Залізна п'ята - Сторінка 35

Молодий Віксон завжди залишався вірний революції. Навіть до смерті його спричинилась вірність обов'язкові. 1927 року під час страшної бурі він пішов на збори соціалістичних керівників, застудився в дорозі, захворів на запалення легенів і скоро номер.

Розділ XX

РЕВУЧИЙ ЗВІР ІЗ ПРІРВИ

Переховуючись тривалий час у криївці, ми були тісно пов'язані з усім, що відбувалося в зовнішньому світі, і добре вивчили силу Олігархії, проти якої боролися. Пора непевності й хаосу закінчилася. Все ясніше вимальовувався новий устрій; нові установи, створені Залізною П'ятою, набували сталого й незмінного вигляду. Олігархія зуміла створити всеосяжну урядову машину, складний і потужний апарат державної влади, який добре працював, попри всі наші намагання сплутати й загальмувати його роботу.

Це було несподіванкою для багатьох революціонерів. Вони не припускали, що таке можливе. Проте життя в країні йшло своїм ладом. Люди працювали на лапах, заводах і на шахтах. Але тепер вони працювали з примусу, були просто раби. Щодо найважливіших галузей промисловості, то вони процвітали. Члени великих робітничих каст жили добре і працювали з охотою. Вперше за все своє життя вони працювали спокійно. Зникла небезпека і страх безробіття, припинилися страйки та локаути, переслідування за належність до профспілок. Тепер вони жили в добрих будинках, у гарних невеличких містах, збудованих спеціально для них, — гарних порівняно з тими брудними гетто, де вони жили раніше. Вони краще їли, менше працювали, мали більше дозвілля і багато розмаїтих та цікавих розваг. Про своїх нещасних братів та сестер, непривілейованих робітників, людей з дна прірви, вони зовсім забули. Настала нова доба — доба егоїзму. Але все ж це було не зовсім так. І серед робітничих каст була сила наших прихильників, людей, для яких інтереси черева не могли закрити світлих ідеалів волі й братерства.

Ще одна нова велика установа, що працювала надійно й рівно, це була армія найманців. Вона виникла із старої регулярної армії і налічувала тепер мільйон солдатів, крім колоніального війська. Найманці становили окрему групу суспільства. Вони жили у своїх великих містах, де було запроваджено повне самоврядування, і мали багато привілеїв. Олігархія витрачала на них велику частину своїх неймовірних надприбутків. Вони розірвали всякі стосунки з рештою народу й виробили для себе, по суті, свою власну класову моральність і свідомість. Але навіть серед них ми теж мали тисячі своїх агентів{105}.

Олігархи самі пройшли чималий і, треба визнати, несподіваний процес розвитку. Вони запровадили в себе сувору класову дисципліну. Кожен з них повинен був нести певний громадський обов'язок. Молоді багатії-нероби зовсім перевелися. їх було використано для зміцнення об'єднаної сили Олігархії. Вони служили офіцерами у війську, посідали командні пости в промисловості, а іноді були й видатними науковцями та інженерами. Вони займали численні державні посади, служили в колоніях, десятками тисяч працювали в таємній поліції Залізної П'яти. їх, можна сказати, в обов'язковому порядку навчали богослов'я, природничих та інших наук, прищеплювали їм смак до літератури й мистецтва. І в усіх тих царинах вони служили одному головному завданню — увічнювати панування Олігархії та виховувати всю націю в цьому дусі.

Їх учили, а потім і вони вчили інших, що правда на їхньому боці. Змалку вони засвоюють ідею своєї класової винятковості. Ця ідея проникла їм у плоть і кров. Вони розглядають себе як приборкувачів диких звірів, пастирів нерозумних тварин. Під своїми ногами вони постійно відчувають поштовхи і підземний гуркіт бунту. Привид смерті йде назирці за ними. Бомби, ножі й кулі — то для них пазури ревучого звіра з прірви, що його вони повинні приборкувати в ім'я спасіння людства. Вони й уважають себе за рятівників людства, що героїчно й самовіддано працюють для найвищого добра.

Вони мають себе за єдиних носіїв цивілізації. Вони переконані, що коли б їхня сила ослабла, звір із прірви поглинув би їх самих, а разом з ними загинула б уся краса, радість і добро життя. Без них запанує хаос анархії, і людство повернеться до тієї первісної темряви, з якої йому так важко було вийти. Від самого дитинства їм малювали страшні картини анархії, і вони, одержимі тим методично навіюваним жахом, і своїх дітей лякають тими картинами. Ревучого звіра з прірви треба тримати в покорі, і найперший та найвищий обов'язок аристократа — приборкання цього грізного звіра. Коротше кажучи, тільки вони, мовляв, своєю безнастанною працею й самопожертвою здатні захистити кволе людство від всежерного звіра, і вони вірять у це, вірять непохитно.

Вагу цієї властивої класові олігархів моральної самопевності годі переоцінити. В цьому й полягає сила Залізної П'яти, — а цього, на жаль, занадто багато наших товаришів не бажали або не могли зрозуміти. Багатьом здавалося, що сила Залізної П'яти — в її системі нагород і покарань. Це хибна думка. Рай і пекло можуть бути головні стимули релігійного пориву в фанатиків, але для величезної більшості релігійних людей рай і пекло — лише другорядні символи добра і зла. Любов до добра й прагнення до нього, неприйняття всього, що не є добро, — коротше кажучи, праведне життя — такий головний стимул релігії. Так воно є й з Олігархією. Тюрми, вигнання й заслання, почасти палаци та диво-міста мають у її системі лише другорядну вагу. Головна спонукальна сила олігархів — певність своєї правоти. Дарма, що є винятки і що влада Залізної П'яти зародилася з гноблення й несправедливості. Все це так, але головне — що сьогодні сила Олігархії полягає в непохитній певності своєї правоти{106}.

