Ярмарок Суєти - Сторінка 19

А які у вас смачні обіди: щодня дичина, мальвазія й мадера, різна риба просто з Лондона. Навіть челядь на кухні має нагоду скуштувати цього достатку, бо поки там обідає огрядний візник міс Мак-Віртер, пиво чомусь стає міцніше, а цукор і чай у дитячій кімнаті (де їсть покоївка міс Мак-Віртер) і "загалі ніхто не контролює. Так воно буває чи ні? Я звертаюся до середніх прошарків суспільства. О сило небесна! Хотів би я, щоб ти послала мені стару тітку, незаміжню, з каретою, прикрашеною ромбами і накладкою ясно-брунатного кольору. Які торбинки виплітали б їй мої дочки, і як упадала б коло неї моя Джулія! О прекрасне видиво! О нездійсненна мрія шаленця!

Розділ X

МІС ШАРП ЗДОБУВАЄ ДРУЗІВ

Коли Ребека опинилася в такій симпатичній родині,— ми на попередніх сторінках змалювали її портрети,— вона, за її ж таки словами, визнала за свій обов'язок сподобатися своїм благодійникам і будь-що здобути їхню прихильність. Кого б не розчулило таке почуття вдячності в беззахисної сирітки! І якщо навіть тут було трохи розрахунку й самолюбства, то хто ж заперечить, що її корисливість цілком виправдана? "Я не маю нікого на світі,— міркувала ця самітна дівчина,— і можу сподіватися тільки на те, чого сама доб'юся. Коли в тієї рожевощокої дурепи Емілії, від якої я вдвічі мудріша, десять тисяч посагу і забезпечене становище, то бідна Ребека (хоч я й куди стрункіша за неї) може розраховувати лише на себе саму та на свій розум. Що ж, побачимо, чи завдяки розумові я не досягну почесного місця і чи одного чудового дня не доведу Емілії, що я справді краща за неї. Не тому, що я не люблю сердешної Емілії, ні, хто б міг ворогувати з такою безневинною, ласкавою істотою. А все ж чудесно було б діждатися того дня, коли я посяду вище за неї місце в світі. А власне, чому б і не діждатися?" Так наша романтична приятелька змальовувала собі своє майбутнє. І ми не повинні обурюватися, що постійним мешканцем її повітряних замків був чоловік. Бо про що ж мріяти дівчатам, як не про чоловіків? А хіба їхні любі матусі думають не про те саме? "Я мушу сама справлятися за матусю",— переконувала себе Ребека, з болісною досадою згадуючи свою невдачу з Джозом Седлі.

Отож вона мудро надумала влаштуватися в родині Королевиного Кроулі зручно й надійно і з цією метою вирішила заприятелювати з усіма тими, хто міг би стати їй на заваді.

Оскільки леді Кроулі не належала до тих осіб, навіть більше, була така байдужа і безхарактерна, що з нею ніхто не рахувався у її власному домі, Ребека скоро збагнула, що можна не запобігати в неї ласки, та й, щиро кажучи, не могла б її запобігти. В розмові зі своїми ученицями вона звичайно називала міледі "бідною матусею" і хоч виявляла до неї всі ознаки холодної ввічливості, розважно звертала основну увагу на інших членів родини.

Щодо дівчаток, яких вона відразу прихилила до себе, її метод був зовсім простий.

Вона не обтяжувала їхніх голівок надмірною наукою, а, навпаки, давала їм цілковиту волю самим добувати собі знання, бо ж хіба є краща освіта за самоосвіту? Старша дівчинка любила читати, і в старій бібліотеці Королевиного Кроулі було чимало творів красного письменства минулого сторіччя і англійською, і французькою мовою (їх придбав міністр Департаменту Мотузки й Сургуча, коли був уже в неласці), а що, крім Ребеки, ніхто не навідувався до книжкових полиць, вона мала змогу без будь-яких зусиль, граючись, І багато чого навчити Роз Кроулі. Так вона разом з дівчинкою прочитала немало чудових І французьких та англійських книжок, серед яких варто І вгадати твори вченого доктора Смоллета, дотепного містера І Генрі Філдінга, вишуканого й вигадливого мосьє Кребі, і Йона молодшого, яким так захоплювався наш безсмертний поет Грей, і всеосяжного мосьє Вольтера. Одного разу, коли містер Кроулі поцікавився, що читає молодь, гувернантка відповіла: "Смоллета".— "Ага, Смоллета,— сказав містер Кроулі, цілком задоволений,— його історія хоч і нуднувата, але не така небезпечна, як історія містера Юма. Ти ж бо читаєш історію?" — "Так",— відповіла міс Роз, проте не пояснила, що це історія Гамфрі Клінкера. іншого разу він був прикро вражений, заставши сестру І з книжкою французьких комедій, та коли гувернантка І сказала, що з такого тексту легше засвоювати звороти розмовної мови, мусив погодитися з нею. Як дипломат, містер Кроулі особливо пишався своїм умінням розмовляти по-французькому (адже він усе ще був світською людиною), і щедрі компліменти, які з цього приводу казала йому гувернантка, давали йому велику приємність. Міс Вайолет навпаки, мала примітивніші і буйніші нахили, ніж її сестра. Вона знала всі ті кутки, де крадькома неслися кури, спритно лазила по деревах і грабувала гарненькі, поцятковані яєчка з гнізд пернатих співаків.

