З життя садівників - Сторінка 3

Трапляється також плоске, наче монети, кругле, ніби налите, тонке, як голки; є крилате, колюче, пухнасте, голе і волохате; крупне, як таргани, і дрібне, як порошинки у сонячному промені. Можу засвідчити, що кожний вид відрізняється від іншого і всі викликають здивування: життя складне. З того он великого чубатого страховища повинна з'явитися низенька, суха колючка, а з цієї жовтої гниди ніби підніметься величезний товстий котиледон. Що тут скажеш? Просто не віриться!

Гаразд, ви посіяли? Поставили горщики в теплувату воду і накрили їх склом? Завісили вікна, щоб не било сонце, і закрили їх, щоб у кімнаті встановилася парникова сорокаградусна температура? Все гаразд.

Тепер для сівача наступає пора енергійної напруженої діяльності, тобто очікування. Обливаючись потом, без піджака і жилета, затамувавши подих, схиляється він у очікуванні над своїми квітковими горщиками, немов витягаючи поглядом паростки, які от-от повинні пробитися.

У перший день немає анінайменших ознак сходів, і нетерпеливець всю ніч крутиться в ліжку з боку на бік, тужачи в очікуванні ранку.

На другий день таємничий ґрунт породжує плямочку цвілі, і ми вже радіємо, побачивши у ній першу ознаку життя.

На третій день вилазить щось на довгій білій ніжці і росте, мов божевільне. Ми починаємо заледве не вголос тріумфувати — мовляв, ось воно! — і берегти цей перший маленький пагінець, мов зіницю ока.

На четвертий день, коли паросточок неймовірно витягся догори, в душу закрадається тривога: чи це не бур'ян? Незабаром виявляється, що побоювання не позбавлені підстав. Перше, що з'явилось у горщику — довга, тонка рослина, — незмінно виявляється бур'яном. Тут, мабуть, якийсь закон природи.

Але приблизно на восьмий день, а то й пізніше, раптом ні сіло ні впало, у якійсь непідвладний обліку, таємний момент (оскільки ніхто ніколи цього не бачив і не спостерігав), тихенько розсувається земля і з'являється на світ перший паросток.

Колись я думав, що билинки проростають з сім'я або вниз корінцем, або вгору, як картоплиння. Виявляється, нічого подібного. Майже кожна билинка росте догори під своїм сім'ям, підводячи його своєю верхівкою, як шапочку на голові. Наче так, якби дитина росла, тримаючи на голові рідну матір! Це просто чудо природи, і такий атлетичний трюк виконує майже кожен паросток: підіймає сім'я вгору все сміливіше і сміливіше, допоки одного прекрасного дня не упустить або не відкине його і не стане після цього голий і крихкий, кремезний або немічний, і на верхівці у нього два отакі смішні листочки; а між цих двох листочків показується потім...

Що? Цього я вам зараз не скажу. Рано. Поки — тільки два листочки на блідій стеблинці, але це так дивно, і стільки у цьому різноманіття: у кожної рослинки по-своєму...

Так що я хотів сказати? Ах так, нічого особливого: тільки те, що життя набагато складніше, ніж це можна собі уявити.

Лютий садівника

У лютому садівник продовжує роботи, розпочаті у січні, — а саме, головним чином залицяється до погоди. Річ у тому, що лютий — час небезпечний, загрожує садівнику безсніжними морозами, сонцем, вогкістю, сушею і вітр а— ми. Цей найкоротший місяць року — якийсь недоросток серед інших місяців, недоношений, високосний, взагалі несолідний — виділяється серед них своїми підступними витівками. З ним доводиться постійно бути насторожі! Вдень виманить на світло боже бруньки на кущах, а вночі спалить їх морозом; однією рукою гладить нас, а іншою — б'є по носі. Біс його знає, чому у високосні роки саме цьому верткому, катаральному, лукавому місяцю-коротуну додають один день; вже краще додавати день чарівному місяцю травню: нехай буде тридцять два. Оце була б добра справа! За які гріхи нам, садівникам, страждати?

Наступною сезонною роботою у лютому є підстерігання перших ознак весни. Садівник не вірить ні у перших хрущів, ні у перших метеликів, які зазвичай сповіщають весну на сторінках газет: по-перше, хрущі йому взагалі ні до чого, а по-друге, першим метеликом звичайно є останній, торішній, що забув померти. Перші ознаки весни, жадані садівником, більш надійні. Ось вони:

1. Крокуси, що з'являються у нього в траві у вигляді міцних, пружних загострених шишечок; одного прекрасного дня така шишечка раптом лопне (при цьому ще ніхто не був ніколи присутній) і перетвориться на пучечок гарних зелених пелюсток. Це і є перша ознака весни. Далі:

2. Садівничі прейскуранти, які приносить йому листоноша. Хоча садівник знає їх напам'ять (подібно до того як "Іліада" починається словами: "Гнів, о богине, співай...", так і ці каталоги починаються завжди однаково: "Асасиа, Acanlholimon, Acanthus, Achillea, Aconitum, Adenophora, Adonis" і т. д., так що будь-який садівник відбарабанить вам це, як із скоростріла), проте, він знову уважно прочитує їх — від Acaen^ до YUCC'U — в болісному роздумі, що б таке іще замовити.

