З ярмарку - Сторінка 26

З тебе вийшов би справжній хасид, справжній кабаліст. А так що з тебе вийде? Казна-що, нікчема, ледар, шалапут, свистун, нероба, вільнодум, гультяй, гріховод, вихрест, порушник суботи, боговідступник!

— Мойше-Йосю, може, досить мучити дитину?

"Дай боже довгих років бабі Гітл!" — думає врятований від дідових рук Шолом, на якого вже чекають надворі богуславські хлопчаки.

Проте траплялися хвилини, коли дід Мойше-Йося теж припадав йому до серця, коли Шолом дуже його любив. От, скажімо, Шолом якось побачив, що дід сидить з торбинкою для талеса під пахвою на бабиному ліжку і, підлещуючись до неї, стиха випрошує грошей, а вона не дає. То він просив не для себе, а для бідних хасидів з своєї синагоги. Але баба весь час твердила: "Не треба. У нас є свої сироти, їх слід пожаліти..."

Іншим разом Шолом застав діда в його комірчині, коли той стояв у молитовному убранні, закинувши назад голову, із заплющеними очима, і наче був десь у нетутешньому світі. А коли дід розплющив нарешті очі, вони в нього сяяли, і його потворне обличчя вже не здавалося таким потворним — божа благодать спочивала на ньому. І дід заговорив наче сам до себе, усміхаючись у свої величезні густі вуса:

— Едом 1 недовго пануватиме... Визволення вже близьке... Іди-но сюди, дитино моя, посидь трохи зі мною, поговоримо про кінець поневірянь, про месію, про те, що буде, коли прийде месія...

І дід Мойше-Йося почав розповідати внукові, що буде, коли месія прийде, з таким запалом і малював це такими яскравими фарбами, що внукові вже не хотілося йти

і Тут — вороги людства. (Прим, перекладача).

звідси, і він мимоволі згадав свого першого й найкращого товариша Шмулика. Різниця між ними полягала в тому, що Шмулик говорив переважно про скарби, чаклунів, принців і принцес — все про такі речі, що пов'язані з тутешнім світом, а дід Мойше-Йося цілком нехтував земним світом. Він увесь переносився, разом з онуком, що зачаровано слухав його, туди, в інший світ, до праведників, ангелів, серафимів та херувимів, до небесного трону, де сидить цар царів, хай святиться ім'я його! Там є шор-габор і левіафан, дорогоцінний єлей апарсмон і найкраще завітне вино. Там праведники сидять, вивчають тору й тішаться божою благодаттю й райським сяйвом, тим первозданним сяйвом, що його господь бог залишив на майбутнє, коли прийде месія, бо побачив, що люди ще не гідні цього сяйва... І сам бог, хай святиться ім'я його, піклується про праведників, як рідний батько. А згори, з небес, спускається на те саме місце, де колись стояв стародавній храм, новий храм з щирого золота й найкоштовніших самоцвітів, брильянтів та діамантів. Койгени * благословляють народ, левіти * співають, і цар Давид виходить із скрипкою їм назустріч і співає: "Славте, праведники, господа бога!"' І дід голосно заспівав, заляскав пальцями, звівши очі догори, його обличчя сяяло, і весь він був якийсь нетутешній, далекий-далекий, з іншого світу!..

41

ЛЮДИНА-ПТАХ

Оповідання про минуле.—Як євреї жили нолись серед панів. — Трагедія бідного орендаря

Не слід, проте, гадати, ніби дід Мойше-Йося завжди заносився думками у потойбічний світ і не мав що розповісти дітям про цей світ. О, він мав багато що розповідати про давніх євреїв, хасидів, кабалістів, про давніх панів і про те, як вони поводились з євреями.

Одна така історія, яку дід розповів своїм онукам, історія про єврея, що загинув смертю мученика, особливо запам'яталася Шолому. Оцю історію ми тут коротко розповімо, бо дід Мойше-Йося, хай нам пробачить, любив надто розводитись, перескакувати з одної теми на іншу й заїжджав казна-куди.

Сталася ця історія давно, ще за життя його діда, царство йому небесне, старого Гамарника. Чому його прозвали Гамарником? А тому, що село, де він жив і орендував млин, звалося Гамарники. У цьому селі жив ще один єврей на ім'я Нойах, який держав корчму. Цей Нойах був чоловік простацький, але дуже побожний, мабуть, покутник і таємний праведник * — він удень і вночі тільки молився й читав псалми. Всіма справами орудувала його жінка, а його обов'язком було тільки вносити оренду й щороку домовлятися з паном про дальшу оренду. Він завжди боявся, щоб хтось не відбив у нього корчму, бо охочих орендувати її було чимало, хоча прибутки вона давала нікчемні й Нойах ледве перебувався — сім'я була велика, дітей багато.