Але й революція за ці страшні двадцять останніх років черпала силу з самої лише свідомості своєї правоти. Тільки цим можна пояснити наші безмежні жертви й мучеництво. Хіба не цією свідомістю горіла душа Рудольфа Менденгола, що проспівав свою лебедину пісню Революції й загинув за неї? Хіба не вона дала силу Гелбертові вмерти на тортурах, не зрадивши товаришів? Хіба не вона примусила Ен Ройлстон відмовитись від радості материнства? І ніщо більше не спонукало Джона Карлсона вірно й некорисливо охороняти криївку в Глен-Елені. Всі — старі й молоді, чоловіки й жінки, мудрець і проста людина, вождь і рядовий солдат революції,— всі вони мали єдину спонуку — могутнє, владне прагнення до справедливості.

Але я відійшла від своєї розповіді. Ще до того, як нам довелося покинути нашу криївку, ми з Ернестом уже добре розуміли, в чому сила Залізної П'яти. Робітничі касти, найманці, хмари таємних агентів, поліція всіляких гатунків служили Олігархії. Втрата власної волі не дуже їх боліла, а жилось їм тепер значно краще, ніж раніше. З другого боку, величезні безпорадні маси населення, люди з дна прірви, все глибше тонули в тваринній апатії безнадії та покори. Якщо серед цієї маси виростали окремі сильні духом люди, олігархи негайно піднімали їх вище, до робітничих каст або найманського війська. Так присиплялося протест і відбиралось у пролетаріату його природних вождів.

Люди з дна прірви животіли в жалюгідних умовах. Звичайно, шкільна освіта стала для них неприступна. Жили вони в тісних, брудних гетто, приречені на злидні та звиродніння. Всі рештки волі було в них відібрано. Вони стали рабами капіталу. Вибирати собі роботу— до вподоби вони не мали права. Не мали вони права також міняти місце перебування, не кажучи вже за право на зброю. Якщо фермери перетворилися на невільників, прикутих до землі, то робітники стали невільниками, прикутими до машин. Для виконання великих робіт — будування шляхів, аеропортів, каналів, тунелів, фортець — у робітничих гетто силоміць мобілізовували десятки тисяч пролетарів і відвозили до місця майбутньої роботи.

Величезні армії цих рабів працюють і нині на будівництві Ардіса, цього диво-міста, живучи в напівзруйнованих бараках, де родинне життя неможливе і де пристойність заступає тваринна розпуста. Направду — в робітничих гетто причаївся ревучий звір із прірви, той звір, що його олігархи так бояться. Але вони самі його Створили, самі не дають умерти в ньому інстинктам мавпи й тигра.

А тепер ходять чутки, ніби будуть знову мобілізовувати робітників — на будівництво Асгарда, нового диво-міста, що за проектом має перевершити навіть Ардіс{107}. Ми, революціонери, продовжуватимемо цю роботу, але не руками рабів. Мури, вежі та колони цього дивного міста зводитимуть співаючи, його чудовна краса буде переткана не стогоном і зітханням, а музикою і сміхом.

Ернест шалено рвався у світ — готувати наше нещасливе Перше повстання, що спливло кров'ю в Чікаго. Підготовча робота йшла на повний хід. Однак йому довелося ще довго чекати, і поки Гедлі, що спеціально задля цього прибув з Іллінойсу, робив з нього зовсім іншу людину{108}, він обмірковував грандіозні плани революційної пропаганди серед робітників та плани поширення хоча б початкової освіти серед людей з дна прірви на той випадок, звісно, коли повстання зазнає поразки.

Лише в січні 1917 р. ми змогли покинути свою криївку. Все було підготовлено. Ми зразу стали таємними агентами Залізної П'яти. Я виставляла себе за Ернестову сестру, Наші товариші, що займали впливові посади серед олігархів, забезпечили нас потрібними документами й службою та поручилися за наші вигадані біографії. їм те все було неважко зробити, бо в темному світі — таємної служби у кожній людині було щось непевне й двоїсте. Таємні агенти з'являлися й зникали, наче привиди, діставали накази й виконували їх, тропили крамолу, доповідаючи про зроблене часто зовсім не знайомим офіцерам або працюючи з іншими агентами, яких вони ні раніш, ні потім ніколи не бачили.

Розділ XXII

ЧІКАГСЬКЕ ПОВСТАННЯ

Як таємні агенти Олігархії, ми не тільки вільно скрізь їздили, але сама наша робота давала нам змогу бути в постійних стосунках з пролетарями й нашими товаришами-революціонерами. Ми водночас перебували в двох таборах, легально служачи Залізній П'яті, а нелегально всією силою сприяючи Революції. Багато наших працювало в різних таємних органах Олігархії, і вона ніколи не могла викоренити їх звідти, незважаючи на часті чистки та реорганізації таємних служб.

Ернест розробив детальний план Першого повстання.