Ярмарок Суєти - Сторінка 23

Чи хтось із них зрівняється з тобою розумом і вихованням? Та що з тобою, їм навіть далеко до бідолашної Брігс, моєї компаньйонки, і до Болса ,мого лакея. Ти, любонько, просто скарб, справжнісінький діамант. Ти маєш в голові більше глузду, ніж половина цього графства, і якби такі речі хтось винагороджував, ти була б з герцогинею. Хоч ні, герцогинь взагалі не повинно бути, але тобі не личить підлегле становище, я вважаю ,що ти з усіх поглядів рівна мені і... підкинь-но лишень, люба, трохи вугілля в камін. А ще глянь на цю мою сукню ,її треба ледь поправити, ти ж так усе гарно вмієш робити.

І стара філантропка веліла рівній собі виконувати різні доручення, бути їй за кравчиню й щовечора читати на сон французькі романи.

У ті часи, як, певне, пам'ятають старші читачі, великосвітське товариство було дуже схвильоване двома подіями, що, як пишеться в газетах, "могли б зацікавити джентльменів у довгих мантіях". Хорунжий Шефтон утік з Барбарою Фіцурс, дочкою і спадкоємицею графа Брейна, а бідолашний Вір Уейн, джентльмен, що до сорока років мав бездоганну репутацію і був батьком численної родини, раптом підло покинув свій дім задля місіс Ружемон, шістдесятирічної актриси.

Це була найкраща риса незрівнянного лорда Нельсона,— казала міс Кроулі.— Задля жінок він готовий був на все. В чоловікові, що здатен на таке, мусить бути щось, гарне. Я в захваті від нерозважних шлюбів. Найбільше "мені подобається, коли хтось із аристократів бере дочку якогось мірошника, як зробив лорд Флауердейл, це так дратує всіх жінок! Я хотіла б, любонько, щоб тебе також викрав якийсь великий чоловік. Я певна, що для цього ти досить вродлива.

З двома форейторами! О, як було б чудово! — відверто призналася Ребека.

А ще мені подобається, коли вбогий хлопець тікає з багатою дівчиною. Я мрію, щоб Родон викрав якусь дівчину.

Багату чи бідну?-Таке питаєш! Таж Родон не має жодного шилінга, крім того, що я йому даю. Він criblé de dettes . Йому треба підлатати свої справи й досягти успіху.

А він розумний? — запитала Ребека.

Чи він розумний? Де там, любонько! Крім коней, свого полку, полювання і гри, він ні про що не думає. Але він мусить досягти успіху, він так чарівно зіпсований.

Ти хіба не знаєш, що він убив людину, а одному скривдженому батькові тільки прострелив капелюх? У полку його обожнюють, а молодь у Вольєра і в "Кокосовій пальмі" присягається його ім'ям.

Коли Ребека Шарп писала своїй милій товаришці звіт про невеличкий бенкет у Королевиному Кроулі і про те, як капітан Кроулі вирізнив її серед інших, вона чомусь трохи не так змалювала все, як було насправді. Капітан і раніше часто звертав на неї увагу. Він разів із десять бачив її на прогулянках, зустрічав десь у півсотні замкових коридорів і галерей, годинами бовванів над її фортепіано ввечері, коли міс Шарп співала (міледі нездужала, а тому сиділа в себе нагорі, і ніхто про неї не згадував). Капітан писав їй записки (найкращі, які тільки міг придумати і сяк-так написати незграбний довготелесий драгун, але жінки радо миряться з тупістю чоловіків, як і з іншими їхніми вадами). Та коли він засунув першу свою записочку між аркуші нот романсу, який співала маленька гувернантка, вона підвелася г, пильно дивлячись йому в очі, граційно витягла згорнений трикутником папірець, помахала ним, ніби трикутним капелюхом, і, наблизившись до ворога, кинула записочку у вогонь, тоді зробила каштанові низький реверанс, повернулася на своє місце й почала співати ще веселіше.

Що там таке? — запитала міс Кроулі, яка була задрімала після обіду й прокинулася, коли снів раптом затих.

Фальшива нота,— сміючись, відповіла міс Шарп, а Родон Кроулі спалахнув з люті і образи.

Як гарно, що Б'ют Кроулі, помітивши прихильність міс Кроулі до нової гувернантки, забула про ревнощі й гостинно прийняла дівчину в пасторському домі, і не тільки її, а й Родона Кроулі, суперника її чоловіка в п'ятипроцентних паперах старої родички! Вона раптом дуже вподобала небожа. Капітан перестав ходити на полювання, відмовлявся від запрошень на бенкети в Фадлстонів, не їздив обідати до офіцерської їдальні в Грязьбері: найприємніше йому було завітати до пасторського дому, куди приїздила також міс Кроулі, а що мати була хвора, то чому б не піти туди й дітям баронета з міс Шарп? Отож діти (милі крихітки!) приходили до пастора з міс Шарп. А ввечері дехто з гостей звичайно повертався додому пішки. Не міс Кроулі — вона воліла їхати своєю каретою. Але прогулянка в місячному сяйві через пасторове поле до паркової хвіртки, а потім попід темними деревами плетивом алей до Королевиного Кроулі страшенно подобалася таким аматорам природи, як капітан і Ребека.

Ох, які зорі, які зорі! — вигукувала гувернантка, зводячи до неба свої блискучі зелені очі.— В мене немов крила виростають, коли я дивлюся на них.

О... ага! Чорт... Так, і в мене теж, міс Шарп,— відповідав другий аматор.— Вам не заважає моя сигара, га, міс Шарп?-Навпаки, міс Шарп понад усе в світі любила тютюновий дим на свіжому повітрі, вона навіть сама спробувала покурити: мило склавши уста, випустила хмарку диму, стиха зойкнула, захихотіла й віддала назад капітанові його делікатес. Той підкрутив вуса і відразу так затягся, що кінчик сигари заяскрів червоною жариною в темних кущах.

