Як написали першого листа - Сторінка 2

Чи ж це не жахливо?!

— Дуже жахливо! — сказали доісторичні дами, й вимазюкали волосся Незнайомцеві грязюкою (що його прикро вразило), і почали бити в гучні племінні барабани, і скликали до гурту геть усіх вождів Племені Тегумая, всіх негусів, пророків, жерців, віщунів, шаманів, чаклунів, бонз та до них подібних, і вони в один голос вирішили: Незнайомцеві треба відтяти голову, але спершу нехай він поведе їх до річки й покаже, де він сховав Теффі.

Тим часом Незнайомцеві став уриватись терпець. Жінки замастили йому волосся грязюкою, вони тягали його по гострих камінцях, вони сиділи на ньому вшістьох уряд, вони щипали й стусали його так, що йому забивало дух; і хоч він не розумів їхньої мови, він був майже певен, що доісторичні дами ще й узивали його словами, не гідними дам. І все ж таки він мовчав, поки зібралося все плем'я Тегумая, а тоді повів усіх на річку Вагай, і там вони побачили, що Теффі плете віночки з ромашок, а Тегумай захоплено б'є дрібних коропів своїм полагодженим остенем.

— Ти скоро впорався! — гукнула Теффі Незнайомцеві. — Але навіщо ти привів так багато людей? Татку, любий! Ось мій секрет-сюрприз! Правда ж, ти здивований, татку?

— Дуже, — відповів Тегумай. — Але на сьогодні зіпсована моя риболовля. Адже сюди йде все наше дороге, добре, славне, кмітливе, тихе плем'я, Теффі!

І він не помилився. Попереду всіх ішла Тешумай Тевіндроу та інші доісторичні дами. Вони міцно тримали Незнайомця, в якого волосся було заліплене грязюкою.

За жінками виступав Головний Вождь, а за Головним Вождем — його заступник, а за заступником — його помічники й заступники його помічників (і всі озброєні до зубів); потім ішли командири на чолі своїх загонів, а позад них виступали правителі, негуси та жерці. Далі сунули члени племені в порядку підпорядкованості їх у племені, починаючи від власників чотирьох печер (окрема печера на кожен сезон) й кінчаючи привілейованими мордатими кріпаками, які мають пів права на половину ведмежої шкури в зимові ночі за сім кроків до вогнища, та кріпаками, які мають повне законне право на обгризений маслак, що перейде до господаря після їхньої смерті. Геть усі вони були тут, і всі скакали та репетували і розполохали рибу на двадцять миль — не менше, і Тегумай віддячив їм за це в своїй велемовній доісторичній промові.

Тешумай Тевіндроу збігла вниз до Теффі й почала цілувати та пестити її, а Головний Вождь племені схопив Тегумая за пучок пір'я на голові й почав трясти його, що було сили.

— Поясни! Поясни! Поясни! — в один голос репетувало Тегумаєве плем'я.

— О боги земні й небесні! — сказав Тегумай. — Пусти мої пера! Хіба людина не може вже й зламати свого остеня, щоб на неї не накинулись усі одноплемінники? Як ви любите в усе втручатися!

— Здається, ви навіть не принесли таткові його остеня з чорним держаком? — сказала Теффі. — І що це ви робите з моїм милим Незнайомцем?

Вони били його, налітаючи по двоє, по троє і по цілому десятку, аж у того на лоба лізли очі. А він, задихаючись, усе показував на Теффі.

— Де ж ті злі люди, що поштрикали тебе списами, любий мій? — спитала Тешумай Тевіндроу.

— Тут таких зовсім не було, — відповів Тегумай. — За цілий ранок проходив лише отой бідолаха, якого ви тепер хочете задушити. Чи ти в своєму розумі, о плем'я Тегумая?!

— Він приніс страхітливу картинку, — сказав Головний Вождь. — На ній ти увесь пробитий списами.

— А-а... е-е... я краще все поясню... це я дала йому ту картинку, — сказала Теффі, але їй було не дуже приємно.

— Ти?! — в один голос вигукнуло все Тегумаєве плем'я. — Маленька— пустунка-що-заслуговує-шльопанців? Ти?!

— Ну, люба Теффі, нам, здається, перепаде, — сказав тато і пригорнув її рукою до себе, так що вона нічого не боялась.

— Поясни! Поясни! Поясни! — закричав Головний Вождь і підскочив на одній нозі.

— Я хотіла, щоб Незнайомець приніс татусів остень, от я й намалювала це, — сказала Теффі. — Там немає людей із списами, там є лише один остень. Я намалювала його тричі, щоб не помилитися. Я не винна, що остень ніби попав татусеві в голову: на березовій корі було дуже мало місця. Мама каже, що то злі люди, а то мої бобри. Я намалювала їх, щоб показати дорогу через болото. І ще я намалювала маму при вході в печеру: вона радіє, що прийшов такий милий Незнайомець. А ви, по— моєму, найдурніші люди на світі, — закінчила Теффі. — Цей Незнайомець дуже славний. Навіщо ви заліпили йому голову грязюкою? Вимийте зараз же!

Довго ніхто нічого не міг сказати. Нарешті Головний Вождь зареготав; за ним зареготав Незнайомець; а далі зареготав і Тегумай і реготав так, що аж упав від сміху, а за ним уже зареготало й усе плем'я, і реготало голосно й довго.

Не сміялися лише Тешумай Тевіндроу та всі доісторичні дами. Вони були дуже ввічливі до своїх чоловіків, а себе кожна з них добре вилаяла за свою негідну поведінку. Потім Головний Вождь закричав, заговорив і заспівав:

— О Маленька-пустунко-що-заслуговує-шльопанців! Ти зробила велике відкриття!

— Я не хотіла робити ніякого відкриття, я тільки хотіла, щоб принесли татків остень, — сказала Теффі.

— Все одно. Це велике відкриття, і колись люди назвуть його письмом. Зараз це лише картинки, і, як ми бачили сьогодні, вони не завжди зрозумілі. Але настане час, о дочко Тегумая, коли ми винайдемо літери, і тоді ми зможемо писати й читати. Тоді вже нас усі розумітимуть і не робитимуть таких помилок. Доісторичні дами, негайно змийте грязюку з голови Незнайомця!

— Я дуже буду рада, — сказала Теффі, — бо от зараз усі ви прийшли зі зброєю в руках, а ніхто не приніс таткового остеня з чорним держаком.

Головний Вождь на це закричав, заговорив і заспівав:

— Люба Теффі, наступного разу, коли ти напишеш картинку-листа, пришли його з людиною, яка розмовляє по-нашому і може пояснити, що та картинка означає. Мені-то нічого, бо я — Головний Вождь Племені, а от решті племені ти завдала мороки і, як бачиш, Незнайомець теж був украй спантеличений.

Вони прийняли Незнайомця до Тегумаєвого племені, бо він був справжній джентльмен і не розсердився на те, що доісторичні дами заквецяли йому волосся грязюкою. Але від того дня і донині (я гадаю, що в цьому винна Теффі) тільки дехто з маленьких дівчаток охоче вчиться читати й писати. Більшість із них вважають за краще малювати картинки і гратися з своїми татусями, як це робила Теффі.

Переклад українською Леоніда Солонька