Ювенільне море (Море юності) - Сторінка 8

Вермо зараз же запропонував Босталоевой зібрати всі районні нез'ясовані і піддослідні особистості в одне місце і поставити виробництво історичного ідіотизму в великому або хоча б напів заводському масштабі, з тим щоб завчасно створити для майбутніх поколінь пам'ятники останніх членів віджилих класів; адже Умрищев теж хотів, як моральна і розумно-культурна особистість, бути занесеним до списку штатних одиниць історії!

Босталоєва відповіла, що повчальні пам'ятники слід влаштовувати після загибелі ворожих істот — тепер же потрібно піклуватися тільки щодо їх безповоротної смерті. Вермо нахилився з сідла, щоб краще розгледіти класове зло на обличчі Босталоевой, але обличчя її було щасливе і сірі очі були відкриті, як світанок, як ранковий простір, в якому хвилюється електромагнітна енергія сонця.

Вермо відчув це випроміненя сили Босталоєвої і тут же необдумано вирішив використовувати світло людини з народногосподарською метою; він згадав про електромагнітну теорію світла Максвелла, по якій сяйво сонця, місяця і зірок і навіть нічний морок є дія змінного електромагнітного поля, де довжина хвилі дуже коротка, а частота коливань в секунду велика настільки, що почуття людини нудьгує від цієї уяви. Вермо згадав далі первинну зорю сьогоднішнього дня, коли світло напружувалося на сході і слабшало від опору нескінченності, наповненої мороком, — і Вермо, опершись тоді на бика, втратив в темряві свого тіла раціональне почуття освітленого неба, що було пробуджувалось...

І зараз ще Вермо не знав, що можна зробити з небесного світла.

— Товаришу Босталоєва, — сказав він, — дайте мені руку ...

Босталоєва дала йому свою опухлу від вітру і роботи руку, і обидві людини проїхали деякий час зі здвоєними руками, причому Вермо тиснув руку жінки, допомагаючи цим не пристрасті, а роздумам, — у нього навіть охололо все тіло, теплота якого пішла на внутрішню силу задуми.

Незабаром показалось розташування "Батьківських Двориків", безпорадне здаля, особливо якщо порівняти з Двориками небесний простір, напружений грізною і мовчазною електромагнітною енергією сонця.

До ночі Босталоєва призначила виробничу нараду.

Криничний бригадир Мілешин, зоотехнік Високовський, інженер Вермо, Федератівна, коваль Кемаль, п'ять гуртоправів (бо радгосп складався з п'яти ділянок) і старший пастух Климент, обраний, як природний практик, головою виробничої наради, були присутні на цих зборах вже заздалегідь. Порядок денний складалася з питань перебудови всього м'ясного господарства, заради того щоб зробити яловичини в радгоспі не тисячу тонн, як задано планом, а дві тисячі; далі слід було задуматися над пасовищами для прохарчування нових двох тисяч корів і сорока биків, про які в дирекції отримано лист, що вони женуться пішим кроком з сусіднього району — звідси півтораста верст.

Як тільки опустилася вечірня зоря, так приїхала і Босталоєва зі степу, закінчивши десь свої денні турботи.

Климент, дивлячись на сонце звиклими очима, сказав засіданню, що пора вже хазяйські думати про соціалізм, щоб в степу було все економічно і вміло.

— У мені ось лежить більшовицький заряд, — сказав Климент. — А як почну їм стріляти в свою справу, так виходить кой-що мало ... Ти намагаєшся все по-великому, а виходить сама дрібниця-сволота! Ти худобу накормиш он як, я сам траву жую, перш ніж худобу пригощаю, а звіт мені показує по молоку недобірка, а по яловичині — скотина рости перестала! .. На центральному гурті взяли сорок робочих всякої статі з колгоспу, по змовленню, — мені два помічника, два розумних на око мужика дісталося. Що ж таке ?! Ходять вони, вирують і стараються — я сам на них піт мацав, — а все на моєму гурті як було погано, так стало ще гірше ... Не додивлюся сам — скотина стоїть на траві голодна, а не їсть: непоєна! А мужики мої аж скачуть від ударництва, під ними воли бігом біжать, а куди — невідомо, позвеш — вони назад повернуться, накажеш — тужаться, перевіриш — пуття немає. Це що таке, це звідки сумирне охальство таке виходить? Зла людина — то річ, а сумирний ж ніщо, його навіть схопити нема за що, щоб вдарить! ..

— У нас класова боротьба, — тихо сказала Босталоєва.

— Так то що ж! — відразу погодився Климент. — А то не вона,чи що ?

— Звідки твої мужики-то, дурень безхарактерний? — запитала Федератівна. — З якого це колгоспу тобі допомогу дали?

— А з того, матінка-старенька, де наш минулий директор книги читає. Він там мужикам якусь слабкість організував і каже, щоб ніхто не сумував, тому що все на світі є електрон, який нікуди не дінеться, хоч вся диктатура йди проти нього. Тепер там заможне населення — всіх про електрон запитує: кожен хоче електроном стати, а як — не знають ...

— Вермо, — звернулася Босталоєва, — їдьте, будь ласка, з Федератівною в колгосп до Умрищева і поясніть йому, що таке електрон. Тепер давайте обговоримо зимове опалення корівників.