їй-бо... е-е... чорт... е-е...— божився каштан,— я зроду не курив такої доброї сигари! — І блискучі розумові здібності драгуна, і вміння провадити розмову чудово пасували до його показної постаті.

Старий сер Пітт, що сидів з люлькою за кухлем пива розмовляв із Джоном Гороксом про барана, якого мали зарізати, помітив з вікна своєї кімнати цю захоплену пару і, люто лаючись, заявив, що якби не міс Кроулі, він схопив би Родона за комір і викинув би за поріг, як останнього негідника. Авжеж, поводиться він не найкраще,— погодився містер Горокс.— І його служник Флетерс теж добра цяця.

Такий ґвалт зчинив на кухні через обід і через пиво, що й лорд не зважився б.

Але я думаю, сер Пітт, що міс Шари йому якраз до пари,— додав він, трохи помовчавши.

І справді, вона була до пари — і батькові, й синові.

Розділ XII-ДОСИТЬ СЕНТИМЕНТАЛЬНИЙ

Та пора вже нам залишити Аркадію і її милих мешканців, що плекають у собі сільські чесноти, повернутися до Лондона й довідатись, що робить Емілія Седлі.

"Нам вона ніскільки не подобається. Вона якась невиразна й млява",— писала мені незнайома кореспондентка рівним дрібненьким письмом, запечатавши листа рожевою печаткою, і додавала ще цілу низку таких самих люб'язних зауважень, про які я б і не згадав, коли б вони, власне кажучи, не були швидше похвальними для молодої особи, якої вони стосувалися.

Хіба ласкавому читачеві, добре знайомому зі світом, не доводилося чути такі самі зауваження з уст най симпатичніших своїх приятельок, що не сходять з дива, чим причарувала його міс Сміт або що спонукало майора Джонса освідчитися тій нікчемній, манірній дурепі міс Томпсон, якій нічим більше пишатися, крім свого лялькового личка? "Та й правда, що в тих рожевих щічках і блакитних очах такого гарного?" — питають наші симпатичні моралістки і мудро натякають, що природні здібності, розум, оволодіння "Питаннями міс Меннол", дамські знання з ботаніки й геології, вміння скласти віршика, відтарабанити сонату в манері Герца і таке інше має для особи жіночої статі куди більшу вагу, ніж скороминущі чари, які однаково зів'януть через кілька років. Слухаючи, як жінки розмірковують про нікчемність і нетривалість краси, можна багато чого навчитися.

Та хоч здібності і вміння набагато вагоміша річ за красу, і нещасні істоти, обдаровані, на своє лихо, вродою, мусять завжди пам'ятати, яка їх чекає доля, і хоч цілком імовірно, що героїчна жіноча постать, яка так захоплює жінок, заслутовує більшої слави і пошани, ніж ласкава, мила, усміхнена, безпосередня, ніжна, маленька домашня богиня , якій схильні поклонятися чоловіки,—а проте ці останні, жінки гіршого ґатунку, повинні втішатися бодай тим, що вони все-таки подобаються чоловікам і що, незважаючи на "попередження й протести наших добрих приятельок, ми й далі робимо прикрі помилки та страшні дурниці і робитимемо їх довіку. Ось хоч би й я: скільки разів мені казали різні особи, яких я вельми шаную, що міс Браун — вітрогонка, що в місіс Уайт немає нічого, крім petit minois chifonné, a місіс Блек не вміє сказати путнього слова, та я знаю, які чудесні розмови ми провадили з місіс Блек (але, звичайно, шановна, їх не слід розголошувати), бачу, як усі чоловіки юрмляться біля стільця місіс Уайт, а всі юнаки наввипередки танцюють з міс Браун, отож я ладен схилитися до думки, що зневага осіб жіночої статі — великий комплімент для жінки.

Молоді леді, в товаристві яких бувала Емілія, щедро робили їй такі компліменти.

Ми ласкаві до неї,— казали панни Осборн, елегантні чорноброві дівчата, що мали найкращих гувернанток, учителів і кравчинь.

І вони ставилися до Емілії так ласкаво й поблажливо, опікувалися нею так ревно, що бідолашна дівчина й справді бараніла при них і здавалася такою дурною, за яку вони її вважали. Емілія силкувалася полюбити їх, як годилося любити сестер свого майбутнього чоловіка. Вона проводила з ними "довгі ранки"— смертельно нудні передобідні години, виїздила з ними та їхньою кістлявою гувернанткою, старою міс Вірт . на прогулянки в їхній великій родинній кареті, сестри брали з собою Емілію, щоб розважити її, на концерти старовинної музики, на ораторії, в собор святого Павла, помилуватися дітьми з притулку, але вона так боялася своїх супутниць, що навіть не зважувалась сказати добре слово про гімн, який ті діти співали. Будинок в Осборнів був розкішний, стіл їхнього батька — багатий і смачний, їхнє товариство — церемонне й великосвітське, а їхнє самовдоволення — безмежне: вони мали найкращу лавку в церкві притулку для убогих дітей, все, що вони робили, було показне й порядне, а все, чим вони розважалися,—нестерпно нудне й пристойне. Після кожних таких відвідин (о, як раділа Емілія, коли вони закінчувались!) Джейн і Марія Осборн та міс Вірт, кістлява стара дівка, їхня гувернантка, дедалі більше дивуючись, питали одна одну:-Що міг знайти Джордж у такій особі?-Як це так? — вигукне прискіпливий читач.