Як розмовляти з дівчатами на вечірках - Сторінка 2

— Я не маю права робити нічого, що може зашкодити мені. Бо я власність Вейн.

— Може, тоді ти хочеш щось випити?

— Води, — сказала вона.

І пішов на кухню, налив собі ще коли й чашку води з-під крана. З кухні — знов до передпокою, а звідти до оранжереї, але вона була порожня.

Я подумав, чи не пішла дівчина до вбиральні, й чи не передумає вона щодо танців. Я заглянув до вітальні, де танцювали. Там стало тісніше. Більше дівчат танцювало, і з ними було кілька хлопців, яких я не знав. Вони здавалися на кілька років старшими від нас з Віком. Дівчата і хлопці зберігали дистанцію, але Вік тримав Стеллу за руку, поки вони танцювали, а коли пісня скінчилась, він обійняв її звично, ніби свою власність, аби впевнитися, що ніхто інший не втрутиться.

Я подумав, чи дівчина, з якою я розмовляв в оранжереї, не пішла нагору, бо не зустрів її на першому поверсі.

Я зайшов до вітальні, що була навпроти кімнати, де танцювали, і сів на диван. Там уже сиділа дівчина. У неї було темне коротко стрижене волосся, що стирчало в різні боки. Вона поводилася нервово.

"Говори", — подумав я.

— Мм, у мене зайва чашка води, — сказав я, — хочеш?

Вона кивнула і простягнула руку за чашкою, надзвичайно обережно, ніби не звикла браги речі, наче вона не довіряла власним очам і рукам.

— Мені подобається бути туристкою, — сказала вона і невпевнено усміхнулась. У неї була щілина між двома передніми зубами. Воду з-під крана вона пила помалу, як дорослі п'ють хороше вино.

— Останнього разу ми були на сонці й плавали у вогняних басейнах з китами. Ми чули їхні історії й тремтіли від холоду, коли виходили назовні. Потім пливли глибше, де спека оживляла і заспокоювача нас. Я хотіла повернутися. Цього разу я хотіла повернутися. Було ще так багато, чого я не бачила. А замість цього ми прийшли у ваш світ. Тобі це подобається?

— Подобається що?

Вона обвела рукою кімнату — диван, крісло, занавіски й вимкнений газовий камін.

— Думаю, все гаразд.

— Я сказала їм, що не хочу відвідувати світ, — промовила вона. — Але це не справило враження на мого батька-вчителя. "Ти маєш багато чому навчитися", — сказав він. Я відповіла: "Я можу навчитися ще багато чому на сонці знову. Чи в глибинах. Джесса плете сіті між галактиками. Я теж хочу це робити". Але нічого не можна було вдіяти, і я прийшла у світ. Батько-вчитель поглинув мене, і я опинилася тут, втілена у вмираючому шматку м'яса, що висить на кальцієвому каркасі. Коли я опинилася в тілі, то відчула процеси всередині мене: тремтіння, пульсацію і хлюпання. Це був мій перший досвід пропускання повітря крізь рот з одночасною вібрацією голосових зв'язок. І я казала батькові-вчителю, що краще б я померла, бо він визнавав смерть за єдиний спосіб піти зі світу.

На її зап'ястку висіли чотки, які вона перебирала, поки говорила.

— Але знання — у м'ясі, — сказала вона, — і я обрана, щоб його здобути.

Ми сиділи близько одне до одного, і я вирішив, що можу обійняти її, але ніби ненароком. Я міг би покласти руку на спинку дивана, і зрештою вона сповзла б униз майже непомітно, доки не торкнеться дівчини. Вона сказала:

— Є проблема з рідиною в очах, коли світ розпливається. Ніхто не розказав мені про це, і я досі не розумію. Я торкалася складок Шепоту, і пульсувала, і літала з тахіонними лебедями, але я все одно не розумію.

Вона не була найгарнішою дівчиною там, але вона здавалася достатньо милою і, в будь-якому разі, вона була дівчиною. Я потроху опустив руку, так щоб торкнутися співрозмовниці, і вона не сказала прибрати її.

