Я, робот - Сторінка 29

Але їхні наміри не збулись.

Я закінчив свій обід і дивився на неї крізь дим сигарети.

— А коли був створений світ, який здається золотим віком порівняно з попереднім століттям,— цьому також сприяли наші роботи.

— Ви маєте на увазі мислячі машини? — за

питав я.— Мозок, про якого ви розповідали, був першою мислячою машиною, правда ж?

— Так, і мислячі машини, але я не їх мала на увазі. Радше людину. Він помер минулого року.— У її голосі несподівано прозвучала журба.— Або принаймні він просто вирішив померти, знаючи, що більше нам не потрібен. Це — Стівен Байєрлі.

— Так, я здогадався, що ви саме його маєте на увазі.

— Вперше він вийшов на політичну арену в 2032 році. Ви тоді ще були підлітком і не можете пам'ятати, за яких обставин це відбувалося. Коли він балотувався в мери, та виборча кампанія була найнезвичайнішою в історії...

ДОКАЗ

Френсіз

Квінн був політиком нової школи. В цьому вислові, звичайно, як і в інших подібного штибу, годі шукати сенсу. Більшість "нових шкіл", які ми маємо, були відомі в суспільному житті Давньої Греції, і, можливо, якби ми знали про це більше, в суспільному житті давнього Шумеру, і доісторичних поселеннях на палях на озерах Швейцарії.

Однак, аби закінчити цей вступ, який обіцяє бути ускладненим і нудним, ліпше якнайскоріш відзначити, що Квінн ніколи не балотувався на виборах, не гнався за голосами, не виголошував

промов і не набивав виборчих урн фальшивими бюлетенями. Так само, як і Наполеон сам не натискував на спусковий гачок на полі битви під Аустерліцом.

Й оскільки політика іноді робить партнерами зовсім чужих людей, якось за одним столом з Квінном опинився Альфред Ланнінг. Його густі сиві брови низько нависали над очима, з яких прозирала гостра нетерплячість. Ланнінг був невдоволений.

Цей факт, якби про нього й знав Квінн, аж ніяк не стурбував би його. Голос Квінна був товариський — можливо, це йшло від професіоналізму.

— Гадаю, ви знаєте Стівена Байєрлі, докторе Ланнінг?

— Я чув про нього. Як і багато дехто.

— Так, і я чув. Може, ви голосуватимете за нього на наступних виборах?

— Навіть не знаю.— В його голосі бриніла неприхована уїдливість.— Я не стежив за розвитком політичних подій і не знав, що він балотується на виборах.

— Він може стати нашим мером. Звичайно, він поки що всього-на-всього юрист, але могутні дуби виростають з...

— Саме так,— перебив його Ланнінг.— Я вже чув цю фразу. Але, може б, перейти до суті справи?

— А ми вже перейшли, докторе Ланнінг.— Голос Квінна був надзвичайно лагідним.

— Я зацікавлений, щоб містер Байєрлі не піднявся вище окружного прокурора, а ви зацікавлені допомогти мені.

— Я зацікавлений? Та невже? — Брови Ланнінга ще більше насупилися.

— Ну, скажімо, зацікавлена фірма "Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн". Я прийшов до вас, як до її колишнього наукового керівника, бо знаю, що ви й досі користуєтесь авторитетом у фірмі. До вашої думки там прислуховуються, її поважають. Водночас ви зараз менше залежите від них, маєте значну свободу дій, навіть коли ці дії виходять з рамок загальноприйнятих.

Доктор Ланнінг деякий час мовчав, обмірковуючи почуте. Тоді сказав уже лагідніше:

— Я вас зовсім не розумію, містере Квінн.

— Мене це не дивує, докторе Ланнінг. Але все дуже просто. Ви не заперечуєте?

Квінн прикурив тонку сигарету від недорогої, але елегантної запальнички, і на його вилицюватому обличчі з'явився самовдоволений вираз.

— Ми говорили про містера Байєрлі,— особу дивну і яскраву. Три роки тому його ніхто не знав, тепер його знають всі. Це сильна, обдарована людина і, безперечно, найрозумніший і найталановитіший прокурор, яких я будь-коли знав. На превеликий жаль, він не належить до моїх друзів.

— Розумію,— механічно сказав Ланнінг, роздивляючись свої нігті.

— Минулого року,— спокійно вів далі Квінн,— я мав нагоду вивчити містера Байєрлі — і досить детально. Завжди корисно, самі розумієте, детально вивчити минуле життя політика, котрий обстоює реформи. Якби ви знали, як часто це допомагає...

Він на мить замовк і невесело усміхнувся, дивлячись на жевріючий кінчик сигарети.

— Але минуле містера Байєрлі нічим не видатне. Спокійне життя у маленькому містечку, навчання в коледжі, дружина, що померла молодою, автомобільна катастрофа, повільне одужання, юридична освіта, переїзд до столиці, прокурор

Френсі Квінн повільно похитав головою і додав:

— Зате його теперішнє життя... 0, воно вкрай примітне! Наш окружний прокурор ніколи не їсть.

Ланнінг різко підвів голову, погляд його старечих очей став несподівано гострим.

— Прошу?

— Наш окружний прокурор ніколи не їсть,— повторив Квінн, виділяючи кожне слово.— Інакше кажучи, ніхто ніколи не бачив, щоб він їв або пив. Ніколи! Ви розумієте, що означає це слово? Не зрідка, а ніколи!

— Не може бути! Ви довіряєте вашим сищикам?

— Я їм вірю і не вважаю це неймовірним. Далі, ніхто не бачив, щоб наш окружний прокурор пив— ні води, ні алкоголю,— або спав. 6 й дещо інше, але, гадаю, я чітко висловив свою думку

Ланнінг відкинувся на спинку крісла і зосереджено думав. Тоді старий роботист похитав головою:

— Ні, з ваших слів випливає лише один висновок, коли взяти до уваги, що ви сказали їх мені. Однак Це неможливо.

