Заколот рятувального човна - Сторінка 3

- Роберт Шеклі -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

— Там майже ідеальний клімат. За моїми оцінками, тридцять градусів нижче нуля.

Заревли мотори. І, ніби вибачаючись, човен додав:

— І, звісно, я зобов'язаний вжити заходів безпеки від будь-яких внутрішніх несправностей.

У той момент, коли човен різко збільшив швидкість, вони почули, як клацнув замок, замикаючи їхню каюту.

— Думай, — сказав Арнолд.

— Я думаю, але нічого не придумується, — відповідав Грегор.

— Ми повинні забратися звідси, щойно досягнемо острова. Це наша остання можливість.

— Може, просто вистрибнемо за борт? — запитав Грегор.

— Ні в якому разі. Він тепер подвоїв пильність. Якби ти не пошкодив охолоджувальних труб, у нас би залишився шанс.

— Авжеж, — з гіркотою сказав Грегор. — А все ти зі своїми ідеями.

— Моїми ідеями! Я виразно пам'ятаю, що це була твоя пропозиція. Ти казав, що...

— Зараз не має значення, хто перший її висловив. Грегор глибоко замислився.

— Слухай, адже ми знаємо, що її внутрішні рецептори не надто чутливі. Щойно ми досягнемо острова, може, спробуємо перерізати силовий кабель.

— Облиш, ти не зможеш до нього підійти ближче, ніж на півтора метра, — сказав Арнолд, пригадуючи удар, який він одержав біля пульта керування.

— Гм, — Грегор закинув руки за голову, в його уяві почала поступово вимальовуватися одна ідея. Вона була досить ризикована, але зважаючи на обставини...

— Починаю обстеження острова, — повідомив човен.

Поглянувши в носовий ілюмінатор, Грегор і Арнолд побачили острів, до якого лишалося не більше ста метрів. На тлі вранішньої зорі вимальовувався пошарпаний, але такий рідний силует їхнього корабля.

— Симпатична місцинка, — сказав Арнолд.

— Безумовно, — погодився Грегор. — Б'юся об заклад, що наші війська зосередилися у підземних сховищах.

— Нічого подібного, — заперечив човен. — Я сканував поверхню на глибину до тридцяти метрів.

— Гаразд, — сказав Арнолд. — Враховуючи обставини, що склалися, я гадаю, варто провести ретельніше обстеження. Треба висадитися на берег і оглянути околиці.

— Острів порожній, — наполягав човен. — Повірте мені, мої органи чуття набагато гостріші від ваших. Я не можу дозволити, щоб ви ставили під загрозу своє життя, висаджуючись на берег. Планеті Дром потрібні солдати, особливо такі міцні й жаротривкі, як ви.

— Нам цей клімат до душі, — сказав Арнолд.

— Воістину слова патріота, — сердечно вимовив човен. — Я знаю, як ви зараз страждаєте. Але невдовзі ми попрямуємо на південний полюс, де ви, ветерани, одержите заслужений відпочинок.

Грегор вирішив, що настав час випробувати новий план, хоча він і не був продуманий до кінця.

— У цьому немає необхідності, — сказав він.

— Тобто?

— Ми діємо за спеціальним наказом, — довірливо сказав Грегор.

— Передбачалося, що ми не розкриємо суть нашого завдання жодному з кораблів рангом нижче супердредноута. Але зважаючи на обставини...

— Авжеж, зважаючи на обставини, — жваво підхопив Арнолд, — ми тобі розповімо.

— Ми команда смертників, спеціально підготовлених для роботи в умовах спекотного клімату. Нам наказано висадитися, захопити цей острів і утримувати його до підходу головних сил дромійців.

— Я цього не знав, — сказав човен.

— Ти й не повинен був знати. Зрештою, ти всього лише рятувальний човен, — сказав Арнолд.

-Висаджуємося негайно, — наказав Грогор. —Зволікати не можна.

— Треба було сказати мені про це раніше, — відповів човен. — Як я міг сам здогадатися?

Він повільно рушив у бік острова. Грегор затамував подих. Здавалося немислимим, що такий простий трюк матиме успіх. Але, з іншого боку, чому б і ні? Адже рятувальний човен побудовано так, щоб він сприймав на віру слова тих, хто керував ним. І виконував лише накази, які не суперечили його програмі.

До берега, що білів у холодному світлі вранішньої зорі, лишалося не більше п'ятдесяти метрів.