Тоді Вік покликав мене з порога і помахав мені. Він стояв, обійнявши Стеллу, ніби захищаючи її. Я намагався показати йому, хитаючи головою, що я зайнятий, але він покликав мене на ім'я. Я неохоче підвівся з дивина й підійшов до дверей:

— Що?

— Е, послухай, вечірка... — сказав Вік вибачливим тоном, — це не та, що я думав. Я поговорив зі Стеллою і зрозумів це. Вона наче пояснила мені. Ми на іншій вечірці.

— Боже! У нас неприємності? Ми маємо піти?

Стелла похитала головою. Він нахилився і ніжно поцілував її в губи.

— Ти ж щаслива, що я тут, люба?

— Ти знаєш, що так, — відповіла вона.

Він подивився на неї, а потім знов на мене, а потім усміхнувся своєю пустотливою милою усмішкою, в якій було трохи від Артфула Доджера і трохи від пройдивіста Принца Прекрасного.

— Не хвилюйся. Все одно тут усі туристи. Це програма іноземного обміну, адже так? Як тоді, коли ми їздили в Німеччину.

— Правда?

— Енн, тобі потрібно з ними розмовляти. А це означає, що ти маєш їх також слухати. Розумієш?

— Я так і роблю. Я вже поговорив з двома.

— В тебе щось вийшло?

— Виходило, доки ти мене не покликав.

— Вибач. Послухай, я просто хотів ввести тебе в курс справи. Гаразд?

Він поплескав мене по руці і пішов зі Стеллою. Потім удвох вони піднялися нагору.

Спробуйте мене зрозуміти, в сутінках усі дівчата на вечірці були гарними, у них усіх були прекрасні обличчя, але, що важливіше, у них у всіх були трохи дивні пропорції, що робить красу чимось більшим, ніж привабливість манекена у вітрині.

Стелла була найсимпатічнишою з усіх, але вона, звичайно, була Вікова. І вони пішли нагору разом, і так відбувалося завжди.

Тепер на дивані сиділо кілька людей. Вони розмовляли з дівчиною, в якої була щілинка між зубами. Хтось пожартував, і всі засміялися. Мені б довелося розштовхати людей, щоб знову сісти поруч з нею. І не скидалося на те, що вона чекає на моє повернення чи хвилюється, що я пішов, тому я поплентався назад до передпокою. Я кинув погляд на танцюристів і спіймав себе не думці, що не знаю, звідки лунає музика. Я не бачив ні грамофона, ні колонок.

З передпокою я пішов на кухню.

На вечірках кухня — чудове місце. Тобі не потрібен привід, щоб бути там, і, що добре, на цій вечірці я не помітив жодного знаку присутності чиєїсь мами. Я роздивився різні пляшки і банки на кухонному столі, потім налив півдюйма Перно на дно склянки й долив по вінця колою. Далі вкинув пару кубиків льоду і відсьорбнув, насолоджуючись солодкуватим пряним смаком напою.

— Що ти п'єш? — почув я дівчачий голос.

— Це перно, — відповів я їй. — Він на смак, як анісове насіння, тільки алкогольний.

Я не сказав, що скуштував його лиш тому, що почув, як перно попросив хтось із фанатів на пластинці концерту "Velvet Underground".

— Можна й мені?

Я зробив ще один коктейль і передав їй. Її волосся було кучерявим червоно-коричневим з мідним відтінком. Зараз таку зачіску нечасто побачиш, а тоді вона була популярною.

— Як тебе звуть? — запитав я..

— Тріолет, — відповіла вона.

— Гарне ім'я, — сказав я, хоча не був певен, що це так. Хоча вона була гарною.

— Це віршова форма, — гордо сказала вона. — Як я.

— Ти поема?