— Але ж Цей чоловік зовсім не схожий на людину, докторе Ланнінг.

— Якби ви сказали мені, що він — перевдягнений сатана, я б іще, можливо, вам повірив.

— Я вам кажу, що він — робот, докторе Ланнінг.

— А я вам кажу, що нічого неймовірнішого я ще не чув, містере Квінн.

Знову запала напружена мовчанка.

— I все ж,— Квінн ретельно загасив сигарету,— вам доведеться розплутати цю неймовірну справу, використовуючи всі можливості корпорації.

— Запевняю вас, що я не візьму на себе цього, містере Квінн. Це несерйозно — щоб корпорація втручалася в місцеву політику.

— У вас немає вибору. Уявіть, що я опублікую ці факти без належних доказів. Бо мої докази надто побічні.

— Робіть, як хочете.

— Але я цього не хочу. Докази мають бути вагомими. I ви цього не хочете, бо така реклама завдасть інколи вашій фірмі. Вам добре відомі закони, що суворо забороняють використання роботів у населених світах.

— Авжеж! — різко відповів Ланнінг.

— Ви знаєте, що "Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн" — єдина фірма в Сонячній системі, що виробляє позитронних роботів. А якщо Байєрлі — робот, то він — позитронний робот. Ви також знаєте, що всі позитронні роботи здаються в оренду, а не продаються. Корпорація залишається власником кожного робота, а відтак відповідає за всі його вчинки.

— Легше за все довести, містере Квінн, що корпорація ніколи не випускала роботів, достеменно схожих на справжню людину.

— А це взагалі можливо? Мене цікавить сам факт.

— Так, можливо.

— Гадаю, робота можна виготовити й таємно. Без реєстрації в ваших книгах.

— Тільки не позитронний мозок. Надто багато залучено тут факторів, і над усім цим здійснюється якнайсуворіший урядовий контроль.

— Так, але ж роботи зношуються, ламаються — і демонтуються.

— А позитронний мозок використовується повторно або ж знищується.

— Справді? — Френсіз Квінн дозволив собі легку іронію.— А якщо один з них випадково не буде знищений і так станеться, також випадково, що саме тут опиниться людиноподібний робот, який чекає, поки йому вмонтують мозок?

— Це неможливо!

— Ви повинні довести це урядові і народу, то чому б не довести це зараз мені.

— Але навіщо нам це? — роздратовано запитав Ланнінг.— Які у нас могли б бути мотиви? Визнайте за нами хоч крихту здорового глузду.

— Будь ласка, мій любий. Корпорацію надзвичайно втішило б, якби в різних регіонах населених світів дозволяли використовувати людиноподібних позитронних роботів. Прибутки були б нечувані. Але люди надто упереджено ставляться до такого. А що, коли спершу показати його — дивіться, він здібний юрист, хороший мер і він — робот? Ви не купите нашого робота-слугу?

— Чиста фантастика. I мало не абсурдна.

— Може, й так. Чому б вам не довести це? В кабінеті вже згустилися сутінки, але не

настільки, щоб не видно було, як Альфред Ланнінг почервонів. Неквапом він натис вмикач, і на стінах м'яким світлом засвітилися лампи.

— Гаразд,— пробурмотів він,— побачимо.

Обличчя Стівена Байєрлі описати нелегко. Йому було сорок за документами і стільки ж на вигляд — але це була здорова, випещена, добродушна фізіономія сорокарічної людини, що само по собі заперечувало ходячу фразу, ніби його зовнішність відповідає вікові.

Це особливо помітно, коли він сміявся, а саме зараз він сміявся. Сміх лунав голосно, довго, на мить затихав, а тоді вибухав знову.

А обличчя Альфреда Ланнінга ніби застигло у невдоволеному виразі. Він повернув голову до жінки поруч, але та лише стисла тонкі, безкровні губи.

Нарешті Байєрлі трохи заспокоївся.

— Справді, докторе Ланнінг... справді... Я... Я — робот!..

— Це не я стверджую, сер,— огризнувся Ланнінг,— і мене б цілком задовольнило, якби ви були представником людського роду. Й оскільки наша корпорація не виготовляла вас, я певен, що воно так і є,— принаймні з точки зору закону. Та оскільки припущення про те, що ви — робот, іде від поважної особи, яка має певну вагу...

— Не називайте її, якщо це суперечить вашим непохитним уявленням про норми етики. Давайте просто припустимо, що то був Френк Квінн, і продовжимо.

Ланнінг сердито пирхнув, невдоволений, що його перебили, і після красномовної паузи вів далі з крижаними нотками в голосі:

— ...особи, яка має певну вагу, а мене найменше цікавлять зараз всілякі здогадки щодо її імені, я змушений просити вас спростувати це. Вже сам факт, що таке припущення може бути висунуто й опубліковано з допомогою засобів, що є в розпорядженні цієї особи, міг би

завдати великої шкоди фірмі, яку я представляю, навіть якби звинувачення ніколи не були доведені. Ви мене розумієте?

— Атож. Ваші побоювання мені зрозумілі. Звинувачення само по собі смішне, але становище, в якому ви опинилися, серйозне. Прошу пробачення, якщо мій сміх образив вас. Я сміявся над самим звинуваченням, а не над неприємностями, що вам загрожують. Як же я можу вам допомогти?

— Дуже просто. Лише посидіти в ресторані, поїсти перед свідками і дозволити себе сфотографувати за обідом.

Ланнінг відкинувся на спинку крісла. Найважче у їхній розмові минуло.