Приходить якось Нойах до пана домовлятися про оренду корчми на наступний рік і застає в нього силу гостей, бенкет на всю губу. Після бенкету гості, як заведено, мали поїхати на полювання. Уже стояли осідлані коні, запряжені карети, брички, лінійки; були тут вловчі собаки різних порід, стояли напоготові ловці з перами в капелюхах, з рогами в руках — все як годиться. "Невчасно прийшов,— думає собі Нойах,— пан не захоче тепер говорити про оренду". Але він помилився. Підвівшись з-за столу й збираючись сісти на коня, пан раптом помітив єврея, що стояв осторонь, згорблений, обшарпаний, і весело звертається до нього: "А, як сє маш, пан арен-даржі?" Тобто як ся маєш, пане орендаре? А Нойах відповідає: "Ясновельможний пане, я прийшов з приводу корчми..." Розсміявся пан — "вино пом'якшило цареве сеірце", тобто пан був уже добре напідпитку,— і він питає єврея: "А на скільки років ти хочеш орендувати корчму?" Єврей відповідає: "Я б не від того, щоб заорендувати її на кілька років, але в тебе заведено, ясновельможний пане..." Та пан не дає йому скінчити: "Добже, цього разу віддам тобі корчму за ту саму ціну на десять років, але з одною умовою: ти повинен бути в мене за птаха". Єврей, глянув на нього з подивом: "Що значить бути в тебе за птаха?" — "Дуже просто,— відповідає пан,— ти вилізеш на дах оцього сарая, бачиш? Там ти удаватимеш з себе птаха, а я цілитимусь у тебе й постараюсь влучити просто в лоба. Розкумекав?" Гості зареготали, і єврей теж ніби сміється й думає собі: "Пан жартує, перебрав трохи міру..." — "Ну,— питає його пан,— домовились?" — "Що йому відповісти на це?" — думає Нойах і питає про всякий випадок: "Скільки часу даєш на обміркування?" — "Одну хвилину, не більш,— каже пан цілком серйозно.— Вибирай: або ти вилізеш на покрівлю й удаватимеш з себе птаха, або ж тебе завтра-таки викинуть з корчми". У Нойа-ха душа в п'яти сховалася. Що його робити? З паном не жартуйі Тим паче, що той уже наказав принести драбину й все це, мабуть, цілком серйозно. Тоді Нойах знову звертається до пана: "А що буде, коли ти, боронь боже, влучиш?" Гості ще сильніше розреготалися, і Нойах зовсім розгубився: він уже не знає, чи пан тільки глузує, чи він задумав усе це всерйоз. Скидається на те, що всерйоз, бо йому вже наказують негайно вилізти на покрівлю або йти додому й звільнити корчму. Нойах хоче вже повернути додому, та згадує про своїх дітей і починає просити пана, щоб той дозволив йому помолитись перед смертю. "Доб-же,— погоджується пан,— даю тобі ще одну хвилину на передсмертну молитву". Одну хвилину? Що може єврей проказати за одну хвилину, крім "Слухай, Ізраїль", тим паче, що його вже штовхають на драбину? І Нойах проказує "Слухай, Ізраїль" та "Хай святиться ім'я твоє, господи" і починає вилазити нагору, а з очей у нього ллються сльози. Що він може робити? Божа воля! У нього стільки дітей... Йому, видно, судилося загинути заради слави господньої. А може, бог зглянеться й зробить чудо? Якщо Всевишній захоче, то він все зможе! Нойах глибоко вірив у милість божу. Давні євреї!

Вилізши нагору, він не припиняє молитися й плаче. Він все ще не втрачає надії, що Всевишній зглянеться на нього. Коли господь бог хоче —він усе може! А пан не має часу, він поспішає. Він наказує Нойаху стати прямо, і той випростовується. Далі наказує йому нахилитися, і той нахиляється. Потім велить розпростерти руки, і той розпростирає руки. Він наказує, щоб Нойах удав птаха, і Нойах удає птаха... А пан — чи він справді мав такий намір, чи тільки жартував, а Всевишній вже зробив, щоб вийшло всерйоз,— але пан вистрелив і влучив Нойахові просто в лоба, і Нойах упав, як підстрелений птах, і скотився з покрівлі на землю. І того-таки дня його поховали. Але пан додержав слова. Десять років підряд корчма залишалася за вдовою, незважаючи на те, що йому пропонували значно більшу орендну плату. Давні пани!

Таких цікавих історій про давніх євреїв і давніх панів дід знав дуже багато. Дітлахи слухали б їх без кінця-краю, якби дід Мойше-Йося не мав звички після кожної історії вичитувати їм мораль, що треба бути благочестивим євреєм і сподіватися на бога. А від моралі він переходив до нотацій і починав шпетити дітей за те, що вони піддаються всіляким спокусам, не хочуть ні молитися, ні вчитись, ні служити богові, а ладні тільки і вдень і вночі ловити рибок, рвати грушки або бешкетувати разом з богу-славськими хлопчаками, бодай вони запались!

42

ДНІ ОСІННІХ СВЯТ

Богуславсьна річка Рось. — Богуслав-сьний ліс. — Богуславсьна стара молитовня.— Баба Гітл справляє з дітьми обряд напopee*. — Дід благословляє онунів напередодні судного дня, і очі

Важко сказати, де було більше життя, більше поезії — біля річки Росі, в Богуславському лісі чи в старій молитовні. Важко сказати, в якому з цих трьох місць було більше спокуси. Коло Росі завжди веселе пожвавлення. Там балагули напувають своїх коней, водовози набирають воду в бочки, жінки й дівчата, босі, з червоними литками, перуть білизну й так вибивають прачем, що аж бризки летять, хлопчаки купаються, полощуться, вчаться плавати й ловлять рибок. Роздягшись між кущами, вони кидаються в воду й кричать: "Диви, як я плаваю!", "Диви, як я лежу на спині!", "Ти глянь краще, як я ступаю в воді!", "Бачиш, як я пірнаю?", "А я пускаю бульбашки!.." Усі гомонять, усі показують всілякі фокуси, кожен щось уміє. Переяславські сироти їм дуже заздрять. До Шолома підходить хлопчик, на ім'я Авремл, голісінький, у чому мати спородила, засмаглий, як татарин, очі в нього банькаті, обличчя плескате, як дошка для тіста, а носик, як квасоля.

"Як тебе звуть?" — "Шолом".— "Плавати вмієш?" — "Ні".— "Чого ж ти стоїш? Ходімо, я тебе навчу..." Ви розумієте? Він береться не вчити, а навчити! Це зовсім інша річ.

Не менш поезії є в лісі. Богуславський ліс рясніє грушками. Щоправда, ці грушки тверді, як камінці, і кислі, як оцет.