Вона усміхнулась і опустила голову, напевне, засоромившись. У неї був виточений профіль з ідеальним грецьким носом. Минулою року ми ставили у шкільному театрі "Антигону". Я грав посланця" який приніс Креонтові звістку про Антигонину смерть. Ми були в масках і схожими на неї теперішню. Я думав про п'єсу, дивлячись на її обличчя на кухні й уявляв малюнки Баррі Сміта в коміксах про Конана. Через п'ять років я подумав би про прерафаелітів, Джейн Морріс і Ліззі Сіддал, але тоді мені було тільки п'ятнадцять.

— Ти поема? — повторив я.

Вона закусила нижню губу.

— Хай так, я поема або схема, або представник раси людей, чий світ був поглинутий морем.

— Не складно бути трьома речами водночас?

— Як тебе звати?

— Енн.

— Отже, ти Енн, — сказала вона, — і ти чоловік. І ти двонога тварина. Складно бути трьома речами водночас?

— Але ці речі не виключають одна одну. Я маю на увазі, вони не перебувають у контрадикції.

Це слово я читав багато разів, але ніколи не вимовляв до того вечора, тому помилився із наголосом. Контрадикція.

На ній була тонка біла шовковиста сукня. Її очі були блідо-зелені, зараз я подумав би про кольорові контактні лінзи, але це було тридцять років тому, тоді все було інакшим. Пам'ятаю, мені було цікаво, що роблять Вік і Стелла нагорі. Тепер я був упевнений, що вони в одній зі спалень, і заздрив Вікові майже до болю.

Однак я розмовляв з дівчиною, навіть якщо ми плели нісенітницю, навіть якщо насправді її не звали Тріолет (моєму поколінню не давали імен хіпі, всім цим веселковим Рейнбов, Саншайн і Мун було тоді по шість, сім, вісім років). Вона сказала:

— Ми знали, що це скоро скінчиться, і вклали все це в поему, щоб сказати всесвіту, ким ми були, чому ми були тут, що ми творили, робили й думали, про що мріяли, чого прагнули. Ми вклали мрії у слова, а слова — у схему, щоб про них ніколи не забули. Потім ми відіслали рухливу схему поеми у серце зірки, щоб вона пульсувала, вибухала і блимала, несучи повідомлення через електромагнітний спектр, доки у світах на відстані у тисячі сонячних систем схему розшифрують і прочитають, і вона знову стане поемою.

— А що станеться потім?

З-під маски Антигони на мене уважно дивилися її зелені очі, що здавалися іншою, глибшою частиною цієї маски.

— Ти не можеш послухати поему і лишитися тим самим, — сказала вона мені. — Вона захопила людей, які її слухали. Вона прийняла і населила їх, її ритми стали частиною їхнього мислення, її образи назавжди змінили їхню метафорику, її строфи, світогляд, прагнення стали їхнім життям. Вже їхні діти народяться зі знанням поеми, і, якщо так триватиме, то дуже скоро діти взагалі не будуть народжуватися. Вони вже не будуть потрібні. Буде лише поема, яка спалахне і пошириться на всі відомі світи.

Я присунувся ближче до неї, так що мої ноги торкнулися її.

Здавалося, їй це подобається. Вона ніжно поклала руку мені на плече, і мимоволі я усміхнувся.

— Є місця, де нам раді, — сказала Тріолет, — і місця, де до нас ставляться, як до отруйного насіння чи до хвороби, до чогось, що треба негайно ізолювати і знищити. Але де закінчується хвороба і починається мистецтво?

— Не знаю, — сказав я, усе ще усміхаючись. Я чув, як з вітальні долинали гучні ритмічні звуки незнайомої музики.

Вона притулилася до мене, здається, це був поцілунок... здається. У будь-якому разі вона притислася своїми губами до моїх і потім, задоволена, відступила, немов позначивши мене як свою власність.

— Хочеш її почути? — запитала вона, і я кивнув, не до кінця розуміючи, що вона мені пропонує, але впевнений, що мені потрібно все, що вона хоче мені дати.

Вона почала мені щось нашіптувати.