Найбільше їй подобалось їздити на лошатах або гасати в полі, наче Камілла. її любив і батько, і всі конюхи. Вона була пестункою, але водночас і пострахом кухарки, бо знаходила банки з варенням, хоч би де вони були сховані, і нещадно їх спорожняла. З сестрою вони провадили вічні баталії. Коли міс Шарп і викривала якісь її витівки, то не йшла до леді Кроулі, яка могла б розповісти батькові або, ще гірше, містерові Кроулі, а обіцяла мовчати, якщо міс Вайолет більше не буде так робити й любитиме свою гувернантку.

З містером Кроулі Ребека завжди була чемна й слухняна. Вона просила в нього поради, коли у французькому тексті не могла зрозуміти якогось місця, хоч її мати й була француженка, і містер Кроулі чудово їй усе розтлумачував. Він навіть був такий ласкавий, що не тільки допомагав їй краще зрозуміти світську літературу, але й добирав для неї книжки глибшого змісту, та й у своїх розмовах дуже часто звертався до Ребеки. Адже гувернантка страшенно захоплювалася його виступом в "Товаристві допомоги племені квошібу, цікавилася його брошурою про солод, не раз її до сліз зворушували його вечірні повчання, вона вигукувала тоді: "О, дякую вам, сер!" — і, зітхаючи, так закочувала очі до неба, що містер Кроулі інколи навіть вшановував її потиском руки. "Як-не-як, а кров завжди дав себе знати,—казав, бувало, цей аристократ-проповідник.— Мої слова так зворушують міс Шарп, а до всіх інших вони не досягають. Я надто тонкий для них, надто вишуканий. Треба трохи спростити свою мову, але вона розуміє все. Адже її мати була Монморансі! Авжеж, уявіть собі, міс Шарп з материнського боку походила з того славетного роду! Звичайно, вона не згадувала, що її мати була на сцені: цього просто не витримала б чутлива душа побожного містера Кроулі. Скільки шляхетних емігрантів стало жебраками через ту страхітливу революцію! Не встигла Ребека ще добре озирнутися на новому місці, як уже запаслася кількома історіями про своїх предків, причому деякі з них містер Кроулі випадково знайшов у словнику д'Озье, який був у їхній бібліотеці, і це ще дужче переконало його, що вони правдиві і що Ребека походить із відомого роду. Чи ми маємо підставу, тобто чи має підставу наша героїня вважати цю допитливість і пошуки в словнику за ознаку того, що містер Кроулі цікавиться нею? Ні, могло йтися тільки про дружню прихильність.

Адже ми вже згадували, що містер Кроулі був закоханий у леді Джейн.

Раз чи два він зауважував Ребеці, що їй не зовсім личить грати із сером Піїтом у триктрак: мовляв, це безбожна розвага і куди краще було б почитати в цей час "Спадок Тромпа", або "Сліпу пралю з Мурфілда", чи якийсь інший глибокий твір.

Але міс Шарп відповідала, що її люба матуся часто розважалася цією грою із старим графом Триктраком і превелебним абатом де Корнетом;— так вона вміла виправдати й інші світські розваги.

Але не тільки грою в триктрак маленька гувернантка прихилила до себе господаря замку. Вона знаходила й інші способи бути йому корисною. З невичерпною терплячістю перечитала всі його судові папери, якими ще в Лондоні сер Пітт обіцяв розважити її, і сама зголосилась переписувати його листи, спритно міняючи в них орфографію, відповідно до тодішніх правил. Вона почала цікавитись геть усім, що стосувалось маєтку, ферми, парку, городу й стайні і виявилася такою приємною супутницею, що баронет рідко тепер гуляв після першого сніданку без неї (і, звичайно, дітей). Ребека радила йому, котрі дерева підрізати шпалерами, котрі грядки перекопати, що вже треба зібрати з городу, котрих коней запрягти до возів, а котрих до плуга. Не пробувши й року в Королевиному Кроулі, вона здобула цілковите довір'я баронета, і якщо раніше він за столом звичайно розмовляв з дворецьким Гороксом, то тепер звертався тільки до міс Шарп. Коли містер Кроулі кудись виїздив, вона була майже господинею в домі, проте в цьому новому, почесному становищі поводилася так скромно і обачно, що не ображала авторитетів у кухні і в стайні, до яких завжди виявляла незвичайну прихильність. Вона стала зовсім іншою людиною — не тією зарозумілою, підозріливою і хворобливо вразливою дівчиною, яку ми знали раніше, і така зміна вдачі свідчить про її розважливість і щире бажання стати кращою чи принаймні про її незвичайну силу волі. Чи то серце диктувало Ребеці нову, покірну й скромну поведінку, покажуть інші її вчинки. Двадцятиоднорічній особі рідко вдається весь час лицемірити; а проте хай читачі не забувають, що хоч наша героїня і юна роками, зате має великий життєвий досвід, і ми дарма згаяли час на писання цієї повісті, коли й досі не переконали їх, що вона дуже розумна.

Старший і молодший сини сера Кроулі, як джентльмен і леді зі скриньки, що заповідав погоду, ніколи не бували вдома разом — вони щиро ненавиділи один одного; взагалі. Родон Кроулі, драгун, до родинного гнізда ставився вкрай зневажливо, тому рідко навідувався до батька, хоч неодмінно приїздив раз на рік, коли там гостювала тітка.

Про високі чесноти цієї старої леді ми вже згадували. Вона мала сімдесят тисяч фунтів капіталу і майже всиновила Родона. Натомість страшенно не любила свого старшого небожа, вважаючи його за ганчірку. А містер Кроулі, у свою чергу, переконано заявляв, що її душа безнадійно пропаща, і дотримувався думки, що й у брата на тому світі шанси не набагато кращі. "Вона страшна безбожниця,— не раз казав він.— Вона знається з атеїстами і французами.