Збори вступили в це обговорення, а Високовський вручив Босталоєвій папір, де описувалося добове положення радгоспу, здоров'я худоби, відгін масла з молока — і між іншим відзначалася безслідна пропажа восьми корів і смерть дванадцяти голів телят. Босталоєва з терплячим серцем прочитала папір; вона знала, що треба берегти свою ненависть, щоб її вистачило до кінця класового ворога.

Збори прийняли рішення будувати вітряне опалення і рити землю вглиб, аж до таємничих незайманих морів, щоб випустити звідти стислу воду на денну поверхню землі, а потім закупорити свердловину, і тоді серед степу залишиться нове прісне море — для тамування спраги трав і корів.

З огляду на дальність і безвісність ювенільної води Вермо запропонував пропалювати землю електричною дугою, яка буде плавити кристалічні товщі і входити в них, як ніж в тісто.

Федератівна, по власній скупості на соціалістичні засоби, не веліла було цим займатися,але Вермо пояснивши їй, що глибоке буріння електричним полум'ям, безумовно, є подією всесвітньо-історичного значення, и старенька, посміхаючись щербатим ротом, погодилась, так як була слабка на славу. Слідом за тім збори почали думати, куди помістіть нові дві тисячі корів, и Вермо вигадав вже було дещо — Нічого не вигадувати він не міг: він би зруйнувався від натиску особистого життя, — але Кемаль, з миттю настільки ж жвавого розуму, запропонував різати плити в найближчому родовищі вапняного каменю и будувати з цих плит скотні житла.

— Різати камінь треба не залізом, а електричним вогнем: двоє робітників можуть заготовити и скласти тисячу скотомісць! — враз повідомив Вермо.

— Добре сказав! — зрадів Кемаль и тут же сказавши ще краще: — А з'єднувати один з одним ми будемо електричним зварюванням — такою же вольтовою дугою, якою ми наріжемо плити в кар'єрах ...

Вермо витер очі, що засльозись від захоплення, и встав на ноги, будучи радій загальною радістю.

— Ви забули про коров'ячі брикети, — нагадала Босталоєва. Її очі побілілі від втоми, вона нахилилась на свої руки и втратила уві сні свідомість.

Прокинулася вона вже пізно вночі в своїй кімнаті и відразу веліла запрягати коня, щоб їхати до залізниці и виспатися в степовому візку.

Босталоєва вирішила негайно дістати в крайовому центрі будматеріали та обладнання и побудувати до зими нові коров'ячі приміщення, а також опалювальний вітряк з динамо-машиною и прес для брикетування коров'ячих коржів. Що стосується незайманих морів, то Босталоєва задумала вступити у місті в інститут и вчитися заочно, з тим щоб самій стати інженером и перевірити проект Вермо; а зараз почати цю роботу вона соромилась, тому що не розуміла ще внутрішнього устрою земної кулі и не бачила жодного разу вольтової дуги. Був ще один важкий вихід: перевиконати вдвічі — втричі план, отримати премію и добитися згоди всіх робочих радгоспу придбати на преміальні гроші машину для буріння землі електричних вогнем. Що заважало цьому?

У радгоспі грала хроматична гармонія; це Вермо вигадував музику — він найчастіше грав свої поточні твори и відразу ж їх забував.

Навколо радгоспного поселення лежала невідома темрява, укривши далекі и беззахисні стада; ще далі тих стад були колгоспі, села, колішні повітові міста — тисячі людей; доброзичливі и ненавидячи; радянські корови зараз лежали біля водопоїв, бики хропли, і байдужі пастухи варили собі що-небудь на ніч, щоб не нудьгуваті від голоду уві сні ... Тільки десята частина пастухів булу комуністами, які намагались спати вдень, и то позмінно, а вночі вони ходили у темряві з розплющеними очима. Якщо кожну добу буде зникати по вісім корів, то скільки можна відправити м'яса в Донбас и в Сталінград?

Босталоєва склала в валізу дві запасних сукні, відомість потрібних будівельних матеріалів та обладнання, білизну, подивилася на себе в дзеркало и сіла на ліжко на самоті. "У мене ж немає родичів! — згадала вона. — Була одна сестра, але ми забули писати листи одна одній! .. Не забудь дізнатися у ветеринарному інституті — Високовський не нагадав мені, — як добувають сперму з сечі для штучного запліднення ... Вермо! Я хочу вийти заміж за тебе при соціалізмі; а може буті, розхочу ще! "

Вермо в ту годину грав, як він думав, сонату про майбутній світ: у виді вигаданих ним звуків ходили по благородній землі гіганти молока и масла — живі істоті, але з деякими металевими частинами тіла, щоб краще було вберегти їх від хвороб и забезпечити сталість продуктивності; наприклад, паща буде сталева, кишечник оперований майже начисто (проти захворювань від розкладання калу), а молочні залози повинні мати електромагнітне удосконалення. Вільні доярки и робочі слухали музику Вермо та його роз'яснення про значення виконуваної музики і тоді тільки вірили, що це так.

Босталоєвій подали віз. Вона вийшла в дорожньому плащі, її чорне волосся блищало від світла через вікно, і їй стало страшно їхати з радгоспу, коли він залишається один у темряві.

Вона покликала Федератівну, веліла їхати їй завтра разом з Вермо в умрищевський колгосп, побачити все, що слід, і якщо потрібно — поставити в райкомі питання про негайну ліквідацію залишків куркульства і про видалення з району м'ясорадгоспу всіх буржуазних, жорстких елементів, інакше господарство вести не можна.

— Я заїду сама в райком, — сказала Босталоєва.