламалося...

— Машина розмовляє,— спокійно сказав Богерт.— I говорить до ладу. Яка ж тут дилема?

Але роботопсихолог стояла на своєму:

— Дилеми бувають різні. I до кожної треба інакший підхід. Очевидно, в даному разі дилема лише м'яко зачепила Мозок. Однак достатньо, щоб кинути його в полон ілюзій, коли він не може розв'язати проблему, а думає, що може. Це схоже на балансування на краю безодні, де найменший поштовх — і все піде прахом.

— Припустимо,— сказав Ланнінг,— що дилеми немає. Припустимо, що машина фірми "Консолідейтед" поламалася з іншої причини або чисто через технічні неполадки.

— Якщо навіть і так,— мовила Келвін,— то нам це мало що дає. Послухайте, відсьогодні

жоден з вас не повинен підходити до Мозку. Я все беру на себе.

— Чудово,— полегшено зітхнув Ланнінг.— Беріть усе на себе. А тим часом ми дамо можливість Мозку побудувати корабель. I коли він таки побудує, ми повинні випробувати його. А для цього нам потрібні будуть висококваліфіковані фахівці.

Майкл Донован енергійно пригладив руде волосся, не звертаючи уваги на те, що непокірна кучма аж ніяк не хотіла слухатись його і їжачилась вусебіч.

— А тепер вмикай, Грегу,— сказав він.— Кажуть, що корабель готовий.— Вони не знають, що за корабель, але він готовий.