Раптом човен зупинився.

— Ні, — сказав він.

— Що, ні?

— Я не можу цього зробити.

— Як це, не можу? — обурився Арнолд. — Ми на війні! Накази...

— Я знаю, — сумно вимовив човен. — Мені прикро, але для цієї місії треба було обрати інший тип судна. Будь-який інший тип, але не рятувальний човен.

— Але ти мусиш, — благав Грегор. — Згадай нашу країну, цих варварів — хгенів.

— Але я фізично не можу виконати ваш наказ. Мій головний обов'язок — захищати екіпаж від небезпеки. Цей наказ закладений у всі блоки пам'яті, він має пріоритет перед усіма іншими. Я не можу відпустити вас на вірну смерть.

Човен почав повільно віддалятися від острова.

— Ти потрапиш за це під трибунал! — вигукнув Арнолд істерично. — Тебе розжалують!

— Я можу діяти лише у відведених мені межах, —так само сумно відповів човен. — Якщо ми знайдемо головні сили флоту, я передам вас на бойове судно. А поки мій обов'язок — доставити вас у безпечне місце — на південний полюс.

Човен набрав швидкість, острів швидко віддалявся. Арнолд кинувся до пульта керування, але, одержавши удар, упав горілиць. Грегор тим часом схопив каністру, підняв її, збираючись жбурнути в замкнені двері, але раптом зупинився, вражений неймовірною думкою.

— Прошу вас, не намагайтеся нічого зламати, —благав човен. — Я розумію ваші почуття, але...

"Це шалений ризик, — подумав Грегор, — але південний полюс — вірна смерть". Він відкрив каністру.

— Оскільки ми не можемо виконати свою місію, ми ніколи не насмілимось глянути у вічі нашим бойовим побратимам. Єдиний вихід для нас — це самогубство.

Він випив ковток води і вручив каністру Арнолдові.

— Ні! Не треба! — пронизливо заволав човен. — Це ж вода — смертельна отрута!..

З панелі інструментів швидко висунулася механічна рука й вибила каністру з рук Арнолда.

Він підхопив її на льоту. І перш ніж човен устиг знову вирвати її в нього, зробив великий ковток.

— Ми помираємо за славу Дрома! — Грегор упав на підлогу й знаком наказав Арнолдові не рухатися.

— Немає жодної протиотрути, — простогнав човен. — Якби я міг зв'язатися з плавучим госпіталем... — Його двигуни нерішуче завмерли. — Скажіть що-небудь! — благав човен. — Ви ще живі?

Грегор і Арнолд лежали нерухомо, намагаючись не дихати.

— Відізвіться! Може, хочете трохи гизеля...

Зі стіни висунулися дві таці. Друзі не ворухнулись.

— Мертві, — сказав човен. — Мертві. Я повинен виконати поховальний обряд.

Настала пауза. Потім човен заспівав:

— Великий Духу Всесвіту, візьми під свій захист душі твоїх рабів. Хоча вони й померли від власної руки, але вірно служили своїй країні, проливаючи кров за рідний дім і вогнище. Не суди їх строго за безглузду смерть. Краще засуди дух війни, що спалює й руйнує Дром.

Кришка люка відкинулася. Грегор відчув струмінь прохолодного ранкового повітря.

— А тепер владою, наданою мені Флотом планети Дром, я з усіма почестями віддаю їхні тіла океанським глибинам.

Грегор відчув, як його підняли, пронесли через люк і опустили на палубу. Потім його підкинуло в повітря. Падіння. І в наступний момент він опинився у воді поруч із Арнолдом.

— Тримайся на поверхні, — прошепотів він. Острів був поруч. Але й рятувальний човен все ще

залишався поблизу, нервово гудучи машинами.

— Що він замислив, як ти гадаєш? — запитав Арнолд.

— Не знаю, — відповів Грегор, сподіваючись, що релігія дромійців не вимагає перетворення тіл померлих на попіл.

Рятувальний човен наблизився. Лише кілька метрів відокремлювали його від них. Вони напружилися. І раптом почули ритмічне скрипіння Національного гімну дромійців.

За хвилину все було скінчено. Човен пробурмотів: — Спочивайте з миром, — зробив поворот і помчав удалечінь.

Поки вони повільно пливли до острова, Грегор бачив рятувальний човен, що прямував на південь, точно на південь, до полюса, щоб чекати там прибуття флоту з планети Дром.