3. Наступний вісник весни — проліски: спершу виглядають з-під землі блідо-зелені вістря, які потім розщеплюються на два товсті листки-сім'ядолі, — і готове. Потім, іноді вже на початку лютого, це перетворюється на квітку, і запевняю вас: ніяка пальма першості, ніяке древо пізнання, ніяких переможний лавр не перевершують красою своєї цієї крихкої білої чашки на блідій стеблинці, що гойдається на холодному вітрі.

4. Вірною ознакою весни є також сусіди. Як тільки вони повиходять на свої ділянки із заступами і мотиками, ножицями і ликом, фарбою для дерев і всілякими порошками для ґрунту, досвідченому садівнику відразу зрозуміло: близько весна. Він надягає старі штани і, у свою чергу, прямує до сад із заступом і мотикою, щоб його сусіди теж дізналися про наближення весни і повідомили цю радісну новину далі, через огорожу.

Земля вже розкривається, але ще не пускає зелений листок, можна ще брати її такою, як вона є: оголеною, повної очікування. Це ще пора угноювання і скопування, планування і дренування, розпушення і внесення сумішей.

В цей час садівник помічає, що ґрунт у нього занадто щільний, надто в'язкий або надто піщаний, дуже кислий або дуже сухий, — коротше кажучи, прокидається пристрасне бажання якось його поліпшити. Ґрунт можна покращувати тисячею способів, та на нещастя, більшість їх неприступна для садівника. В місті не так легко мати у себе вдома голубиний послід, пріле листя буку, зітлілий коров'ячий гній, стару штукатурку, старий торф, лежалу дернину, суху кротовину, лісовий перегній, річковий пісок, ставковий мул, землю з-під чагарників вересу, деревне вугілля, деревну золу, кісткову муку, рогову тирсу, стару гнойову рідину, кінський послід, вапно, торф'яний мох, трухлявину від гнилого пня та інші живильні, розпушуючі, благотворні речовини, не рахуючи ще доброї тисячі азотних, магнезійних, фосфатних та всяких інших добрив.

Садівник і радий би берегти, перебирати і компостувати все ці шляхетні земельки, домішки, гнійочки, та біда в тому, що у нього в саду не лишиться тоді місця для квітів. Отож він покращує ґрунти як може: збирає удома яєчну шкаралупу, палить кістки, що лишились від обіду, ховає свої зістрижені нігті, вимітає з печі сажу, вибирає з балії пісок, на вулиці настромлює на палицю прекрасне кінське яблуко і дбайливо зариває все це в землю у себе в саду; бо це субстанції пухкі, вони підвищують температуру і живлять. Все на світі або годиться для ґрунту, або ні. Тільки малодушний сором заважає садівнику піти на вулицю збирати залишене кіньми; але зауваживши славну купку гною на путівці він неодмінно зітхне по цій божій благодаті.

Уявити собі тільки, які гори гною громадяться на селянських дворах!.. Я знаю, є всякі порошки в жерстяних банках; ти можеш купити собі яких тільки надумаєш солей, екстрактів, шлаків, всякої муки. Можеш щепити ґрунту різні бактерії; можеш обробляти його у білому халаті, ніби який-небудь доцент університету або фармацевт. Все це ти можеш робити, міський садівниче. Але

як уявиш собі отаку золотаву гору жирного гною на селянському дворі!..

Проте, до вашого відома, проліски вже квітнуть; квітне і гамамеліс жовтими зірочками, і на чемериці набубнявіли бутони. А якщо ви вдивитеся як слід (затамувавши при цьому подих), так знайдете бруньки і паростки на всьому. Тисячократною тоненькою пульсацією проступає життя із землі. Ми, садівники, вже не пропадемо, вже наливаємося новим соком.

Про мистецтво садівника

Поки я був стороннім, неуважним споглядачем готових результатів садівництва, тобто самих садів, я вважав садівників людьми м'якими, характеру поетичного, які тільки й роблять, що насолоджуються пахощами

квітів і насолоджуються співами птахів. Тепер, дивлячись на все цю справу з ближчої відстані, бачу, що справжній садівник клопочеться не стільки про квіти, скільки про ґрунти.

Здається, він забув би навіть покуштувати плід з древа пізнання добра і зла: все норовив би вивезти у господа бога тачку райського гумусу. Або помітив би, що древо пізнання добра і зла погано окопане, і заходився б влаштовувати навкруги нього правильний земляний вал, навіть не підозрюючи, які там пахне, і проголосив би:

— Ось це, милі мої, перегній!

Це — істота, що зарилася в землю, надаючи милуватися тим, що над нею, нам — легковажним роззявам. Він так і живе, занурений у землю, спорудивши собі пам'ятник у вигляді купи компосту. Потрапивши до райського саду, він понюхав би, чим плоди висять у нього над головою.

— Адаме, де ти? — покликав би Господь.

— Стривай, — відповів би садівник, не обертаючись. — Мені зараз ніколи. І продовжував би обкопувати дерево.

Якби чоловік породи садівників розвивався із самого початку за законами природного відбору, він перетворився б на якесь безхребетне. Насправді, для чого йому спина? Здається, тільки для того, щоб час від часу випростувати її зі словами:

— Так і ломить кляту!

Ноги — ті складаються по-всякому, так що можна сісти на три точки, встати на коліна, тим або іншим чином підкласти ногу під себе або навіть закинути її собі за шию. Пальці — зручні кілочки: ними добре робити ямки; долоні розминають грудки або розкидають перегній. А голова потрібна, щоб було до чого чіпляти люльку. Тільки зі спиною нічого не поробиш: садівник не в змозі зігнути її як треба. У земляних черв'яків взагалі немає спини.